,


Наш опрос
Хотели бы вы жить в Новороссии (ДНР, ЛНР)?
Конечно хотел бы
Боже упаси
Мне все равно где жить


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Точка біфуркації Єврореволюції
  • 19 января 2014 |
  • 04:01 |
  • polvic |
  • Просмотров: 622
  • |
  • Комментарии: 6
  • |
-13
Події 16 січня у Верховній Раді стали точкою біфуркації для всього протесного руху, який відбувається в країні з 21 листопада. Фактично, вони показали голу правду, яке виглядає зовсім непривабливо - на фоні наймасовіших і найтриваліших в історії акцій протесту, в яких кількісно задіяні мільйони українців, а географічно вся Україна, влада може без жодних проблем реалізовувати свої найпотаємніші бажання.

Суть цих бажань проста - монополія на владу, гроші і силу.

16 січня влада отримала бюджет, можливість розпоряджатися грішми, виділити великі кошти на силові структури і цим їх посилити, а також до прірви розширила межі застосування сили проти тих, хто для неї найбільш небезпечний.
Фактично, закон спрямований проти суспільства, проти непідконтрольних владі громадських організацій, які стали одним із базових стрижнів Майдану, незалежних журналістів та інтернет-ЗМІ.

Втім, є ще один важливий наслідок ухвалення цих законів: зникла надія на вибори 2015 року.

Проводити будь-які легітимні вибори через прийнятий 16 січня закон неможливо, бо він дає можливість усунути громадські організаціі, що здійснюють спостереження, як "іноземних агентів", закрити будь-який інтернет ресурс, і посадити за наклеп чи "екстремізм" будь-якого опонента, конкурента чи навіть критика.

За таких умов вибори перетворюються у декоративний засіб самолегітимаціі влади.

Без політичного консенсусу щодо умов та гарантій їхньої чесності, вибори не є шляхом вирішення політичної кризи та виходом із ситуації громадянського конфлікту.

Не варто забувати, що цим законом влада захистила один зі своїх найдієвіших інструментів легалізації рішень - суддів, які (а не виборці і не політичні сили) спочатку визначать перелік осіб, включених до виборчого бюлетеня, а потім і захистять остаточний, продиктований результат таких "виборів".

Тож за створених 16 січня правових умов президентські вибори-2015 є безсенсовними і нелегітимними ще до іхнього формального початку.
Порушення регламенту на цьому фоні - це лише дрібничка, яка свідчить про те, що правові норми в Україні не працюють, як і інструменти, які мали б виконувати функції арбітрів, наприклад, незалежний суд чи незалежний парламент.
Сподіватися на те, що порушення регламентних норм може стати приводом відкликання чи перегляду законів, щонайменше, наївно, зважаючи на логіку дій, продемонстровану впродовж останніх двох місяців українською владою.
Це - вирок планам опозиції дочекатися 2015 року і виграти президентські вибори. Вибори в 5 округах показали, що виборців можна купити, і ресурс для цього у Януковича є.
Півтора місяці мирних протестів продемонстрували, що влада цілком може тимчасово, але ненадовго, змиритися із заблокованим Майданом Незалежності.
За великим рахунком він для неї є лише емоційним подразником, а не якоюсь перешкодою реалізовувати свої плани із остаточного встановлення беззаконня та авторитаризму.
А збільшення фінансування міліції і заміна керівників армії - це посилення контролю над силовими структурами і приведення їх у максимально мобілізовану позицію.

Підготувати на це відповідь у стандартній системі координат - нереально.

Ключові домовленості Януковича в Москві - політична інтеграція через імпорт російськоі політико-правовоі моделі владарювання (закони 16-го січня), із гарантією визнання і легалізаціі результатів виборів 2015-го, які оголосить ЦВК в Києві.
Тож знову таки неприваблива правда: за півтора місяці протестів ситуація з правами і свободами в Україні суттєво змінилася на гірше.

Прийняти це як остаточну данність - означає девальвувати як протест, так і його цінності.

Прийняти це - забути про можливість зміни влади мирним шляхом в принципі, бо далі Янукович просто увічнить себе у владі особисто, або призначить свого наступника в 2020 році.

Прийняти це - втратити креативний клас, який змушений буде частково емігрувати, а частково пристосуватися до нових умов заради виживання, перетворившись в обслугу діючої влади.

Та ж сама перспектива і в опозиції, бо вона лишатиметься лише декоративним елементом в структурі авторитарної влади.

Що можна протиставити діям влади після 16 січня за умов визнання (до березня 2015 р) легітимності Януковича Заходом?

Лише легітимність опозиції, за яку проголосували більшість (понад 50%) українців у 2012 році, і яка має підтримку багатьох місцевих рад в Україні.

Лише легітимні органи влади, які мають стати альтернативними і на які мають орієнтуватися ті громадяни, які не хочуть жити в умовах звуження їхніх конституційних прав. І лише мирним шляхом.

Основа демократії: джерело влади - народ, інструменти влади - владні інститути.

Зважаючи на те, що "закони про диктатуру" від 16 січня суперечать нормам Конституції, які гарантують українцям базові права, і відкривають шлях для репресивних дій влади, опозиційні депутати, які мають повну суспільну легітимацію, мають:
1. Проголосити альтернативну Раду, яка має задати новий базовий суспільний договір і видавати конкретні декрети для його реалізації.
2. Цей орган влади мають визнати своїми рішеннями органи місцевого самоврядування із декларацією щодо визнання ними рішень Ради.
3. Для забезпечення громадської безпеки Рада має ухвалити рішення про створення загонів муніципальної міліції, яка вирішуватиме це завдання на місцях під контролем органів місцевого самоврядування.
4. Зважаючи на заявлену вимогу Майдану та опозиції розпустити спецпідрозділ Беркут, це має бути один із декретів Ради, який буде впроваджено в регіонах.
5. Рада має оголосити і забезпечити проведення місцевих виборів в Києві як ініціативу громади, зважаючи, що в Києві немає легітимного органу місцевого самоврядування. Провести вибори технічно не просто, але цілком можливо.
6. Рада має скликати Конституційну асамблею і підготувати текст Конституції, який би дав відповідь на питання створення системи балансів та противаг, аби унеможливити узурпацію влади і забезпечити безпеку та права громадян.
7. Текст Конституції може бути схвалено на референдумі (звісно ж, не за діючим ганебним законом про референдум), проведення якого забезпечать органи місцевого самоврядування, які визнають Раду.
8. І вже на основі нових правил має початися процес виборів.

Все це має реалізовуватися винятково в мирний спосіб і не передбачає жодних насильницьких дій.

Цей шлях достатньо складний, але не неможливий. Він потребує рішучості від опозиціонерів, але дає можливість уникнути насилля і спиратися на головний легальний механізм - волю народу, якщо інші правові норми тотально ігноруються.
Він має в собі певні ризики для опозиціонерів, але вони не більші, аніж в автомайданівців, які не припинять їздити колонами, чи активістів, які й далі будуть під судами, коли судутимуть їхніх колег.

Він базований на основному і ледь не єдиному ресурсові опозиції - підтримці людей. Тисячі цих людей вже майже два місяці живуть на Майдані, сотні тисяч вклалися в нього своїми ресурсами, кілька мільйонів - своїм часом, десятки мільйонів - своєю підтримкою.

Майдан без політичних кроків та легальних інститутів не дає відповіді на базове питання впливу на ухвалення рішень та встановлення правил гри в країні. А це означає, що без цих політичних рішень та волі для їхнього втілення енергія Майдану піде на підігрів зимового повітря і обернеться роками розчарування, безнадії та подальшої стрімкої деградації країни.

Бо на фоні нововведених 16 січня правил неможливо мати жодного гарантованого права, окрім права сили, а ця ситуація знищує конкуренцію, бізнес, креативний клас, творчість та не дає можливості жодного розвитку.
Право сили будуть використовувати окремі радикальні групи для локальних радикальних дій, зокрема, індивідуального терору і самосуду. І це може стати ледь не найгіршим сценарієм, ефективно зарадити якому не спроможна ні влада, ні опозиція, якщо втратить довіру.
Власне, відсутність дій і програш протесту, а також висока ймовірність точкового застосування норм закону, породить не лише зневіру в опозицію, це породить зневіру в країну. Найгірше, якщо ця зневіра з’явиться в молоді, яка є головною надією на зміни.
Чергова хвиля еміграції найбільш освічених та спроможних до створення систем цілком влаштовує владу, якій в країні потрібна обслуга та робітники, що будуть "працювати, а не мітингувати" на підприємствах, що належать людям влади, а не вільні і потенційно сильні громадяни. Але це точно не може влаштувати тих, хто хоче жити в своїй країні не рабом.

В неділю люди, які продовжують орієнтуватися на політиків і змобілізовані довкола політиків, хочуть чути про кроки, а не запевнення у рішучості.

Вони вже багато слухали, вони хочуть діяти спільно і йти в майбутнє.

Вони прагнуть знайти свою роль у реалістичному алгоритмі дій, який дає сподівання якщо не на перемогу, то бодай на примус влади до реальних переговорів і реальних поступок: покарання винних у побитті студентів, звільнення заарештованих, скасування закону Колєсніченка-Олійника, та встановлення основ суспільного консенсусу щодо базових правил: можливості реалізації прав та свобод і проведення вільних виборів.

My Webpage



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх