,


Наш опрос
За последние 30 лет ваша жизнь в Украине
Улучшилась
Изменилась, но не особо заметно
Ухудшилась
Я покинул Украину
Я не проживал в Украине последние 30 лет


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Вінницька трагедія: червоний терор
  • 29 декабря 2021 |
  • 15:12 |
  • Batman |
  • Просмотров: 0
  • |
  • Комментарии: 10
  • |
0

25 травня 1943 заходами німецької окупаційної влади у Вінниці розпочато розкопки таємних масових могил, в яких виявлено близько 10 тис. жертв сталінського терору.

Ця трагедія стала відомою у всьому світі, як “Вінницька трагедія”.

Історики розповідають, що масові репресії найбільш інтенсивними були влітку 1937 року, а останні були зафіксовані в місцевій в’язниці перед відступом Червоної армії 1941 року.

Вінницька трагедія: червоний терор


Дослідження цих злочинів почалося під час німецької окупації Вінниці. На прохання місцевої громади і з санкції німецької адміністрації організоване дослідження поховань почалося у травні 1943 року. За результатами розслідування було виявлено 91 масове поховання й ексгумовано 9439 тіл. Місцеві жителі впізнали серед загиблих 468 родичів.

Вінницька трагедія: червоний терор


Ця інформація, фото й результати розслідування використовувалися нацистською пропагандою для дискредитації Радянської влади під час війни. Під час радянських розслідувань трагедії було знищено багато архівних документів, які вказували на деталі трагедії, та причетних до неї осіб. В Україні перші публікації про трагедію з’явилися тільки 1988 року, хоча і їх точність знаходиться під питанням, оскільки нащадки співробітників НКВС і членів КПРС тих років і тоді і досі працювали і працюють в органах безпеки і владних структурах. При цьому За результатами сучасних досліджень, вважається, що загальна кількість репресованих за цей період у Вінниці й області сягає близько 20 000 осіб.

Вінницька трагедія: червоний терор


Проведення репресій у Вінницькій області, яка на той час була прикордонним регіоном з «буржуазною» Польщею та Румунією, було дещо специфічним. В області мешкала значна частина колишніх вояків армії Української Народної Республіки та Української Галицької армії. Також підозру викликала значна польська меншина в регіоні. З огляду на близькість кордону, численні родинні та приятельські зв’язки з закордонним населенням, вважалося, що в області існує ціла мережа «агентів іноземних розвідок», «диверсантів» та «ворогів народу».


Спеціально для боротьби з ними до Вінниччини був відряджений Іван Корабльов — один з найдосвідченіших працівників НКВС.

Вінницька трагедія: червоний терор


Вже в квітні 1938 року Корабльов просив збільшити ліміт смертельних вироків в області. За час проведення «антикуркульської» операції 1937 року в Україні було репресовано 159 576 осіб, а 1938 році — 108 006. Тільки у Вінницькій області було страчено близько 20 000 чоловік.

Вінницька трагедія: червоний терор


Репресії починалися зі списків підозрюваних, які складалися райвідділами НКВС і затверджувалися обласним управлінням. Арештованих зразу примушували зізнатися у підривній діяльності, при чому Корабльов щодня вимагав дедалі вищі показників розкритих ворогів народу. Щоб примусити арештованих зізнатися їх часто піддавали тортурам. За ініціативи Корабльова була проведена операція проти польської меншини в області, яка розглядалася, як ворожа до режиму. 9 серпня 1937 року була проведена депортація поляків до Сибіру.

Вінницька трагедія: червоний терор


Допит підозрюваних відбувався у будинку НКВС на вулиці Дзержинського в Вінниці. Хоча камери були розраховані на 16 чоловік, в кожній було більше сотні затриманих. Крім страшних умов утримання в камерах, в’язнів дуже часто піддавали тортурам з наміром вибити силою зізнання і таким чином виконати рознарядку на розкриті злочини. Ушкодження й травми у в’язнів були настільки звичними та чисельними, що у в’язниці було три медичні працівники, які займалися перев’язуванням та доглядом за травмованими.


23 липня 1937 року був затверджений склад «трійки» по Вінницькій області, до складу якої увійшли секретар обкому Володимир Чернявський, начальник обласного управління НКВС М. Тимофєєв, обласний прокурор І. Ярошевський. 1938 року «трійка» затверджувала щоденно сотні, а іноді й тисячі смертельних вироків. Через велику кількість жертв, вироки затверджувалися списками, на яких позначали строк ув’язнення або вищу міру покарання. Арештованих доставляли до будинку НКВС у Вінниці та до місцевої тюрми. Смертельні вироки виконувалися негайно, майже щодня. Страти виконувалися здебільшого в подвір’ї будинку НКВС на вул. Дзержинського, а поховання жертв відбувалося в трьох місцях міста: у парку імені Горького, біля православного цвинтаря та у фруктовому саду

Вінницька трагедія: червоний терор


Фруктовий сад займав один гектар площі і розташовувався на Підлісній вулиці. Наприкінці 1938 року сад несподівано обнесли високим та щільним парканом та обтягнули на горі колючим дротом. Коли на території побудували невеличкий будинок, місцеві жителі вже не звертали увагу на присутність машин та людей на території саду. За свідченням тих, що мешкали неподалік, до саду часто та переважно вночі заїжджали машини і був чутний гомін людей та постійний гул моторів. Засуджені копали могили у формі траншеї, які розташовувалися між деревами і мали глибину 2-3 метрів. Земля з наступної братської могили йшла на закопування попередньої. Тіла були здебільшого звалені хаотично, без порядку і пересипані вапном. В середньому в кожній братській могилі знаходилося від 33 до 144 тіл. Родичам загиблих повідомляли, що арештованих засуджено до тривалих строків ув’язнення без права листування й вислано у віддалені райони СРСР.

Вінницька трагедія: червоний терор


За зізнанням свідків та наявності інших фактів було встановлено, що страти проводилися на подвір’ї будинку НКВС. Припускають, що жертв викликали з камер під приводом відправки на заслання, зв’язували руки й по одному страчували на подвір’ї. У місці, де півколом розташовувалися гаражі, під час страт заводили машини аби заглушити постріли пістолетів. Попри це, деякі свідки чули постріли, але не приділяли їм уваги. Після страт з гаражів водою змивали кров і вантажили тіла для перевезення на місце поховання в готових могилах у Вінниці

Вінницька трагедія: червоний терор


Коли німецька адміністрація нарешті дозволила розкопки та розслідування поховань, 15 червня 1943 р. було створено першу слідчу комісію під головуванням німецького професора Ґерхарда Шрадера. Комісія складалася переважно з німецьких патологоанатомів та медиків, але в ній також брали участь два місцевих лікаря — лікар Дорошенко та професор судової медицини з Краснодарського університету Малінін. Саме ця комісія була відповідальна за ексгумацію тіл, яка здійснювалася до середини червня. Пізніше, під керівництвом професора Кармера, заступника Ґерхарда, ця комісія також встановила та описала стан тіл та речові докази, знайдені в могилах. Попередні висновки комісії дали підставу запросити міжнародну комісію, до якої ввійшли судово-медичні експерти з 11 країн Європи. Крім того, разом з міжнародними експертами до Вінниці також прибула ще й інша німецька комісія, яка складалася з 13 судово-медичних експертів із різних німецьких університетів. Ці комісії на підставі речових доказів та ексгумованих тіл зробили свої власні розслідування. Міжнародна комісія опублікувала свої результати 15 липня 1943 р., а німецька — 29 липня.

Вінницька трагедія: червоний терор


Тіла загиблих перебували під двометровим шаром землі та ще шаром одягу, який клався на тіла. В деяких могилах був лише одяг і власні речі страчених. Загиблі покоїлися здебільшого без порядку переплутані один з одним, деякі були пошкоджені вапном та хімічними процесами в могилах. Огляд трупів також встановив, що деякі з них мали сліди тортур — вибиті зуби, поламані кістки. Наявність ґрунту у легенях, шлунку та стравоході дозволив зробити припущення, що принаймні дві жертви були поховані ще живими. Одяг, який знаходили в могилах, розвішували на мотузках і дротах між дерев, щоб місцеві жителі мали можливість упізнати його та встановити належність. У цей час до Вінниці почали з’їжджатися мешканці області, переважно жінки, в пошуках відомостей про зниклих безвісти рідних. За характерними частинами одягу, місцевими жінками було розпізнано 468 тіл їхніх чоловіків та синів. Іншу частину жертв — 202 тіла — було ідентифіковані завдяки знайденим у них документам. Оскільки риси обличчя в більшості трупів вже було важко встановити, тисячі імен решти загиблих не було встановлено. Усього було розкопано 95 могил й ексгумовано 9439 тіл.

Вінницька трагедія: червоний терор


Під час «холодної війни» Вінницьку трагедію почали використовувати як зброю в інформаційній війні українські еміграційні кола та США. В газеті «Свобода» 12 липня 1950 року була опублікована стаття «Масові могили у Вінниці знову заповнені жертвами большевицького народовбивства», де анонімний автор викладає історію про показовий розстріл 100 жінок за участі «комісара Рапапорта» 23 березня 1944 року, тобто за кілька днів після повернення радянської влади до Вінниці і використання інших примусово зігнаних вінничан-свідків розкопок 1943 року як «чорної піхоти» в боях за Летичів, Меджибіж, Деражню та Кам’янець-Подільський.

Вінницька трагедія: червоний терор


У вересні 1959 року були організовані слухання в американському конгресі, присвячені масовим розстрілам у Вінниці. Ці слухання збіглися з візитом Микити Хрущова до США і цей злочин навмисно пов’язували з особою самого Хрущова. Однак в Україні та СРСР протягом десятиліть репресії у Вінниці залишалися закритою темою.

Тетяна Кондратьєва


-->


Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.