Біля паркану заводу “Продтоварів",у невеликому районному центрі Шаргород,що у Вінницькій області, я звернув увагу на хлопчика років семи-восьми, що плакав. Зупинившись біля нього, я запитав хлопчика в чому справа і хто його скривдив. Хлопчик витер сльози і вказав на загиблу собаку.
– Це мій пес, але хтось його забив, – сказав хлопчик, – мені дуже жаль, що так сталося...
Заспокоївши хлопчика, я запитав як його звати і де він живе. Хлопчик відповів, що його звати Богданом і живе він неподалік. Я провів його додому і познайомився з його матір’ю, бабусею та молодшою сестрою.
Через деякий час з роботи повернувся батько Богдана і він почувши про те, що сталося, взяв ряднину та лопату і попрямував до місця, де лежала собака. Проте за цей час собаку, що пролежала тут два дні вже підібрали і чоловік пішов додому.
– Тату, ти поховав Мухтара? – запитав батька Богдан. Батько відповів стверджено, що так... В кімнаті стояла тиша. Богдан приніс мені фотоальбом і показав фотокартки, коли Мухтар був ще маленьким цуценям.
– Собака нікого не скривдила, – говорив Богдан, – він навіть з подвір’я не відлучався, хіба що, коли виходив на вулицю мене зустрічати зі школи.

Ігор Браверман