,


Наш опрос
Как поступитьс Трибуном SERGANT888?
Забанить нах...
Лишить права комментировать
Пусть живёт-мне он не мешает


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Дніпропетровськ: місто забутих міст. Місто АНД
  • 1 августа 2012 |
  • 18:08 |
  • Alive |
  • Просмотров: 1334
  • |
  • Комментарии: 0
  • |
Виникнення
Місто Амур-Нижньодніпровськ належить до досить рідкісного типу міст. Його не створювали, воно не виросло і не сформувалось. Його утворення, мабуть, найкраще можна визначити як «зрощення». Своєю появою АНД зобов'язане спорудженню у 1871-1873 рр. залізничної гілки Синельникове - Нижньодніпровськ-Пристань у складі Лозово-Севастопольської залізниці. Первісно головним призначенням лінії було не стільки обслуговування потреб Катеринослава та прилеглого району, скільки прийом вантажів з Дніпра та транспортування їх в обхід порогів. Станція Нижньодніпровськ (у період 1873-1884 рр. вона носила назву «Катеринослав») в цей час обслуговувала лише дві пари пасажирських потягів на день і дуже незначну кількість сільськогосподарських вантажів. Натомість відправлення станції Нижньодніпровськ-Пристань були надзвичайно великі, хоча і сезонні, залежні від дніпровської навігації.

Різниця у діяльності станцій суттєво позначилася на початковому розвитку двох пристанційних селищ, що утворилися при них. Селище Нижньодніпровськ довго обмежувалось лише кількома будинками залізничників у смузі відчуження. А біля Нижньодніпровськ-Пристані, на приватних землях Файнберга та Тарнопольського швидко проросло плутаними вуличками робітниче селище, жителі якого переважно працювали вантажниками у гавані та на станції. Слідом за робітниками з'явилися і крамарі та шинкарі. Так само стихійно, як і селище, виникла і його назва «Амур». Сьогодні можна лише гадати, було воно названо так через те, що його жителі повернулися з поселення на річці Амур, або через наскоки сюди катеринославців для пікніків з амурними справами, або через те, що селище було відірване від цивілізованого світу, так само як і Амурська область.

Дніпропетровськ: місто забутих міст. Місто АНД


У 1890-х рр. ситуація на лівому березі Дніпра різко змінюється. У 1895 р. П. Ланге придбав у Г. Тарнопольського 100 десятин землі і збудував трубо-залізопрокатний завод. Одночасно із заводом Ланге було засновано Франко-російські вагонні майстерні. У 1896 р. було засновано Катеринославський машинобудівельний та Головні вагонні майстерні Катерининської залізниці. Далі заводи на піщаних кучугурах лівого берегу почали зростати, як гриби після дощу. Вже на початку ХХ ст. район, який в цілому почали називати Задніпров'ям, за промисловим потенціалом майже наздогнав Катеринослав.

Слідом за заводами швидко зростають і робітничі селища. На кілька кілометрів витягується вздовж залізниці Нижньодніпровськ, розташований на землі О. М. Рубець. За розташованими вздовж залізниці заводами: «Шодуар», Бехтольда, машинобудівельним - виникає нове, добре сплановане селище І. П. Євецької (більш відоме як Амур-Чорнозем). У 1896 р. Григорій Залюбовський при своєму хуторі Половиця засновує цілком нове селище, яке в подальшому отримало назву «Султанівка». Виникають також: Сахалін на землі Михайла Куриліна, Бараф на землі лікаря Барафа та родини Бикових, Сагайдак на землі Євецької. А в цілому на початку ХХ ст. конгломерат селищ Задніпров'я складається з близько двох десятків селищ та заводських колоній для службовців (окрім цього до нього входять ще й землі дрібних власників, які володіють однією-кількома садибами), які за географічною належністю діляться на дві групи - Амурську та Нижньодніпровську. На тлі цієї бурхливої індустріалізації досить дивно виглядало розташоване серед заводів та селищ село Мануйлівка, яке практично не змінило ані зовнішнього вигляду, ані способу життя і слугувало чимось на кшталт розподільної смуги між двома селищними групами.

Оформлення
Зрозуміло, що численні приватні селища, створювані перш за все задля отримання орендної плати, виникали зовсім не безпідставно. З 1890-х рр. населення лівого берега надзвичайно стрімко зростає. Причому відомості про його кількість більш ніж дивні і розбіжності інколи складають десятки тисяч осіб. Так, за відомостями рубежу століть Амур з Нижньодніпровськом мають населення близько 13 000 осіб, а на кінець 1900-х рр. - всього близько 5 000 осіб. Разом із тим за іншими відомостями 1910 р. населення АНД складає аж 36 000 осіб. За всіма відомостями продовжуючи зростати в період економічного розвитку початку 1910-х рр., населення на 1914 р. чомусь обчислюється лише у 34 606 осіб, а у 1915 р. - у 32 704 особи. З 1916 р. офіційна статистика свідчить про загальне зменшення чисельності населення у містах та промислових поселеннях, але відносно АНД на 1917 р. мова вже йде майже про 40 000 осіб.

Із цього різноманіття цифр можна зробити лише один висновок - кількість населення АНД була невідома сучасникам. Серед причин подібної ситуації найбільш очевидною здається недосконалість статистики і відсутність єдиних принципів підрахунків населення. Робітничі селища розташовувались у двох волостях Новомосковського повіту: Мануйлівській та Кам'янській. Але при обрахунках населення цих волостей земство або не виділяло населення робітничих селищ в окрему групу, або взагалі не враховувало його, даючи лише кількість сільського населення. Аналогічно діяли і під час підрахунку населення власне селищ, в ході якого населення розташованого між ними села Мануйлівка могли або включити до складу АНД, або ні. А населення заводських та станційних колоній земство, здається, взагалі не рахувало, оскільки їх соціальне забезпечення лежало не на органах самоврядування, а на підприємствах власниках колоній.

Недосконалість статистики посилювалась поточною ситуацією. У виступах окремих ораторів на земських зборах, у тогочасних публікаціях і навіть довідках державних установ дуже помітно, що озвучуванні цифри населення АНД мають тенденцію змінюватись в залежності від того, в зв'язку із чим їх озвучують. Найбільш очевидно це проявлялось у Новомосковському земстві. Якщо мова йшла про можливість отримання дотацій, то земство означало максимально велику чисельність населення району, «давлячи на жалість». У випадках коли видатки планувались лише з повітового бюджету, озвучувались набагато менші цифри, які мали наводити на думку про «нетерміновість» і можливість «відкладення» питання.

Помітною проблемою було і небажання самого населення АНД бути обрахованим. З одного боку, власники робітничих селищ були зацікавлені в певній «паузі» між створенням нових кварталів і введенням їх до податкових реєстрів. З іншого боку, населення часто-густо не мало жодного бажання «світитись» перед владою.

Але найбільш суттєвою проблемою при підрахунках населення АНД була все ж міграція. Точніше її характер, незвичний для нашого сьогодення. За останні десятиріччя ми звикли до того, що міграція населення відбувається у чітко визначеному напрямку від периферії до центру. Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. ситуація була не такою однозначною. Тогочасне виробництво було засноване на праці величезної кількості некваліфікованих робітників. Як правило, це були селяни, які шукали заробітку. Чисельність цієї маси постійно коливалась в залежності від загальнодержавних економічних обставин, ситуації на конкретному виробництві, врожайності року. Не кажучи вже про те, що АНД мало велику кількість сезонних підприємств: пристані, тартаки, будівництво. Тож кількість населення дійсно могла фантастично змінюватись навіть протягом одного року. До того ж данні, якими оперувала статистика, надто залежали і від пори року, коли збиралась інформація, і від здатності підрахувати «прийшле» (тимчасове) населення.

За радянською версією історії АНД ці людські хвилі залишали на придніпровських пісках лише бідноту, якій більше нікуди було податись, яка жила виключно у хібарах (ну хіба ще в землянках), а з усіх закладів культури поважала лише державні «монопольки». До певної міри цей погляд на АНД відповідає дійсності. Люмпен дійсно складав переважну частку його населення, але його роль у АНД була далеко не такою всеохоплюючою. Кістяк сталого населення району формувався із зовсім інших прошарків населення: кваліфікованих робітників, машиністів залізниці, дрібних службовців підприємств, медиків, ремісників, крамарів. Ці люди забудовували селища дерев'яними та мурованими будинками, відкривали крамниці, користувались послугами дантистів та перукарів, відсилали та отримували телеграми, листи та грошові перекази, віддавали своїх дітей до училищ. Саме цим людям знадобились книжкові крамниці, кінотеатри, театральні гуртки, аудиторії народних читань, бібліотеки-читальні, курси підвищення кваліфікації, навчальні заклади та громадські організації. Рівень їх вимог постійно зростав, і, як наслідок, саме ці люди і виступили ініціаторами створення міста Амур-Нижньодніпровська, яке мало дати їм владу (через органи самоврядування) та гроші для реалізації програм благоустрою (через оподаткування на користь міського бюджету).

Дніпропетровськ: місто забутих міст. Місто АНД


Накопичення на лівому березі Дніпра середнього класу було помічено великим бізнесом досить рано. Вже у 1901 р. товариство «Катеринославський трамвай» внесло на розгляд земств пропозицію по прокладенню трамвайної лінії через Амурський міст. За задумом підприємців лінія мала пройти по смузі відчуження залізниці, а потім вздовж шосе до м. Новомосковська, ставши таким чином першою міжміською трамвайною лінією губернії. Економічна криза 1901-1902 рр. змусила відмовитись від цієї ідеї, але вже у 1909-1910 рр. її було реанімовано. «Катеринославський трамвай» домовився із залізницею про прокладення лінії у смузі відчуження до селища Нижньодніпровськ. Для забезпечення лінії товариство навіть мало намір спорудити у АНД власну електростанцію. Але встановлені залізницею технічні умови щодо прокладення лінії через міст здалися підприємцям надто затратними, і проект поклали до шухляди. До нього повернулися аж у 1914 р., коли почалося будівництво Мерефо-Херсонської залізниці. В новому варіанті «Катеринославського трамваю» було запропоновано спорудження кільцевої трамвайної колії через обидва мости, Нижньодніпровськ та центр Катеринослава. Альтернативний проект прокладення колії через Мерефо-Херсонський міст до Нижньодніпровська висунуло і товариства «Катеринославський міський трамвай», яке належало міському самоврядуванню. В цьому конфлікті перемога лишилась за міською владою. У 1916 р. будівництво нової лінії навіть було розпочато, але роботи обмежились підготовкою під'їздів до Мерефо-Херсонського мосту по правому берегу (західна алея парку Шевченка) і так ніколи і не були доведені до кінця.

У 1914 р. паралельно із пропозицією щодо будівництва трамваю товариство «Катеринославський трамвай» запропонувало відкрити у АНД і абонентську електричну мережу, яку мала забезпечувати планована електростанція. Причому товариство було навіть готово спорудити електростанцію незалежно від того, буде трамвайна лінія прокладена чи ні, лише для забезпечення потреб населення. Але й цього разу підприємцям не вдалося провести свій проект - надто вже великі вимоги щодо користування узбіччями шляхів висунули земства.

При всіх зовнішніх проявах зацікавленості у розвитку АНД великий бізнес, втім, зовсім не був зацікавлений у перетворенні його на окреме місто. Для підприємців це означало суттєве збільшення податків на нерухомість і збільшення видатків на благоустрій. Не виявляло особливої зацікавленості у створенні міста і Новомосковське повітове земство, для якого це означало певне зменшення податкових надходжень. Натомість у Катеринославському губернському земстві досить добре розуміли той факт, що «селища Катеринославської губернії є зародками майбутніх міст, інколи дуже швидко та потужно зростаючими», але якось взагалі, без прив'язки до конкретного населеного пункту.

Ініціативу перетворення АНД на повноцінне місто взяв на себе лише середній клас. У 1908 р. було створено Товариство благоустрою селища Нижньодніпровськ, а за рік - і аналогічне товариство на Амурі. На початку 1910-х рр. ці два товариства було об'єднано у Товариство благоустрою селищ Амур-Нижньодніпровська. Товариство являло собою приватну організацію, яка фінансувалась за рахунок членських внесків, субсидій власників селищ та земств і благодійних коштів. Хоча кількість членів товариства була не надто великою, але воно досягло у своїй діяльності помітних успіхів: було створено добровільну пожежну дружину, вирішено питання із частковим забезпеченням селищ водою із заводських водогонів, проведено переговори про створення у АНД приватної гімназії (відкрита з вересня 1917 р.), через звернення до земств вирішено багато питань з благоустрою селищ. Помітним явищем у житті селищ стала сама назва об'єднаного товариства благоустрою, бо вона стала першою назвою офіційної установи, в якій поєднались назви «Амур» та «Нижньодніпровськ» (неофіційна назва «Задніпров'я» з цього часу поступово виходить з обігу).

Дніпропетровськ: місто забутих міст. Місто АНД



Саме Товариство благоустрою у середині 1910-х рр. і підняло питання перед земствами та урядом про перетворення АНД на місто. В чорновому варіанті це питання було позитивно вирішено урядом вже наприкінці 1916 р., але подальші події загальмували його реалізацію. Лише 1 червня 1917 р. Тимчасовим урядом було затверджено перелік робітничих селищ по всій країні, в яких вводились міські права та міське самоврядування. Разом із АНД на міста було перетворено десятки населених пунктів, в тому числі Кам'янське (Дніпродзержинськ), Синельникове, Лозову, Юзівку (Донецьк). На серпень 1917 р. в новому місті вже пройшли перші в його історії вибори і почали свою роботу міська дума та міський виконавчий комітет.

Місто вийшло дивним. Його географічний центр розміщувався в межах Мануйлівки (десь між проспектом Воронцова та вулицею Луговською), але власне Мануйлівка до складу міста не увійшла, залишившись селом. Створення міста домагався середній клас, але більшість у міській думі отримали більшовики, які не мали до його намірів ніякого відношення. Головною метою при створенні міста було формування незалежного бюджету, який мав спрямовуватись на його розвиток, але в революційній ейфорії податки сплачувались дедалі гірше, а потім і взагалі перестали надходити.

Існування


Місто Амур-Нижньодніпровськ проіснувало близько десяти років. Безпосереднє сусідство АНД з Катеринославом, економічна слабкість нового міста, спричинена господарською та соціальною руїною, призвели до створення парадоксальної ситуації. Деякі потреби АНД датувались з міського бюджету Катеринослава. Пропозиції щодо повного злиття двох міст озвучувались неодноразово. У 1925 р. за рішенням Катеринославської міськради депутатський корпус міськради АНД формувався без додаткових виборів, з депутатів Катеринославської міськради, які проживали в АНД. На 1926 р. за рахунок Катеринослава повністю фінансувались медичні та навчальні заклади АНД. Мануйлівка, як і первісно, лишалась окремим селом, отримавши у 1923 р. статус районного центру.

У 1926-1927 рр. існування міста припинилося. Місто АНД було об'єднано із селом Мануйлівка і перетворено на новий міський район Катеринослава. Всі існуючі міські структури було перейменовано у районі. На цей час загальна чисельність населення нового району склала 43 115 осіб, а його економічний потенціал було повністю відновлено. Здавалося б, місто вже цілком спроможне було продовжувати самостійне існування, але...

My Webpage

-->


Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх