,


Наш опрос
Хотели бы вы жить в Новороссии (ДНР, ЛНР)?
Конечно хотел бы
Боже упаси
Мне все равно где жить


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


У Коломиї руйнують історію Січових стрільців. Громадськість проти
  • 21 апреля 2011 |
  • 19:04 |
  • bayard |
  • Просмотров: 227491
  • |
  • Комментарии: 8
  • |
0
Те, що зараз відбувається з майже 125-літньою казар­мою у парку ім. К. Трильовського, зведеною за проектом німецьких зодчих у стилі мілітарного євро­пейського "палаццо", який за­пропонував сам архікнязь Франц Йосиф I, і яка пережила і австрі­яків, і поляків, і німців, і совітів, і яку на 20-му році незалежності України варварським способом розбирають на цеглу, мене, як коломийця, не може не турбувати.

У Коломиї руйнують історію Січових стрільців. Громадськість проти
Казарма 36-го піхотного полку імені гетьмана Мазепи



Мені незрозуміло, чому з цього приводу така показна байдужість у місті, особливо у владних кабі­нетах? Невже всі думають, що за­булося як і кому було віддано ту територію біля парку, де стоїть ця історична для Коломиї спору­да?

Я пам'ятаю добре, бо був, як і голова міста Ігор Слюзар, і як його заступник Тарас Яворський, помічником народно­го депутата Володимира Мойсика (партія "За Україну!), який у сесійній залі перед депу­татами міської ради обіцяв, що у приміщенні казарми буде створе­но Гуцульський університет.

Але що маємо зараз? З мовчаз­ної згоди знищується будівля, яка має для міста історичне значення. Я не розумію, як так можна! Не­вже це одна з плат за підтримку на минулих виборах?

Чимраз більше переконуюся, що для того, аби любити місто, треба не лише говорити чи писати про це перед виборами, але тре­ба у ньому народитися, вирости, піти з батьками у парк Трильов­ського на гойдалки, з друзями у кінотеатр "Ірчана" чи "Джере­ло", виховуватися у дитсадочку, вчитися у школі...

А приїхати 20 чи 30 років тому за союзним роз­поділом, щоб обійняти якусь по­саду на підприємстві, і так просто, пристосувавшись, залишитися тут і після цього щиро полюбити Коломию - не вірю я в це. Щоб заболіло, защеміло, зачепило за живе треба, переконаний, щоб навколо все було рідне, своє.
Казарма 36-го піхотного полку імені гетьмана Мазепи

Коломия вже раз помилилася, коли обрала головою нетутеш­нього, не коломийського Б. Юра­щука. Нині вибори відбулися. Як то кажуть, сталося - як сталося. Я відверто хочу для міста добра і тому щиро переживаю: невже на наступні п'ять років Коломия по­милилася вдруге?

Чесно кажучи, не хочу бути різким, але невже Ви, Ігоре Бог­дановичу, якого називають най­більшим забудовником міста, нинішній міський голова, пере­творюєтеся на найбільшого руй­нівника Коломиї?

Для того, щоб мати право щось руйнувати - тре­ба для міста спочатку щось зро­бити, щось збудувати. Збудувати не для себе і не для свого бізне­су, а безкорисливо, для громади, щоб громада могла пишатися, що має такого міського голову. Ска­жіть своє слово господаря міста, раз Ви ним стали.

Так само Коломия промовча­ла, коли фактично знищили ста­ру Благовіщенську церкву, яка є пам'яткою національного зна­чення - пам'яткою гуцульського архітектурного стилю.

Адже до­будувавши до дерев'яної споруди цегляну котельню - змінено тем­пературний режим у споруді, а замінивши класичну для Гуцуль­щини ґонту на кавалки заокру­глених планок світлого кольору - тим самим зруйновано те, через що церкву занесено до переліку пам'яток - традиційну гуцуль­ську архітектуру.

Згадавши про церкву, не можу не звернутися до колег-депутатів, зокрема з Української народної партії і УДАРу: невже вам байду­же? Невже партійна дисципліна і наказ партійних босів є важливі­шим для вас за почуття бути коло­мийцем? Чому Ви мовчите? Чому голосуєте не за свої переконання, а виключно через партійну дис­ципліну?

Невже політика й інтонація у голосі головуючого, коли ставить­ся питання на голосування, є важ­ливішими за ваші власні почуття і переконання?

Невже неможли­вість виділити 100 тис. грн. на хра­ми і в той же час виділення у бюджеті на 2011 рік - тобто авансом - більш ніж 100 тисяч гривень премій і надбавок "за високі досягнення у роботі" міському голові, його за­ступникам, керуючому справами є правиль­ним і справедливим?

Хочу також нагадати, як після Помаранчевої революції дивилися на мене на немов би несповна розуму, коли я висловлю­вав свої думки, яких дотримуюся й тепер, що ні Михайла Вишиванюка (голова Івано-Франківської ОДА), ні Михайла Негрича (голова Коломийської РДА) за жодних умов не можна було "списувати".

Не підтримую нинішню політику Януковича-Азарова-Табачніка, до команди яких вони належать, але щиро вважаю, що професі­оналізм не має партійного кольо­ру чи забарвлення.

Тому й сподіваюся, що губернатор і голова РДА посприяють громаді Ко­ломиї у тому, щоб свавілля щодо знищення історичної будови при­пинилося.

А покривати і дозволяти розва­лювати збудоване предками - багато ро­зуму не треба.

Додаю до свого листа звернення інтелігенції Коломиї, з якого можна дізнатися, наскільки знакову для історії Коломиї і краю будівлю зараз руйнують:

"НІ НОВІТНІМ ВАНДАЛАМ!

Наприкінці ХІХ-го сторіччя в Коломиї для потреб австро-угорської армії було збудовано добротні казарменні приміщення, які могли справно служити для багатьох наступних поколінь, навіть при умові їхнього перепрофілювання.

Цю величну гарнізонну споруду біля парку К. Трильовського по вулиці А. Чайковського, зведено за проектом німецьких зодчих в міліарному архітектурному стилі, з елементами європейського "палаццо", ідею якого запропонував сам архикнязь з династії Габсбургів.

У цих касарнях містився цісарсько-королівський 66-й батальйон "Коломия" піхотного полку краєвої оборони, згодом 3-ій батальйон 36-го піхотного полку, утвореного ще в 1889-1901 рр.

Полковий штаб передислокували зі Станіславова до Коломиї, яка тоді швидко розбудовувалася, набираючи європейських рис культурної столиці Покутського краю.

За часів ЗУНР на основі коломийського підрозділу було утворено 36-й полк ім. Гетьмана Івана Мазепи, вояки якого уславилися в боях з польськими загарбниками і більшовиками в 1918-20 роках.
"Величний, як у самому Відні" будинок у січні 2011 року

Українські вояки, які відбували тут службу, захопили владу в місті 1 листопада 1918 року. Ось як красномовно описує розквартирування у цьому будинку свідок тих подій Василь Волицький:

"З кількома товаришами мене відіслали до казарм 36 п. п. Знадвору - стиль австро-німецьких"бургів", чепурний, з червоної цегли, величний у три поверхи, наче не у нашій Коломиї, а десь у самому Відні".

На довший побут у цих стінах зупинявся полковник легіону Українських Січових стрільців Вільгельм-Франц Льотрінген Габсбург - онук австрійського імператора Франца Йосифа I-го. Цей цісарський нащадок мав псевдонім Василь Вишиваний, бо володів неабияким сентиментом до української нації, завше носив під одностроєм вишивану сорочку, через, що, мабуть й був страчений в одній із київських катівень року 1947-го.

З цією будівлею пов'язані біографії і долі таких визначних українських військовиків, як сотник УГА Гриць Голинський - комендант Гуцульського куреня в 1919 р., ростріляний більшовиками у Станіславові 1941 р.

Звідси 15 грудня 1918-го січовики йшли на допомогу Львову. На коломийському морозному ринку їх проводжали представники державної влади вільного міста. Польовий духівник о. Яросевич зачитав слова присяги. Окружний комендант, сотник Теодор Примак, який приймав парад, сказав тоді:

"Пам'ятайте, що вам вірить Батьківщина, пам'ятайте, що на вас задивлені з надією мільйони, пам'ятайте, що доля грядущих поколінь у ваших руках, пам'ятайте, що майбутність прославить або прокляне вас!".

Що ж, через сотню років ці слова, виявилися актуальними по відношенні до нашої старенької, славної військової кам'яниці, яка може бути гордістю для будь-якого іншого міста.

Нині вона під реальною загрозою знесення - замість належного пошанування тих, хто вірою і правдою служив у цих стінах. І тому небайдужі громадяни міста висловлюють своє обурення й незгоду з приводу незаконної руйнації архітектурної пам'ятки давньої Коломиї.

Олександр Козаренко - композитор, професор, секретар Спілки композиторів України, заслужений діяч мистецтв України.

Катерина Каркадим - заслужений діяч мистецтв України, член Спілки художників України.

Романа Баран - народний майстер України, завідувач відділу кераміки НМНМГіП.

Мирослав Ясінський - художник.

Василь Андрушко - художник.

Микола Семеняк - художник.

Емілія Бережницька - художник.

Микола Савчук - журналіст, видавець, краєзнавець, заслужений артист України.

Василь Нагірний - член Спілки кінематографістів, НСЖУ.

Андрій Малащук - член НСЖУ, Асоціації українських письменників України.

Дмитро Карп'як - журналіст, виконавчий директор Коломийського відділення громадської мережі ОПОРА.

Іван Маруняк - Коломийське представництво громадянської мережі ОПОРА.

Іван Вишиванюк - краєзнавець.

Володимир Гавриленко - краєзнавець.

Михайло Бережницький - підприємець.

Ігор Ганущак - підприємець.

Ігор Козак - підприємець"

My Webpage



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх