,


Наш опрос
Хотели бы вы жить в Новороссии (ДНР, ЛНР)?
Конечно хотел бы
Боже упаси
Мне все равно где жить


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Хто розхитає "човен революції"?
  • 27 января 2013 |
  • 17:01 |
  • Alive |
  • Просмотров: 610
  • |
  • Комментарии: 0
  • |
-2
Серед них не лише виступи проти конкретних політичних діячів і політики чинної влади загалом, але й виступи проти системи в цілому, проти багаторічних "пухлин" на тілі суспільства, які не вдалося вивести жодному з президентів та урядів – це бюрократія, чиновницьке та міліцейське свавілля, корумпованість судів та суддів.

Акцій, спрямованих проти цих явищ, за останні 3 роки в Україні нараховується більше, ніж за 10 попередніх. Під час протестів викристалізовуються нові громадські рухи, виокремлюються протестні об’єднання громадян за соціальними, віковими, професійними категоріями.

Їх в Україні, за різними оцінками, від кількох сотень, до понад тисячу. Кожна категорія протестувальників може бути сама по собі небезпечна для режиму.

Але, як свідчать останні події, у кожної з цих категорій є слабкі місця, тож по одинці навіть найчисельніша група не зможе поки становити для політичного режиму серйозної загрози. Хоча й має в собі прихований революційний потенціал.

Давайте подивимось, які категорії протестної частини українського суспільства зараз можуть претендувати на роль розхитувача "човна революції" в Україні.

Молодь, студентство

Молодь за останні 3 роки знову продемонструвала, що завжди буде в авангарді революційних рухів в Україні. Без неї не обходилася практично жодна більш-менш резонансна акція – починаючи від Податкового майдану і закінчуючи виступами під Українським домом на захист української мови.

На жаль, однак, самі по собі молодіжні середовища ініціювали не так багато акцій. Ті, що відбулися, були в основному спрямованими на захист студентських прав від свавілля Міністерства освіти та його керманича Дмитра Табачника, а також на вирішення окремих проблем молоді.

В цьому контексті згадуються два всеукраїнські "Марші безквартирної молоді" та ряд локальних акцій по регіонах, спрямованих на вирішення молодіжних проблем на місцевому рівні.

В молодіжному русі до останнього часу проявляли активність такі громадянські ініціативи та організації як Молодіжна варта, АнтиТабачна кампанія, Відсіч, Українська асоціація студентського самоврядування, студентська профспілка Пряма дія, Фундація Регіональних Ініціатив, Молодіжний Націоналістичний Конгрес, Молодий Народний Рух та Демократичний альянс.

Найбільшою проблемою для молодіжних протестних рухів є те, що вони існують за рахунок системи самофінансування, тобто практично постійно перебувають в стані недофінансування або й взагалі без грошей, що обмежує їх можливість організовувати супермасові глобальні заходи.

Тому молодіжне середовище саме по собі може хіба спровокувати революційну ситуацію, як це було у випадку з Революцією на граніті 1990-го чи Революцією на траві 2004-го, але не зможуть самотужки добити режим.

Футбольні фани

Футбольний фанатський рух в Україні з кожним роком набирає обертів. Фанатські об’єднання вже показали себе громадсько-активною, досить добре організованою спільнотою.

Саме вони запустили у маси відомий вислів "Спасібо жителям Донбасса…", під час матчів не бояться демонструвати свою громадянську позицію, пропагують український патріотизм, розвішуючи на стадіонах банери з відомими діячами українського визвольного руху, наприклад, Романом Шухевичем і Степаном Бандерою, вшановуючи знакові дати вітчизняної історії.

Як потужну, масову, організовану силу фанати себе показали під час акцій на захист родини Павліченко. При чому ці акції були наймасовішими неполітичними акціями в країні від часів Податкового майдану 2010 року. Така сила може становити серйозну загрозу для влади, якщо фанати захочуть вийти на вулицю з метою спровокувати революційну ситуацію.

Мінус в тому, що фани у своїй більшості поза політикою, не люблять ходити на політичні мітинги і переважно не підтримують публічно жодну з політичних сил.

Тому, навіть маючи чи не найкращий мобілізаційний потенціал, вони навряд чи використають його в політичних цілях. Можливе лише приєднання фанів до загальноукраїнських акцій і то таких, що дійсно сконсолідують все суспільство, а не окремі його частини.

Підприємці

Також достатньо активна протестна група – це підприємці. Це продемонстрував Податковий майдан 2010 року, День Гніву 2011 року та ряд менш масштабних акцій по областях. Такі організатори виступів підприємців, як Оксана Продан або Олександр Данилюк після них стали відомим в українському суспільстві громадсько-політичними діячами.

Щоправда, слабким місцем цієї групи є те, що вона збирається в основному у випадку існування загрози власне підприємницькій діяльності. Іншими словами, якби не прийняття сумнозвісного Податкового кодексу-2010, таких масових акцій не відбулося.

Але коли підприємці відчули, що можуть позбутися свого хліба, тоді й вийшли на вулиці. Тобто, на відміну від тієї ж молоді, протестними настроями підприємців рухає не ідеалізм, а суто прагматичні особисті міркування. Бо на відміну від тієї ж молоді і студентства, підприємцям є що втрачати.

На відміну від молоді, у підприємницьких протестних груп водяться гроші, тому цілком логічним було б об’єднатися в протестний рух з молоддю, де одні б допомагали фінансуванням, а інші, завдяки своїй пасіонарності й революційному романтизму, піднімали б людей і розхитували революційну ситуацію.

Поки такої співпраці, на жаль, немає, тому влада може спати спокійно.

Профспілки

Найменш протестна з потенційно революційних груп. Профспілковий рух як такий в Україні знаходиться на маргінесі. Наші профспілки – це зовсім не те, що їх аналоги у Франції, Німеччині чи Італії.

Переважна їх частина контролюється депутатами чи олігархами, які обслуговують нинішній режим. Ті, які перебувають в опозиції, є маловпливовими і не чисельними. За останній час на слуху були хіба студентська профспілка "Пряма дія" чи Незалежна профспілка гірників…

Поки профспілки не стануть більш незалежними від держави чи окремих політиків, профспілковий рух у нас буде напівмертвим. Це, до речі, пояснює, чому серед протестних груп суспільства практично немає робітників або шахтарів. Бо керманичі профспілок в основному є маріонетками головних фінансових спонсорів Партії регіонів.

Пенсіонери, афганці, чорнобильці

Як показали події осені 2011 року – це теж досить потужна протестна група. Ті ж афганці так налякали владу, що остання була змушена піти на поступки. Навіть боячись, що на виборах ветерани Афганістану будуть союзниками опозиційних сил, Банкова створила альтернативний проект, аби розколоти лави афганців – Партію ветерані Афганістану, тоді як організаторі протестів вже зареєстрували партію "Ніхто крім нас".

Щоправда і тут спостерігається та сама тенденція, що й з підприємцями: на вулицю афганців, чорнобильців та пенсіонерів вивели скасування пільг та скорочення виплат, а не відчуття соціальної справедливості чи антипатія до режиму.

Тому в разі отримання якихось преференцій чи подачок від влади, більшість з цих людей будуть стояти осторонь революційних заворушень і тим паче не будуть самі їх ініціювати.

Інтелігенція – письменники, освітяни, журналісти

Колективно українська інтелігенція якісь протестні ініціативи практично не пропонує, якщо не рахувати ініціативу "Першого грудня", яку, однак, і протестною навряд чи назвеш.

Щодо окремих категорій нашої інтелігенції, то вони проводять свої заходи не системно і відповідно до ситуації, за винятком хіба протестно-творчих ініціатив Олеся Донія та його мистецького об’єднання "Остання барикада".

Більшість категорій творчих професій протестує в основному проти явищ, які загрожують професійній діяльності. Так, журналісти створили рух "Без цензури", а освітяни виходили пікетувати Кабінет міністрів після появи неприйнятних для них ініціатив з боку уряду.

Громадські організації і політичні партії

За великими рахунком, всі виступи вищеозначених груп координувалися через громадські організації та політичні партії. Ті акції, за якими стояв громадський сектор, виявилися більш ефективними.

А от партії, які по ідеї самі мають виступати ініціаторами змін, в тому числі революційних, в переважній більшості не здатні об’єднати всі протестні групи, до того ж, як показує практика, в більшості випадків взагалі ведуть себе мляво.

Крім того, частина опозиційного політикуму чомусь думає, що саме громадський сектор повинен шукати партнерства у партій, хоча останні практично нікому навіть з найбільш розкручених громадських діячів не йдуть назустріч.

Тому чи не основною причиною того, що революційна ситуація поки не має шансів стати доконаним фактом, є прірва між громадським сектором і політичними партіями, точніше – керівництвом цих партій та їх фінансових донорів.

Що може спричинити революцію

Отже, основною запорукою утворення революційної ситуації є укладення союзу між громадським сектором і політичними партіями на взаємовигідних началах.

Другий фактор – це погіршення економічної ситуації та соціальних умов життя населення, що експерти прогнозують вже в цьому році.

Третє – це негативні наслідки політичних кроків нинішньої влади – гіпотетична смерть Юлії Тимошенко у в’язниці, новий виток репресій, непопулярні реформи та антиконституційні дії влади.

І останнє – це нахабне підтасування волевиявлення громадян на майбутніх місцевих та президентських виборах, або позбавлення права українцям обирати голову держави напряму.

Всі ці фактори можуть призвести до революції. Але реальністю революція стане, скоріш за все, якщо ці фактори зберуться в один час докупи.

І головне – якщо всі протестні рухи вдасться сконсолідувати та спричинити до укладення "угоди" із зацікавленим політичним середовищем, яке, окрім бажання, буде мати й можливість фінансування потреб потенційної української революції.

My Webpage



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх