,


Наш опрос
Нравиться ли вам рубрика "Этот день год назад"?
Да, продолжайте в том же духе.
Нет, мне это надоело.
Мне пофиг.


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Початок правової десталінізації
  • 25 июня 2012 |
  • 08:06 |
  • Alive |
  • Просмотров: 1265
  • |
  • Комментарии: 20
  • |
-16
Виступ Петра Симоненка був засуджений громадськістю в Україні та за кордоном, відзначалося, що офіційними органами Ради Європи сталінський режим у СРСР визнаний злочинним та винним у здійсненні неправомірних репресій, які завдали смерті мільйонам людей. Зокрема, саме переписом кримськотатарського народу встановлено, що в перші роки депортації загинули приблизно 42—46% із понад 200 тисяч виселених із Криму людей у період 1941—1944 років. Цього разу представники Компартії не зважилися відкрито критикувати законопроект Джемільова. Однак фракція Компартії була єдиною, чиї представники не голосували за закон. Як пояснив журналістам депутат Спиридон Кілінкаров, компартія «вже заявила чітко свою позицію. Немає сенсу виступати».

Мустафа Джемільов зазначив: у травні відмову від голосування багато депутатів пояснювали тим, що законопроект не вказує джерела видатків на його виконання. Він наголосив, що «держава буде нести доступні витрати, виходячи з економічної ситуації в країні». Він також зазначив, що, хоча в роки війни депортаціям із території нинішньої України були піддані німці, греки, вірмени, болгари, деякі інші народності та верстви населення, але сьогодні на 98,5% потрапляють під дію законопроекту лише кримські татари. Законопроект підтримали у своїх виступах народні депутати, що представляють демократичне крило парламенту. «Потрібно відновити справедливість, скільки б вона не коштувала», — сказав Юрій Кармазін. «Хто не підтримає цей закон, той підтримує Сталіна, що ненавидів усе людство», — зазначив народний депутат Павло Жебрівський.

Разом із тим цей законопроект створює зовсім нову ситуацію в правовій сфері України. По-перше, масове засудження злочинних актів депортації багатьох народів може і повинне перерости в правове і моральне засудження сталінізму як злочинної системи, і цей процес повинен дійти до правової заборони комуністичної партії як політичної організації, зусиллями і руками якої ці злочинні акти здійснювалися. Таким чином, цей законопроект мав би стати першим кроком до своєрідної, хай і м’якої, але люстрації в українському суспільстві. По-друге, він мав би сприяти викоріненню з усіх сфер соціально-політичного й економічного життя країни ті залишки сталінізму, які ще дають про себе знати, зокрема, з вимогами цього закону є несумісними намагання встановлення пам’ятників Леніну і Сталіну та їх поплічникам, подальше збереження та використання комуністичної символіки, назв і топоніміки сталінської і загалом комуністичної доби.

По-третє, сотнями тисяч кримських татар, а також і десятками тисяч німців, болгар, греків і вірмен кількість депортованих в Україні не вичерпується. Після остаточного прийняття цього закону постане питання про статус і долю інших депортованих, наприклад — виселення з Польщі самих українців під час відомої операції «Вісла». Депутат Іван Попеску, наприклад, який представляє румунську громаду, вказав на сесії Верховної Ради, що перед початком війни виселенню піддавалися також румуни в Чернівецькій області та угорці в Закарпатській, однак вони в згаданому законопроекті не вказані. Як сказав Мустафа Джемільов, це питання потребує глибокого вивчення і безперечного вирішення, однак зробити це одним законом неможливо. Згодом постане питання і про прийняття інших законів, які розвиватимуть процес десталінізації в країні. Однак Іван Попеску підкреслив, що фракція Партії регіонів буде наполягати на внесенні згаданих ним поправок при підготовці саме цього законопроекту до другого читання...

Згаданий законопроект був поданий народним депутатом України Мустафою Джемільовим ще 24 лютого 2012 року. Цього разу за ухвалення законопроекту проголосували 356 народних депутатів з мінімально необхідних 226. Це значить, що з великими труднощами, але підходять до завершення намагання кримськотатарського народу засудити в правовому змісті акт депортації, визначити свій статус в Україні та виконати завдання з відновлення в державі своїх прав як цілісного народу. Державою гарантується створення умов для облаштування, забезпечення землею та житлом, працевлаштування, збереження і розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності. Законопроект також передбачає повернення історичних назв населених пунктів, які були перейменовані за часів СРСР у зв’язку з депортацією. Проектом закону пропонується також закріпити повноваження органів виконавчої влади та місцевого самоврядування у сфері відновлення прав репатріантів.

Згідно з положеннями схваленого в першому читанні законопроекту, депортованими визнаються особи з числа депортованого кримськотатарського народу, національних меншин, які були піддані насильницькому переселенню в період 1941—1944 років в процесі, який передбачав виселення всіх без винятку представників цього народу з місць їхнього постійного проживання, і які набули громадянство України, а також інші особи, депортовані в цей період. Цим законом Україна визнає депортації народів, національних меншин та осіб із місць постійного проживання на підставі рішень, ухвалених органами державної влади колишнього СРСР або союзних республік, як незаконні та злочинні акти, вчинені проти них, і проголошує відновлення прав громадян України з числа депортованих осіб одним із пріоритетних напрямків політичного, соціально-економічного, культурного і духовного розвитку суспільства.

Факт депортації особи підтверджується відповідними документами, а без них встановлюється в судовому порядку. Депортованим особам, які повертаються в Україну на проживання, гарантується, за їхнім бажанням, право на поселення в межах тих адміністративно-територіальних одиниць, де вони (або їхні батьки, або дід чи баба) проживали на момент депортації. Вилучені в результаті депортації будівлі та інше майно по можливості (якщо будинок не зайнятий, а майно збереглося) повертаються депортованим або його спадкоємцям натурою. У разі відсутності такої можливості заявнику відшкодовується вартість будівель та майна. Заяви про компенсацію та повернення майна подаються не пізніше, ніж через 3 роки від дня набуття особою статусу депортованої особи. Законопроект передбачає, що кошти на фінансування заходів, пов’язаних із поверненням, облаштуванням і відновленням прав депортованих осіб та членів їхніх сімей, щорічно передбачаються в Державному бюджеті України, бюджеті Автономної Республіки Крим та бюджетах місцевого самоврядування окремим рядком. Також можуть використовуватися кошти міжнародних організацій та іноземних держав, що виділяються ними для цих цілей. Облаштування депортованих осіб та членів їх сімей, їхня адаптація та інтеграція в українське суспільство здійснюються відповідно до державних цільових програм, які затверджуються Кабінетом міністрів України.

Народний депутат України Мустафа Джемільов у коментарі журналістам сказав: «Тривала і складна робота щодо прийняття Закону України «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою» показує, що сьогодні зроблений один із кроків до якнайшвидшого офіційного прийняття закону України про відновлення справедливості і законних прав кримськотатарського народу, що піддався геноциду в травні 1944 року». В той же час, коментуючи подальшу ситуацію щодо долі проекту закону, підтриманого в першому читанні, автор законопроекту не виключає, що остаточне ухвалення можливе лише після парламентських виборів, коли буде сформований новий склад законодавчого органу влади України.

Через кілька тижнів, після внесення в законопроект поправок, документ повинен бути представлений Верховній Раді для остаточного затвердження, а потім буде поданий на підпис Президентові. Тут доречно нагадати, що один із варіантів такого ж закону був прийнятий Верховною Радою України 24 червня 2004 року, але тодішній президент Леонід Кучма не підписав його, і законопроект був похований в архівах парламенту.

Прийняття антисталінського й антикомуністичного за своєю суттю законопроекту з осудом зустріли проросійські організації Криму. З невідомих причин і без достатніх на те підстав вони трактують закон не як такий, що відновлює справедливість і засуджує злочини сталінського режиму, а як «іміграційний». Так, лідер партії «Російський блок», депутат міськради Севастополя Геннадій Басов чомусь вважає, що законопроект «передбачає виділення грошей на переїзд до Криму десятків тисяч жителів Середньої Азії», хоча насправді наразі про це не йдеться, і оцінює його як такий, що «стимулює перетворення півострова в порохову бочку». «Це дуже небезпечна тенденція, — заявляє він. — Велика кількість приїжджих, які мають жорсткі релігійні переконання, може призвести до серйозних конфліктів. Показовий приклад у цьому відношенні можна спостерігати у Франції — вона свого часу радо приймала франкомовних мусульман із північної Африки, а тепер має серйозні проблеми». Однак, вважають у Криму, твердження Геннадія Басова спростовує саме кримське життя — переїзд у кінці 1980-х років до Криму понад 200 тисяч репатріантів, більшість із яких були свого часу злочинно депортовані з нього, та їх облаштування, хоч і відбувається не просто, однак не спровокувало значних конфліктів і суттєвих протиріч.

«ЦЕ МІНІМАЛЬНИЙ КРОК, ЯКИЙ УКРАЇНА ЗРОБИЛА ПІСЛЯ СЕРПНЯ 1991 РОКУ»

Юрій ШАПОВАЛ, доктор історичних наук, професор, керівник Центру історичної політології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України:

— Я думаю, що для України це дуже позитивний крок. І це перший крок, тому що правової десталінізації (чи, точніше, декомунізації, бо це частина ширшої проблеми) здійснено якраз не було, — тож цей крок я вітаю абсолютно щиро. Тим більше, що це стосується дуже великої маси людей різних національностей. Але я думаю, що це мінімальний крок, який Україна зробила після серпня 1991 року. Попереду ще багато проблем, і ключова з них — проблема люстрації. На мою думку, нинішня влада не наважиться на цей крок, але, можливо, наступне покоління представників цього політичного класу це зробить. Це важливо і з моральної точки зору, тому що нічого гідного на рівні держави щодо цих людей не було зроблено, крім загальних фраз. А дослідникам залишається лише прояснити деталі того, що тоді робили з людьми. Це теж дуже важливий аспект, бо там було абсолютне порушення прав людини, за які Україна нині публічно виступає і на європейській арені.

«НАРЕШТІ УКРАЇНА ВЗЯЛА НА СЕБЕ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА НЕСПРАВЕДЛИВО СКРИВДЖЕНИХ ЛЮДЕЙ»

Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ, доктор історичних наук, професор, завідувач відділу історії України 1920—1930-х рр. Інституту історії України НАН України:

— Правова десталінізація вимагає колосальної кількості коштів. Ясна річ, що це не Україна депортувала громадян, а тепер доведеться, мабуть, виплачувати якісь компенсації тим людям, і ще невідомо, чи тільки їм самим, чи й дітям та онукам — великі кошти. Чому раніше не приймали такого закону? Чому його не приймали в Радянському Союзі за Горбачова? Тому що всі інші депортовані були відновлені у своїх правах, а формулювання «за національною ознакою» точно поцілює в кримських татар. Ясна річ, ще була невелика кількість вірменів, греків... А власне, початок цього було закладено 1934 року, коли був розформований Пулинський німецький національний район на кордоні з Польщею та Мархлевський польський національний район, і за кілька років німців та поляків було перебазовано спочатку на Харківщину, в ті оселі, які залишилися після людей, які загинули під час Голодомору, а потім і в Казахстан. Цих людей було депортовано за національною ознакою. Звичайно, відшкодування таким громадянам чи їхнім нащадкам можливе тільки з бюджету України, тому що ніхто в Російській Федерації не погодиться виплачувати якусь частину коштів. Тому треба всіляко вітати цей закон, який приймається після багатьох років протистояння, але при цьому потрібно вирішити, яким чином це зробити, щоб на бюджет України не лягла одразу така велика сума. Ми вже маємо такі прецеденти, коли приймаємо закони, а виконувати їх неможливо через відсутність коштів. Під моральним кутом зору це надзвичайно важливо. Нарешті після 20 років Україна взяла на себе відповідальність за несправедливо скривджених людей, яких усіх — від малого до старого, від немовлят до Героїв Радянського Союзу на фронтах — викликали і депортували. Це була колективна відповідальність на абсолютно порожньому місці.

My Webpage



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх