,


Наш опрос
Нравиться ли вам рубрика "Этот день год назад"?
Да, продолжайте в том же духе.
Нет, мне это надоело.
Мне пофиг.


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Євровійна снайперів.
  • 10 января 2014 |
  • 22:01 |
  • polvic |
  • Просмотров: 379
  • |
  • Комментарии: 0
  • |
0
Це неправда, що в країні зараз усе спокійно і нічого не відбувається. Що всі мирно святкують Новий рік та Різдво, п’ють горілку і їдять олів’є з ковбасами. Неправда, що влада роз’їхалася на канікули, а опозиція дофестивалює на Майдані останні дні. У країні точиться вій­на. Справжня.

І хай не буде ні в кого ілюзій – усе по-дорослому. Горить техніка, тріщать щелепи, набирають обертів провокації, захлинається від креативу пропаганда. Поки що незадіяний основний аргумент, та й слава Богу. Бо хоч добре стріляти, здається, вміють по обидва боки, але розуму наразі вистачає цього не робити. Тільки чи надовго.

Хто чекає на вулицях шанців, танків і військового стану, може цього не дочекатися. Час грандіозних баталій минув ще в XX столітті. Це надто дорого коштує і має занадто видовищний вигляд. Нинішня українська влада не любить видовищ, якщо це не футбольні чемпіонати чи не відкриття казково дорогих об’єктів інфраструктури. З розвитком високих технологій люди взагалі дедалі більше схильні уподібнюватися до щурів, ховатися за високими мурами і рідко виходити на денне світло. А українські чиновники тим паче. Їхня спадкова сов­кова нелюбов до прозорості не дає їм змоги вв’язуватись у війну відкрито. Тим більше з власним народом, тим більше коли ще не всі ресурси брехні вичерпані, а шанси на перемогу хоч і повільно наближаються до нуля, але ще не обнулилися.

Ілюзорність спаду революційної активності не показник затихання протестів. Навпаки. Протести з масового стояння в одному визначеному місці плавно переходять в активнішу фазу. Її можна було б класифікувати як позиційну війну, але це трохи не те. Обидві сторони з огляду на певні обставини вибрали цілком закономірну, менш витратну і водночас ефективнішу тактику, що відповідає духові часу, – завдання точкових ударів. Цей вибір не можна назвати свідомим, радше вимушеним. Влада була змушена вдатися до нього, щоб не вступати у відкрите протистояння на вулиці, чудово розуміючи, що ще одне масове застосування сили цілком логічно призведе до непередбаченого розвитку ситуації. Спробувавши вдатися до грубої сили і зламавши кілька зубів, стратеги з Банкової тверезо оцінили свої танучі сили й зробили ставку на «лікування часом» і залякування. Вичікування, позірна бездіяльність та гуманність можновладців у поєднанні з точковими репресіями повинні були, на їхню думку, довести неефективність стояння на Майдані й повільне погашення запалу протестувальників. Ті, хто вийшов на вулиці, мусять рано чи пізно втомитися, розчаруватися і піти геть. Найактивніші, отримавши свою дозу кримінальних справ чи позбувшись кількох зубів, мали би плюнути на все й дати задній хід…

Розрахунки не лише не справдились, а й стали стимулом для противника переглянути свої способи боротьби. Очікуване розчарування не перетворилося на масову втечу. Навпаки. Запал, який вивів людей на вулицю, тільки кристалізувався в реальні справи, які хоч і видаються ще дрібними та малоефективними, але вже натякають на цілком реальний переможний результат. Те, чого не можна домогтися, стоячи на Майдані й пританцьовуючи під музику, можна, виявляється, отримати, вдавшись до конкретних дрібних акцій. Щури, як відомо, не люблять світла, а тому візити у їхні лігва страшніші для них, ніж багатомільйонні походи вулицями столиці.

Одне пікетування маєтку чиновника, підкріплене відеозйомкою його казкових «надбань» із тенісними кортами та басейнами, здатне, виявляється, завдати дуже болючого удару. І постреакція на такі візити тільки підтверджує це. Безглузді й недолугі залякування автомайданівців, звинувачення їх у міфічних гріхах лише додають запалу. Країна потроху прокидається. Провінцію і традиційне запілля влади також лихоманить. Хай та лихоманка ще мало відчутна і не глобальна, та все це лише питання часу. Що більше розкручуватиметься маховик репресій і бандитизму, то різкішою ставатиме реакція. Страх помалу відходить на задній план, бо всі чудово розуміють, що точка неповернення пройдена. Так, брати на себе відповідальність за щось радикальніше ні влада, ні протестанти не хочуть або й нездатні. Але зупинити лавину вже також неможливо.

Нинішній Майдан уже далеко не той, що був дев’ять років тому, і це всі давно зрозуміли. Зійтися, аби згодом розійтися, його учасники ніколи не погодяться. Люди, які повстали, готові стояти до кінця, і це демонструють не лише соцопитування, а й здоровий глузд. Груба, недолуга і брехлива поведінка влади наочно доводить, що переможцем у цій ситуації може вийти лише один, і, швидше за все, так і буде. Сподівання, що все якось розсмокчеться чи минеться, марні. Всі, хто вийшов на Майдан, хто хоча б раз засвітився в його кордонах, мічені. У них є лише один варіант – перемога. Решта не гарантує нічого доброго: кримінальні справи, ув’язнення, втрата бізнесу, «нещасні» випадки і в кращому разі еміграція. Коли в центрі столиці вже гамселять навіть недоторканних нардепів, то чого сподіватися доторканним громадянам?

Дрібний «тролінг» влади дає свої помітні плоди. Ще не пішли «в розхід» дрібні служаки, невидимі виконавці, а влада вже не здатна втримати ситуацію в руках. Тактичні плани не спрацьовують, ініціативу беруть у руки бандити-аматори. Майдан хоч і невміло, але починає наводити свої аргументи зрозумілою для влади мовою, а коли ще й ризикне вдатися до її методів, тоді навіть важко уявити, що буде. А це ще не було серйозного страйку, який обіцяє опозиція, ще в кишенях люмпену не закінчилися всі гроші, ще критична маса невдоволення не вилилася на вулиці й країну не заштормило. Та все це лише питання часу. Врешті, ще не було нової спроби зачищення Майдану, до якої влада може вдатися з відчаю чи зі злості. Здорового глузду не робити цього на Банковій усе ще вистачає, але й він не безрозмірний. І саме цей крок багато що прояснив би і пришвидшив би. Адже існування Майдану нині, хоч як дивно, в інтересах влади. Вона зацікавлена в цьому куди більше, ніж опозиція. Майдан відтягує на себе майже всі емоції, весь негатив та всю агресію, які хоч якось ще можливо контролювати. Там, м’яко кажучи, випускається пара, і коли його знищити, то все це, мов лавина, покотиться у відомому напрямку.

Прогнозувати, як усе повернеться, коли настане розв’язка і хто в результаті вийде переможцем, нині не візьметься ніхто. Хоча, здавалося б, зрозумівши причини і логіку дій, що пришвидшують увесь цей глобальний броунівський рух, можна було б серйозно мінімізувати негатив­­ні наслідки для всіх учасників конфлікту і вберегтися від найстрашнішого. Але, мабуть, і це намарне. Бо ні влада, ні опозиція не демонструє чіткого розуміння ситуації. У них немає плану дій і хоча б якихось схем виходу. Бажання одних утриматися при владі й зберегти «стабільність», а інших усунути реформаторів-узурпаторів – це лише констатація «добрих намірів». Усе набагато глибше і незрозуміліше. Гра йде на багатьох рівнях водночас, починаючи з дрібних провокацій на кшталт підпалу фойє готелю і закінчуючи газовим коханням із Путіним. Тільки і це все може виявитися малоефективним, коли ініціативу візьме справжня сила – народ.

My Webpage



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх