,


Наш опрос
Как изменилась Ваша зарплата в гривнах за последние полгода?
Существенно выросла
Выросла, но не существенно
Не изменилась
Уменьшилась, но не существенно
Существенно уменьшилось
Меня сократили и теперь я ничего не получаю


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Україна – Росія: стратегічні партнери чи потенційні вороги?
  • 12 сентября 2012 |
  • 00:09 |
  • Alive |
  • Просмотров: 934
  • |
  • Комментарии: 8
  • |
-4
Конфлікт, в який опосередковано, але була втягнута і Україна, територія якого була безпосередня близька до неї, і байдужими до нього не залишився, мабуть, ніхто. Українські ЗМІ, політичні діячі, громадські об’єднання, аналітики з різних сфер: всі вони коментували, висловлювали власну позицію та робили собі рекламу на цій темі.

Багато було висловлено і прогнозів щодо розвитку міжнародних відносин мі різними державами. Хотілось би зупинитись більш детально на відносинах України та Росії. Два братські народи, стратегічні партнери, держави, які не можуть існувати одна без одної.

Як же будуть розвиватись їх відносини? Чи зміниться свідомість цих двох народів, і взагалі, чи відбудуться зміни у ситуації навколо цих держав?

А які зміни вже відбулись в україно-російських відносинах? За останні два-три роки (час правління чинного Президента України) взаємини між державами помітно погіршились. Було багато різних формальних причин для цього: скандал із візитом Плачкова до Москви із перекладачем, кримінальна справа в Росії проти українського Прем’єра, постійні звинувачення у газовій сфері, скандал у сфері молочної продукції. Багато чого ще ми могли пригадати, але чи буде це доцільно? Адже справжньою причиною всіх цих дипломатичних скандалів лежала практично на поверхні: в Україні прийшли до влади люди, які більш схильні до Євроатлантичної інтеграції та розриву тісних зв’язків із Москвою. Москва ж це доволі об’єктивно та адекватно розцінила як загрозу збереженню сфери впливу над Києвом, що, звісно, не входило у стратегію російського уряду, яка спрямована на повернення статусу супердержави Росії.

Всі ми пам’ятаємо і газовий конфлікт між Росією та Білорусією. Вже тоді у деяких людей це викликало шоковий стан: Росія пішла із радикальними мірами шантажу на свого чи не найближчого партнера та друга. І навіть вольова та принципова позиція Лукашенка не допомогла зберегти газово-транспортну систему суверенної країни (частину її Білорусь змушена була продати Газпрому). А це вже може вилитись в істотне обмеження державного суверенітету. Потім були і доволі не двусмислені заяви Лужкова і Затуліна про Крим, скандали із персонами нон-грата.

Ще одним важливим моментом, на який хотілось би звернути увагу, був “лист трьох“. Президент, Голова Уряду та Голова Парламенту підписали звернення до керівництва НАТО. Лист викликав скандал і всередині самої України, не кажучи вже про міжнародну спільноту та, в основному, російську сторону. Бухарестський саміт лише підтвердив наміри України, та відмітив доволі непогані перспективи для відносин Україна – НАТО.

Це також стурбувало Росію. Після Бухарестського саміту постало інше питання: про яке членство в передусім військовому блоці може йти мова, якщо на нашій території розташована військова база країни, яка не тільки не є членом Альянсу, але і позиціонується у статусі ворожої йому держави? З цього моменту, фактично, почався черговий виток протистояння між Києвом і Москвою. Завершитись протистояння не може і по сьогоднішній день. Радикальні заяви лунають як від кремлівський чиновників, так і від представників української влади.

Хто був винним у цих конфліктах? Не можна сказати однозначно, адже частково винні обидві сторони. Росія не захотіла відпускати Україну від свого впливу, та не могла терпіти деякі не зовсім розумні, виважені та стримані дії українського політикуму. Та і впливати на внутрішні справи України завжди входило до основних напрямів діяльності Кремля. З іншого боку, українська влада відсутністю виваженої стратегії відносин із Росією сама провокувала Кремль на радикальні заходи та заяви. Але питання не в тому, хто винний.

До чого ж можуть призвести такі конфлікти? Для України такі конфлікти мають декілька аспектів. По-перше, в умовах тісної залежності від Росії конфліктність заважає розвиватись вітчизняній економіці через підвищення ціни на газ, перепони просування української продукції на російський ринок тощо. По-друге, Росія вже не розглядається владою, як братній народ. Та навіть стратегічним партнером його називають лише з дипломатичної етики. Поступово діалог між двома державами перетворюється з братських відносин на виключно партнерські. Більше того, як Москва, так і Київ намагаються максимально вдало використати важелі впливу та шантажу (ціна на газ – ціна на транзит газу, чорноморський флот).

Якщо ж казати про свідомість не влади, а пересічних громадян, то, безперечно, значна частина з них (особливо – мешканці східних та південних регіонів) досить прихильно ставляться до Росії, та висловлюють невдоволення антиросійською політикою Києва. У масовій свідомості Росія залишається лише братським народом. Але чи довго буде таке ставлення? Згадаємо про конфлікт Росія – Білорусь. Коли “братський народ” йде із шантажем на власних друзів та братів-слов’ян. Зараз ми можемо спостерігати, що Росія вже застосовує навіть зброю, задля збереження власних сфер впливу на пострадянському просторі.

Зважаючи на цілком об’єктивні аналогії Грузії та Осетії із Україною та Кримом, ми можемо очікувати і те, що “браття” підуть власною зброєю і на нас. Таким чином, у свідомості пересічних українців також може доволі адекватно виникнути усвідомлення того, що браття-слов’яни для задоволення власних потреб та захисту власних інтересів не будуть зважати на інтереси та безпеку сусідів. Так хіба такі відносини можуть називатись “братськими”? Зважаючи на події в Грузії, Росія стає для нас потенційним ворогом, і таке усвідомлення теж повинно прийти до частини населення, яке до цього було схильне до Росії.

Подивившись на проблему трохи в іншому ракурсі, можу висловити таку гіпотезу, що Росія власними ж діями підштовхує Україну та українців (!) до вступу в НАТО. Зважаючи на те, що існують два основних геополітичні центри у світі, і ними є Москва, і Вашингтон, то ми можемо побачити таку цікаву деталь: Росія дозволяє собі радикальні заяви, шантаж, і навіть застосування військової сили проти сусідів. Існує загроза застосування такої сили і проти України.

У свою ж чергу Вашингтон впливає на ситуацію в нашій державі виключно доволі демократичними та толерантними заявами. Чи не може це також стати показником як для української влади, так і для пересічних громадян? Колись ще відомий американський політолог Збігнев Бжезинський у книзі “Велика шахівниця” писав про те, що успіх Америки на геополітичній шахівниці базується зокрема на тому, що її культура доволі сильно притягує молодь по всьому світу. Американські фільми, музика, одяг із її символікою користується високою популярністю в усьому світі. Тобто, до США у великій мірі люди тягнуться через власні, якщо так можна висловитись, естетичні уподобання.

Росія ж намагається втримати пострадянські країни у власній сфері впливу лише правом сили, чим ще більше відштовхує їх від себе. На мою думку, якщо політика Росії залишиться такою, як вона є, то надовго симпатії українців не зможуть залишитись на її боці. І все більше громадян будуть схвально ставитись до ідеї вступу до Північно-Атлантичного альянсу.

Таким чином, можемо зробити висновок, що за умов продовження силової політики з боку Росії на пострадянському просторі Україна буде все більше і більше схилятись до євроатлантичної інтеграції. Ну а сама Росія буде все більше і більше втрачати власний авторитет. І саме в такому руслі і будуть розвиватись відносини між нашими слов’янськими державами.

My Webpage



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх