,


Наш опрос
Как изменилась Ваша зарплата в гривнах за последние полгода?
Существенно выросла
Выросла, но не существенно
Не изменилась
Уменьшилась, но не существенно
Существенно уменьшилось
Меня сократили и теперь я ничего не получаю


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Незалежність: Степан Бандера проти Пітера Пена
-11
Незалежність: Степан Бандера проти Пітера Пена

Все потрошку стає на свої місця. Ми й раніше підозрювали, що чинна влада не є прибічником незалежності України – і от тепер публічного зізнання пана Колесніченка, картина остаточно прояснилася.

Хтось заперечить – думка одного депутата, хай би навіть заступника голови фракції, не є думкою цілої партії, а тим більше влади загалом.

А ми у відповідь скажемо – сумнозвісна теза про незалежність, як про "те, чого нема", це лише верхівка айсберга, яка раптом відкрилася людському оку. Під водою ж іще знаходиться багато дій і думок, які кожна окремо і всі разом виявляють справжні пріоритети та цілі людей, які називають себе українською владою.

Взяти хоч історію зі Степаном Бандерою та Романом Шухевичем, яких зовсім нещодавно суд позбавив звання Героя України.

Звісно, сам факт вшанування провідника ОУН Золотою Зіркою – нагородою, що є прямою спадкоємицею звання Героя Радянського Союзу, виглядає дещо суперечливо.

Пам’ятаємо, проїздили колись повз пам’ятник Бандері у Франківську і, не змовляючись, синхронно пожартували, що тепер на постаменті треба буде викарбувати п’ятикутну зірку. Ото би старий здивувався, якби узнав, що йому врешті-решт дадуть Героя Радянського Союзу!

Не скажемо точно щодо реакції Бандери, а от другий позбавлений звання – Роман Шухевич – скоріш за все, сприйняв би це з гумором – нагадаємо, що він свого часу успішно камуфлювався під радянського бійця і, кажуть, навіть поправляв здоров’я у Криму за профспілковою путівкою.

Але відкинемо медальні парадокси і спробуємо розібратися у суті проблеми.

Україна є незалежною. Хтось, певно, не погодиться з таким оптимістичним формулюванням, але формально ми є окремою країною, і навіть не входимо до наддержавних об’єднань на кшталт Британської співдружності чи Євросоюзу.

Членство у напівживому СНД не зараховується – здається, Київ так досі і не визначився, вступив він туди чи все-таки ні.

Тож можна зробити висновок, що Україна є по суті навіть незалежнішою за багато інших у тому числі європейських держав.

Тому варто згадати, що у незалежній державі заведено вшановувати людей, які боролися за цю саму незалежність. І це логічно. Джордж Вашинґтон, Джавахарлал Неру, Юзеф Клеменс Пілсудський, Карл Ґустав Маннергейм – усі вони є національними героями, попри те, що представники супротивної сторони, а саме Британської імперії чи СРСР, вважали їх бандитами і звинувачували в усіх смертних гріхах.

Особливу увагу хочемо звернути на останнє прізвище у наведеному переліку. Батькові фінляндської незалежності Маннергейму закидали не що-небудь, а співпрацю з фашистами – і, до речі, небезпідставно. Однак попри те, що він і справді мав офіційний договір із Гітлером, втім, як і Сталін, пам’ятник фінському фельдмаршалу стоїть посеред самого Хельсинкі, а його біографію вивчають у школах.

Усе це тому що Фінляндія є незалежною, а Ґустав Карлович, як його називали у російській армії, послідовно боровся за цю саму незалежність і врешті відстояв її, при тому, що його методи подобалися далеко не всім, а особливо совєцьким солдатам, у яких фіни стріляли досить-таки влучно.

Для тих, кому історичні аналогії здаються заскладними, спробуємо навести більш сучасні приклади.

Уявіть собі, що уболіваєте за футбол. І от, у фінальній грі один з форвардів вашої улюбленої збірної забиває гол у ворота суперників, але при цьому начебто допомагає собі рукою. М’яч зараховано. Завдяки цьому ваша команда перемогла.

Тепер питання. Ким для уболівальників стане згаданий форвард-порушник? Правильно, національним героєм. "Якщо це і була рука, то це була рука господа," – сказав Марадона у подібній ситуації. І в Аргентині нікому не спало на думку через суд позбавляти його державних нагород, хоча у той-таки Англії була купа незадоволених.

Англійці вважають Марадону порушником, аргентинці – героєм, а сам футболіст оголосив, що цей гол – реванш за поразку у війні за Фолкленди. І не менше.

Пробачте, що рівняємо футбол і незалежність, проте, здається, не тільки ми цим грішимо. Футбольний приклад мав на меті лище пояснити колізію герой-злочинець у зрозумілій для представників "влади" системі координат.

Отже той, хто бореться за незалежність країни, завжди є бандитом з точки зору противників цієї незалежності і героєм – з точки зору прихильників. І нема на то ради. Людину називають терористом або ж партизаном, шпигуном або ж розвідником, фанатиком або ж подвижником, шовіністом або ж патріотом – залежно від того, з якого боку звучить ця характеристика.

Тому ми стерджуємо: якщо безсторонньо прислухатися до того, хто і з якого приводу вживає наведені вище слова, можна легко і однозначно визначити політичні переконання речника.

Почнемо з найпростіших прикладів.

Як на вашу думку ставиться до ісламу людина, яка вважає героями тих, хто спрямував літак у хмарочос 11 вересня? Вгадати не важко, правда ж?

Ну а що ви скажете про особливості поглядів на проблеми гуманізму людини, яка вживає щодо Сталіна словосполучення – "ефективний менеджер"?

А про політичні погляди того, хто називає владу Януковича "режимом"?

Не сумніваємося, що незалежно від особистих симпатій і антипатій, усі читачі дадуть однакові відповіді на наведені питання. Бо тут усе дуже просто і дуже формально.

Ну а тепер разом зробимо наступний, значно складніший крок.

Бандера проголосив створення Незалежної України. Шухевич відстоював її зі зброєю в руках. Ким, на ваш погляд, вони є?

Не поспішайте і зосередьтеся. Бо відповідь не це питання характеризує зовсім не цих історичних діячів. Вона цілком і повністю стосується виклічно вас, бо є однозначним показником вашого особистого ставлення до української незалежності.

І не пробуйте ховатися за чужою спиною: мовляв, є Зірка – герой, нема – вибачте.

Тадеуш Костюшко не отримав жодної нагороди від сучасної Польщі, але це не заважає йому бути національним героєм.

Практика нагородження "заднім числом" взагалі викликає багато питань, бо незрозуміло, де зупинятися. Чи нагороджувати, скажімо, Петлюру? А Мазепу? А князя Святослава?

На наш погляд, щоб не виглядати смішно, замість роздавати політичну біжутерію, державі краще вшановувати героїв на рівні пам’ятників, майданів та вулиць, щоб імена їхні якнайчастіше звучали в побуті прийдешніх поколінь.

Отже у заданій системі коодинат спробуємо і самі відповісти на власне питання. І візьмемо навіть трошки ширше.

Особисто ми, наприклад, не дуже схвально ставимося до діяльності Грушевського, Петлюри та Винниченка, бо саме її вважаємо причиною поразки УНР у війні з Совєцькою Росією. Але на нашу думку, в українських містах обов’язково мають бути вулиці, названі на честь цих діячів, так само, як і на честь Шухевича, Бандери, Осьмака, Коновальця, Чучупаки, Марченка, Стуса та інших борців за незалежність. Бо так чи інак, а її здобуто завдяки цим людям, і байдуже, чи особисто нам симпатичні перелічені персоналії та їхні методи.

Тож коли Горлівська рада не захотіла ставити пам’ятник Стусу, чи президент зі своїми суддями вирішили, що не вважають героями Бандеру і Шухевича, це характеризує тільки одне – їхнє справжнє ставлення до незалежності України. І характеризує значно точніше ніж урочисті вітання і вивішування державних прапорів і вихідний 24 серпня.

Тож дозвольте перейти до висновків.

Аналіз офіційного ставлення до борців за волю країни однозначно доводить, що ми з вами маємо наразі владу, усі гілки якої є системними противниками державного суверенітету України. Саме у цьому контексті і варто трактувати її діяльність. Саме це пояснює її, влади, постійне прагнення здатися з потрохами бодай комусь – Росії чи то Євросоюзу.

Психологи називають подібну поведінку "синдромом Пітера Пена". Люди, які слабують на цей синдром, не хочуть бути дорослими і відповідати за своє життя. Бо це складно. Не хочуть бути незалежними. Бо незалежність нічого не дає, окрім турбот і проблем.

Щоправда українські Пітери Пени окрім цього синдрому страждають на меркантильність, цинізм та аморальність – риси зовсім не притаманні ані герою Джеймса Баррі, ані самому Баррі. Як відомо, він всиновив п’ятьох дітей загиблого друга, і саме для них вигадав знамениту казку.

Тож у психіатрично-казковій системі координат наших властителів краще вже порівнювати з капітаном Гаком.

Однак попри влучний діагноз залишається питання – що робити народу, провідники якого тільки й роблять, що шукають, кому би здати остогидлу вже незалежність?

І саме над відповіддю (алаверди незабутньому президентові Кучмі) нам із вами "треба поміркувать".





Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх