,


Наш опрос
Хотели бы вы жить в Новороссии (ДНР, ЛНР)?
Конечно хотел бы
Боже упаси
Мне все равно где жить


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Українці. Китастий Григорій Трохимович
  • 4 сентября 2011 |
  • 11:09 |
  • bayard |
  • Просмотров: 824
  • |
  • Комментарии: 4
  • |
0
Китастий, Григорій Трохимович — Китастый Григорий Трофимович — (17.1.1907, м. Кобеляки - 6.IV.1984, Чікаго, США) — бандурист, композитор, перший і довгорічний керівник Капели бандуристів імені Т. Шевченка, створеної в Києві під час Другої світової війни (тепер — у Детройті, США).

Народився в козацькій сім'ї. З юних літ зацікавився мистецтвом, був активним учасником музичного, драматичного, співочого гуртків. Особливий запал виявив до музики. Долаючи важкі життєві обставини, пов'язані з матеріальними нестатками, на 20-му році життя вступив до Полтавського музичного технікуму на вокально-хоровий відділ. Вдень вчився, а вночі заробляв на шматок хліба вантажником на станції. Становище обдарованого юнака покращало, коли директором технікуму став Федір Попадич. Він влаштував хлопця до гуртожитку, залучив до Полтавської хорової капели, дозволивши керувати нею на концертах. Одночасно Григорій відвідував концерти Полтавської капели бандуристів. Під впливом вченого, письменника і композитора Гната Хоткевича виявив бажання стати бандуристом. Закінчивши технікум, у 1936 р. вступив до Київського музично-драматичного інституту імені М. Лисенка, де вивчав техніку гри на скрипці, а найбільше часу присвячував улюбленій бандурі. По закінченню хормейстерського відділу продовжив навчання на композиторському відділі. За порадою теоретика музики Г. Любомирського був прийнятий хористом Київської опери, де познайомився з бандуристами Державної капели бандуристів, утвореної внаслідок об'єднання Полтавської і Київської капел. Незабаром Г. Китастий став концертмейстером капели, а пізніше заступником мистецького керівника. У 1937 р. пережив трагічні дні, коли брата Миколу заарештували й розстріляли за участь в Армії УНР (брат Іван з родиною втік у Донбас ще за часів колективізації).

З початком Великої Вітчизняної війни бандуристи Державної капели були мобілізовані на фронт, багато з них загинуло. Г. Китастий потрапив у німецький полон, звідки щасливо втік і повернувся до Києва. Тут він зібрав 16 уцілілих колег і утворив з ними Капелу бандуристів імені Т. Шевченка. Вийшовши з капелою на еміграцію, виступав у таборах для остовців і аліянтів, концертував у багатьох країнах Європи й Америки. Здобув великі успіхи, змусивши говорити про свій колектив у цілому світі. Постійно працював над новими композиціями різних жанрів: ліричного, жартівливого, героїчного.

З-під його пера і струн залунали: "Марш УПА", "Вставай, народе!", "Марш Україна" ("Пісня про Тютюнника"), гімн української молоді "Вперед, сини народу", марші молоді "Нема тієї сили, щоб весну спинила", "Ми об'їхали землю навколо" (всі — на слова І. Багряного), марші "Наші будні — розгорнена книга", "Карпатські січовики" (на слова Яра-Славутича). Написав численні твори й обробки українських народних пісень для чоловічого хору в супроводі бандур, твори для мішаного хору і солоспіву з фортепіано: "Нас ждуть", "Гомоніла Україна", "Поема про Запорозьку Січ", "Грай, кобзарю", "За волю Вітчизни", "Пісня про Америку", "Задніпрянка", "Дума про Кемптен", "Ти слухаєш, Дніпре?", "Богданова слава", "Любисток", "Колискова", "Дума про Петлюру", "Дума про Сагайдачного", "Нагадай, бандуро", "Ой, літа орел", "Гомін українських степів". Довгий час жив у Детройті, потім перебрався до Каліфорнії.

З 1964 р. мешкав у Чікаго, де керував ансамблем бандуристів філії Об'єднання Демократичної Української Молоді (ОДУМ).
Китастий, Григорій Трохимович (17.01.1907—04.04.1984, за ін. даними — 06.04.1984) — бандурист, хоровий диригент, композитор-аматор.

Н. у м. Кобеляки. Закінчив вокальний від. Полтав. муз. технікуму (1927), Київ. муз.-драм. ін-т ім. М. Лисенка (1935). Співав у Київ. капелі бандуристів. Чл. Об’єднаної держ. капели бандуристів УСРР (1935), концертмейстер, асистент диригента, заст. худож. кер. (1937). Під час Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 восени 1941 створив Капелу бандуристів ім. Т.Шевченка, що виступала в Києві, на Поділлі, Волині. 1942 вона була примусово вивезена до Німеччини, виступала в таборах «остарбайтерів», переміщених осіб; 1949 капела бандуристів переїхала в Детройт (шт. Мічиган, США), гастролювала по містах США, Канади. Від 1964 К. жив у Чикаго. Виховав чимало музикантів, які створили десятки молодіжних ансамблів бандуристів у США, Канаді, Австралії.

Автор п’єс для оркестру бандуристів; творів для чол. ансамблю бандуристів — «Гомін степів», «Львівські фрагменти», «Турбаївське повстання», «Дума про Сагайдачного», для змішаного хору з фортопіано — композиції на вірші Т.Шевченка («Гомоніла Україна», «Грай, Кобзарю», «Поема про Запорозьку Січ», «Вітре буйний»), І.Багряного, Олександра Олеся, Яра Славутича, А.Малишка, О.Підсухи, церк. тв., зокрема Літургія. Лауреат Нац. премії України ім. Т.Шевченка (1992; посмертно).

Літ.: Приходько Г. Поезія Івана Багряного в музиці композиторів української діаспори. «Народна творчість та етнографія», 1993, № 4; Чорногуз Я. Взяв би я бандуру. «Українська культура», 1996, № 12; Дейчаківський М. Проповідник кобзарського мистецтва (До 90-річчя від дня народження Г.Т. Китастого). В кн.: Мистецькі обрії’98. Альманах. К., 1999.

My Webpage



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх