,


Наш опрос
Хотели бы вы жить в Новороссии (ДНР, ЛНР)?
Конечно хотел бы
Боже упаси
Мне все равно где жить


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Петлюра у Парижі. У 85-ту річницю пострілів на вулиці Расін
  • 30 мая 2011 |
  • 16:05 |
  • bayard |
  • Просмотров: 219990
  • |
  • Комментарии: 17
  • |
0
Перші кілька місяців у Парижі Петлюра прожив сам, без родини. Його першим помешканням були дві скромні кімнати з кухнею на третьому поверсі по вулиці Бельгран, 27.

Професор Володимир Коваль згадує про бідність, від якої потерпав у ті часи український лідер: "Він обідав без вина за 4 франки в день".

Головний отаман війська УНР вів у Парижі одноманітне життя. "Матеріально, стан і мій, і Прокоповича не став кращим, ніж у Женеві, - писав він в одному з листів у грудні 1924 року. - Перебиваємось із хліба на квас".

Петлюра самотужки боровся з холодом, викурював по 40 дешевих цигарок на день, часто хворів. Щодня відвідував паризькі музеї, бібліотеки, церкви та ... цвинтарі.

Український політичний діяч та історик Ян Токаржевський-Кара­шевич згадує, що найпершою паризькою прогулянкою голови уряду УНР було кількагодинне знайомство зі старовинним цвинтарем Пер-Лашез. Він же каже, ніби часом Петлюра передчував близьку загибель.

Сучасники згадують, що отаман часто навідувався до могили української художниці, його знаменитої землячки з Полтавщини Марії Башкірцевої, яка спочивала на цвинтарі Пассі в Парижі. Марії також випало коротке життя на чужині та гучна посмертна слава: Башкірцева стала першою українською художницею, роботи якої придбав Лувр.

Петлюра у Парижі. У 85-ту річницю пострілів на вулиці Расін
Дружина Ольга і донька Леся


Його другою квартирою, на кілька місяців, став звичайний готельний номер по вулиці Доменіль, 192. Пан отаман прожив тут до приїзду дружини й доньки навесні 1925 року.

Він і далі активно цікавився усім, що могло впливати на події в Україні. Старався, як міг, щоб його уряд у вигнанні став центром боротьби з більшовизмом, не втрачав надії об'єднати українців до спільної дії. Мріяв про українські хор, бібліотеку, науковий центр, які з'явилися вже після його загибелі.

Спільно з кількома соратниками, які прибули разом із ним до Парижа, розпочав видавати тижневик "Тризуб" - по суті офіційний орган УНР за кордоном. Перший номер часопису вийшов 15 жовтня 1925 року, останній - за Другої світової війни, у 1940 році.

Петлюра у Парижі. У 85-ту річницю пострілів на вулиці Расін

Останнім помешканням Симона Петлюри з дочкою Лесею та дружиною Ольгою став готель на вулиці Тенар, 7. У сусідніх номерах жили студенти та вчителі, а також особи з найближчого кола спілкування отамана.

"23 травня, на день своїх іменин, приймав усіх, хто приходив скласти йому свої побажання, - згадує один із друзів Петлюри. - Увечері зібралося усе близьке оточення отамана. Він був у доброму настрої, веселий, спокійний. Було в хаті 13 осіб. Пан отаман жартував і сміявся з тих, хто вірив у забобони".

Родина займала дві маленькі кімнати без кухні. Тому Петлюри ходили обідати до дешевих ресторанів Латинського кварталу. Чи не щодня вони бували в "Бульйон-Шартьє" по вулиці Расін 3, який існує і понині.

В останній день життя, 25 травня 1926 року, Петлюра також відобідав у "Бульйоні". Його дружина занедужала, і український лідер прийшов до ресторану один. Очевидно, за ним хтось стежив.

Петлюра у Парижі. У 85-ту річницю пострілів на вулиці Расін
Уродженець містечка Балта Самуїл (Самюель) Шварцбард


Французька преса 1926 року широко цитує свідчення дружини вбивці Петлюри, Самюеля Шварцбарда: "Чоловік прийшов додому обідати. Наш сусід-комерсант покликав його до телефону. Відповівши, просто в білій робочій блузі, Самюель схопився та побіг, навіть не доїв обіду".

Ані слідство про убивство Петлюри, що тривало півтора роки, ані судовий процес не знайдуть потрібним поцікавитися, від кого Шварцбард дістав той таємничий дзвінок, після якого через півгодини застрелив українського лідера.

Горе переможеним

Шварцбард розстріляв Петлюру на розі вулиці Расін та бульвару Сен-Мішель. Була друга година дня. Отаман зупинився біля книгарні та роздивлявся книжки.

Пересвідчившись, що перед ним саме Симон Петлюра, Шварцбард розрядив у нього пістолет із сімома кулями.

Петлюра у Парижі. У 85-ту річницю пострілів на вулиці Расін
Біля цієї книжкової розкладки і було вбито Симона Петлюру


Перехожі, які стали свідками убивства, заходилися бити вбивцю, доки не втрутився поліцейський та не відвів нападника до дільниці. Петлюру ж як могли швидко доправили до найближчої лікарні "Шарите". Але врятувати не змогли.

Нині у приміщенні лікарні, де помер керманич УНР, міститься українська греко-католицька церква Святого Володимира (вулиця Сен-Пер, 51). Українська громада змогла отримати будинок у 1942 році.

При вході - дві меморіальні дошки, французькою та українською - на згадку про загибель Петлюри. У середині самої церкви, там, де було ліжко, на якому помер Петлюра, нині встановлено невеликий поминальний хрест.

Петлюра у Парижі. У 85-ту річницю пострілів на вулиці Расін
Петлюрівці схилили голову, проводжаючи в останню дорогу свого отамана


Жалобна панахида по Петлюрі та прощання з ним відбулися у православній румунській церкві, до якої пан отаман щонеділі приходив молитися, бо українських храмів на той час у Парижі ще не було. Ту церкву можна й нині відвідати по вулиці Жан Бове, №9-біс.

Тогочасна французька преса переповідає про кілька тисяч осіб, які прийшли віддати останню шану Симону Петлюрі. Згадують про спеціального представника маршала Пілсудського, який прибув на похорон, про керівників грузинської, азербайджанської, чеської громад в екзилі.

Кілька французьких часописів за 25-30 травня 1926 року наводять перші пояснення Самюеля Шварцбарда французькій поліції.

У тих документах і гадки немає про "15 близьких родичів, і зокрема батьків, яких було замордовано під час погромів", про які значно пізніше казатиме адвокат убивці Анрі Торес.

Дивно, якби людина забула про страчених батьків і не назвала їх найпершим аргументом помсти.

Натомість часописи "Еко де Парі", "Парі-Міді" та інші цитують наступні слова Шварцбарда : "1917 року я був у складі французької військової місії в Петрограді, звідки поїхав до Одеси. Дорогою я багато чув про жахливі погроми, яких зазнали мої єдиновірці під час перебування при владі Петлюри. Я присягнув собі знайти його й знищити".
Петлюра у Парижі. У 85-ту річницю пострілів на вулиці Расін
Стаття Дмитра Табачника у журналі "Вітчизна"за вересень 1991 року, де автор вихваляє Петлюру і засуджує його вбивцю


Українські джерела, і зокрема книга А. Яковліва "Паризька трагедія", надає чимало свідчень проти московського агента Міхаїла Володіна.

Він приїхав до Парижа в 1925 році, багато спілкувався не лише з Шварцбардом, а й з опонентами Петлюри в колах української еміграції, збираючи інформацію про отамана.

Як Петлюра разом із "донецькими" придушив повстання на "Арсеналі"

Свідки на процесі Шварцбарда також намагалися, можливо, не надто наполегливо, - розповісти про настійливий інтерес цього пана до Петлюри. Але адвокат, комуніст із молодих років Анрі Торес, зумів уникнути детального обговорення організації вбивства.

Натомість, за попереднього слідства, він, спільно з майбутнім засновником Ліги проти антисемітизму Бернаром Лекашем, подався до Москви шукати свідчень на підтвердження петлюрівських погромів. Хоча формально судили ж не Петлюру, а його вбивцю.

Українська сторона була не в змозі виставити сильного, фахового адвоката на процесі Шварцбарда. Адже Української держави більше не існувало. Звинувачувати її у справжніх чи уявних гріхах було більш ніж просто. Убивцю повністю виправдали та засудили лише відшкодувати відмивання вулиці від крові отамана Петлюри.

Із цього суперечливого процесу народилася впливова нині Ліга боротьби проти антисемітизму та расизму (LICRA). Міф про Петлюру-душогуба є однією із складових того підсвідомого негативного іміджу, який досі шкодить Україні на французькій землі.
Симон Петлюра розраховував налагодити дипломатичні та політичні зв'язки для українського уряду в екзилі, шукав можливості нового імовірного союзництва у боротьбі проти більшовицького захоплення України.

Його мріям не судилося здійснитися. Франція визнала СРСР навесні 1924 року. Тодішня дипломатична лінія Парижа базувалася на партнерстві з усіма можливими державами, які здатні були скласти противагу Німеччині. Недовгу українську незалежність сприйняли, радше, як завершений історичний епізод, про який простіше було б забути й не думати.
My Webpage



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх