,


Наш опрос
Как изменилась Ваша зарплата в гривнах за последние полгода?
Существенно выросла
Выросла, но не существенно
Не изменилась
Уменьшилась, но не существенно
Существенно уменьшилось
Меня сократили и теперь я ничего не получаю


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Сочі: тріумф чи банкрутство?
  • 11 февраля 2014 |
  • 22:02 |
  • polvic |
  • Просмотров: 395
  • |
  • Комментарии: 4
  • |
0
7 лютого відбулося відкриття зимової Олімпіади в чорноморському курортному місті Сочі. Меседж цих Ігор простий: «Росія повернулася». Їх планували як тріумф російського відродження, символ міжнародного визнання й коронний момент для президента Владіміра Путіна, котрий на цей час, схоже, обіграв усіх супротивників.

До церемонії відкриття принагідно включено образ Русі – «птиці-трійки» з «Мертвих душ» Миколи Гоголя. «Русь, – писав прозаїк, – куди мчиш ти, дай відповідь? […] летить мимо все, що тільки є на землі, і скоса поглядаючи, уступаються і дають їй дорогу інші народи й держави».

Цитата ця давно служить для виправдання російської винятковості й моральної вищості. Гоголь змальовує Росію зіпсутою і корумпованою країною, але саме ці злидні та гріховність дають їй право на містичне відродження. Трійка везе шахрая Чічікова та його п’яного кучера, але вона стала символом богонатхненної країни, яка затьмарює всі решту.

Те саме стосується сочинської Олімпіади. Цей грандіозний захід, найбільше будівництво у пострадянській історії Росії є водночас мікрокосмом тамтешньої корупції, безгосподарності, пересиченості багатством і зневаги до звичайних громадян. Ігри багато хто вважає примхою російських можновладців, а надто самозакоханого мачо-президента й аж ніяк не народним поривом. Їх вартість від 2007 року зросла більш ніж учетверо, сягнувши $50 млрд. Відтак вони стали найдорожчими за всю історію. На думку одного із членів Міжнародного олімпійського комітету, близько третини цих грошей просто вкрадено. Лідери російської опозиції заявляють, що цифра набагато більша.

Крім того, Сочі демонструє нескінченність проблеми Росії на Північному Кавказі. Після двох терактів у Волгограді, що на 690 км північніше, наприкінці груд­­ня 400-тисячне курортне Сочі перетворилося на фортецю, яку охороняють близько 100 тис. військових і членів воєнізованих охоронних формувань. Гори наїжачилися ракетами, узбережжя патрулюють швидкісні катери й субмарини, а з повітря за всім сте­­жать дрони. 58-ма армія Зброй­­них сил Росії, яка востаннє брала участь у війні проти Грузії 2008 ро­­ку, охоронятиме південний кордон. Замість відкрити країну туристам ці Ігри, швидше за все, ввійдуть в історію як найбільш закриті. Служби безпеки Росії видають спеціальні паспорти всім глядачам, щоб відфільтрувати не лише потенційних терористів, а й політично неблагонадійних.



Суворі заходи безпеки нагадують московську Олімпіаду 1980 року, коли людям, не прописаним у столиці, заборонили в’їзд до неї, вивізши звідтіля всіх «небажаних елементів». Є ще й інші паралелі. Обидві Олімпіади відбуваються в атмосфері ворожості між Росією та Заходом. У 1980 році кілька країн, серед яких Сполучені Штати й Західна Німеччина, бойкотували Ігри на знак протесту проти радянського вторгнення в Афганістан. Цього разу команди приїдуть, але лідери держав, зокрема і президент США Барак Обама, залишаться вдома.

Картинку вже затьмарили криваві сутички в Україні, що стали наслідком запеклої геополітичної боротьби між РФ та ЄС. Ця країна має вирішальне значення для путінської мрії про створення Росією власного Євразійського союзу як зменшеного варіанта колишнього СРСР. Мо­же, Кремль і не чинить військового тиску, але він намагається втягнути Україну до своєї сфери впливу за допомогою кредитів, газу й контррозвідки, водночас застерігаючи від втручання Захід. Навряд чи можна це назвати поведінкою привітного господаря Олімпійських ігор.

Привиди радянщини

Можливо, найбільш разюча паралель з Олімпіадою-80 – це стан економіки. Принаймні в одному Росія абсолютно відрізняється від СРСР: держава уже не регулює цін і має широкий приватний сектор. РФ більше не марнує часу та грошей на виробництво нікому не потрібних товарів. Військово-промисловий комплекс, який колись пожирав національні ресурси, набагато зменшився. Російський середній клас одягається, скуповується, їсть і подорожує переважно так само, як і західний. Зросли показники споживання. Але зблизька помітно, що країна майже така сама слабка, як і в 1980-му.

Тоді тривав рік піку економічної стабільності Радянського Союзу. Ціни на нафту були високі, і держава нарощувала експорт енергії через новий трубопровід на Захід. Прибут­­ки від продажу енергоносіїв витрачали на величезний правлячий апарат та імпорт зерна й одягу. Поки Захід переживав кризу, СРСР тішився скромним зростанням економіки. Проте через кілька років ціни на нафту впали – і режим посипався.

У нинішній Росії нафта й газ становлять 75% експорту (для порівняння: у 1980-му – 67%). Вона більше не купує зерна в Америки, як у 1980-х, але сьогодні імпортує 45% усіх споживчих товарів. Варто лише зайти до універмагу в центрі Москви: там дуже важко знайти щось вітчизняного виробництва. Держава залишається єдиним великим працедавцем, а її корпорації, які контролюють природні ресурси, інфраструктуру, банки та ЗМІ, домінують на ринку.

За словами американських економістів Кліффорда Ґедді й Баррі Іккса, надзвичайно неефективна промислова структура старої радянської економіки, побудована на нераціональному використанні людських та інших ресурсів, збереглася без змін. Наф­тодолари тільки посилили й увічнили її: вони забезпечили політичну стабільність і лояльність населення, але сповільнили модернізацію. Неминучий результат – застій.

Гроші як алкоголь

Торік, саме коли розвинений світ почав оклигувати після рецесії, динаміка російської економіки сповільнилась і не сягнула навіть 1,5%. За даними Міністерства економічного розвитку РФ, ознак відновлення високих темпів зростання поки що не видно. Навіть Путін у грудні змушений був визнати, що головні причини сповільнення – внутрішні. Ера швидкого зростання, яка припа­­ла на його перше президентство, закінчилася.

Тоді локомотивами зростання були два чинники й жоден із них не мав особливого стосунку до Путіна. Перший – розвал радянської економіки; другий – ринкові реформи попереднього десятиліття, які відкрили дорогу приватному підприємництву. Як указував архітектор цих перетворень Єґор Ґайдар, зростання, що почалося в 1999-му (в році приходу нинішнього лідера до влади), насамперед стало результатом відновлення і спостерігалося по всій території колишнього Радянського Союзу. Воно не вимагало великих нових інвестицій і спиралося на вільні потужності, що залишилися від більшовицьких часів. Потім, у 2004 році, коли Путін прийшов на другий президентський термін, різко почали зростати ціни на нафту і країну заполонили дешеві гроші, що викликало сплеск споживання. Але замість того, щоб створювати інституції і закладати підвалини майбутнього зростання, Кремль використав нафтодолари для зміцнення влади, придушення конкуренції та відновлення впливу Росії у світі.

Хоча частину цих коштів зберігали в резервних фондах, чимало їх просочувалося в реальну економіку через бюджетні видатки, які активізували споживання. 2005 року російський уряд склав бездефіцитний баланс, тоді як нафта коштувала $20 за барель. У 2013-му для збалансованого кошторису потрібна була ціна $103. Андрєй Костін, директор ВТБ, одного з найбільших державних банків, нещодавно напівжартома сказав: «Здоровий бюджет для мене той, який робить великі фінансові вливання (особливо у грудні) в банківську систему, котрі тоді приємним теплом розходяться, як пиво з похмілля, всією цією системою».

Чистий дохід (і споживання теж) у 2000-х зростав удвічі швидше за економіку. Підняття рівня життя частково вдалося забезпечити завдяки інвестиціям. Хоча вкладення в нові підприємства й устаткування збільшилися від 15% ВВП у 2000 році до сьогоднішніх 23%, вони все одно далеко відстають навіть від рівня радянських інвестицій в основ­ний капітал, що вже й казати про показники Китаю. Як зазначила провідний економіст і аналітик Альфа-Банку Наталья Орлова, половина нового будівництва до рецесії припадала на торговельні центри, а не на підприємства, які наповнювали б їх товарами.

Ціна на нафту все ще висока, і в економіці не відчутно дефіциту коштів. Фактично проблемою є надлишок грошової маси і брак інституцій. Гроші давно стали головним знаряддям влади й управ­­ління в руках Кремля, котрий за них купує лояльність як еліт, так і звичайного населення. Після кризи 2009 року уряд збільшив державні видатки на 40%. Це призвело до підвищення цін і збільшення імпорту, але мало допомогло економіці. Зарплати бюджетників зросли, але якість їхніх послуг не покращилася. Росіяни (особливо у провінції) і досі найчастіше скаржаться на незадовільний рівень освіти й охорони здоров’я.

Провідний науковий співробітник Інституту економічної політики імені Єґора Ґайдара Кірілл Роґов вважає, що збільшенням видатків (для підтримки динаміки за рахунок споживання) держава підняла вартість праці від 40% до 50% ВВП Росії, тобто до рівня розвинених країн. Але продуктивність залишається більш ніж наполовину нижчою за показники ЄС. У минулому дешева праця в Росії компенсувала несприятливий інвестиційний клімат і незадовільний розвиток інституцій, що давало бізнесові змогу отримувати прибутки й інвестувати. А нині економіка затиснута між неефективними інституціями та високою вартістю праці, що позбавляє приватне підприємництво конкурентоспроможності.

Росія зіткнулася з тією самою проблемою, що раніше Радянський Союз: вона не може зростати за рахунок примноження робочої сили. Становище ускладнює демографія. Трудові ресурси збільшувалися до 2008 року, але спад народжуваності в 1990-х означає, що тепер вони зменшуються. Для дальшого зростання РФ потрібні інвестиції, перерозподіл ресурсів та ефективніші інститути, особливо прáва власності. Однак усе це неминуче загрожуватиме основній мотивації Путіна та його оточення: збереженню патерналістської моделі, в якій держава (й ті, хто себе з нею ототожнює) – це лише джерело грошей і влади.

Друзі й кар’єристи

Держава – одна з основних перешкод для модернізації Росії. Від 2000 року чиновників у країні побільшало майже вдвічі. Чверть населення, яке працює, зайнята в державному секторі. Загальна чисельність залежних від бюджету коливається в межах 35–40%, як вважає російський економіст і аналітик Боріс Ґрозовскій. На його думку, це та частка електорату, якій вигідний статус-кво. Під час виборів персонал державних установ мало не строєм водять голосувати за Путіна. Тим часом головне завдання держслужбовців РФ – перекладати з місця на місце папірці й витискати адміністративні платежі з підприємств та громадян. Бюрократи мало зацікавлені в підтримці конкуренції, яка може позбавити їх роботи.

Це особливо стосується служб безпеки й прокуратури, чиї працівники належать до найбільш зацікавлених у правлінні Путіна. Вірний слуга режиму, голова Слідчого комітету РФ Алєксандр Бастрикін нещодавно сказав у інтерв’ю одній державній російській газеті, що «приватизація – це небезпека, яка може вбити економіку Росії». Кремль підозріло ставиться до приватного підприємництва, тож передав економіку на відкуп державним корпораціям, що їх нерідко очолюють колишні працівники спецслужб і нечисленні друзі. Якщо за Боріса Єльцина олігархами були приватні підприємці, які впливали на державну політику, то олігархи Путіна – це колишні кагебісти, котрі скористалися владою Кремля для захоплення приватного бізнесу.

За оцінками деяких аналітиків, ці державні компанії контролюють близько половини російської економіки. Вони захищені від конкуренції, висмоктують ресурси й піднімають інфляцію. Державні компанії видають підряди номінально приватним фірмам, які належать друзям і родичам директорів. Чудовий приклад – Олімпіада в Сочі: найбільшими підрядчиками стали фірми приятелів Путіна, серед яких друг дитинства й партнер президента по дзюдо Аркадій Ротенбєрґ.

Такі практики створюють систему хибного стимулювання, сприяють цинізму та кумівству і знеохочують тих, хто бажає знайти застосування своїй ініціативі та знанням. Один чоловік працював у двох компаніях, що належать друзям Путіна. Його останній працедавець – фірма, якою володіє впливовий державний чиновник. «Отримую більше, ніж мав би в незалежній, а роботи набагато менше. Я майже не створюю додаткової вартості. Все вирішують зв’язки», – каже він.

Росія все ще може похвалитися надзвичайно підприємливими і працьовитими бізнесменами, які прагнуть до успіху і далі інвестують, однак багато з них зневірюються й виїжджають за кордон. Економічна активність іде на спад, припиняються процеси злиття й поглинання, триває відплив мізків і капіталу з країни. Головний економіст найбільшої російської державної фінустанови «Сбербанк» Євґєній Ґаврілєнков вважає, що цю проблему посилює Центральний банк РФ, який для стимуляції зростання викидає на ринок ліквідні резерви, водночас намагаючись підтримати рубль. Це дає банкам та їхнім клієнтам змогу спекулювати на валютній біржі замість того, щоб інвестувати. Але головна причина сповільнення вкладень – це непевність у майбутньому й відсутність належного правового статусу майна.

Утретє не завжди щастить

Купити лояльність різних «груп за інтересами» легко, коли національний пиріг росте, й набагато важче, коли він зменшується. Ґайдар прогнозував, що з падінням доходів перед режимом постане вибір: або репресії, що закінчаться революцією, або демократизація, яка теж може привести до втрати влади. Останніми роками Путін намагається уникнути цієї дилеми. Він приймав рішення, керуючись поточним моментом: то влаштовував показові суди над політичними активістами й саджав за ґрати лідерів опозиції, як-от Алєксєя Навального, то дозволяв останньому брати участь у виборах мера Моск­ви. А наприкінці минулого року помилував олігарха Міхаіла Ходорковского, який провів у в’язниці 10 років, але вислав його з держави. Налякані заворушеннями в Україні, прокурори РФ вимагають п’яти-шестирічних термінів ув’язнення для російських протестувальників. Зараз під прицілом незалежний телеканал «Дождь», популярний серед інакодумців.

Будучи вірним сином КГБ, Путін вважає за краще реагувати на погіршення економічної ситуації так, як це робив його колишній начальник і політичний ідеал Юрій Андропов у 1980-х. Той репресував дисидентів і водночас намагався модернізувати економіку згори, щоб зберегти режим. Путін вірить, що якби згаданий генсек не помер у 1984-му, його план вдався б. Але він успадкував іще й глибокий страх перед розгортанням масових репресій та чисток, від яких відмовилися лідери андроповського покоління після смерті Сталіна задля самозбереження.

Хоч би яким умілим тактиком був Путін, схоже, йому бракує стратегії. Можливо, він очікує підвищення ціни на нафту. Наразі вона стабілізувалася на рівні близько $100 за барель, але навряд чи триматиметься біля цієї позначки довго. Зі збільшенням видобутку сланцевого газу в Сполучених Штатах та інших країнах чорне золото може за наступні шість років подешевшати на 15%, як прогнозують аналітики.

З огляду на відносно низький рівень державного боргу Росія може почати набирати більше кредитів, щоб зберегти бюджет на плаву. Саме це робив Радянський Союз, коли падали ціни на нафту. Економіка РФ куди краще підготовлена до їх обвалів, ніж радянська. Росія накопичила знач­­­ні резерви іноземної валюти й має плаваючий обмінний курс, що дає змогу вносити корективи у випадку такого падіння. Однак, зважаючи на масштаби імпорту, девальвація валюти може вдарити по рівню життя і призвести до вищої інфляції, ніж сьогоднішні 6,7%. Нерівномірний розподіл доходів у Росії означає: навіть коли економіка утримається на плаву, для найбідніших 40% населення становище погіршить­­ся, вважає Роґов.

Фахівці погоджуються: хоч би якою була динаміка ціни на нафту, всі сценарії «загрожують адміністративною кризою, чварами серед еліти й конфронтацією між народом та владою». Навіть при нинішніх розцінках ставлення до Путіна швидко змінюється, вважає Міхаіл Дмітрієв із Центру стратегічних розробок, якого нещодавно змістили з посади президента цієї аналітичної установи. За останній рік невдоволення по всій країні посилилось, поширившись на всі соціальні та вікові групи. Щоправда, Москва й Санкт-Петербург, де рівень ВВП на особу вищий, а інфраструктура краща, зробилися стабільнішими й навіть лояльнішими.

Дмітрієв заявляє, що останні дослідження серед фокус-груп свідчать: Путін дедалі менше асоціюється зі стабільністю й більше – з невпевненістю. Його колишні здобутки забуваються, а нещодавні ескапади на зразок польоту з журавлями чи пірнання по стародавні амфори просто дратують. За даними опитувань Левада-Центру, майже 50% населення не бажає, щоб він залишився на президентській посаді після

2018 року, коли закінчується нинішня каденція. Зміну в настроях спричинило не так погіршення особистого становища, як занепокоєння тим, що країна швидко заходить у глухий кут. Небезпека для світу полягає в тому, що ослаб­лений Путін може стати агресивнішим – і не тільки в Україні.

Для Кремля небезпечними є не масові протести, а те, що на цьому невдоволенні можуть зіграти еліти, бажаючи досягнути власної політичної та економічної мети, як наприкінці радянської доби це зробили їхні попередники. Путінська ідея централізованої «вертикалі влади» має підтримку в губернаторів регіонів, коли гроші течуть згори донизу, але втрачає популярність, коли Москва намагається вилучати кошти в них і залишає їм незадоволене населення та непідйомний тягар соціальних виплат. На цьому етапі ідея централізації перестає бути привабливою і починається гра «кожен за себе».

Останні опитування громадської думки й дослідження фокус-груп, проведені Дмітрієвим за межами Москви та інших великих міст, підтвердили зростання попиту на децентралізацію, підзвітність влади, незалежну судову систему, вільні засоби масової інформації та право на протест. Усе це здобуває відгук у настроях середнього класу з великих міст. У середині 1980-х саме таке поєднання широкого народного невдоволення і протесту в середовищі еліт розвалило радянську систему. Зреш­тою, СРСР розсипався не через масові вуличні протести, а тому що номенклатура більше не бачила жодної економічної вигоди в захисті режиму.

Через скільки часу все це повториться знову? Повертаючись до Гоголя: «Русь, куди мчиш ти, дай відповідь? Не відповідає. Дивним дзвоном заливається дзвіночок; гримить і стає вітром роздерте на шматки повітря».

My Webpage



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх