,


Наш опрос
Нравиться ли вам рубрика "Этот день год назад"?
Да, продолжайте в том же духе.
Нет, мне это надоело.
Мне пофиг.


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Створення Української Повстанської Армії
  • 19 апреля 2011 |
  • 17:04 |
  • bayard |
  • Просмотров: 295124
  • |
  • Комментарии: 29
  • |
0
22 червня 1941 року вибухнула німецько-совєтська війна. Відступаючи, червоні війська вчинили масу злочинів і насильства, особливо криваві розправи відбувались у західноукраїнських тюрмах, переповнених безневинно арештованими людьми. [...]

Німецькі окупанти не обмежувались тільки фізичним знищенням членів ОУН. Масовий терор проти українського народу німці починають застосовувати з ще більшою жорстокістю і в більших розмірах, ніж у Франції, Югославії, Чехії, Польщі.[...]

Така політика окупантів викликає спротив українського народу. У багатьох місцях вибухають стихійні бунти проти загарбників. У травні 1942 року провідник ОУН на Костопільщині просить у Головного Проводу дозволу організувати партизанський загін, який би охороняв місцеве населення від німецьких насильств та грабунків. На порядок денний ставиться питання про необхідність створення українських збройних сил. Однак формування національної армії ускладнюється з різних об’єктивних причин. Україна потрапила під німецьку окупацію зовсім в иншій історичній ситуації, ніж Польща, Франція, Югославія. Ці країни мали до війни власні збройні сили, які, хоч і не вистояли у відкритих боях, все ж могли переходити до партизанської війни з ворогом. Україна не мала своєї армії, а головне, не було досвідчених офіцерських кадрів. Крім того, у своїй антинімецькій боротьбі український народ не міг сподіватись на мінімальну допомогу ззовні. Відомо, що збройна боротьба проти німецьких окупантів в Югославії, Франції, Польщі спиралася на ефективну допомогу Англії, США, СССР. Звідтіля, шляхом парашутних десантів та через инші канали партизани одержували зброю, амуніцію, ліки і, щонайважливіше, добре вишколений командний персонал. Українські повстанські частини повинні були завжди покладатися лише на власні сили.

Тому на підпільній першій Конференції ОУН у вересні 1941 року відхилено постанову про негайний перехід до загального збройного опору, натомість як найближчі завдання визначаються: 1) пропагандистська діяльність з підготовки українського населення до активної боротьби з німецькими окупантами; 2) збір та складування зброї; 3) масове навчання членів ОУН військової справи.

Для здійснення цих завдань Військова референтура Проводу ОУН створює Крайовий Військовий Штаб. Незабаром організовується мережа військових референтів при крайових, окружних, районних і повітових проводах ОУН. Ця сітка охоплювала більшу частину українських етнографічних земель на захід від Дніпра та окремі частини східної та південно-східної України. Усі члени ОУН були зобов’язані пройти військові вишколи. Найбільшою вишкільною базою для членів ОУН була Школа Військових Кадрів ОУН «Тигри», що діяла в Долинському повіті Станіславівської області. Так виникає мережа військових підрозділів ОУН – Української Національної Самооборони. УНС – це ще не Повстанська армія. Але вона означала етап переходу до відкритої збройної боротьби.

Місцем народження Української Повстанської Армії стали північно-західні землі. Чому саме вони? Ще у 1936–1937 рр. тут з ініціативи Військової рефeрeнтури ОУН під керівництвом Василя Сидора були створені повстанські бойові відділи під назвою «Вовки», які вели активну партизанську війну проти польських окупантів, їх вважали попередниками УПА. Отже, населення Волині мало навики партизанської боротьби.

Перші збройні формування виникають стихійно у волинських і поліських лісах ще у 1941 р. під назвами «УПА «Поліська січ», якою командував М. Боровець (псевдо Тарас Бульба), «Поліське лозове козацтво» та ин. Пізніше ці військові об’єднання отримають спільну назву – Українська Національна Революційна Армія (УНРА). В народі їх називали бульбівцями або бульбашами.

З осені 1942 р. на Поліссі і Волині під егідою ОУН (бандерівського напряму) планомірно і організовано створюються збройні загони, які приймають назву УПА. Перший відділ УПА сформував на Поліссі у жовтні 1942 р. Сергій Качинський (псевдо – Остап). 30 травня 1947 р. Українська Головна Визвольна Рада проголосила 14-тe жовтня 1942 р., на який припадає козацьке свято Покрови, офіційною датою народження УПА.

Підрозділи новоствореної армії, борючись проти давнього лиха – отаманщини, роззброювали всі попередні формування, або включали їх до свого складу. З цієї причини 18 серпня 1943 р. було роззброєно загін отамана Бульби.

Бійці УПА одразу завдали низку нищівних ударів німецьким окупантам. 7 лютого 1943 р. загони УПА атакували німецький гарнізон у містечку Володимирець. У ніч з 10 на 11 березня 1943 р. невеликий відділ УПА напав на фабрику у с. Оржева, де була велика кількість зброї та амуніції. Було знищено близько 60 німців. У бою загинув С. Качинський (Остап), який ішов в атаку попереду своїх бійців.

2 квітня 1943 р. загони УПА захопили м. Горохів. Німці у паніці відступили. Вранці 4 квітня 1943 р. повстанці відійшли в ліс. Уночі з 12 на 13 квітня 1943 р. відділ УПА вчинив напад на місто Цумань. Було знищено близько 100 ворожих солдатів та офіцерів, здобуто зброю, амуніцію та инші трофеї. У травні 1943 р. німецький загін (400 осіб.) напав на село Яполоть (Костопільщина), грабуючи селян. Відділи УПА оточили фашистів. Бій тривав шість годин і завершився перемогою українських партизанів. У травні 1943 р. загинув у сутичці з УПА відомий гестапівець Лютце.

Обороняючи свою рідну землю, українські повстанці виявляли приклади великого героїзму і самопожертви. Ось що розповідають очевидці про оборону бійцями УПА села Новий Загорів на Волині.

«Чота Берези» прибула в Загорів під вечір і одразу зайняла шанці, які викопали селяни під стінами монастиря. Ще добре не влаштувавши оборону, повстанці почули попереджувальний сигнал тривоги. Варта помітила рух цілої колони німецьких машин в напрямку Загорова. Пізно ввечері німці прибули на вантажівках до села. Спішившись, відразу кинулись в атаку, але шквальний вогонь з шанців їх зупинив. У цій першій спробі вибити повстанців із монастиря загинуло близько сорока окупантів. Після невдалого штурму німці стали закидати монастир запаленими смолоскипами. Але це нічого не давало, бо в будівлі майже не було дерева, і вогонь не міг розгорітися. Зрозумівши, що це їм не вдасться, вони відступили. Та не надовго. Через півгодини знову пішли в атаку, підбадьорюючи себе окриками. Загупали міномети, заторохкотіли кулемети, автомати... Одна за одною вибухали гранати, все злилося в один жахливий гул. Бій кипів, німці лізли як сарана, а разом з ними власівці та «фольксдойчі». Бій тривав цілу ніч. До повстанців долинали крики німецьких радистів, які викликали допомогу. Коли стало розвиднятися, бійці побачили, що до німців прибули нові машини з солдатами. Береза обміркував ситуацію і дав наказ відступити з шанців до монастиря.

Підмога до німців прибула з трьох боків: з Володимира, Горохова і Луцька. Перешикувавшись, вони негайно пішли в атаку, так що відступати було не просто. Але монастир був сполучений з шанцями ровом, завбачливо викопаним раніше, ним повстанці і скористалися.

Цілий день німці били з мінометів та пробити товсті монастирські стіни було неможливо. Тоді на допомогу були викликані літаки, які піддали монастир жахливому бомбардуванню. Із 42-х повстанців живими залишилося 14. Німці знову пішли в наступ, їх зустріли вогнем два кулемети і десять автоматів. Окупанти не передбачили такої завзятої відсічі і відкотилися назад. Настала ніч. Повстанці вирішили прорватися крізь стан ворога. Троє важко поранених, в тому числі і чотар Береза, застрелилися. Одинадцять повстанців, розділившись на дві групи, атакували німецькі позиції. Більшість з них втекла і знайшла сховок між місцевими жителями. Під час прориву німці спіймали одного повстанця живим. Тут, у селі Загорів карателі його ж і повісили.

Перші бої УПА з німецькими окупантами викликали в українського населення захоплення. Лави швидко поповнювались добровольцями. Влітку 1943 р. стихійно переорганізовується в повстанську армію Українська Народна Самооборона в Галичині. У зв’язку з розширенням території діяльності УПА створюється її Головна Команда, за рішенням якої восени 1943 р. вводиться посада Головного Командира УПА. Ним стає Роман Шухевич – (псевдо Тарас Чупринка) спочатку в ранзі підполковника, а потім генерала. Восени 1943 р. виникають перші повстанські загони на Буковині і Бесарабії під назвою БУСА – Буковинська Українська Самооборонна Армія. У травні 1944 р. відділи БУСА вливаються до складу УПА.

Характер Української Повстанської Армії, як збройної організації українського народу, зобов’язував її не обмежуватись тільки бойовими діями. УПА не забувала про організацію господарського і адміністративного життя населення. Взимку 1943 р. її командування звернулось до населення Волині з відозвою не здавати німцям зерна, худоби, свиней, птицю та різних продуктів.

Стрільці УПА ліквідовували німецькі «лігеншафти» (нерухомість, склади), а коней, худобу, зерно і все инше роздавали людям. Крім того, було розгромлено ґуральні, зерносховища та продовольчі склади.

Після ліквідації адміністративних органів відділи УПА організували українську владу. Виникають великі партизанські зони, вільні від німецької залежності, де легально діє ОУН, формуються нові частини УПА.

Німці постійно намагалися знищити український партизанський рух. Найбільшу операцію з таким заміром провів генерал СС фон дем Бах, який вважався спеціалістом у боротьбі з партизанами (згодом у 1944 р. він керував придушенням Варшавського повстання).

Знаючи про вороже ставлення місцевого люду до совєтської влади, у своїй пропаганді фашисти зводили наклепи на ОУН та УПА, називаючи їх провідників большевицькими агентами. Так, у летючці, підписаній фон дем Бахом у 1943 р., стверджувалось, що «червоні волоцюги» поширюють відозву маршала Василевського, «де від імені масового вбивці з Вінниці і Катиня, червоного товариша Сталіна урочисто признано українського вожака бандитів Бандеру старшим большевиком совєтської України... У відповідному часі він (Бандера – Ю. К.) і його саботажники будуть в днях перемоги Європи покарані спільно з комуністичними бандитами».

Фон дем Баха перекинули з Білорусії для керівництва каральними операціями проти УПА. Німецький генерал оточив своїми дивізіями всю Кременеччину. Гонитва за повстанцями тривала близько тижня і була безуспішною. УПА і надалі продовжувала боротьбу.

Говорячи про українські збройні формування часів Другої світової війни, не можна обминути увагою дивізію «Галичина» – збройну частину при СС («Ваффен СС Дивізія»), яка воювала на боці вермахту. Тим більше, що офіційна совєтська (а тепер антиукраїнська прим. ред.) історіографія ілюструвала на її прикладі «зрадницьку суть українського буржуазного націоналізму».

Взагалі історія виникнення та діяльності різних військових з’єднань, які формувалися з народів, що зазнали сталінського рабства і воювали проти Совєтського Союзу на боці Гітлера, надзвичайно складна.

Першою такою бойовою одиницею у складі фашистського вермахту був п’ятий полк Донських козаків, котрий як 436 батальйон піхоти Червоної Армії нараховував 77 офіцерів, 1 799 сержантів і рядових. Цей полк перейшов до німців у серпні 1941 р. на чолі із своїм командиром, майором І. Н. Кононовим. Найчисельнішою була «Русская Освободительная Армия» (РОА), яка нараховувала близько 800 тисяч осіб. Нею командував колишній совєтський генерал А. Власов. Друга за чисельністю «Русская Освободительная Народная Армия» (РОНА) під проводом генерала М. Камінського, що налічувала 20 тис. бійців, була створена наприкінці 1941 – на початку 1942 р. Пізніше вона отримала назву СС «Штурмбригада» і «прославилась» своїми жорстокостями у придушенні Варшавського повстання. Недарма командуючий варшавськими повстанцями генерал Бур-Коморовський, підписуючи угоду з німецьким командуванням про капітуляцію своїх частин, домагався, щоб польських полонених не конвоювали солдати Камінського. У 1942–1943 рр. Естонська і Латишські дивізії були включені до частин СС, хоча німці і не вважали їх есесівцями. Були також подібні формування, до яких входили представники инших республік.

Головний мотив, який спонукав усі ці військові з’єднання воювати на боці Німеччини, був один – ненависть до сталінської імперії. Про це відверто заявляли на судовому процесі А. Власов, Ф. Трухін та инші командири РОА. Вони не заперечували співробітництва з німцями, але й не визнавали себе зрадниками своєї батьківщини. Тому-то суд над власівцями мав закритий характер. Їх повісили після жорстоких катувань, не добившись вигідних для Сталіна зізнань.

Як відомо, формування дивізії «Галичина» розпочалося у 1943 р., коли стало зрозуміло, що Німеччина війну програє. Певні політичні кола середовища мельниківців вважали, що, опинившись перед загрозою червоного нашестя, Україна повинна створити регулярну національну армію, яка б тимчасово стала під німецький прапор, а у випадку, коли США і Велика Британія почнуть війну з СССР, була здатна, маючи вишкіл, в союзі з арміями цих держав вибороти незалежність України.

Організатори дивізії «Галичина» професор В. Кубійович та колишній сотник Української Галицької Армії Дмитро Паліїв посилались на досвід Січових стрільців, які до слушного часу воювали на боці Австро-Угорщини, а відтак створили кістяк армії ЗУНР.

Певна частина української молоді піддалась на таку агітацію. До того ж, незважаючи на проголошуваний принцип добровільності, молодь була поставлена перед дилемою: або їхати на примусову працю до Німеччини, або записуватись до дивізії.

Відступаючи, німецька армія відчувала потребу у поповненні. У своїх планах фашисти відводили дивізійникам роль гарматного м’яса. Зрештою, так воно і сталось. 27 липня 1944 року 11-тисячна дивізія «Галичина» під Бродами в першому ж бою була розгромлена совєтськими військами, втративши близько половини особового складу! Три тисячі вояків дивізії пішли в ліси і об’єдналися з УПА.

ОУН Бандери, яка здійснювала політичне керівництво Українською Повстанською Армією, від самого початку вкрай негативно ставилась до створення дивізії «Галичина». Воюючи проти всіх окупантів, українські повстанці були безкомпромісними. Головна команда УПА накладала заборону на ведення будь-яких переговорів з німцями, видавши з цього приводу окремий документ. 7 лютого 1944 р. командира одного з відділів УПА-Північ А. Антонюка-Сосенка, який порушив заборону, військовий суд засудив на кару смертну.

Окремої розповіді заслуговує боротьба УПА з совєтськими партизанами. Головним тереном дій червоних партизанів були Полісся і Волинь. Найменш придатною для їх діяльності була Галичина. Однак командування Червоної Армії вважало за доцільне поширити свій вплив і сюди. З цих мотивів навесні 1943 р. з Лівобережної України вирушає в рейд кількатисячний загін большевицьких партизанів під командуванням С. Ковпака, який через Полісся, східним краєм Волині, через Житомирщину і Кам’янець-Подільщину проходить на Тернопільщину і повз Бучач, Підгайці, Галич доходить пізнім літом до Карпат. Спочатку ковпаківцям вдалося досягти з командуванням УПА домовленості про нейтралітет. Однак пізніше, виконуючи пряму вказівку Сталіна, Ковпак завдав УПА удару в спину. Авантюра закінчилася трагічно для ковпаківців. Вони були розбиті, врятуватись в Карпатах вдалося лише небагатьом.

На Волині загонам УПА вдалось відкинути червоних партизанів на схід, за річку Случ і на північ за лінію Ковель-Сарни. Значні бої відбулися в околицях Сарн, і на Володимирівщині. 14 червня 1943 р. у запеклому бою відділ УПА зіткнувся із сильним загоном парашутистів (це були агенти-професіонали з НКВС) між селами Карпилівка і Ленчин на Рівненщині. Большевицький загін було вщент розгромлено, повстанці захопили штабні документи, багато зброї, амуніції. Наприкінці вересня 1943 року на Волині з’явився совєтсько-партизанський загін О. Федорова. УПА поблизу с. Плевно дала йому бій, який тривав цілий день. Полягло близько ста червоних партизанів.

На початок 1944 року кількість бійців УПА сягала ста тисяч осіб. Чимало пройшло через УПА, не залишаючись у ній. До речі, на той час на всій території України нараховувалось лише 39 тисяч совєтських партизанів. Це ще раз доводить, що основний тягар збройної боротьби в тилу німецьких окупантів винесла на своїх плечах Українська Повстанська Армія, бойові успіхи якої большевицьке підпілля часто-густо приписувало собі.

Під кінець Другої світової війни склалась нова політична ситуація на українських землях, яка вимагала створення єдиного політичного центру. Українське Державне Правління, створене у червні 1941 р., вже не могло виконувати таку роль: частина чільників загинула, багато перебували у німецьких концтаборах. Йшлося, отже, про створення нової керівної структури. З ініціативи УПА виник Підготовчий комітет, який виконав свою роль до червня 1944 р. 11 липня 1944 р. в Карпатах розпочалася робота нового Українського Парламенту. До його складу, крім ОУН, увійшли представники инших політичних напрямків визвольного руху. Курінь УПА охороняв місце нарад. Збори назвали себе Українською Головною Визвольною Радою (УГВР). Одразу ж після закінчення роботи УГВР УПА склала їй присягу. Бійці і старшини Української Повстанської Армії вступили в новий етап визвольних змагань.
My Webpage



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх