,


Наш опрос
Хотели бы вы жить в Новороссии (ДНР, ЛНР)?
Конечно хотел бы
Боже упаси
Мне все равно где жить


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Міські будинки
  • 14 апреля 2011 |
  • 19:04 |
  • bayard |
  • Просмотров: 214038
  • |
  • Комментарии: 1
  • |
0
Інтересною галуззю деревяного будівництва були мешкальні та інші будинки по містах і менших містечках. Тепер це будівництво не існує. Деякі пам’ятки ще зберігалися перед першою світовою війною, але і ті майже цілковито були знищені в часі двох світових війн, революцій та недбальством адміністрації. Між тим, не тільки в XVІІ-XVШ століттях, але ще в XIX столітті були цілі міста (невеликі), будовані з дерева в оригінальних формах та інтересних деталів. Ще в 1923 р. автор цих рядків мав можливість зарисувати площу містечка Потилича в Галичині, що складалася з деревяних будов – мешкальних домів, заїзду, міського дому, двох веж і кількох церков. Знаємо також з історичних джерел, що на Україні була велика кількість деревяних будов громадського призначення, як школи, сільські уряди, шпиталі, корчми, а також будови шляхти – віллі, палати, замки.

Збереглися також описи і спогади подорожників XVП-XVПІ ст. про деревяні, міські будинки.

Посол Венецької республіки А. Віміна, відвідавши Україну і гетьм. Б. Хмельницького в 1650 році, відмітив, що українці великі мистці до деревяних будов. Більш докладно описує деревяну архітектуру Павло з Алепо (з Сирії), особливо церковне. Про міста на Україні 1654 р. пише, що вони добре упорядковані з прекрасними деревяними будинками, шпиталями і лазнями. Скрізь по містах бачив він також вежі з годинниками і водограї на площах. Про палату на цитаделі в Прилуках на Полтавщині, побудовану в 1647 р., пише, що вона «величава, висока, незвичайно простора, побудована з величезних бальок, з вигладжених всередині і назовні дощок, що щільно пристають до себе, та з величезними і високими печами, що перевищують кипариси. З дива зійти не можна!» Також про київські деревяні будинки пише, що вони «чудові, високі і побудовані з брусів». Й. В. Меллєр у своїй подорожі по Україні 1780-1781 р., відмічає, що українці добрі ремісники, зокрема теслярі. Про міський деревяний будинок (ратушу) м. Кременчуга пише, що він «вибудова ний зі смаком, прикрашений колонадою».

Збережений графічний матеріял дає дуже цінні зразки цього будівництва, з інтересними деталями, як обробка фасадів, фронтонів, колон, дверей, вікон і т. д., витворені тими самими народніми майстрами, котрі будували сільські хати, церкви і більші панські двори. Громадські будинки по селах, в своїх загальних рисах були схожі на звичайні мешкальні хати трьохдільного типу (дві світлиці і сіни), але в більшому розмірі і з поділом кожної камери на додаткові кімнати. Назовні такі доми мали дещо складніші дахи, мансарди, а при вході більш розвинені і оброблені ґанки.

У містах і містечках, котрі розвивалися на основі самоуправи і т. зв. магдебурзького права (статуту), було будівництво домів уже значно відмінне від сільського. Спеціяльно обставини соціяльні і господарські по містах, котрі найбільше виявилися в XVI стол., витворювали також вироблений і усталений тип будов, особливо мешкальних. Тому можемо помітити, що загальний розподіл, плян і форми міських будов мають всі ознаки мистецтва ренесансу. Плян деревяних мешкальних будинків притримується зразків мурованих домів, після приписів магдебурзького права та інших міських правил, які обмежували не тільки розміри будов, але навіть кількість вікон, що виходили на вулицю.

Міський будинок звичайно був дуже довгий і своєю вузькою стороною (стінкою), що мала 2 до 4 вікон, виходив на вулицю. Вздовж цілої будови, посередині або збоку, був довгий проїзд чи прохід (коридор), що вів у внутрішній двір за будовою. З боків проходу (коридору) були уміщені приміщення житлові і господарські. До вулиці виходили приміщення найбільші і парадні (галя), в глибині дому були розміщені приміщення, де родина справді мешкала, ще далі були кухня, комора та ин., на кінці будови, збоку двора були спеціяльні господарські приміщення, якщо власник мав коні чи инші домашні тварини. Ще донедавна, до початку XX стол., такі міські будинки були загально відомі в західній частині України, зокрема в Галичині, Волині і Поділлі.

Хоч плян таких будинків, повстав під впливом мурованого будівництва доби ренесансу і барокко, у зовнішніх формах заховалися риси народньої, оригінальної творчости. Майже постійною приналежністю їх були відкриті входи на колонах, вздовж чола будови, котрі мають багато відмін і типів, а тому і різні терміни, як «підсіння», «піддашшя», «підґання», «підстрішшя», «ґанок», «рундук» та інші. У більших будовах були також мансарди з вікнами або з поверхом, теж на колонах і з бальконами та вікнами різноманітної форми і вигляду, як на дзвіницях і церковних будовах. Дахи звичайно більш розвинені, часто в двох кондиґнаціях і «заломлені», з досить розвиненим фронтоном. Подібно як і в гуцульських хатах, фронтони мають велике багатство мотивів, поділу поодиноких площ, декоративно уложених дощок, гарно вирізьблених вікон, різних оздоб, розеток, звізд тощо.

Найкращі зразки деревяної архітектури зберігалися, ще на початку нашого століття, по менших містечках Гуцульщини, де були знані майстри деревяних виробів. Можемо мати уяву про їх вигляд, головно завдяки праці К. Мокловського, який, як архітект і добрий рисівник, увіковічнив на папері ті прекрасні зразки теслярського мистецтва. Головними осередками того майстерства були такі містечка, як Косів, Гвоздець, Яблонів, Печеніжин. Впливи міського мурованого будівництва, зокрема бароккові мотиви, в більшій мірі помітні в містечках коло Коломиї, як напр. Гвоздець і Печеніжин і в місцевостях положених далі на захід, як Делятин, Надвірна. Особливе місце займають також Дрогобич (центр добування нафти) і Старий Самбір, а колись передмістя Львова і Кам’янця.

Багато творчости, майстерства і мистецького чуття вкладали теслярі до таких частин будови, як підсіння і фронтони. В підсіннях помічаємо дотепні конструкції споювання стовбів (колон) з горішніми бальками (перекриттям), де часто уживається шостикутньої форми отворів.

Таке споювання поземного перекриття з повненими стовбами відбувається звичайно за поміччю скісних «обрусів» чи «луток», що мають дуже дотепну конструкцію і форми, що рівночасно служать і за мистецьку оздобу. У фронтонах, різноманітний поділ площ, декоративно уложених дощок і прикраси різьбою, становили особливу амбіцію майстрів, що конкурували поміж собою в помислах і майстерстві. Окремі елементи, як звізди, «рожі», «сяйва» мали тут символічне значення, зв’язане ще з культом сонця. Світові стилі ренесансу і барокко найбільше відбивалися в таких деталях як форми вікон, дверей, профілі стовбів, ґзимсів, оздоби дверей, тощо.

Дуже інтересні будови з підсіннями були колись на крайньому південному заході України, т. зв. Лемківщині, що своїм типом наближалися до будов середньої Европи, зокрема Шлеська, Словаччини і Моравії. Один рідкий рисунок дає нам поняття про таку будову в містечку Мушині над Попрадом.

Деревяні будови по невеликих містах і містечках були всюди поширені ще в початку XX стол., особливо в Галичині. Хоч вони були дуже занедбані, одначе інтересні своєю розв’язкою верхнього поверху (під дахом) та інш. особливостями. Ще під час першої світової війни були знані гарні будинки з колонками, підсіннями і різьбами в таких місцевостях Поділля, як Чортків, Бучач, Тлусте, Язлівці, Кам’янець, Ярмолинці, Скала, Яришів, Зіньків і багато інших.

Своєрідні типи більших мешкальневих домів були колись відомі в Кам’янці (зовсім зруйноване місто під час війни 1941 р.) та інших містах Поділля. Не менше інтересні віллі і більші двори були також на Волині, з розвиненими ґанками і мезанінами (Кремінець, Луцьк, Рівно).

Донедавна зберігалися також більші деревяні будинки кол. української старшини, особливо в окрузі Чернігів, Київ, Полтава. Найкраще була збережена і почасти досліджена будова в Лебединцях, пов. Прилуки. Це одна з найбільш вдалих спроб половини XIX ст. відродити український архітектурний стиль. Власник його Г. Ґалаґан найперше доручив архітектові Є. Червінському зібрати архітектурний матеріял з різних пам’яток старовини, а вже на основі зібраного матеріалу запроектувати нову будову. Будинок Ґалаґана було побудовано в 1854 році. Особливістю будови є засаднича симетричність, але без пунктуального його дотримання. В дійсності розподіл приміщень з різними ґанками, верандами і ґалерейками, дає цінний зразок вільної композиції і особливої мальовничости в характері старого українського мистецтва. Не менше інтересні тут деталі – засувні, злучені (подвійні) вікна, ковані двері, різьблені колонки і мебля; взагалі внутрішнє урядження типове для української архітектури старих часів. Надпис на сволоку будинку яскраво свідчив про намір будівничих: «Сей дім збудований для оживлення переказів про життя предків і памяти нащадків».

До міського деревяного будівництва належать також старі жидівські молитовні доми чи звані сінаґоґи. Вони в загальних рисах мають форми більших міських будинків і дворів. Заложення сінаґоґ на Україні, подібно як на Литві і Польщі, одного типу. Плян складається з головної залі для молитви, звичайно квадратової форми, до якої примикає одно або два вузьких приміщення для жінок, найчастіше як балькон (на поверсі). Крім того, є сіни, заля зібрань (кагальних провідників) і часами школа релігійної громади («хедери»). Головна заля для молитви звичайно вища від інших приміщень, буває розмальована орнаментом і символічними виображеннями рослин і тварин: леви, олені, зайці, слони, однороги, бики, птахи, риби тощо. В залі, в особливій різьбленій шафі, т. зв. «уреккойдеш», що стоїть на підвищенні по середині одної стіни, постійно зберігається «тора». По середині залі на підвищенні стоїть «біма» зі столом, на якому читають «тору». Над столом з торою, звичайно роблять рід кіоску з накриттям (балдахином). Досі не було певно встановлено звідки саме принявся описаний тип сінаґоґи, зокрема плян будови. Припущення Берсона, що цей плян могли принести на Україну і Польщу зі Шлеська з католицьких костелів, зовсім не пересвідчує.

Автор порівнюючи сінаґоґи Східньої Европи з іншими будовами реліґійних культів, прийшов до висновку, про їх велику подібність з арабськими, магометанськими мечетами в Еспанії. Ця подібність виявляється головно в розміщенні, коли через вузькі сіни (галю) входиться до продовгастого приміщення, а вже з нього ведуть двері до головної залі молитви. Що цей плян будови прийшов саме з Еспанії, можна пояснити тим, що жиди в добі арабської влади в Еспанії, як відомо, користувалися не тільки повною релігійною свободою, але мали і привілеї. Тому при їх пізнішому розселенню по Европі, зокрема в Польщі, Литві і на Україні, поширювали традиційні пляни колишнього свого осередку в Еспанії.

На Україні перекриття сінаґоґ мало чим відрізнялося від перекриття інших містечкових будов і «дворів» та палат шляхти. Дах перекривався звичайно на 4 схили, з фронтонами на зразок гуцульських будов, при чім дах, як у всіх бароккових будов, мав кілька кондиґнацій. Назовні, особливо з головної фасади, сінаґоґи часто мали опасання і ґалерейки на гарно різьблених колонках, подібно до міських будинків з «підсіннями». Головна заля сінаґоґи часами мала баню на вісімці з шатровим накриттям, зовсім подібну до бань українських церков, але ця баня ховалася в даху і назовні її зовсім не було видно. Також і окремі деталі, як вікна та ін. в характері церковного будівництва. Все це промовляє за тим, що будівничими сінаґоґ були ті самі українські майстри, що будували церкви та міські будинки. Відомий дослідник архітектури сінаґоґ М. Берсон, просто говорить, що не знає такого випадку, щоб будівничим сінаґоґ була особа гебрейського віроісповідання.

Одна з найстарших і найкращих деревяних сінаґоґ на Сході Европи була в містечкові Заблудові на українсько-білоруському пограниччю, побудована, правдоподібно, в другій половині XVI ст. і реставрована в роках 1646 і 1712. Ціла побудована з кедрового дерева, лише в деяких місцях дуб і сосна, як сліди пізнішої реставрації. Головну фасаду тут поділено на три частини. Середня частина має гарну верхню галерейку з інтересною «висячою» конструкцією арок на різьблених колонках. Дві бічні поверхові будови (крила) у вигляді замкових веж, мають самостійне пірамідальне накриття з ломаною лінією даху і фронтончиками. Усі фронтони, також даху середньої частини, незвичайно гарно виложені шальовками (вузькими дошками) «під паркет», що надає будові ще більшої конструктивної і композиційної витриманости.

Інтересні сінаґоґи були донедавна в області Коломия, де взагалі процвітало гуцульське деревяне будівництво. Божниця в Яблонові побудована коло 1650-1670 р., з датами на стінах 1674 і 1727 (очевидно направи), інтересна своїм підсінням, Галерейкою і деталями та ручно мальованими настінними орнаментами. Божниця в Печеніжині зовсім таких самих форм і деталів, як один з цивільних будинків у Яблонові, в тій самій Коломийщині. Найбільш поширений тип божниць у Галичині, звичайно простого вигляду без підсіння і галерейок, які ще донедавна були відомі в містечках: Гвоздець, Розділ, Жидачів, Фельштин під Хировом, Ходорів, Камінка Струмілова та ін. Прекрасним зразком будови з ґанками і бальконами, були божниці на Поділлі в м. Яришеві XVIII ст. і давно знищена в Острополі. Інші численні сінаґоґи, що були на цілому Поділлі і Волині, походили переважно з XVIII стол., звичайно елементарної кубічної маси, без ґанків та з типовими високими «заломленими» дахами. До таких належали сінаґоґи в Луцьку на Волині і Михалкові на Поді ллі. Дещо відмінного характеру сінаґоґа в Хирові в Галичині.

My Webpage



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх