,


Наш опрос
Нравиться ли вам рубрика "Этот день год назад"?
Да, продолжайте в том же духе.
Нет, мне это надоело.
Мне пофиг.


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Українська Гельсінська Спілка: політичні дискусії та долі лідерів
  • 25 апреля 2011 |
  • 17:04 |
  • bayard |
  • Просмотров: 302995
  • |
  • Комментарии: 7
  • |
0
УГС як політична організація народилася 7 липня 1988-го у Львові. Ядром її стали колишні учасники правозахисного руху, принаймні ті, які вважали себе правонаступниками Української громадської групи сприяння виконанню Гельсінкських угод.

Формально кажучи, УГС не була першою українською самостійницькою організацією, бо ще 6 серпня 1987 року в Києві у вузькому колі національної інтелігенції виник Український культурологічний клуб - УКК.

Організація ця, попри "культурну" вивіску, мала на меті саме політичні цілі. Адже викриття "білих плям" у вітчизняній історії -особливо ж, Голодомору 1932-1933 років, повернення забутих і заборонених імен митців, наголошення на важливості "екологізації" політики, та й навіть листування з органами влади носило винятково політичний характер.

Скажімо, 4 жовтня 1987 року до Міністерства культури УРСР, Київради та Міністерства оборони СРСР УКК направив листа в обороні садиби Київської братської школи та Могилянської академії, на подвір"ї яких були поховані гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний і видатний вчений Василь Григорович-Барський. Тут планувалося побудувати їдальню для курсантів військово-політичної академії, що готувала політруків для Збройних Сил СРСР.

В листі було сказано, що "...громадськість України глибоко занепокоєна актом наруги з боку військово-політичного училища, ... зведення їдальні - це символ хамського споживацтва. На якій же педагогічній системі засноване військово-політичне училище, коли воно дає своїм курсантам символічний урок наочності - викинути останки почесних громадян цього міста і на цьому місці поставити - даруйте - корито."

Підписи під листом поставили колишні політв"язні Євген Сверстюк, Олесь Шевченко, Степан Хмара, Віталій Шевченко та Ольга Матусевич. Відтак УКК зібрав під цим листом кількадесят підписів обурених громадян.

Згодом, протягом 1988 року, найактивніші члени Клубу включилися в діяльність Гельсінкської спілки, брали участь у заснуванні "Меморіалу", Товариства політичних в"язнів і репресованих, Товариства української мови, асоціації "Зелений світ".

Це характерно не тільки для України - в усіх радянських республіках спершу виникали гуртки з вивчення історії, захисту мови та культурно-історичного середовища, згодом правозахисні асоціації, і тільки потім власне політичні.

* * *

Об'єднавши людей, які прагнули демократизації на засадах Загальної декларації прав людини Організації Об"єднаних Націй і ліквідації монополії Комуністичної партії на всі ділянки суспільного та державного життя, УГС не могла не зіткнутися з різним баченням стратегії й тактики своїх членів.

Про ідейну, чи то пак ідеологічну, цілісність УГС говорити не можна навіть у перший період її існування. Вже у середині 1989 року в середовищі Спілки виникли дві гострі політичні дискусії, наслідком яких став відхід або виключення з організації низки активних її членів.

Перша. Григорій Приходько, Василь Січко, Іван Макар (в Україні), Василь Рубан (за кордоном) закинули тодішньому керівництву УГС, до складу Виконкому якої входили Микола Горбаль (виконавчий секретар), Михайло Горинь, Левко Лук"яненко, Євген Пронюк, Степан Хмара та В'ячеслав Чорновіл, так зване "угодовство", або - їхніми ж словами -- "федеративно-конфедеративні позиції".

Відсутність у Декларації принципів УГС чітко сформульованої тези "про незалежність", підштовхнуло радикалів у діаспорній пресі та на конференції (нараді) національно-демократичних рухів поневолених народів СРСР в естонському місті Лооді виступити з критикою лінії, якої дотримувалися голова УГС Левко Лук"яненко та Виконком.

Декларація принципів УГС дійсно не ставила питання незалежності руба, висуваючи (цілком очевидно, тільки з тактичних міркувань) менш дражливі для громадської думки та каральних органів ідеї - зокрема, гасло перетворення Радянського Союзу на конфедерацію: "Майбутнє співжиття народів СРСР ми уявляємо можливим у формі конфедерації незалежних держав, перехідним етапом до чого може бути федерація суверенних демократичних республік із наповненням поняття Союз РСР реальним змістом за допомогою максимальної політичної, економічної та культурної децентралізації."

Дуже негативно більшістю членів УГС було сприйнято демарш п"ятьох радикалів, які без погодження з Міжнаціональним координаційним комітетом, прибули до Лооді й, порушуючи етичні норми, виступили проти УГС.

Відтак Всеукраїнська координаційна рада УГС прийняла ухвалу, в якій рекомендувало місцевим філіям припинити членство в Спілці Василя Січка та Івана Макара, та "для уникнення компрометації Спілки ...не входити в спільні організаційні структури з названими особами".

До позитивної сторони тієї полеміки можна віднести той факт, що до Декларації принципів УГС за пропозицією Чорновола увійшла наступна норма: "Стоячи на позиціях української державності, УГС як правозахисна федеративна організація відстоює право окремих осіб чи громадських груп конституційним шляхом домагатися своїх ідеалів державності у формі як федерації чи конфедерації з іншими народами СРСР або Європи, так і повної державної незалежности..."

В свою чергу, виключений зі Спілки, Іван Макар заснував Ініціативну групу за відновлення Української Народної Республіки. В статуті організації було обумовлено, що членом групи не можуть бути члени Компартії та ...Української Гельсінкської Спілки, "до їхнього виходу з тих
організацій". Чи треба говорити, що вплив і діяльність цього об"єднання були практично нульові?..

Інший радикал, Григорій Приходько, в інтерв"ю радіостанції "Голос Америки" заявив, що УГС взагалі є "прорежимною, а не антирежимною організацією".

На мою думку, суть цієї проблеми полягала не тільки в тім, що ментальні орієнтації та політичний темперамент опозиціонерів докорінно відрізнялися від настроїв більшості членів ВКР УГС, але й у деструктивній позиції частини провідників української політичної діаспори.

Не секрет, що тоді, й навіть пізніше, збори ОУН (бандерівці), відмовлялося в довірі УГС, Руху, ТУМ та іншим неформальним організаціям, яких начебто створив партапарат і КГБ.

От ще одна цеглинка в підтвердження даної тези. У книзі американського історика українського походження Петра Балея "Фронда Степана Бандери в ОУН 1940 р. Причини і наслідки" (Лас Вегас, США, 1997), вміщено статтю члена-засновника Московської та Української Гельсінкських груп генерала Петра Григоренка.

Цькований діячами бандерівського "Визвольного фронту", він був змушений був назвати агітацію середовища ОУН (б) проти українського правозахисного руху "брутальною" та "людожерською".

Ось алгоритм побудови цивілізованої незалежної держави, який понад 20 років тому запропонував генерал Григоренко: "З розвалом імперії треба негайно оголосити заяву про приєднання до Гельсінкського заключного акту, зробивши наголос на недоторканості кордонів і на тому, що територіальні питання можна розв"язувати лише шляхом переговорів. Одночасно творити свої збройні сили, взяти під нагляд кордони і встановлювати дипломатичні взаємовідносини з всіма незалежними державами, в першу чергу з сусідами. В країні зразу застосовувати демократичні порядки, нещадно караючи тих, хто намагається повернути "совєтський" партократичний лад або встановити інші форми тоталітарної диктатури".

Або й ще - "Той, хто хоче йти в майбутнє з закликом воювати Росію, робить велику шкоду справі усамостійнення України. Це гасло за певних умов може стати провокаційним, бо штовхне ледве народжену державу на війну, якої виграти не можна".

Порівняйте ці мудрі слова з патетикою програм і гасел українських радикалів, які наче навмисно робили й роблять усе, щоб зіштовхнути українців на поборення "антиукраїнських зовнішніх чинників" (існуючих чи вигаданих - інша справа), а не на вирішення власне внутрішньоукраїнських проблем.

Діаспорні та ідеологічно підгодовані ними "революціонери" - опоненти демократичного шляху України до незалежності - відмовлялися сприймати данність як у сімдесятих, так і в кінці вісімдесятих років - населення України, ще не нація, не було готове сприйняти ідею незалежності, воно спершу потребувало, даруйте за порівняння, "ін'єкції" загальнодемократичних свобод - слова, зібрань, віросповідань тощо.

Тому й політичні експерименти тодішніх радикалів залишилися в спогадах хіба що політологів і самих членів таких ультрарадикальних об"єднань як Українська національна партія Григорія Приходька, Українська міжпартійна асамблея, Український християнсько-демократичний фронт (згодом - партія) батька й сина Січків, Всеукраїнське політичне об"єднання "Державна самостійність України".

Жодна з цих партій, і всі вони разом, не мали й десятої долі народної підтримки як УГС і радикалізований нею Народний Рух.

* * *

Друга. 5 листопада 1989 року в Києві відбулося засідання ВКР УГС, де головним питанням стояла підготовка установчого з"їзду та перетворення Спілки в політичну партію. І знову зіткнулися дві протилежні позиції - поміркована і радикальна.
Лідери УГС Левко Лук'яненко і В'ячеслав Чорновіл. Амбіції і тактичні розходження не дали цьому тандему довго працювати разом

Проте, цього разу серед радикалів опинився один із лідерів Спілки Вячеслав Чорновіл. Він, а також Петро Розумний, Василь Барладяну, Степан Гура, наполягали на якомога швидшій реорганізації УГС у політичну партію.

Наміри - участь у виборах народних депутатів Української РСР 4 березня 1990 року. Виконком УГС тоді не підтримав Чорновола, до проблеми партизації Спілки було вирішено повернутися відразу після виборів.

Неформальний розкол у керівництві УГС став реальністю незадовго до цього, коли в січні 1990 року Чорновіл заснував Українську незалежну видавничо-інформаційну службу (УНВІС). Політолог Анатоль Камінський у роботі "На перехідному етапі" подає цей крок "як неприхильний акт супроти УГС".

17-18 березня 1990 року відбулася конференція УГС, на яку Чорновіл вже не приїхав. Однак, у листі, адресованому делегатам, він висловив думку, що Лук'яненко та Михайло Горинь, які за десять днів до того поставили підписи під зверненням у газеті "Літературна Україна" про необхідність перетворення Народного Руху в партію, зробили політичну помилку.

Чорновіл ще раз наголосив: "ліквідація Руху як масової бази опозиції і перетворення цого в партію нанесла б непоправної шкоди в справі національного визволення", партією повинна стати сама УГС.

І тут відбулося диво - конференція проголосувала за "партизацію", але задовольнила заяву Чорновола про вихід зі складу Виконкому: "Не бажаючи нести моральної відповідальності за теперішню позицію членів ВК УГС, яка неопізнано може ототожнюватися з моєю позицією...".

Приблизно в ті самі дні сесія Львівської обласної Ради обрала його головою Ради, після обрання він заявив про свою безпартійність.

Припустимо, що було б, якби тоді перемогла лінія Чорновола?

Чи збільшилася кількість демократів у парламенті, якби напередодні виборів УГС стала, приміром, Українською демократичною партією (така назва, до речі, попервах була робочою)?

Шансів бути зареєстрованою, отже, зареєструвати і висунутих кандидатів, нова партія не мала. Відтак проблематичним стало б існування єдиного списку кандидатів від Демократичного блоку, що зрештою об"єднав 43 неформальні організації та групи.

Не секрет, що в багатьох округах демократичні кандидати перемогли якраз за рахунок своєї "аконкурентності". Часто люди вибирали з довжелезного списку єдиного некомуніста, особливо якщо його підтримував міфічний (у даному регіоні), але такий притягальний своєю назвою "Демблок".

Отже, УГСівці пішли на вибори як кандидати від Демблоку. Були випадки висунення трудовими колективами - так було, здебільшого, на Галичині та Києві. Хрестоматійними стали збори Київського державного університету, які всупереч позиції партійних органів, висунули в депутати екс-політзека, голову столичної філії УГС Олеся Шевченка.

* * *
Колишні політв'язні, депутати Верховної Ради. 16 липня 1990 р. - день прийняття Декларації про державний суверенітет України - зліва направо: Горохівський, О.Шевченко, Лук'яненко, Хмара, М.Горинь, Ребрик, Калинець, Чорновіл, Б.Горинь, Алтунян, Косів

Першим досвідом участі УГС у "великій політиці" стали вибори народних депутатів УРСР 4 березня 1990 року. До Верховної Ради було обрано 11 членів УГС: Левка Лук"яненка, Вячеслава Чорновола, Михайла та Богдана Горинів, Левка Горохівського, Олеся Шевченка, Степана Хмару, Богдана Ребрика, Володимира Колинця, Ярослава Кендзьора, Ігоря Деркача, виключеного з організації Івана Макара, та колишніх політв'язнів, які не входили до Спілки, Ірину Калинець і Генріха Алтуняна.

29-30 квітня 1990 року відбувся установчий з"їзд УГС, на якому було прийнято рішення про розпуск Спілки й заснування на її основі Української Республіканської партії. Очолив її голова УГС Левко Лук'яненко. За УРП на певний час закріпилося означення "партія дисидентів".

Більша частина, можливо, понад шістдесят відсотків угаесівців влилися в УРП.

Протягом першого багатопартійного десятиліття заявили про себе такі партії, очолювані колишніми членами Спілки: Українська християнсько-демократична (Петро та Василь Січки), Організація українських націоналістів-державників (Іван Кандиба), Українська консервативно-республіканська (Степан Хмара), Республіканська християнська (Михайло та Богдан Горині, Микола Горбаль, Василь Овсієнко), Державна самостійність України (Роман Коваль), Українська національна асамблея (Дмитро Корчинський) тощо.

Українська Гельсінська Спілка: політичні дискусії та долі лідерів
Активісти УГС і УКК активно взялися за просування у владу кандидатів від некомуністичної опозиції.


Українська Гельсінська Спілка: політичні дискусії та долі лідерів
Активісти УГС, які в 1990-му стали народними депутатами - зліва направо: Богдан Горинь, Іван Макар, Олесь Шевченко, Левко Лук'яненко


Українська Гельсінська Спілка: політичні дискусії та долі лідерів
У центрі - члени УГС і УРП Юрій Мурашов і Степан Хмара. Вони створять свою, більш радикальну політичну партію - УКРП, але великої підтримки вона не матиме


Українська Гельсінська Спілка: політичні дискусії та долі лідерів
Лідери УГС Левко Лук'яненко і В'ячеслав Чорновіл. Амбіції і тактичні розходження не дали цьому тандему довго працювати разом


Українська Гельсінська Спілка: політичні дискусії та долі лідерів
Колишні політв'язні, депутати Верховної Ради. 16 липня 1990 р. - день прийняття Декларації про державний суверенітет України - зліва направо: Горохівський, О.Шевченко, Лук'яненко, Хмара, М.Горинь, Ребрик, Калинець, Чорновіл, Б.Горинь, Алтунян, Косів


My Webpage



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх