,


Наш опрос
Хотели бы вы жить в Новороссии (ДНР, ЛНР)?
Конечно хотел бы
Боже упаси
Мне все равно где жить


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Українська армія. 128-а механізована бригада
  • 24 сентября 2011 |
  • 20:09 |
  • bayard |
  • Просмотров: 2898
  • |
  • Комментарии: 9
  • |
0
128-а окрема гвардійська Туркестансько-Закарпатська двічі Червонопрапорна механізована бригада Сухопутних військ Збройних Сил України — з'єднання механізованих військ України, що організаційно підпорядковане 13-му армійському корпусу; штаб дивізії знаходиться в місті Мукачево, підрозділи дислокуються на території Закарпатської області України. Створена в 2004 році на базі 128-ї окремої гвардійської механізованої Туркестансько-Закарпатської двічі Червонопрапорної дивізії.

Історія цієї військової частини починається з Туркестанських стрілецьких полків Російської імператорської армії, окремі з яких були засновані ще в XVIII ст. Дивізія отримала статус гвардійської під час Другої світової війни, визволяла Крим, Закарпаття, Чехословаччину. Брала участь у вводах радянських військ до Угорщини в 1956 р. та до Чехословаччини у 1968 р.

Час підкорення Російською імперією середньоазійських земель відзначився великою кількістю військових конфліктів та війн, змальованих пензлем В. В. Верещагіна. Для боротьби у складних, вірніше незвичних для тодішньої російської імператорської армії (РІА), кліматичних умовах формуються особливі військові частини. Згідно даних сучасного українського історика Я. Тинченка ще розпорядженням від 19 квітня 1769 р. було створено перші чотири Оренбурзькі батальйони, призначені для захисту середньоазійських кордонів імперії. Вони формувалися з гарнізону Казані, тому отримали «казанське» старшинство з 1711 р. Через два роки починається формування спеціальних прикордонних батальйонів Оренбурзької лінії. Вони отримали козацькі назви Верхньо-Яїцький, Звіроголовський, Кизилівський та Кизлярський. Ці підрозділи поступово перетворюють на Оренбурзькі лінійні батальйони.

Цікаво, що в 3-й роті 5-го Оренбурзького лінійного батальйону (створений у 1837 р. з колишнього Верхньо-Яїцького) починав свою військову службу Тарас Шевченко. Пізніше Тарас Григорович служив у 1-му та 4-му ОЛБ. Згодом з цих батальйонів було сформовано Туркестанські стрілецькі батальйони РІА. У 1910 р. Туркестанські та деякі інші (Закаспійські, Західно-Сибірські тощо) стрілецькі батальйони було переформовано з включенням резервних піхотних батальйонів та місцевих команд у 22 Туркестанські стрілецькі полки РІА.

Революційна доба

30 квітня 1918 р. було створено Туркестанську автономну республіку, а вже 4 травня — відновлено Середньоазіатський військовий округ (у РІА був створений у 1874 р.). Весною 1918 р. новою комуністичною владою було здійснено спробу створити на основі Туркестанських стрілецьких полків нові підрозділи — вже Робітничо-Селянської Червоної Армії. Наприклад, 3-й Туркестанський стрілецький полк РСЧА був сформований у 1918 рр. в Ташкенті з решток 1-ї Туркестанської стрілецької дивізії РІА. Ця дивізія воювала під час Першої світової війни на території сучасної України у складі Південно-Західного фронту проти німецьких та австро-угорських військ. В ній служив начальником кулеметної команди 2-го Туркестанського стрілецького полку поручик Євген Маланюк, згодом — видатний український поет та публіцист, яскравий представник т.зв. «празької школи». Начальником штабу 1-ї Туркестанської сд у 1917 р. був полковник генштабу РІА Євген Мешківський, згодом — генерал-хорунжий ДА УНР (загинув у бою з більшовиками під Чорним Островом у червні 1920 р.). Командиром роти кінної розвідки 1-го стрілецького полку 1-ї Туркестанської дивізії 1-го Туркестанського корпусу в 1916 р. був Яків Гальчевський, який згодом став командиром 61-го полку ім. Симона Петлюри ДА УНР, повстанським отаманом.

Згідно з директивою Головного Командування РСЧА № 3986/оп від 25 серпня 1919 р. в підпорядкування командувача Туркестанським фронтом (створений згідно з директивою ГК № 1165/ш від 11 серпня 1919 р.) передавалися усі місцеві формування, що діяли на території Туркестану. Згідно з наказом від 26 жовтня 1919 р. у Самарі та Оренбурзі почалося формування 1-ї Туркестанської та 2-ї Мусульманської радянських стрілецьких дивізій. Однак ці підрозділи були нечисельними та небоєздатними, тому незабаром з'являється наказ про формування нових з'єднань. 22 листопада 1919 р. командувач Туркестанським фронтом М. Фрунзе видав у Самарі наказ № 11 про перетворення, зокрема, групи військ Закаспійського фронту Туркестанської Радянської Федеративної Республіки на 1-шу Туркестанську стрілецьку дивізію (сд). Штаб Закаспійського фронту (м. Полторацьк) став тимчасовим управлінням дивізії — до прибуття з Самари штатного управління, що саме формувалося (наказ військам Туркфронту № 81 від 01.12.1919 р.).

Цю та інші дивізії формували безпосередньо на фронті з вояків вже існуючих частин. Так до 1-ї Туркестанської сд увійшли рештки 5-ї Ашхабадської Туркестанської дивізії та 5-го (Самарканд), 7-го (Чарджоу), 12-го (Самарканд) Туркестанських стрілецьких полків РІА. 2-га Туркестанська (на початку іменувалася Ферганською окремою) сд була сформована на Ферганському фронті з вояків 1-ї Ташкентської дивізії, 7-го та 8-го Туркестанських стрілецьких полків РІА. 20 грудня того ж року було створено також 3-ю Туркестанську стрілецьку дивізію РСЧА з підрозділів, що раніше входили до складу Семиріченського Північного фронту ТРФР.

З листопада 1919 р. по лютий 1920 р. дивізія воювала з білогвардійцями на красноводському напрямі, звільняли м. Красноводськ та острів Челекен. 1 лютого 1920 р. бійці 1-ї Тсд вступили в м. Хіва — столицю Хівинського ханства. Відтак — ліквідовує басмацькі загони Джунаід-хана. 29 серпня — 2 вересня 1920 р. дивізія бере участь в Бухарській операції (штурм Старої Бухари).

У травні-вересні 1921 р. зі складу трьох Туркестанських стрілецьких дивізій було відокремлено (сформовано) дві окремі Туркестанські стрілецькі бригади. Так, згідно з наказом військам Туркфронту № 1144/581 від 18.09.1921 р. з 1-ї Тсд в безпосереднє підпорядкування фронту виокремлювалася 1-ша Туркестанська стрілецька бригада, що розташовувалася у Закаспії та чий штаб виконував функції штабу військ Туркменської області (цим же наказом на штаб 1-ї Тсд покладено функції штабу військ самаркандської області).

Згідно з наказом по військах фронту № 948/389 від 12.07.1922 р. 1-ша Туркестанська стрілецька бригада була розгорнута в 1-шу Туркестанську сд, її управління виконувало функції штабу військ Туркменської (колишньої Закаспійської) області (натомість існуюче на той час управління 1-ї Тсд перетворювалося на управління заново створюваної 3-ї Туркестанської сд). Формування нової 1-ї Тсд проводилося у м. Полторацьк (нині — м. Ашхабад, Туркменістан). Першим командиром дивізії став Сергій Тумошков. Саме 12 липня 1922 р. вважалося офіційною датою заснування 128-ї дивізії. З жовтня 1922 р. дивізія входить до складу 13-го стрілецького корпусу.

У 1921-22 рр. підрозділи бригади, а відтак дивізії залучені до ліквідації басмачів у Самаркандській області. У 1923-26 рр. дивізія бере активну та успішну участь в боях з басмачами в районі Середньої Бухари та у Ферганській долині. У 1924-25 рр. з огляду на сильну посуху та некомпетентність дій місцевої влади басмацький рух знову набирає силу, особливо в Таджикистані, де його очолює Ібрагім-бек, озброєний англійською розвідкою. Але вже навесні 1925-го його війська були розгромлені підрозділами Червоної Армії, у тому числі 1-ю Туркестанською сд. Ліквідація залишків загонів басмачів була доручена міліції та загонам місцевої самооборони, а армійські підрозділи повернулися до місць своєї постійної дислокації. Згідно з наказом Реввоєнради СРСР № 304 від 04.06.1926 р. Туркестанський фронт був перетворений на Середньоазіатський військовий округ.

1-а Тсд отримали за успішну боротьбу з басмачами Почесний Червоний Прапор ЦВК, фактично вищу відзнаку для військової частини у той час. Розвідувальна та саперна роти дивізії у 1923 р. були відзначені орденами Червоного Прапора Туркменії, батальйон 2-го Туркестанського стрілецького полку — Червоним Прапором Хорезмської республіки. У радянські часи в музеях деяких полків дивізії ще можна було побачити трофейну зброю басмачів та нагороди за боротьбу з ними.

Гірськострілки у мирний час

З 1925 р. дивізія дислокувалась у Таджикистані. Відтак її переводять в Киргизію, згодом — в Туркменію. Стратегічним призначенням з'єднань Середньоазійського ВО був захист південних кордонів СРСР. У 1929 р. дивізія була реорганізована у 1-у Туркестанську гірську. Гірськострілецькі дивізії Червоної Армії призначалися для ведення бойових дій у гірських, пустельних та важкодоступних місцях з нерозвинутою сіткою доріг, як правило, в умовах ізольованого чи частково ізольованого ТВД. Вони вирізнялися особливою організацією частин та підрозділів, спеціальним оснащенням, озброєнням, специфікою підготовки особового складу та включали по 3-4 гірськострілецькі полки, 1-2 артилерійські полки, окремий зенітний дивізіон, батарею протизенітних гармат та кавалерійський ескадрон, інші підрозділи. Бійці з'єднання проходять спеціальну гірськострілецьку підготовку, охороняють держкордон з Персією (Іраном). У 1932 р. підрозділи дивізії залучалися до боротьби з басмачами в Хівіно-Ташаузькому районі.

Це була так звана кадрована дивізія, тобто вона мала скорочену чисельність командного та червоноармійського складу, а при мобілізації поповнювалися до штатів військового часу шляхом призову навчених контингентів з запасу. Згідно з наказом НКО СРСР № 072 від 21.05.1936 р. дивізія перейменована у 83-ю Туркестанську гірську стрілецьку (також зустрічаються такі дати зміни номера дивізії як 01.07.1935 р. та 01.07.1936 р.), за наказом НКО № 0150 від 16.07.1940 р. — у 83-ю гірськострілецьку Туркестанську дивізію.

Командири дивізії у 1930-ті рр.:

12.11.1931 — січень 1933 — Іван Єфимович Петров (під час ВВВ — командувач обороною Одеси, один з керівників оборони Севастополя, командувач Північно-Кавказького, 2-го Білоруського, 4-го Українського фронтів, у 1945-52 рр. — командувач Туркестанським ВО, згодом, зокрема, обіймав посади першого заступника головнокомандувача СВ, головного інспектора МО СРСР)
1933—1935 — відомості відсутні
1935-37 — Всеволод Яковлєв (згодом командир 19-го ск, заступник командувача військами БВО та ОЧДСА, командувач військами ЗабВО та КалВО, заступник командувача КОВО)
з 17 лютого 1938 р. — Сергій Степанович Фоменко (з 1930 р. він був начальником штабу дивізії), уродженець м. Шпола Сумської області (у 1941-47 рр. — командувач 36-ої армії Забайкальського фронту)

Згідно з директивою Наркомату оборони СРСР № 4/2/54080 від 07.12.1939 р. 83-я гсд була переведена на нові штати чисельністю 4550 чоловік, згодом її чисельність була збільшена вдвічі. Станом на 1 листопада 1940 р. 83-я гсд нараховувала: командного складу — 356 осіб, політичного — 105, начальницького — 220, молодшого начальницького — 1133, рядового — 7386. Разом — 9200 осіб. На її озброєнні було: гвинтівок — 7099; кулеметів ручних — 278, станкових — 87, зенітних — 12; гармат 45-мм — 8, 76-мм гірських — 64, 122-мм гаубиць — 8, 50-мм — 52, 82-мм — 26, 107-мм — 12. Дивізія мала 2318 коней (верхових — 942, артилерійських — 975, обозних — 401); автомобілів легкових — 6, вантажних — 77, спеціальних — 44, тракторів — 16.

Час підкорення Російською імперією середньоазійських земель відзначився великою кількістю військових конфліктів та війн, змальованих пензлем В. В. Верещагіна. Для боротьби у складних, вірніше незвичних для тодішньої російської імператорської армії (РІА), кліматичних умовах формуються особливі військові частини. Згідно даних сучасного українського історика Я. Тинченка ще розпорядженням від 19 квітня 1769 р. було створено перші чотири Оренбурзькі батальйони, призначені для захисту середньоазійських кордонів імперії. Вони формувалися з гарнізону Казані, тому отримали «казанське» старшинство з 1711 р. Через два роки починається формування спеціальних прикордонних батальйонів Оренбурзької лінії. Вони отримали козацькі назви Верхньо-Яїцький, Звіроголовський, Кизилівський та Кизлярський. Ці підрозділи поступово перетворюють на Оренбурзькі лінійні батальйони.

Цікаво, що в 3-й роті 5-го Оренбурзького лінійного батальйону (створений у 1837 р. з колишнього Верхньо-Яїцького) починав свою військову службу Тарас Шевченко. Пізніше Тарас Григорович служив у 1-му та 4-му ОЛБ. Згодом з цих батальйонів було сформовано Туркестанські стрілецькі батальйони РІА. У 1910 р. Туркестанські та деякі інші (Закаспійські, Західно-Сибірські тощо) стрілецькі батальйони було переформовано з включенням резервних піхотних батальйонів та місцевих команд у 22 Туркестанські стрілецькі полки РІА.

Революційна доба

30 квітня 1918 р. було створено Туркестанську автономну республіку, а вже 4 травня — відновлено Середньоазіатський військовий округ (у РІА був створений у 1874 р.). Весною 1918 р. новою комуністичною владою було здійснено спробу створити на основі Туркестанських стрілецьких полків нові підрозділи — вже Робітничо-Селянської Червоної Армії. Наприклад, 3-й Туркестанський стрілецький полк РСЧА був сформований у 1918 рр. в Ташкенті з решток 1-ї Туркестанської стрілецької дивізії РІА. Ця дивізія воювала під час Першої світової війни на території сучасної України у складі Південно-Західного фронту проти німецьких та австро-угорських військ. В ній служив начальником кулеметної команди 2-го Туркестанського стрілецького полку поручик Євген Маланюк, згодом — видатний український поет та публіцист, яскравий представник т.зв. «празької школи». Начальником штабу 1-ї Туркестанської сд у 1917 р. був полковник генштабу РІА Євген Мешківський, згодом — генерал-хорунжий ДА УНР (загинув у бою з більшовиками під Чорним Островом у червні 1920 р.). Командиром роти кінної розвідки 1-го стрілецького полку 1-ї Туркестанської дивізії 1-го Туркестанського корпусу в 1916 р. був Яків Гальчевський, який згодом став командиром 61-го полку ім. Симона Петлюри ДА УНР, повстанським отаманом.

Згідно з директивою Головного Командування РСЧА № 3986/оп від 25 серпня 1919 р. в підпорядкування командувача Туркестанським фронтом (створений згідно з директивою ГК № 1165/ш від 11 серпня 1919 р.) передавалися усі місцеві формування, що діяли на території Туркестану. Згідно з наказом від 26 жовтня 1919 р. у Самарі та Оренбурзі почалося формування 1-ї Туркестанської та 2-ї Мусульманської радянських стрілецьких дивізій. Однак ці підрозділи були нечисельними та небоєздатними, тому незабаром з'являється наказ про формування нових з'єднань. 22 листопада 1919 р. командувач Туркестанським фронтом М. Фрунзе видав у Самарі наказ № 11 про перетворення, зокрема, групи військ Закаспійського фронту Туркестанської Радянської Федеративної Республіки на 1-шу Туркестанську стрілецьку дивізію (сд). Штаб Закаспійського фронту (м. Полторацьк) став тимчасовим управлінням дивізії — до прибуття з Самари штатного управління, що саме формувалося (наказ військам Туркфронту № 81 від 01.12.1919 р.).

Цю та інші дивізії формували безпосередньо на фронті з вояків вже існуючих частин. Так до 1-ї Туркестанської сд увійшли рештки 5-ї Ашхабадської Туркестанської дивізії та 5-го (Самарканд), 7-го (Чарджоу), 12-го (Самарканд) Туркестанських стрілецьких полків РІА. 2-га Туркестанська (на початку іменувалася Ферганською окремою) сд була сформована на Ферганському фронті з вояків 1-ї Ташкентської дивізії, 7-го та 8-го Туркестанських стрілецьких полків РІА. 20 грудня того ж року було створено також 3-ю Туркестанську стрілецьку дивізію РСЧА з підрозділів, що раніше входили до складу Семиріченського Північного фронту ТРФР.

З листопада 1919 р. по лютий 1920 р. дивізія воювала з білогвардійцями на красноводському напрямі, звільняли м. Красноводськ та острів Челекен. 1 лютого 1920 р. бійці 1-ї Тсд вступили в м. Хіва — столицю Хівинського ханства. Відтак — ліквідовує басмацькі загони Джунаід-хана. 29 серпня — 2 вересня 1920 р. дивізія бере участь в Бухарській операції (штурм Старої Бухари).

У травні-вересні 1921 р. зі складу трьох Туркестанських стрілецьких дивізій було відокремлено (сформовано) дві окремі Туркестанські стрілецькі бригади. Так, згідно з наказом військам Туркфронту № 1144/581 від 18.09.1921 р. з 1-ї Тсд в безпосереднє підпорядкування фронту виокремлювалася 1-ша Туркестанська стрілецька бригада, що розташовувалася у Закаспії та чий штаб виконував функції штабу військ Туркменської області (цим же наказом на штаб 1-ї Тсд покладено функції штабу військ самаркандської області).

Згідно з наказом по військах фронту № 948/389 від 12.07.1922 р. 1-ша Туркестанська стрілецька бригада була розгорнута в 1-шу Туркестанську сд, її управління виконувало функції штабу військ Туркменської (колишньої Закаспійської) області (натомість існуюче на той час управління 1-ї Тсд перетворювалося на управління заново створюваної 3-ї Туркестанської сд). Формування нової 1-ї Тсд проводилося у м. Полторацьк (нині — м. Ашхабад, Туркменістан). Першим командиром дивізії став Сергій Тумошков. Саме 12 липня 1922 р. вважалося офіційною датою заснування 128-ї дивізії. З жовтня 1922 р. дивізія входить до складу 13-го стрілецького корпусу.

У 1921-22 рр. підрозділи бригади, а відтак дивізії залучені до ліквідації басмачів у Самаркандській області. У 1923-26 рр. дивізія бере активну та успішну участь в боях з басмачами в районі Середньої Бухари та у Ферганській долині. У 1924-25 рр. з огляду на сильну посуху та некомпетентність дій місцевої влади басмацький рух знову набирає силу, особливо в Таджикистані, де його очолює Ібрагім-бек, озброєний англійською розвідкою. Але вже навесні 1925-го його війська були розгромлені підрозділами Червоної Армії, у тому числі 1-ю Туркестанською сд. Ліквідація залишків загонів басмачів була доручена міліції та загонам місцевої самооборони, а армійські підрозділи повернулися до місць своєї постійної дислокації. Згідно з наказом Реввоєнради СРСР № 304 від 04.06.1926 р. Туркестанський фронт був перетворений на Середньоазіатський військовий округ.

1-а Тсд отримали за успішну боротьбу з басмачами Почесний Червоний Прапор ЦВК, фактично вищу відзнаку для військової частини у той час. Розвідувальна та саперна роти дивізії у 1923 р. були відзначені орденами Червоного Прапора Туркменії, батальйон 2-го Туркестанського стрілецького полку — Червоним Прапором Хорезмської республіки. У радянські часи в музеях деяких полків дивізії ще можна було побачити трофейну зброю басмачів та нагороди за боротьбу з ними.
[ред.] Гірськострілки у мирний час

З 1925 р. дивізія дислокувалась у Таджикистані. Відтак її переводять в Киргизію, згодом — в Туркменію. Стратегічним призначенням з'єднань Середньоазійського ВО був захист південних кордонів СРСР. У 1929 р. дивізія була реорганізована у 1-у Туркестанську гірську. Гірськострілецькі дивізії Червоної Армії призначалися для ведення бойових дій у гірських, пустельних та важкодоступних місцях з нерозвинутою сіткою доріг, як правило, в умовах ізольованого чи частково ізольованого ТВД. Вони вирізнялися особливою організацією частин та підрозділів, спеціальним оснащенням, озброєнням, специфікою підготовки особового складу та включали по 3-4 гірськострілецькі полки, 1-2 артилерійські полки, окремий зенітний дивізіон, батарею протизенітних гармат та кавалерійський ескадрон, інші підрозділи. Бійці з'єднання проходять спеціальну гірськострілецьку підготовку, охороняють держкордон з Персією (Іраном). У 1932 р. підрозділи дивізії залучалися до боротьби з басмачами в Хівіно-Ташаузькому районі.

Це була так звана кадрована дивізія, тобто вона мала скорочену чисельність командного та червоноармійського складу, а при мобілізації поповнювалися до штатів військового часу шляхом призову навчених контингентів з запасу. Згідно з наказом НКО СРСР № 072 від 21.05.1936 р. дивізія перейменована у 83-ю Туркестанську гірську стрілецьку (також зустрічаються такі дати зміни номера дивізії як 01.07.1935 р. та 01.07.1936 р.), за наказом НКО № 0150 від 16.07.1940 р. — у 83-ю гірськострілецьку Туркестанську дивізію.

Командири дивізії у 1930-ті рр.:

12.11.1931 — січень 1933 — Іван Єфимович Петров (під час ВВВ — командувач обороною Одеси, один з керівників оборони Севастополя, командувач Північно-Кавказького, 2-го Білоруського, 4-го Українського фронтів, у 1945-52 рр. — командувач Туркестанським ВО, згодом, зокрема, обіймав посади першого заступника головнокомандувача СВ, головного інспектора МО СРСР)
1933—1935 — відомості відсутні
1935-37 — Всеволод Яковлєв (згодом командир 19-го ск, заступник командувача військами БВО та ОЧДСА, командувач військами ЗабВО та КалВО, заступник командувача КОВО)
з 17 лютого 1938 р. — Сергій Степанович Фоменко (з 1930 р. він був начальником штабу дивізії), уродженець м. Шпола Сумської області (у 1941-47 рр. — командувач 36-ої армії Забайкальського фронту)

Згідно з директивою Наркомату оборони СРСР № 4/2/54080 від 07.12.1939 р. 83-я гсд була переведена на нові штати чисельністю 4550 чоловік, згодом її чисельність була збільшена вдвічі. Станом на 1 листопада 1940 р. 83-я гсд нараховувала: командного складу — 356 осіб, політичного — 105, начальницького — 220, молодшого начальницького — 1133, рядового — 7386. Разом — 9200 осіб. На її озброєнні було: гвинтівок — 7099; кулеметів ручних — 278, станкових — 87, зенітних — 12; гармат 45-мм — 8, 76-мм гірських — 64, 122-мм гаубиць — 8, 50-мм — 52, 82-мм — 26, 107-мм — 12. Дивізія мала 2318 коней (верхових — 942, артилерійських — 975, обозних — 401); автомобілів легкових — 6, вантажних — 77, спеціальних — 44, тракторів — 16.
My Webpage



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх