,


Наш опрос
Как изменилась Ваша зарплата в гривнах за последние полгода?
Существенно выросла
Выросла, но не существенно
Не изменилась
Уменьшилась, но не существенно
Существенно уменьшилось
Меня сократили и теперь я ничего не получаю


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Військово-морські сили Української Народної Республіки. 1
0
Становлення військово-морських сил Української держави розпочалось після укладення Берестейського мирного договору між УНР та Німеччиною. Основний внесок у розвиток українського Чорноморського флоту було зроблено за часів гетьманату Павла Скоропадського (29 квітня — 14 грудня 1918). Завершилось існування військово-морських сил УНР на Чорному морі після зайняття півдня України Добровольчою армією та Антантою (грудень 1918 — лiто 1919). Підрозділи Морської піхоти УНР існували до кінця 1921 року. Органи управління флотом були розформовані наприкінці 1924 року.

Передумови створення українського флоту


Український національний рух став поширюватися в армії та флоті після демократичних змін у російському суспільстві, що були прямими здобутками Лютневої Революції 1917 року, та після утворення в березні того ж року Української Центральної Ради. Революція ініціювала процеси українського відродження по всій імперії, національні організації стихійно виникали в армії та флоті, поступово охоплюючи все ширше й ширше коло національних елементів. Разом із тим, ідеї та гасла національно-територіальної автономії все більше захоплювали настрої всього українського населення. Професор Грушевський, голова Центральної Ради, визначаючи тодішній ідеал українського державотворення — автономію — писав: «деякі колонії Англії як Канада, Австралія, Нова Зеландія, Полуднева Африка…наближаються до повної державності, мають своє військо та фльоту, гроші й марки, своє законодавство й суд…». Саме на таких ідейних засадах в 1917 р. і планувалося будувати українську державу, її армію та флот.

Особливо сприятливі умови склалися для створення українського флоту. Загалом флот, як і вся армія, був тепер переведений на демократичний лад, — в квітні тут був заведений так званий «Центрофлот», колегіальний орган управління флотом, що був чимось на кшталт матроського парламенту. Українці ще з кінця XVIII століття завжди становили біля двох третіх особового складу Російського Імператорського Флоту, тож, будучи добре організованими, вони тривалий час займали чільні і досить вагомі позиції в Центрофлоті. Першим головою цього колективного органу управління флотом — було обрано представника Українського військового комітету з лінкора «Воля» матроса-українця Євгена Шелестуна. Зрештою, такий стан справ доведе керівництво Центральної Ради та Української Чорноморської Общини до розуміння та ідеї повної українізації й націоналізації всього Чорноморського флоту.

Український національно-просвітницький рух в Севастополі та по всьому Чорноморському узбережжі почав активно розвиватися на початку ХХ століття, особливо після 1905 року. Тут діяли відділи «Просвіти», українські аматорські театри, бібліотеки і таке інше. Організація національного руху активно підтримувалася цими різноманітними українськими просвітницькими та культурними товариствами, які після демократичної революції змогли значно розширили свою діяльність. Найбільш відомою та дієвою з означених організацій була севастопольська спілка «Кобзар», яка в березні 1917 року утворила Українську Чорноморську Громаду під керівництвом В'ячеслава Лащенка, директора місцевої жіночої гімназії, вчителя Коломійця та матроса Пащенка.

Заснований ще в 1905 році, гурток «Кобзар» зробив суттєвий вклад в справу пробудження національної самосвідомості серед українських моряків. Ця, та інші організації всіляко поширювали українські книжки, ставили українські театральні вистави, звертали увагу моряків на історію України та козацького флоту, вели активну українську агітацію. Багато морських офіцерів-українців вже більш як десять років були постійними членами «Кобзаря», а потім і Української Чорноморської Громади.

Воєнну секцію Громади очолив капітан другого рангу Микола Некліевич, просвітницьку секцію очолювали підполковник Володимир Савченко-Більський (потім на чільних посадах служив в українському морському міністерстві) та В'ячеслав Лащенко, агітаційними справами відали підполковник військово-морського судового відомства Вадим Богомолець та матрос Пащенко[4]. Серед членів общини значився і капітан першого рангу Михайло Остроградський, майбутній командувач українського флоту (в 1917 році на посаді коменданта Севастопольської фортеці). В складі Ради також були представники від флотської авіації — пілот Сліпченко та поручник Михайлик[5].

Українська Чорноморська Громада об'єднала моряків-українців із головною метою — шляхом українізації створити в майбутньому на базі колишнього російського чорноморського флоту новий, цілком автономний український флот, із підпорядкуванням до української влади Центральної Ради. Український рух успішно розгортався, і вже незабаром став масовим. Від середини березня 1917 року в громаді було лише 200 членів[5], а вже на перших зборах 11 квітня 1917 року, присвячених відкриттю Ради Української Чорноморської Громади зібралося біля 5000 матросів-українців.

В Одесі головним осередком українського руху ще з довоєнних часів було товариство «Українська хата». За діяльної допомоги цього товариства, на початку квітня 1917 року було засновано Українську Військово-Морську Раду Одеської округи. Головою ради було обрано старшого лейтенанта Василя Пилишенка; почесним головою цієї організації був Володимир Чехівський, пізніше прем'єр-міністр уряду УНР.

Вже по тому, влітку 1917 року за згодою російського Тимчасового Уряду, на всіх російських флотах, а найбільше в Чорноморському, на вимогу Центральної Ради та за підсумками рішень Першого Всеукраїнського Військового З'їзду, що відбувся 5 травня 1917 р. (там були присутні і великі українські делегації з моряків і Української Чорноморської Громади) почалася поступова українізація екіпажів кораблів. Тоді ж вперше було висунуто вимогу українців, щоб чорноморський флот став частиною збройних сил автономної України. На тому ж з'їзді було вирішено українізувати кілька кораблів Балтійського флоту.

Згідно рішення з'їзду було створено Генеральний Військовий Комітет — найвищу в Україні військову організація, яка мала вирішувати проблеми українізації в армії та флоті. Головою цього органу був призначений Симон Петлюра, а справами флоту в Військовому Комітеті опікувався матрос Степан Письменний. У випадку із флотом, українізація означала сукупність організаційно-просвітницьких заходів, головною метою яких було створення сильних українських корабельних рад та земляцтв, що групувалися за національною ознакою.

Початок українізації флоту (весна-літо 1917 р.)


Вже з кінця квітня майже на всіх кораблях Чорноморського флоту існували свої корабельні ради чи гуртки, які контролювалися підполковником Савченко-Більським. З цих рад найдіяльнішими були Ради лінійних кораблів — «Іоанн Златоуст», «Св. Євстафій», «Ростислав», крейсерів — «Пам'ять Меркурія», «Кагул», «Прут», мінної бригади, есмінця «Завидний». З їхньої основи та з нових поповнень потім і почали утворюватися перші суто українські команди. Українізовані екіпажі частіше за все утворювалися шляхом обміну особовим складом з іншими кораблями. А на тих кораблях, де процентний склад українців серед екіпажу від початку був занадто високим, відбувалося поступове вилучення з його особового складу всіх не українців з поступовим заміщенням останніх українцями.

Згуртовані таким чином українці флоту ще від літа звернули на себе увагу командування флоту кількома чисельними демонстраціями. Капітан другого рангу Микола Нєкліевич згадував: „Відбулось кілька надзвичайно численних українських маніфестацій і походів в Севастополі, які показали міць українського руху і були гарно улаштовані, великою кількістю жовто-блакитних прапорів з учасниками, одягненими в національні українські одяги. А в одній маніфестації, то брав участь чумацький віз з круторогими волами і цілий відділ матросів з лінійного корабля «Св. Євстафій» перебраний за запорожців і на конях“.

Крім того, як згадує мічман Яким Христич, в севастопольській урочистій ході, присвяченій Зеленим Святам взяла участь «в мальовничому полтавському старовинно-козацькому жіночому строю» Оксана Колчак, дружина командувача флотом адмірала Колчака.

Останній факт яскраво свідчить, що керівництво флоту вітало та підтримувало українізацію. Так, перед українцями, які взяли участь у маніфестації 7 квітня 1917 року, командувач чорноморського флоту віце-адмірал Колчак виступив з такими словами: «Ось мені припадає честь говорити з українцями, що зібралися тут заявити своє існування: Чорноморська Фльота, керувати якою я маю собі за честь, на 90 відсотків складається з синів цієї нації. Я не можу не вітати українську націю, яка дала мені найліпших моряків, які тільки існують на світі…». Командування флоту вбачало в українізації порятунок від більшовицької пропаганди, що дедалі сильніше почала заявляти про себе. Особливо багато послідовників потім здобули собі більшовики на кораблях мінної бригади. Але влітку 1917 р. рух більшовиків був ще заслабкий і не мав багато прихильників. Комуністів, як згадують самі більшовики, було дуже мало, їм було дуже складно працювати.
Українська матроська маніфестація, 1917 рік.

І так було по всіх чорноморських портах, де існували українські громади. Під час великої маніфестації українців в Одесі, влаштованої на честь проголошення I-ого Універсалу, промаршувало вулицями міста декілька десятків тисяч українців з різних організацій. Моряки йшли першими, несучи на трьох держаках український прапор і величезний портрет Шевченка. Одеська Морська Рада з тієї нагоди вислала до Києва своїх представників — старшого лейтенанта Пилишенка і матроса Кошельного.

Тим часом українізація флоту ширилася. З великих кораблів чорноморського флоту, що до осені 1917 р. майже повністю були українізовані — новозбудований лінійний корабель-дредноут «Воля», крейсер «Пам'ять Меркурія», з малих — есмінці «Завидний», «Завєтний», «Зоркій», «Звонкій», «Жаркій» та інші. На всіх інших кораблях чорноморського флоту, як вже зазначалося, діяли досить сильні українські ради, земляцтва та комітети.

Морські піхотні частини, слід зазначити, також були в значній мірі українізовані. Севастопольський флотський півекіпаж під командуванням підполковника Савченка-Більського ще з літа 1917 р. мав свого українського прапора із портретом Тараса Шевченка. Оркестр цієї частини першим на флоті почав виконувати гімн «Ще не вмерла Україна». Українські відділи були створені в Окремій десантній дивізії в Севастополі, в частинах морських фортець Севастополя, Очакова а також в Балтійській морській дивізії, що знаходилася в гирлі Дунаю. Українські Ради були утворені і в сухопутних частинах Севастопольської кріпості, в частинах воєнно-морської авіації.

Літом українці флоту вперше почали вимагати від керівництва флоту дозволу на підняття українських прапорів на своїх кораблях. Слід зазначити, що прапори куплялися моряками заздалегідь. Так, ще 15 квітня 1917 року судовий комiтет мiноносця «Жуткий» передав казначею «Союзу матросiв» 20 карбованців і 89 копійок, зiбраних офiцерами, кондукторами, матросами мiноносця на придбання нацiонального українського прапора. Однак перші спроби підняття українських прапорів на кораблях зустріли опір зі сторони матросів російської національності та консервативно налаштованого офіцерства. Наприклад, в липні 1917 р., за ініціативи керівника української ради корабля В. Прокоповича вперше піднімає українського прапора есмінець «Завидний», але тоді ж через протести командування він мусив його спустити.

Теж саме відбулося і на новозбудованому лінкорі «Воля». Останній був укомплектований виключно українцями, які перед переходом з Миколаєва в Севастополь, хотіли підняти над кораблем українського прапора. Та офіцери відмовилися виходити під ним в море. Почав розгорятися конфлікт, але виконувач обов'язків командувача флотом контр-адмірал В. Лукін умовив матросів не піднімати українського прапора до проведення Установчих зборів. Як згадує Н. А. Монастирьов, офіцер Чорноморського флоту, сучасник описуваних подій, «коли лінкор відходив, на його щоглі віяв Андріївський прапор, але на гарматних баштах було безліч інших прапорів, які відображали політичні настрої різних угруповань, яких на борту такого великого корабля було дуже багато»[20]. Корабель прибув в Севастополь 4 липня 1917 р., де його на Приморському бульварі зустрів великий натовп людей, серед яких особливо виділялися українські організації з великою кількістю національних прапорів. Згодом, в листопаді 1917 р., після оголошення автономії України, «Воля» стане першим українським лінкором-дредноутом.

Есмінець «Україна»


Звістка про національний уряд сколихнула українців й на інших флотах. В Балтійському флоті зусиллями Українського Революційного Військово-морського Штабу на чолі із капітаном другого рангу Михайлом Злобіним, старшим лейтенантом Михайлом Білинським та лейтенантом Святославом Шрамченко (в майбутньому, останні двоє займали чільні посади в морському міністерстві УНР.) було українізовано есмінці «Україна» та «Гайдамак». Також було українізовано підготовлений екіпаж для легкого крейсера «Свєтлана», на якому по добудові планувалося підняти українського прапора, але цьому тоді завадили більшовики.

Після війни штаб планував перевести ці кораблі на Чорноморський флот. Окрім цього українські ради існували також і в інших флотиліях — в каспійській, сибірській, амурській, північно-льодовитій флотиліях. Між іншим, в північно-льодовитій флотилії було українізовано цілий лінійний корабель «Чєсма», в сибірській флотилії — канонірський човен «Вьюга». Його командиром був капітан першого рангу Микола Злобін, в майбутньому морський міністр УНР.

Загалом, українізація в 1917 р. стала першим кроком, важливою підвалиною для відтворення українського національного флоту. В загальному хаосі політичних та партійних інтриг, саме українізовані кораблі в 1917 р. стали боєздатним ядром російського флоту. Фактично, вже літом 1917 р. український флот, як і армію, можна визначати як автономну частку російських воєнно-морських сил.

Військово-морські сили Української Народної Республіки. 1
Генерал-хорунжий флоту Володимир Савченко-Більський, в 1917 р. визначний діяч українізації на Чорноморському флоті, потім на чільних посадах служив в українському морському міністерстві. Видатний український воєнно-морський стратег, автор багатьох статей.



Військово-морські сили Української Народної Республіки. 1
Старший лейтенант Василь Пилишенко, голова Української Військово-Морської Ради Одеської округи (світлина з 1967 року). Учасник революційного руху, в 1918 р. учасник січневих боїв із більшовиками в Одесі. Був останнім живучим ветераном українського флоту, доживши до 99 років. Помер у 1989 році


Військово-морські сили Української Народної Республіки. 1
Матрос балтійського флоту Степан Письменний, член Українського Генерального військового комітету в 1917 р.


Військово-морські сили Української Народної Республіки. 1

Військово-морські сили Української Народної Республіки. 1
Есмінець Україна


Військово-морські сили Української Народної Республіки. 1
Лінійний корабель «Чесма»

My Webpage



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх