,


Наш опрос
Хотели бы вы жить в Новороссии (ДНР, ЛНР)?
Конечно хотел бы
Боже упаси
Мне все равно где жить


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Футурист, шестидесятник і бітник. Соратник Семенка не "розкаявся" після ГУЛАГу
  • 11 июня 2011 |
  • 19:06 |
  • bayard |
  • Просмотров: 76641
  • |
  • Комментарии: 2
  • |
0
Маловідома, цікава й екстравагантна сторінка історії української літератури ХХ століття періоду „Розстріляного Відродження". Цього поета не зламав ГУЛАГ - і повернувшись додому, він продовжив писати дивакуваті модерністичні та авангардні вірші. Ще й намагався їх опублікувати в СРСР (в тому числі поеми про Бога).

Ми так звикли до колаборації та капітуляції в українській радянській поезії (не дивно, що внуки багатьох класиків не уміють розмовляти українською), що випадок з людиною, яка називала себе Андрієм Чужим і Гендриком Кудлатим, не може не зацікавити.

Уманський феномен

Андрій Сторожук (таке було його справжнє ім'я) народився в місті Умані 1897 року і прожив там до 1922 року.

В літературі першої половині ХХ століття взагалі була якась неприродна концентрація письменників, які народились або провели юні роки в Умані - згадати хоч би таких персонажів, як Микола Бажан, Юрій Смолич та Раїса Троянкер. Такий собі "Уманський феномен".

Майбутній поет Андрій Чужий у короткій автобіографї розповідає, що закінчив "міське училище” та став працювати бібліотекарем.

Тоді ж почав писати і вірші, був одним з організаторів літературної групи "Безмежники” - названої на честь Волта Вітмена, котрий, судячи з усього, справив сильне враження на поета-початківця.

Знайомство з Михайлем Семенком, переїзд до Києва – і ось Андрій Чужий вже один із найактивніших та найсвоєрідніших футуристів. Його вірші оригінальніші за тексти Гео Шкурупія, вигадливіші, ніж у "самого” Семенка.

А проза, яку він потім теж почав писати, взагалі не мала аналогів у тодішньому сучукрліті – текст роману "Ведмідь полює за сонцем” зверстано так, що літери утворюють малюнки.

Це називали "прозомалярством”. Але з піаром Чужому чомусь пощастило менше, та й книжок у нього тоді не вийшло.

Щоб скласти уявлення про креатив, спробуйте розгадати вірш-шараду Чужого "Мачх" (це означає "Маркс") - твір 1928 року, присвячений російському авангардистові Татліну.

1926 року поет переїхав до Москви за сімейними обставинами. А в грудні 1934 року Андрія Чужого заарештували.

Як зазначає дослідник Володимир Поліщук, йому присудили 5 років таборів, а потім на Чужого чекало заслання. Сам він казав про це так: "був 23 роки у відрядженні в Академії живого досвіду".

Після смерті Сталіна письменник повернувся до Москви.

Найцікавіше те, що він продовжив писати геть не в соцреалістичному дусі! Правда, тепер у його віршах стало менше авангарду, а більше зворушливого модернізму, але ця тенденція намічалась і раніше.

Навіть на засланні Чужий писав вірші про те, як добре, що його кусають ґедзі, коли він вантажить дрова з лісоповалу і що, коли їх попросити, вони кусатимуть трохи тихіше. Просто тобі радянський Швейк.

М'який аванґард і зворушливий модернізм

Андрій Чужий був завжди був особливим у творчості. Навіть під час дружби з футуристами й "Новою Генерацією”, де стильові канони частенько притискали літературну індивідуальність.

Його авангард був значно менш заідеологізований і значно менш "слоганний”, ніж у колег. Про це свідчить хоч би й назва одного з текстів: "Бездумний аборт середи”. Або ось такий вірш-мініатюра:

В місті
під покаліченим хрестом
дитя плакало.
(Не знало, що крильми проростало):
"Дайте жменю сонечка,
дайте!"
благало.

("Жменя сонечка")

Хоч були й більш стандартні для українського авангарду тексти:

Щоб легше узнати
що в шарі сметани людства
є кубілйьони омежених
недойшовших
застиглих ідіотів
безнадійно наївних "зевак"

блакитно-сірооких диваків
страшенно цікаво купати себе
в промінню здивувань…

(„Навіщо ношу кучері”)

Та завжди Чужий зберігав характерну індивідуальну образність, навіть у найгостріших творах вона пом’якшувала авангардні кути.

Саме "м’який авангард”, як на мене, найточніше означення таких віршів. Хоча при цьому Чужий більше за інших авангардистів писав верлібром.

Колишній футурист - тепер шестидесятник і бітник

Інший тип творів, який тут уже було названо "зворушливим модернізмом”, більше проявився після звільнення Чужого з ГУЛАГу.

Більше уваги до природи, філософічності, медитації, афористичності. І такої собі наївної дитинності, котра змушує згадувати не лише про Швейка, але й, приміром, про Яна Твардовського. Котра робить текст відкритим світові й водночас відносно захищеним від його катаклізмів (хоча місцями й передає куті меду).

Футурист, шестидесятник і бітник. Соратник Семенка не "розкаявся" після ГУЛАГу
Андрій Чужий (ліворуч) із єврейським поетом з Умані Езрою Фінібергом


Плюс легкий вплив Вітмена, перемелений жорнами авангарду і модернізму.

У п’ятдесяті-сімдесяті роки ці тенденції посилювались – і Андрій Чужий своєю поетикою раптом опинився серед шістдесятників. Але шістдесятників трохи інших. Шістдесятників чимось ближчих до західних бітніків.

Ось Андрій Чужий верлібром пише про свиней, які вивчають астрономію, та корів, котрі просто лічать зорі.

Ось він продовжує розпочаті в молодості поетично-філософські роздуми з такими "концептами”, як "я в коліщатку" та "мінус в коліщатку".

Ось у різні способи закликає до любові та засуджує Сонце, що воно не повідомляє про побачені на землі зради кохання і не карає зрадників кількаденним відлученням від світла.

Андрій Чужий виявився чи не єдиним українським поетом, у якого така лінія авангарду і модернізму не перервалась у тридцяті, а органічно продовжилась у п’ятдесяті-шістдесяті (можна згадати тут іще Миколу Бажана, але його творча еволюція ще раніше пішла в інший бік).

Він – така собі ланка, що поєднала ці епохи. Хай навіть це мало хто помітив.

Одна з післягулагівських новацій – Чужий знову, як і в ранній молодості, став приділяти більше уваги Богу, про котрого під час футуристичного періоду не йшлося.

Найдивовижніше навіть не те, що в хрущовські й брежнєвські часи він розвивав у поезії "альтернативну теологію", а те, що такі вірші, нові і старі, він хотів і намагався публікувати!

…Сувора доля наказала Тодосці:
"Народи чотирнадцять дітей!”
А – можливості?!
"Бог і природа – допоможуть!”

"Допомога", звичайно, була –
бо ж чотирнадцять раз Тодоска
була під загрозою смерті
І – всі рази – перемога була
На боці Тодоски.

Подібні тексти він активно надсилав у різні радянські видавництва. Можна тільки уявляти, що при цьому відчували їхні співробіники.

Так само не цурався Чужий згадувати діячів "Розстріляного Відродження" - Семенка, Курбаса, Бойчука. І всіх із винятково позитивним пафосом.

Вірш до Миколи Бажана: "Чи є хата без блата?"

Семенко взагалі був постійним гостем його віршів, у багатьох із них він ходить космосом і грає на скрипці або перестріває молодого поета в парку "Софіївка” чи просто його текст стає епіграфом до вірша Чужого.

Насправді, зворушливий момент. Чи багато українських поетів так активно і сердечно згадували знищених колег?

Гадаю, вам уже не дивно, що Андрій Чужий довго не міг опублікувати свої твори.

Зрештою, він просто переслав їх у Київ, до Інституту рукопису бібліотеки імені Вернадського, скомпонувавши з них кілька рукописних збірок.

Футурист, шестидесятник і бітник. Соратник Семенка не "розкаявся" після ГУЛАГу
Чужий із родичкою в Умані. 1970-ті?


У післямові до однієї з них він згадує, як у видавництві сказали, що його твори не відповідають сучасним вимогам до літератури.

Видно, що Чужого це засмучувало, та все ж в одному з віршів, адресованому Миколі Бажану, він зумів посміхнутись і з цього приводу:

Я хочу знати ту хату,
де друкують без блату.
Миколо, брате,
Ти не знаєш такої хати?

"По секрету, Гендрик Кудлатий –
нема на світі такої хати.
На Землі завжди так бувало –
ніде без блата не друкували."

А для мене, як для брата,
ти не зміг би зробити блата?
- Ніяк не можу,
не чесно, брате!

Нарешті 1980 року дивом вийшла невеличка книжечка "Поезії”, а 1997 року "Твори” видав Володимир Поліщук у Черкасах.

Дещо з текстів Чужого можна почитати й в інтернеті, наприклад на порталі "Нова мова”, а ще, якщо пориєтесь у бібліотеках – у часописах "Нової Генерації” та в особовому фонді Інституту рукопису Бібліотеки Вернадського.

Помер Андрій Сторожук 1989 року в Москві.
My Webpage



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх