,


Наш опрос
Нравиться ли вам рубрика "Этот день год назад"?
Да, продолжайте в том же духе.
Нет, мне это надоело.
Мне пофиг.


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Курінь Івана Богуна
  • 29 марта 2011 |
  • 19:03 |
  • bayard |
  • Просмотров: 270041
  • |
  • Комментарии: 4
  • |
0
Книжка ставить своїм завданням насвітлити боротьбу українців в рядах французької армії. В дальшому її мета допомогти справі українсько-французького зближення. Пишучи під тим аспектом, автор подекуди старається „підретушовувати” не надто „ґалянтну” поведінку французів (маємо на думці ставлення французьких властей до українських куренів після совєтських інтервенцій щодо репатріяції; воно дуже нагадує істину: „Мурин зробив своє, мурин може відійти .."). Зрозуміле таке підретушовування було б у французько-мовному виданні такої історії, але мало зрозуміле у виданні для української публики, ну, і для ...історії.

Книжка дає матеріял про еміграційне культурно-організаційне життя українців у Франції в період поміж двома світовими війнами, далі ж про участь українців у французькому війську та русі спротиву в часі 2-ої світової війни.

Напочатку книжки на кількох сторінках автор зреферував на підставі відповідної розвідки І. Борщака діяльність у Франції у ХУШ сторіччі ген. пор. Григорія Орлика і його службу у французькій армії. Цим автор зв'язує в історичній перспективі давню українсько-французьку дружбу з теперішньою.

Розділ „Під прапори Франції!” розповідає про участь українців у французькій армії (у Чужинецькій Леґії) у німецько-французькій війні 1939—40 pp.

Польська військова місія у Франції намагалася силою із французькою поміччю” змобілізувати українців своїх громадян до польської армії. Українці, щоб заманіфестувати, що поляки є окупантами українських земель, протестують проти того і воліють йти до французької Чужинецької Леґії. У ви-сліді довготривалих заходів українці таки домоглися того, що польські вербункові станиці не сміли займати тих українців, що бажали служити в Чужинецькій Леґії.

На жаль, автор надто подрібно вдаючися в історію „Укр. Народнього Союзу", чомусь не спиняється в книжці ближче ні над справою числа українців у Чужинецькій Леґії (у друкованих попередньо в паризькому „Укр. Слові” фейлетонах, що попередили цю книжку, подано бодай їх число на 5000 бійців), ні над вербунковою акцією ген. Шаповала до польської армії.

Вже цікавіше написаний розділ: „Щоденник Легіонера". Автор цього розділу — Іван Курок — український робітник доволі цікаво подає свої пригоди в часі польської вербункової акції. З цього розділу ми маємо вже повну уяву, як українці мусіли тікати від польських ноборових комісій, як виглядало життя в Чужинецькій Леґії; розділ дав багато картин з воєнного хаосу і побуту у Франції. (Щодо мотивів служби в Леґії пор.: „Італієць пішов до Леґії, бо хотів натуралізації, німець, щоб не сидіти в концтаборі, а я українець, щоб не йти служити до ворожої нам польської армії").

Найцікавішою частиною книжки є зреферована на 90-ох сторінках участь українських військових частин у французькому резистансі ФФІ, а головно Куреня ім. Івана Богуна. Ось короткий зміст — історія Куреня: як подає автор, Курінь змобілізували німці в лютому 1944 р. з українських робітників в Східній Прусії. Після шостимісячного вишколу Курінь перекинено в складі 30-ї дивізії зброї СС що складалася з українців, росіян і козаків, до Франції. Зараз після переїзду кордону (18. 8. 1944) українці з Куреня стають в обороні кількох цивільних французів, що їх німці хотіли розстріляти. З ініціятиви українських старшин майора Глоби. сот. Джуса, сот. Зінчука і пор. Возняка, Курінь зв’язується із поручником ФФІ Д. Сімоном і плянує перехід до французької партизанки. Курінь складався з 820 українців і 272 німців. "Командування паралельне — окремо німецьке, окремо українське. Німці кидають Куренем на всі боки і це утруднює його перехід в підпілля. Врешті Курінь квартирує в селі Френ-Сент-Мамес (департамент Везуль, північно-східньої Франції). Німці довідуються, що до французів перейшов інший український курінь — майора Негребецького і через поведінку українських старшин набрали підозріння, що те саме готовиться і в цьому Курені. Вони перекидають Курінь до міста, але по дорозі коло села Нуадан-ле-Ферру українські вояки розправляються з німцями і відходять в ліс (27. 8. 19-14). Зчерги йде опис дальшої діяльности Куреня, визволення Франції. Курінь згодом бореться в рядах Чужинецької Леґії, але, як пише автор, на гостру вимогу совєтської амбасади його розв'язують і частина вояків переходить до цивільної праці, а частина, щоб охоронитися перед совєтськими людоловками, записується до Чужинецької Леґії і ще й досі в Індокитаї, або в Північній Африці „проливає кров за Францію".

Найбільш очайдушний і найбільш цікавий з військового боку вже згадуваний нами бій біля села Нуадан ле-Ферру. Історія Куреня від переходу на територію Франції до часу визволення написано живо й цікаво. Описи боїв дещо недомагають під військовим оглядом, але це надолужують цифрові дані і бездоганно зроблені шкіци. Треба признати, що командування Куреня працювало добре, бої були пляновані й проведені з військового погляду блискуче. Навіть і тоді, коли ліс, в якому квартирував Курінь, був щільно окружений переважаючими силами ворога, командуваня Куреня мало в своїх руках повну ініціятиву і, використовуючи перегруповування німців для зведення бою на цьому відтинку, зручно виманевровувало з окруження почерез необставлений відтинок. Втрати Куреня завжди були дуже малі з порівнянні з втратами ворога. Це вказує на добре командування і на добрий військовий вишкіл та бойову заправу вояцтва.

Курінь квартирував по більших лісових масивах укріпленим табором і звідти висилав сотню, або й дві на засідки, або на намічені командою ФФІ ліквідації ворожих пунктів. Зв'язок з французьким командування втримувано почерез зв'язкового старшину капітана Д. Сімона. З наближенням альянтського фронту американці скинули парашутом одного полковника і лейтенанта Кузьмука (з походження українця), що мали керувати дальшою діяльністю Куреня вже в пляні фронтових операцій. Варт підмітити, що німці для боротьби з українським куренем кидали російські й козацькі частини.

Подібна історія другого куреня ім. Т. Шевченка, що перейшов до французьких ФФІ в департаменті Ду (Doubs), під командуванням сот. Негребецького, хор. Білика і хор. Федорова, яку автор подає лише схематично. Історія ТОГО куреня, як пише автор, більш „бойова й трагічна". Його стрінула така сама доля: „французьке вище командування оцінило як слід його бойову якість і ... на категоричну вимогу совєтської амбасади мусіли французи його ..розв'язати” 21 жовтня 1944 р. і „більшість” (вояків Куреня—Е.П.) мусіла шукати захисту у французькій Чужинецькій Леґії, в складі якої виїхала до Північної Африки і Індокитаю, де й досі українські вояки проливають свою кров за Францію".

Є ще подана загальна характеристика діяльности українського партизанського відділу під командуванням пор Круковського. В цьому часі німці перекинули на вишкіл до Франції три курені Української Дивізії „Галичина” (Тарб у Піренях). Круковський, що спочатку війни був в Чужинецькій Леґії, враз з іншими українськими вояками нав'язує зв'язок з французьким підпіллям. Це викрили німці, підозрілих арештували і хотіли вивезти до Німеччини. Та під час паніки в часі бомблення залізниці арештовані в липні 1944 біля Тур тікають зі зброєю в підпілля, підпорядковуються ФФІ і їх згодом включують в склад Чужинецької Леґії.

В книжці, як ми вже довідуємось від учасників, невірно подано історію організації Куреня ім. І. Богуна . Курінь був зорганізований на багато скоріше з військовополонених червоноармійців і української молоді з Волині він вже брав участь в боях із совєтськими партизанами на Білорусі і на східньому фронті. Фронт наближався до українських земель і німці боялись, щоб він не перейшов на сторону УПА, то його перекинули до Франції. Думаємо, що правди нема чого соромитися, зрештою вже тепер на Заході німецька практика в таборах полонених, чи німецькі мобілізації, добре відомі та й українці цього куреня найкраще засвідчили про себе своєю участю в визвольній боротьбі у Франції.

Також неясно з'ясована паралельність українського й німецького складу Куреня; зі змісту виходить, що воякам наказували українські старшини, а важливіші накази і нагляд за виконанням наказів виконувало німецьке командування. Було б цікаво знати, як виглядала організація таких чужинецьких частин.

Дуже прикро вражає також тенденція автора. Автор пише, що французьке вище командування належно оцінювало заслуга цих куренів. Тим часом довідуємося з переповідженої історії, що властиво французький уряд поступив негідно, бо зараз після визволення їх порозв'язував і воякам навіть не дав охорони перед совєтськими людоловками. Думаємо, іцо французи вже почішають розуміти свої помилки, бо „медові” часи співпраці зі Сталіном помалу проминають. Думаємо також, що українські вояки перейшли на сторону французького резистансу з моральних мотивів, щоб боротися за визволення так само, як і українського, поневоленого французького народу, а не щоб боротися „за Францію” взагалі, от хоча б за поневолення індокитайців. Туди, як і в німецькі частини, загнали українських вояків — людоловки.

Ледве чи вказане воно в того роду книжці вміщувати ще на 60-ти сторінках історію УНС у Франції. Цю тему УНС повинен опрацювати радше в своєму альманахові. Книжка багато ілюстрована знимками українців у Чужинецькій Леґії та груповими знимками різних клітин УНС і двох основоположників організації—інж. М. Сціборського і ген. хор. М. Капустянського в його військовій уніформі.

Є. П.

Do zbroi, r. 4, vyp. 13 (26), lyst, 1951.
My Webpage



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх