,


Наш опрос
Нравиться ли вам рубрика "Этот день год назад"?
Да, продолжайте в том же духе.
Нет, мне это надоело.
Мне пофиг.


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Украинцы. Сотник Дмитро Паліїв - ентузіаст творення дивізії СС Галичина!
  • 7 февраля 2011 |
  • 16:02 |
  • bayard |
  • Просмотров: 97332
  • |
  • Комментарии: 14
  • |
-1
Найбільший ентузіастом творення дивізії був сотник Дмитро Паліїв, колишній адьютант генерала Мирона Тарнавського, начального вождя УГА, відомий політик. Він вірив, що тільки добре вишколена військова одиниця зможе відiграти вирішальну ролю в боротьбі за державну незалежність. Таке переконання він виніс із служби в Леґіоні УСС та в УГА. Паліїв був палким прихильником реґулярної збройної сили і противником партизанщини. 5 членів ВУ були колишніми членами його партії - Фронту Національної Єдності (ФНЄ): Андрій Палій, Михайло Хронов'ят, Юрій Крохмалюк, Михайло Кушнір і Степан Волинець. Дмитро Паліїв відмовився увійти у склад ВУ, а зголосився до активної служби в дивізії. Він мав великий вплив на Кубійовича й згодом у дивізії на командира Фріца Фрайтаґа, виконуючи в дивізійному штабі функцію референта старшинських українських кадрів, й водночас будучи неофіційним зв'язковим Дивізії з ВУ.

Найуспішнішою акцією ВУ слід уважати вербування добровольців. За один місяць зголосилося 80 тисяч. Вербувальну акцію було проведено в піднесеному й ентузіастичному тоні, особливо на провінції. Завжди наголошувалося на аналогії дивізії до УСС з першої світової війни, підкреслювалося, що не можна прогайнувати нової нагоди створити свою армію та здобути державу. Лікарські оглядини, покликування й відсилання транспортів виконувала німецька установа SS-Ergenzugsamt, підстаниця Львів.

Під час вишколу ВУ втримувала зв'язок з вояками. З цією метою вона видавала тижневик "До перемоги". У газеті було багато цінного виховного матеріалу про українські історичні постаті, полководців, мислителів, командирів визвольних змагань й, очевидно, появлялися репортажі наших воєнних звітодавців Ст. Конрада, О. Лисяка, М. Левицького, М. Луцького тощо. Газета, 4-8 сторінок, накладом 6-8 тисяч, була популярна серед народу, і її нелеґально розпродувано, навіть перепачковувано за Збруч. Тижневик виходив від Різдва 1944-го до Різдва 1945 року. Згодом при штабі дивізії вийшло 15 чисел нової газетки "До бою".

Члени ВУ відвідували вишкільні табори, особливо у Франції. У Гайделяґрі й Нойгаммері виступали артисти "Веселого Львова". У червні 1944 року до Нойгаммера приїхала велика група представників громадськости, батьків дивізійників, членів УЦК й ВУ на чолі з Кубійовичем. Були відвідини членами ВУ й на Словаччині.

Найбільша проблема була із старшинськими кадрами. Бракувало українців-офіцерів, вишколених у модерному веденні війни. Тому, почасти на домагання ВУ, почасти завдяки переконуванням Фрайтаґа Палієвим, до офіцерських шкіл вислано молодих вояків, які не мали фронтової служби. А такої вимагалося від усіх німецьких кандидатів на старшин. Лікарям і ветеринарам доводилося просто висилати покликання на військову службу, бо їх мало голосилося.


З наближенням фронту ВУ зайнялася евакуацією своїх членів, уповноважених та їхніх родин, як і родин добровольців. Евакуйовано ВУ разом з УЦК спочатку до Криниці на Західній Лемківщині, згодом до Кракова, а відтак до Любена на Шлеську. Поза межами України ВУ продовжувала свою діяльність у трьох станицях — Берліні, Відні й Любені, де діяла спільно з УЦК. Вони приймали зголошення до дивізії, дбали про квартири й працю для родин вояків, надавали першу допомогу грішми й служили порадами.

Паралельно до діяльности ВУ дивізія теж займалася вербувальною та допомоговою акціями. Вербункові комісії, що складалися з кількох старшин чи підстаршин, роз'їжджали по таборах полонених і вербували до дивізії. Вербували добровольців і з українців-робітників німецьких фабрік, між ними багато наддніпрянців. Створено було також малий відділ суспільної опіки при німецькій службі. З українців працювали у цьому відділі адвокат із Підгайців Олекса Яворський, Стисловський та Попадинець.

У вишкільно-запасному полку дивізії створено кіш (Rekrutendepot), який приймав і реєстрував новобранців. В січні 1945 року у Чадці на Словаччині кіш мав зареєстрованих 15 тисяч новобранців, а в Словенії осягнув 20 тисяч, незважаючи на те, що, як пише у своїх спогадах "З Перемишля до Ріміні" Володимир Гоцький, писар у коші, "добитись до нас охотникові належало вже до свого роду геройства, бо транспорти майже не існували, а небезпека чигала на всіх шляхах, факт, що ми реєструємо 20 тисяч новобранців, став подією великого значення".

Німецька влада на власну руку створила теж відділи українських юнаків протиповітряної оборони. Відозву й афіші підписав голова ВУ Бізанц. Після служби юнаки мали поповнювати лави дивізії. На 31 березня 1945 року у картотеці було зареєстровано 6.547 юнаків та 1.121 юначку.

Після закінчення війни всі члени ВУ опинилися на Заході. Тільки Бізанца й Курмановича арештували большевики у Відні: Бізанц поїхав в окуповану зону шукати своєї дружини, а Курманович не хотів утікати від большевиків.

На еміґрації ВУ відбула два ліквідаційні засідання в Мюнхені під головуванням генерала Павла Шандрука. Останнє засідання відбулося 22 серпня 1947 року.

My Webpage
My Webpage



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх