,


Наш опрос
Как изменилась Ваша зарплата в гривнах за последние полгода?
Существенно выросла
Выросла, но не существенно
Не изменилась
Уменьшилась, но не существенно
Существенно уменьшилось
Меня сократили и теперь я ничего не получаю


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Бо ж не може до безкiнечности тривати той абсурд
  • 17 марта 2011 |
  • 18:03 |
  • bayard |
  • Просмотров: 83983
  • |
  • Комментарии: 4
  • |
0
Вже можна сказати, що впродовж десятиліть Громадська організація Незалежний культурологічний журнал «Ї» на своєму рівні робила все для того, щоб реалізувалися два очікування жителів Галичини.

Перше з них дуже просте - кожен з нас був зацікавлений у розвитку краю. Вигідне географічне розташування Галичини, як і України в цілому, - побіч Европейського Союзу, між Чорним та Балтійським морями, на шляху величезних потоків енергоносіїв з Росії та Центральної Азії неначе давало всі шанси цій країні і цьому краю процвітати, просто слід було стригти купони. Натомість ця наша геополітична важливість для ефективного функціонування і Европейського Союзу і Росії перетворилася на прокляття. І країна в цілому, і Галичина, як особливо важлива транзитна зона, та ще й зона з унікальними газовими сховищами, опинилися між молотом і наковальнею. З одного боку розпростерті руки братської Російської Федерації. З иншого - відсторонений Европейський Союз.

І тут можна згадати про друге нездійснене очікування і галичан, і українців взагалі - очікування відкритості з боку ЕС. Відкритості і у широкому сенсі слова, і у вузькому сенсі, коли йдеться про відкритість кордону. Ця тема вже всіма заговорені і всім остогидла. Живучи обіч кордону хто як хто, а галичани чітко бачили, як дещо привідкритий на початку 1990-х тоді ще польсько-український, словацько-український чи угорсько-український кордони ставали все більш «впорядкованішими», а , отже, неприступними для громадян України. Розширивши поле всіх мислимих свобод всередині себе, Европейський Союз збудував височенну нову Берлінську стіну між власне свободою та Україною. Особливо очевидним це стало в останні півроку, після того, як політичний режим в Україні різко змінився. І можна довго розумувати, що ж було першим - закривання поля свободи для українців, закривання будь-якої перспективи для цієї країни і народу, чи зміна режиму. А, може, зміна режиму у чомусь і є наслідком такого послідовного відштовхування України від европейського грона націй?

Принаймні зараз маємо те, що маємо. Нас вкотре закатали у консервну банку. Свого часу ще совєтська консервна бляшанка тріснула і знесла ці кордони. Коли соціальна і національна напруги всередині новітньої української напівсовєтської консерви розірвуть і це потворне утворення - невідомо.

Однак ми, ті, хто працював на інший розвиток подій, знову повинні починати з того ж самого. Десятиліття тому Журнал «Ї» досліджував стан польсько-українського кордону, порівнював динаміку його розвитку з динамікою змін на вже не існуючих французько-німецькому кордоні та німецько-польському кордонах. все було подібним - і історія, і штучність лінії кордону, і міжетнічні конфлікти, і бажання позбутися кордонів і протистоянь, які вони породили. Однак розвиток пішов у протилежному напрямку. Потворне дітище брюссельської бюрократії розділило колись єдиний галицький регіон - а йдеться не лише про українську Галичину, але і про польську Галичину разом з Краковом. Зусилля українців та поляків примирити ці два народи, що жили не те що обіч, але разом, були відкинуті. Брюссель прийняв те саме рішення, що і Йосиф Сталін, провівши етнічні чистки і депортації з обох сторін кордону. Рішення просте і ефективне. Тепер Брюссель вдає, що України немає, що Берлінський мур на Сході нічиїх прав не ґвалтує. Що є неправдою і кривдою. Причому кривдою не лише українців. Це бюрократичне породження так само заважає розвиватися у всі сторони і регіонам з європейського боку стіни. І не лише на галицькому відтинку цього нового валу Траяна.

Тим не менше ми продовжуватимемо свою працю по підточуванню цього муру. І тим, що повертаємо історичну пам'ять видаючи числа журналу присвячені ідентичностям і Львова, і Тернополя, і Чернівців, Коломиї та Станіславова, і тим, що не спускаємо свого ока з процесу розбудови бюрократичних перепон, які тепер вже обидві офіційні сторони з захватом розбудовують.

Можливо це праця задля майбутнього - всі, хто займається справою безнадійною, тішить себе такою високопарною фразою - однак напевно, що так. Бо ж не може до безкінечности тривати той абсурд, яким ми терпимо вже котрий рік побіч себе.
My Webpage



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх