,


Наш опрос
Как изменилась Ваша зарплата в гривнах за последние полгода?
Существенно выросла
Выросла, но не существенно
Не изменилась
Уменьшилась, но не существенно
Существенно уменьшилось
Меня сократили и теперь я ничего не получаю


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Украинцы. Філософ Алексіус Майнонґ
  • 13 февраля 2011 |
  • 15:02 |
  • bayard |
  • Просмотров: 38101
  • |
  • Комментарии: 5
  • |
0
"Нескінченно сміливий і впертий" – саме так відомий англійський філософ Джільберт Райл відгукнувся про Алексіуса фон Майнонґа, одного з плеяди славетних львів'ян-філософів, серед яких були і Мартін Бубер, і Казимир Твардовський.

На думку Райла, "Майнонґ належав до числа реформаторів, які роблять революції у своїй сфері неминучими, проте роблять все можливе, щоб ці революції ніколи не відбулися. Він був філософським Керенським".

Період на зламі 19 і 20 століття, перед Першою світовою війною, не даремно називають періодом інтелектуальної революції. Саме в цей час глибокі тріщини у досі домінантному світогляді, заснованому на релігійних догмах, поширилися від еліт до менш заможних верств європейського суспільства.

Позиція людини як центру всесвіту остаточно похитнулася, поглинена психоаналізом Фройда, теорією Дарвіна, фізикою Айнштайна, кубізмом і експресіонізмом в мистецтві. Хоча Габсбурзька Австрія, і Галичина зокрема, мали репутацію реакційного, дещо відсталого суспільства (щодо інших західноєвропейських соціумів), австрійські школи економіки (очолювані львів'янином Людвіґом фон Мізесом), психоаналітики (засновані Фройдом, вихідцем з галицької сім'ї) і філософії (чиїми яскравими представниками були львів'яни Майнонґ і Твардовський) викликали справжній переворот у західному світогляді. Не дивно, що в цих умовах питання про буття, про співвідношення між живими і неживими об'єктами: "які об'єкти існують?", "що таке буття?", "що визначає існування?" – стали центральними у філософії. Майнонґ був одним із піонерів онтології, гілки філософії, що займається питаннями буття.

Алексіус фон Майнонґ народився у Львові 1853 року, львів'янин у другому поколінні. Він був наймолодшим серед шести дітей Антона фон Майнонґа і Вільгельміни Софалві. Алексіус походив з аристократичної католицької родини офіцерів. Майнонґ, як і інший знатний львів'янин Людвіг фон Мізес, ніколи не використовував знатну приставку свого імені "фон", завжди підписуючись просто Алексіус Майнонґ. "Ми, діти, ніколи не бачили в нашому титулі, про який мали дуже приблизне уявлення, будь-яких природних привілеїв", - згадував Майнонґ. Його дід іммігрував у новоспечену австрійську провінцію з південно-західної Німеччини, а його батько мав довгу кар'єру в австрійській армії, яку він розпочав у війні проти Наполеона і закінчив генерал-майором у війні з Італією, описаною Йозефом Ротом в "Марші Радецького". Майнонґ згадував, що його батько виховав своїх дітей у дусі імператора Йосифа.

Дитинство Майнонґа пройшло у Львові. Його талант був очевидним, і в десятирічному віці він відправився до однієї з найпрестижніших шкіл Відня – Академічної гімназії. З дитинства Алексіус страждав спадковою напівсліпотою, інвалідність, яку він завжди намагався приховувати, була серйозною перешкодою у його роботі. До свого 50-річчя Майнонґ вже був практично сліпий, його дружина Доріс мусила читати йому книжки вголос. Майнонґ подолав ці перепони і досяг значного впливу в філософії своїми впертістю і амбітністю, які він поєднував з незвичайною дисциплінованістю у роботі.

Відірваний від сім'ї, яка залишилася у Львові, Майнонґ розвинув почуття незалежності з раннього віку. Спочатку Майнонґ відкинув вимоги батька продовжити сімейну традицію військової кар'єри і захопився музикою (він був непоганим віолончелістом і навіть писав музику). Під час навчання у престижному Віденському університеті, Майнонґ переключився на історію - написав дисертацію про Арнольда Брешіанського. У тому ж університеті Алексіус познайомився з філософією, захопившись роботами Канта. Там же відвідував лекції Карла Менґера, засновника австрійської школи економіки (який свого часу працював журналістом у Львові), чию мантію незабаром підхопив львів'янин фон Мізес. Роботи Менґера пізніше мали значний вплив на теорію цінностей Майнонґа. У 1875 році Майнонґ зробив остаточний вибір на користь філософії і попросив Франца Брентано бути його наставником. Попри істотний вплив його робіт, Майнонґ завжди підкреслював дистанцію між своїми ідеями та ідеями Брентано. У 1887 році відбувся справжній розрив між Брентано і Майнонґом, кульмінацією якого послужила робота Майнонґа, в якій він наполягав, що пам'ять є надійним джерелом знання, якщо це знання є можливим. Брентано відкинув постулат свого учня, після якого пішла тривала війна між Брентано і Майнонґом. Тільки в кінці свого життя Майнонґ визнав величезний вплив Брентано на власні погляди.

Брентано був не єдиним філософом, з яким у Майнонґа склалися нелегкі стосунки. Те ж можна сказати про його непрості, любовно-ненависні відносини з Казімежем Твардовським і Едмондом Гуссерлем. Хоча насправді гостре суперництво між різними філософськими гілками і школами було звичайною справою. Словесні битви в наукових журналах, війни за вплив серед віденської бюрократії, коли справа доходила до престижних призначень, були звичним явищем. "Наукові дослідження є єдиним бізнесом, що виробляє самотність", - писав Майнонґ.

Після закінчення Віденського університету Майнонґ прийняв пропозицію з Університету Граца, де працював професором філософії до кінця свого життя, незважаючи на спокусливі пропозиції з Віденського університету.

Психологія займає центральне місце у філософії. Наш розум – виключно заплутаний і не в змозі тримати разом більше трьох думок одночасно. Визнаючи, що психологія є точкою відліку для будь-якої філософської теорії, Майнонґ йшов слідами свого вчителя Брентано. У 1894 році Майнонґ заснував першу в Австрії психологічну лабораторію. Майнонґ, попри католицьку віру, наполягав на розділенні церкви і держави. Ярий супротивник релігійної догми, він бачив релігійну освіту як загрозу свободі думки.

Майнонґ найбільш відомий роботою "Теорія предметності" – пародоксальної теорії про неіснуючі предмети, яка є найбільш цікавим його внеском у філософію. Наприкінці свого життя Майнонґ писав: "Я займався науковою роботою роками, навіть десятиріччями, під впливом моїх інтересів в теорії предметів, не маючи найменшого поняття про природу цих інтересів". Теорія предметності частково була продовженням теорій Твардовського. За Майнонґом, площина "предметів" є набагато ширшою за площину "існування". Майнонґ визнавав існування предметів, які не існують, або радше існують в людській уяві."Предмет" в розумінні Майнонґа - не матеріальний об'єкт, а даність об'єкта в переживанні, все, на що спрямовані думки. Наприклад, такі неможливі предмети, як круглий квадрат або золоті гори. Ці "предмети" представляють собою щось, незалежно від нашого мислення. Хоча золоті гори і круглий квадрат не існують в реальності, залишається фактом, що золоті гори є гористими та золотими, а круглий квадрат – одночасно круглим і квадратним. Таким чином навіть щодо неіснуючих в реальності предметів існують "тверді" факти, тобто до них не можна ставитися як до "нічого". Майнонґ пропонував абстрагуватися від існування предметів і зосередитися на їхній сутності. За Майнонґом, якщо наш розум може мислити про ці неіснуючі в природі предмети, отже, вони повинні мати якесь існування. Таким чином, Майнонґ розрізняє предмети, які мають актуальне "буття" (напр., кінь), тобто які впливають на наш розум ззовні, і предмети, які "існують" тільки у нашій уяві (напр., кентавр). Іншими словами, у світі існують предмети, про які можна сказати що вони не існують. Практично все є "предметом", незалежно від того, існує воно у реальності чи в думках (якщо предмет немислимий, він, як мінімум, існує як такий, тобто неуявний). Наприклад, математика: цифри, формули не мають актуального буття, але вони існують у наших думках. Це парадоксальне вчення відоме як Джунглі Майнонґа, тобто, джунглі предметів.

Суперечки навколо життєздатності Теорії предметності призвели Бертрана Рассела до основи сучасної аналітичної філософії та філософії мови.

Портрет Майнонґа був би неповним без його огріхів. Серед них - вияви антисемітизму. Студентські роки Майнонґа збіглися з хвилею радикального німецького націоналізму, викликаного заснуванням другого німецького райху. Участь Майнонґа в політичному русі австрійських німців була короткочасною і незначною. Тим не менше, він потрапив на замітку таємної поліції, яка через кілька років загальмувала запит на підвищення посади звичайного професора, зажадавши пояснення його участі в німецькому русі. Майнонґ бачив у цьому єврейську змову. Конкуренція на професорські посади в Австрії була величезна, 1895 року з'явилася вакансія у Чернівецькому університеті. Майнонґ рекомендував двох власних учнів, але його думкою було знехтувано у Відні, і посаду віддали єврейському філософу. Після цього епізоду кореспонденція Майнонґа рясніла звинуваченнями в єврейській організованій змові, яка нібито завадила доступу до влади гідним австрійцям неєврейського походження. Він пропонував своїм студентам обережно розрізняти інтелект від специфічно єврейського розумування, вважаючи, що єврейські інтелігенти загрожують віденській філософії. Майнонґ називав Відень столицею єврейського лібералізму. Можливо, цей антисемітизм відбивав постійні скарги Майнонґа на те, що офіційний Відень не давала його роботам належного визнання. Врешті-решт, Майнонґ отримав визнання у Відні. У 1914 році він був обраний до Австрійської Академії Наук, наступного року його запрошували очолити філософський факультет Університету, але тоді вже 62-річний Майнонґ вирішив залишитися в Граці.

Приниження Німеччини та Австрії у підсумку Першої світової війни було дуже болючим для Майнонґа. "Ми заберемо з собою в наші могили віру в непорушну силу німецького народу і в майбутнє гідне цієї сили", - написав він незадовго до своєї смерті від раку в 1920 році.

Один з учнів Майнонґа так описав свого вчителя: "Я вперше його побачив, коли йому було вже за 60 – досить невисокий, з великою бородою. Він був практично сліпою, але дуже організованою, тверезою і самодостатньою людиною, лекції вилітали з його уст готовими для публікації. Після Майнонґа всі професори здавалися неохайним і непідготовленими. Під час лекцій він стояв за столом і говорив без будь-яких емоцій". Писані роботи Майнонґа відбивають таку ж картину: екстраординарна кришталева думка з високорозвинутим почуттям деталей. У той же час слабкістю Майнонґа була відсутність грандіозної філософської схеми його вчення (як у багатьох інших відомих філософів), що зробило його вчення відносно малодоступним для широкої публіки. Те, що Майнонґ набув у ясності думок, він пожертвував у негайній привабливості. Одна з яскравих особистостей ХХ століття – Джон Фінлі - заперечував, що роботу Майнонґа часто прирівнюють до заплутаних джунглів. Фінлі бачив більше схожості зі "старим класичним садом з прекрасними складними лабіринтами".

Сьогодні, через 90 років після його смерті, популярність вчення Майнонґа на підйомі. У 70-ті роки в Австрії було видано 8-томне зібрання творів Майнонґа. Книжку "Теорія предметів та цінності Майнонґа" було перевидано у Британії.

Майнонґ відкидав помилковий конфлікт між раціональними та ірраціональними аспектами людського існування. Попри суб'єктивні елементи свідомості, обумовлені різними (іноді суперечливими) економічними і соціальними інтересами та поглядами окремих людей, вони всі засновані на одній об'єктивній, універсальній природній реальності. Однією з головних заслуг Майнонґа є те, що він запропонував "середній" шлях між формою гуманізму, запропонованою марксизмом, який вірив у логіку історії та безмежну здатність людини трансформувати буття через економічну діяльність, і формою гуманізму, що переважав у 19 столітті, яка продовжувала ставити людський егоїзм, відмінності в цінностях і світогляду в окремих людях на чолі філософської теорії. Хоча Майнонґ визнав існування певного універсального порядку в природі речей, учасником якого є людина. Майнонґ також відстоював вплив людської свідомості, яку неможливо вмістити у жоден вузький закон.

Майнонґ був ланкою, яка об'єднала філософію свого вчителя Франца Брентано з теорією логічного позитивізму. Роботи Майнонґа не схожі на роботи таких знаменитих німецьких філософів, як Кант або Гегель. На відміну від них, Майнонґ не будував гігантських філософських схем; він був набагато більше зацікавлений у найдрібніших деталях філософських проблем. Не дивно, що попри винятково "важку", технічну німецьку, якою писав Майнонґ, він залишив набагато більший слід і знайшов більше визнання в англо-американській філософії, ніж у німецькій. Один з найвидатніших філософів ХХ століття, батько аналітичної філософії і лауреат нобелівської премії Бертран Рассел вважав, що роботи Майнонґа мали винятковий вплив на його філософію.

Ядро ідей Майнонґа було засновано на ідеях епохи Просвітництва: людські страждання заподіяні людським невіглаством, а не божественним провидінням. Зокрема Майнонґ відкинув філософські вчення (в т.ч. марксистські), що людські страждання можна повністю припинити: наслідки невігластва повинні захистити нас від виявів наукової пихи. Ми можемо зробити світ кращим, але ми ніколи не зможемо зробити його досконалим. У цьому розумінні філософія Майнонґа слугує основою для абсолютно світської форми гуманізму, що визнає велич і слабкість людини в світлі її талантів, і яка вважає, що людські трагедії і лиха є результатом людських.
My Webpage



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх