,


Наш опрос
Нравиться ли вам рубрика "Этот день год назад"?
Да, продолжайте в том же духе.
Нет, мне это надоело.
Мне пофиг.


Показать все опросы
Other

sovetnikov.net
Статьи о выращивании и уходе за грецким орехом
almas-m.com.ua

Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


День 29 квітня 1918 р. в історії України і флоту
0
Звільнення України від більшовиків продовжувалося. Нарешті, коли в квітні 1918 р. українськими та німецькими військами було звільнено більшу частину Криму, влада більшовицьких комітетів в Севастополі остаточно похитнулася. Панувала цілковита дезорганізація, в Севастополі більшовики перебували в панічному стані. Вони почали залишати місто, тікаючи до Новоросійська та Керчі. Однак більшовики досі тримали сильні позиції в мінній бригаді, на крейсері «Алмаз», та на деяких інших окремих кораблях. Останні навіть здійснювали рейди на комунікації німецько-українських військ і татарських відділів.

Під час більшовицької окупації моряки-українці трималися осібно і поводилися досить незалежно. Більшовики не наважувалися вступати з ними у конфлікт, у Севастополі над помешканням Української Громади навіть висів український прапор. А звістка про те, що до Севастополя наближається українське військо, примусила бандитський елемент, який керував флотом, серйозно задуматися над своєю долею, а разом з тим дала змогу поміркованій матроській масі опанувати настроями команд кораблів. Влада більшовиків послабилася, містом прокотилася хвиля повстань проти більшовиків, політика та жорстокість яких викликала все більше невдоволення.

Відбилися ці події і на моральному стані моряків. Н. А. Монастирьов згадував: „Події останніх днів сильно змінили матросів. Вони зрозуміли, що їхні так звані «народні вожді» втекли з награбованими грошима та коштовностями, кинувши обманутих моряків на поталу долі. Матроси почали розуміти, що пішли за боягузами та покидьками вбивати своїх командирів, які всі роки війни першими йшли назустріч небезпеці. Як діти, що нашкодили, дивились теперь матроси на своїх офіцерів, очікуючи, що ті знайдуть вихід з того глухого кута, куди їх завели «революційні вожді».

І на флоті, як зазначає С. Шрамченко, таким чином знову почала потроху встановлюватися стара військова дисципліна. В середині квітня на чолі флоту постають капітан першого рангу Михайло Остроградський (свідомий українець, член Української Чорноморської Общини, нащадок гетьмана Данила Апостола) та адмірал Михайло Саблін (росіянин, невдовзі до того був випущений з тюрми, куди потрапив під час перебування більшовиків в Севастополі).

Тим часом, українці та моряки з Чорноморської Общини, відчуваючи послаблення більшовицького гніту, нарешті почали діяти сміливіше. В місті, що звільнялося від більшовиків, знову почав потроху заводитися український лад. У Севастополі знову з'явилася українська агітація, а деінде, в місті, та навіть на деяких кораблях, попри всі перешкоди знову були підняті жовто-сині прапори. Над першим українським крейсером «Пам'ять Меркурія», що був в січні захоплений більшовиками, та над деякими іншими кораблями в двадцятих числах квітня знову появився український стяг. Українська агітація швидко поширювалася, і мала успіх. Тоді ж, створений в останньому тижні квітня севастопольський комісаріат Української Народної Республіки та Рада Української Чорноморської Общини звернулися до жителів Севастополя із пропозицією прикрасити міські будинки українськими прапорами та вийти на демонстрацію в підтримку приєднання міста до УНР. А з 27 по 30 квітня біля будівлі Українського комісаріату на Нахимівській вулиці стояли довжелезні черги людей, що бажали прийняти українське підданство.

Українське та німецьке військо в цей же час поволі, не зустрічаючи жодного організованого спротиву, наближалося до Севастополя. 19 квітня 1918 р. наказом по Морському Відомству ч. 31 капітан другого рангу Микола Місників, що рухався до міста із військами отамана Болбачана, наперед оголошувався начальником оборони Кримського узбережжя та комендантом Севастопольської фортеці. В той же день на засіданні Ради Народних Міністрів в Києві було заслухано лист німецького посла барона Альфреда фон Мумма у справі Чорноморського флоту. Рада Народних Міністрів постановила: 1) доручити Голові Ради народних міністрів і міністру закордонних справ відповісти барону Мумму, що законом Центральної ради Чорноморський флот оголошений флотом Української Народної Республіки, що уряд України просить допомогти йому очистити флот од тих злочинних більшовицьких елементів, котрі захопили його, і привести флот до послуху Українському уряду; що проти германських військових сил український флот, як такий, не виступає; тому Рада народних міністрів зазначає, що ті кораблі, котрі зараз під орудою преступних елементів виступають проти германських військових сил, вважалися морським призом; 2) послати телеграму Чорноморському флоту, що він не повинен боротися с германськими військовими силами.

Після того, голова уряду УНР Всеволод Голубович 20 квітня 1918 року надіслав на ім'я барона фон Мумма заяву: «Весь Чорноморський флот належить Українській Народній Республіці. Правда, деякі його частини перебувають поки що в руках банд, проти яких за допомогою ваших славних вояків ми ведемо боротьбу і надіємося скоро довести її до кінця. Виходячи з цього штадтпункта, я прошу Вас, Пане После, не змушуйте себе до надмірних заходів у боротьбі з бандами, які безсовісно захопили наші судна. Я прошу далі повідомити відповідні Ваші власті, що всі без виїмку кораблі Чорноморського флоту належать Українській Народній Республіці, не вважаючи на вчинки банд, які їх захопили, а через те ні в якому випадку не мають бути трактовані, як приз».

На флоті, тим часом, як згадує лейтенант Шрамченко, «кипіло». Команди кораблів Чорноморського флоту, як вже зазначалося на початку, складалися переважно з матросів української національності, які з наближенням українських військ до Севастополя змогли відверто виявити своє національне обличчя. Незважаючи на перешкоди і протести матросів російської національності, що найбільш уперто відстоювали ідеї Інтернаціоналу, на всіх кораблях почалися мітинги, на яких виносили постанови про те, що Чорноморський флот є флотом України. 22 квітня 1918 р., зусиллями моряків-українців було видано прокламацію Центрофлоту, в якій зазначалося про приналежність чорноморського флоту до УНР. Тоді ж по радіо було оголошено наказ адмірала Сабліна: «Всі кораблі, портове майно і укріплення, які знаходяться на узбережжі, є власністю Української Народної Республіки. Тому скрізь де треба, наказую підняти український прапор».

Через день, 23 квітня 1918 р., коли німецькі війська та відділи УНР підходили до Сімферополя, капітан 2 рангу Місників віддав наказ підняти українські прапори не лише на кораблях, але і по всьому Кримському узбережжю та повідомив, що «всякий збройний напад проти УНР, її влади та майна, виступ окремих осіб і організацій вважається розбійним». Скоро в Севастополь для перемовин із керівництвом флоту прибула делегація УНР, яка домовилася про повний перехід флоту під український прапор. 29 квітня 1918 р. в 16:00, адмірал Саблін, який незадовго до цього погодився обняти посаду командувача, врахувавши настрої української більшості команд, нарешті офіційно оголосив весь чорноморський флот флотом УНР, та урочисто підняв українського прапора.

День 29 квітня 1918 р. в історії України і флоту
Підйом українського прапора 29 квітня 1918 року в інтерпритації художника Леоніда Перфецького


“29 квітня 1918 року був чудовий день. Севастопольський рейд вилискував як люстро. В год. 16. флягманський корабель Чорноморської фльоти, лінійний корабель «Георгій Побідоносець» з наказу командуючого фльотою підніс сигнал: «Фльоті підняти український прапор!». На більшості кораблів почулася команда: «Стати до борту!». На цю команду, по-старому, як це було в бойовій Чорноморській Фльоті, не розбештаній ще революцією, стали моряки вздовж борту лицем до середини корабля. «На прапор і гюйс — струнко! Український прапор піднести!». Під сурми і свист підстаршин-моряків злетіли угору матроські кашкети, піднеслися над цілою Фльотою синьо-жовті прапори і залопотіли в повітрі. «Розійтись. Продовжувати працю!» — пролунала команда. Цей день, 29 квітня 1918 р., коли в год. 16. ціла Чорноморська Фльота виявила свою приналежність до своєї матері-України, став найвидатнішим днем Української Державної Фльоти і святом Українського моря“[64].

Після того в Київ було надіслано відповідну телеграму, а до штабу німецьких військ — чисельну делегацію із моряків та севастопольських урядовців на чолі із капітаном першого рангу Вячеславом Клочковським (поляк), начальником дивізії підводних човнів.

Вчинок адмірала Сабліна та його наслідки.

Та мінливість характеру адмірала Сабліна призвела до того, що більшовики під проводом лейтенантів Кукеля та Безсмертного, зберігши свій вплив над мінною бригадою, в ніч з 29 на 30 квітня під червоним прапором без всіляких проблем самочинно вивели 14 есмінців із кількома допоміжними кораблями та транспортами. Загалом в ту ніч з Севастополю під червоними прапорами вийшли: «Пронзительний», «Керч», «Каліакрія», «Пилкій», «Поспішний», «Громкій», «Гаджибей», «Живой», «Жаркій», «Лейтенант Шостаков», «Капітан-лейтенант Баранов», «Сметлівий», «Строгій», «Стрємітельний», транспорти «Оксюс», «Херсон», «Ніколай», «Олександр Михайлович», а також десять бронекатерів. Всі вони на чолі із есмінцем «Керч» пішли в Новоросійськ, куди незадовго до цього моменту на розвідку були вислані яхта «Крєста» і гідрокрейсер «Імператор Траян».

Саблін, головне через свою політичну невизначеність, не захотів перешкоджати більшовикам, хоча мав для того в своєму розпорядженні всі засоби. Цей відхід був прямим порушенням умов Берестейського мирного договору, тому коли німецький генерал Роберт Кош дізнався про це, він наказав своїм військам захопити Севастополь. Він не мав, і не міг мати впевненості, що весь інший флот залишиться в Севастополі. Флотська делегація на чолі із капітаном першого рангу В. Клочковським, яка мусила німців запевнити в цьому, генералом Кошем не була прийнята лише через непорозуміння[66]. Попередньо, Кош вислав радіограму до командувача німецько-турецьким флотом адмірала Ребейра-Пашвіца, аби той вислав до Севастополя ударне угрупування на чолі із крейсером «Гебен». Тоді ж німці, спираючись на урядове відмовлення Центральної Ради від території Криму, змусили українське військо вийти за межі півострова, після чого почали самостійний наступ на Севастополь.

Дізнавшись про такий перебіг подій, моряки флоту, особливо з тих, що раніше мали справи з більшовиками, серйозно захвилювалися за свою долю. Тоді більшовицькі агенти (зокрема сумнозвісний організатор масових розстрілів латиш Юрій Гавен) запевнили Сабліна та частину моряків, що німці, як будуть в Севастополі, то неодмінно захоплять собі увесь флот та влаштують репресії. Збаламучені більшовиками залоги дредноутів «Вільна Росія» та «Воля» вимагали від Сабліна вивести весь флот в Новоросійськ. Зрештою, адмірал Саблін піддався на ці умовляння, і, рятуючись від всілякої відповідальності, в ніч з 30 квітня на 1 травня сам вивів ці кораблі під «нейтральним» Андріївським прапором. Тоді ж він наказав всьому флотові переміститися до Новоросійська. Та до втікачів зі всього флоту приєдналося лише 3 міноносці — «Дерзкій», «Гнєвний» та «Беспокойний».

Саблін, віддаючи цей наказ, сподівався потім вирвати флот від більшовиків, і довести його, зрештою, до добровольців Денікіна. Однак, як відомо, це йому так і не вдалося (частку флоту в червні більшовики затопили в Цемесській бухті, а інша, відмовившись виконувати цей наказ, пішла в окупований німцями Севастополь).

Виходячи, з Севастополя, кораблі-втікачі потрапили під вогонь німецьких польових батарей, що розташувалися поблизу Костянтиновської батареї та Братського кладовища. Дредноути ніяких серйозних пошкоджень не отримали, але есмінець «Гнєвний» був підбитий німцями, через що той змушений був викинутися на берег. Рятуючись, більшовики намагалися нищити флотське майно, щоб воно нікому не дісталося. Прямо в порту ними було затоплено есмінець «Завєтний». Вони також намагалися вивести підводні човни, але українські моряки цього зробити їм не дозволили. Тоді більшовики на деяких з них зламали механізми.

Всі ж інші кораблі не пішли за адміралом Сабліним. В Севастополі під українським прапором залишилися 7 броненосців, 3 крейсери, 12 міноносців, всі гідрокрейсери, допоміжні кораблі та дивізія підводних човнів. Відмова українських моряків підкорятися таким наказам Сабліна стала головним результатом українізації та півторарічної діяльності Української Чорноморської Общини, доктрина якої найближче тоді стала до повного виконання. Не зважаючи на подальший розвиток подій, день 29 квітня зафіксував появу на міжнародній арені українського чорноморського флоту, став справжнім тріумфом національної волі, на довгі роки ставши святом Українського Державного Флоту.

В цій ситуації, коли зрада Сабліна вже остаточно вияснилася, командування флотом на себе перебрав капітан першого рангу Михайло Остроградський, який із штабом розташувався на штабному лінкорі «Георгій Побідоносець». Та саме відхід більшовизованої частини флоту дозволив німцям легітимно захопити весь український чорноморський флот що залишився в Севастополі. Командуючий флотом Саблін, своїми вчинками прямо порушив умови Берестейського мирного договору і виставив порушником цих умов весь Чорноморський флот.
День 29 квітня 1918 р. в історії України і флоту
Адмірал Михайло Саблін, ком. Чорноморським флотом в грудні 1917 — квітні 1918 рр.


Не забували німці і про відмову УНР від території Криму, що також зіграло свою негативну роль — відтак ще й виходило, що флот поки що не міг вважатися українським. Справдилися найгірші сподівання українців. 3 травня генерал Р. Кош оголосив весь флот тимчасово полоненим, змусивши українських моряків під гарматами німецько-турецьких крейсерів «Гебен» та «Гамідіе» полишити свої кораблі. Німці, оголосили кораблі призами та виставивши на них свої озброєні караули, підняли свої прапори[69]. В ситуації що склалася, справу із флотом за попередньою домовленістю мав вирішувати призовий суд (втім цю справу німці примусово відтягували, щоб більше скористатися із захоплення кораблів; зрештою, він так і не був організований). При цьому генералом Кошем оголошувалося, що весь Чорноморський флот є інтернований до кінця світової війни, і лише після цього буде переданий Україні.

До всього цього, в кінці квітня Україну охопив морок політичної кризи, що не могло не відбитися на моральному стані українського війська, яке почало повільно розкладатися. Хитрі союзники, не гаючи часу, скористалися з всього цього безладу, та по всій країні почали захоплювати собі різне військове майно. Загалом же, таке гнітюче положення, коли на флоті панували самі німці, зберігалося майже цілий травень.

День 29 квітня 1918 р. в історії України і флоту
Лінійний корабель «Юрій Побідоносець» під німецьким прапором, травень 1918 року.

My Webpage

День 29 квітня 1918 р. в історії України і флоту



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх