,


Наш опрос
Как изменилась Ваша зарплата в гривнах за последние полгода?
Существенно выросла
Выросла, но не существенно
Не изменилась
Уменьшилась, но не существенно
Существенно уменьшилось
Меня сократили и теперь я ничего не получаю


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Історія Голоду: "Він ще живий, бо очі відкриті, а лежить як мертвий"
  • 1 августа 2011 |
  • 09:08 |
  • bayard |
  • Просмотров: 35308
  • |
  • Комментарии: 20
  • |
0
Великим здивуванням стало повідомлення колег, що у Трускавці живе свідок Голодомору. Я домовився про зустріч, щоб записати спогади.

Віктор НАГУРНИЙ народився 23 листопада 1919 р. в с. Купелі Волочиського району Хмельницької області у селянській родині середнього рівня достатку: мали двох коней, одну корову з телицею, три гектари землі.

Батько врятував всю сім'ю від депортації до Сибіру, коли продав коней та виїхав на будову Дніпрогесу (Головне політичне управління не вивозило неповні багатодітні сім'ї).

У Віктора було двоє братів: старший Яків, молодший Володимир та наймолодша сестричка Марія. Йому було 13-14 років, коли родина пережила Голодомор.

Пропоную витяги з півторагодинного інтерв'ю з паном Віктором, що стосуються подій Голодомору у його селі на кордоні із тодішньою Польщею, де голод не набув великих масштабів:

-----------------------------------------------

Почалося з виселення куркулів. Це ті працьовиті люди, яким їм вчепили ярлик. Вони посіяли хліб, а зібрати його не змогли - бо були вже в Сибіру. А тут залишилися, улюблені для совєтской власті, бідняки - 50 або й більше відсотків з них тому були бідні, бо ж ледачі, гнилі, не хотіли працювати як треба!

А як зробилися куркулі? Після революції видавали пайки [земельні наділи - І.Д.]. В той період видавали по 2 га на душу населення. А в кого були діти? - в бідняка - і він одержав 10 га землі на дітей, і ще на себе - разом 12.

А якщо це був розумний - бідний, але розумний - і трудяга, то він займався тими гектарами 18 годин на добу. Він не спав! В результаті, за яких 8-10 років з 1918/1920 до 1930 він зробився заможним: вже були коні і плуг, і рало.

Як була брехлива влада, то один бідний на другого писав або заявляв [доноси до органів ҐПУ - І.Д.], що от він такий, а він такий. Той бідний сидів у буфеті і п'янствував, а багатий працював 18 годин на добу! І от в результаті кляузи, трудовому чоловікові приліпляли ярлик "куркуль" і в Сибір.

Я це пам'ятаю дуже добре, як виселяли куркулів. В 30-му році ми сиділи на вікні. А мороз був 28-30 градусів. З сусіднього села, за 2 км, везли куркулів. На "ґринджолах" [сани без бокових бортів - І.Д.] 3-4 дітей накритих периною. Пір'я з перини збилося на ноги і діти залишилися під домотканим сукном. І кричать від холоду.

А за ними біжить мати-куркулька, молода жінка, років 25-30: змучена, в кожушині та червоною хусткою оперезана. І вона ... от я сам розчулився [витирає сльози] ... плаче, бо вона не може нічим помогти своїм дітям. Їх везли 15 км. Це все спеціально робилося на їх погибель. Везли їх до залізниці, де стояв товарняк. І цілий місяць - до Сибіру. Кого вони туди привезли?

Про колгоспне будівництво: скільки існував Союз, в нас стільки й гноїли картоплю, бо про сховища ніхто не думав. Привезли зерно, картоплю та висипають з машини чи підводи до кагати. А коли дощ йде - накривають. В результатi на весну воно все зoгнило. І списали 18 кагат по 70 м довжини.


А нащо коней у колгоспі звели докупи?! Бідняцькі коні їли солому, а куркульські - "обрік" із зерном - і це були коні. А ота одна коняка у бідняка і та була хвора "сапом". Коли взяли тих коней докупи і не дали оброку, не було нічого - коні гризли дерев'яну огорожу! І так вони там здихали.

Там біля коней ходив такий, що не знає, що таке кінь, або що таке копито [сміється] і привіз він їм соломи. Ще й п'яний був, бо кращу солому завіз до жида, а той дав йому пляшку горілки, а сюди привіз якої-небудь і кинув на підлогу.

Для перевірки на "сап" викликали медкомісію з району, і приїхав лікар з фельдшерами і провели т.зв. "малінізацію". Ставили коней в шнурок і капали малінін в око. В хворого коня виділявся гнойовий шнурок з ока. З 400 коней хворих знайшли більше 50. Та комісія поїхала, а в колгоспі хворих коней не ізолювали.

Потім викликали комісію з Проскурова (нинішній Хмельницький - ІП), більш авторитетну. Зробили повторну "малінізацію" 80 хворих коней. А через два місяці ту комісію арештували та розстріляли як ворогів народу, що боролися проти колгоспного будівництва та радянської влади. А злочинець той, хто зібрав тих коней докупи!

У селі осіб 5, може більше, лежали попід плотами з розпухлими від голоду ногами. З тих ніг текла вода. То так дивишся: він ще живий, бо очі відкриті, а лежить як мертвий. Як батько був на будівництві Дніпрогесу, а ми майже пухли від голоду, ми, з сестрою та братом, ходили 500 м через дорогу, де лежали колгоспні кагати. В тарілочку збирали мерзлу картоплю...

Це вже не картопля була, а таке, як терте, напівгниле. Ми з середини вибирали у каструльку, а тоді брали віск на сковороду. А на неї клали картоплю і робили такі "кучмани", як тепер називають оладді, чи як? От з такого гнилля.

На ялинках у парку, де раніше поміщик жив поміщик, було дуже багато було воронячих гнізд. Ми лазили з торбами на ті дерева і ловили пташенят, поки ті ще не літали. Можна було взяти у торбу штук десять-п'ятнадцять. От приніс то додому, ошпарили і приготували. М'ясо... Крупами такого не вигодуєш, як вони хробаками. От таке курча з'їв і кружку випив юшки з наваром і таким чином жили...

-------------------------------------------

Запис спогадів відбувся 22 жовтня 2010 року у санаторії "Конвалія", він зберігається у фондах Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького" у Львові, старшим науковим співробітником якого я є.

Згодом Віктор Нагурний служив у Червоній армії в 1939-1940 рр. у Пінську та бачив, як НКВД арештовували і депортували польських офіцерів та багатьох українських солдат, що служили у Війську Польському. В 1944-1945 рр. знову був на фронті.

Друга світова для Віктора скінчилася в Чехії у Подєбрадах. Лише тоді він зміг здійснити власну мрію - завершити навчання у ветеринарному училищі.

На завершення. Під час нашої розмови до кімнати зайшла жінка та просила поради, як їй лікувати домашню худобу. Пан Віктор усе пояснив: при якій температурі, які ліки давати, яку дозу і навіть пояснив, як їх вводити. Цей чоловік 23 листопада відсвяткував свій 91 рік. Дай Боже Вам здоров'я, пане Вікторе!
My Webpage



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх