,


Наш опрос
Хотели бы вы жить в Новороссии (ДНР, ЛНР)?
Конечно хотел бы
Боже упаси
Мне все равно где жить


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Пішла з життя українська поетеса Ірина Калинець
  • 2 августа 2012 |
  • 00:08 |
  • Alive |
  • Просмотров: 894
  • |
  • Комментарии: 3
  • |
Стасів-Калинець Ірина (*6 грудня 1940, Львів - 31 липня 2012) — українська поетеса, за фахом вчителька, діяч дисидентського руху, активістка українського національного і правозахисного руху, художниця, філолог. Померла внаслідок тяжкої і тривалої недуги на 72-му році життя.

Народилася в родині вірних Української греко-католицької церкви. Батько — робітник, мати — з селянської сім'ї. Серед родичів були люди, зв'язані з ОУН. У повоєнні роки була свідком масового вислання українців до Сибіру. Після закінчення середньої школи два роки працювала на виробництві. Час навчання на слов'янському відділі філологічного факультету Львівського університету припав на хрущовську «відлигу». Після закінчення Львівського університету викладала українську мову і літературу на підготовчому курсі Львівського політехнічного інституту. Публікувала вірші для дітей у періодичних виданнях. Ірина Калинець та її чоловік Ігор Калинець були близькими друзями таких видатних дисидентів, як Валентин Мороз і В'ячеслав Чорновіл. Під час другої хвилі брежнєвських репресій за виступи на оборону переслідуваних діячів культури 1970 звільнена з роботи. Згодом улаштувалася ткалею. Викладала мову та літературу в школі — на замінах.

У липні 1970 підписала протест 9 громадян Львова проти арешту Валентина Мороза. Восени того ж року разом з чоловіком надіслала петицію до прокуратури УРСР з проханням дозволити бути присутніми на судовому розгляді справи В. Мороза. Написала листа голові Ради міністрів СРСР О.Косиґіну від імені родичів і друзів В. Мороза, листа до Верховної Ради УРСР з протестом проти порушень у ході судового розгляду. У грудні 1971 підписала декларацію про створення Громадського комітету захисту Ніни Строкатої.

12 січня 1972 заарештована у Львові. Під час слідства викликали на допити учнів. Зі ста школярів, які пройшли свідками у її справі, лише двоє чи троє дали покази проти неї: читала вірші, присвячені В’ячеславу Чорноволу, давала читати твори Валентина Мороза, говорила про незалежну Україну. Слідчі на змогли довести причетність С.-К. до групи В.Чорновола і участь у виданні нелегального журналу «Український вісник». У липні 1972 суд розглянув справу про звинувачення С.-К. та Стефанії Шабатури за ст. 62 КК УРСР («антирадянська агітація і пропаганда») і засудив С.-К. до 6 років ув'язнення в таборах суворого режиму та 3 роки заслання. Через півроку такий же вирок дістав її чоловік. Їхня маленька донька була розлучена з батьками на 9 років.

Ув'язнення С.-К. відбувала у таборі ЖХ-385/3 (сел. Барашево, Мордовія) разом зі Стефанією Шабатурою, Надією Світличною та іншими. Брала участь у всіх акціях жіночої політзони: підписала листа в прокуратуру, де табірне начальство звинувачене в тому, що перешкоджало святкуванню Великодня; листа Генеральному секретареві ООН з проханням сприяти проведенню справедливого судового розгляду в присутності представників ООН; колективного листа на підтримку Андрія Сахарова; звернення до табірної адміністрації про дозвіл внести гроші до Фонду допомоги жертвам чилійської хунти і послати делегаток на з'їзд Міжнародної демократичної асоціації жінок; голодівка з вимогою статусу політв'язня; відмова від тяжкої фізичної праці у зв'язку з Міжнародним роком жінок; лист до Комітету прав людини ООН зі скаргою на табірні умови і проханням надіслати представника; голодівки протесту проти відмови надати побачення з ріднею та багато інших. Багато разів довелося зазнати жорстоких репресій з боку табірних властей.

Заслання відбувала разом з чоловіком у Читинській області. Звільнили її 1981 року.

З поверненням 1981 до Львова — виснажлива боротьба за прописку. Улаштуватися на роботу можна було тільки за вказівкою КДБ: довелося працювати секретарем-касиром в обласному будинку вчителя.

Починаючи з 1987 C.-К. бере щонайактивнішу участь у пробудженні вільного культурного та громадського життя Львова. Читання публічних лекцій про Василя Стуса. Участь у створенні Клубу молоди учених, згодом Товариства Лева. Участь у створенні й роботі групи «Євшан-зiлля», яка почала видавати незалежний культурологічний альманах. Участь у створенні Товариства української мови (ТУМ), «Меморіалу», Народного руху України. Учасник руху за відродження УГКЦ. Багато публікується в пресі.

1990 C.-К. обирають депутатом Верховної Ради України. З травня 1990 працює начальником Львівського обласного управління освіти. Вона провела реформу школи в напрямку українізації шкільної системи, зокрема, вивчення російської мови в початковій школі було знято, скорочено кількість російських шкіл і класів, внесено відповідні зміни в навчальні програми та інше.

С.-К. брала участь у створенні низки нових навчальних закладів (ліцеїв, гімназій, зокрема ліцею «Героїв Крут».), профільної газети «Основа», Міжнародного центру освіти, науки й культури. З 1992 по 1994 працювала у Верховній Раді головою підкомісії в Комісії ВР з питань освіти.

Член консультативної ради Львівського облвиконкому з питань гуманітарної політики, голова круглого столу керівників громадських організацій з питань освіти й культури, науковий співробітник Львівського НДІ літератури ЛДУ, працює над історією слов'ян, зокрема, України періоду IV — XII ст. н. е.

1998 року за громадську діяльність її визнано «Героїнею світу» (США, Ротчестер), 2000 року — нагороджено орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня.

My Webpage



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх