,


Наш опрос
Хотели бы вы жить в Новороссии (ДНР, ЛНР)?
Конечно хотел бы
Боже упаси
Мне все равно где жить


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Не бурштином єдиним
  • 19 сентября 2015 |
  • 17:09 |
  • Daily |
  • Просмотров: 278
  • |
  • Комментарии: 1
  • |
0
Власне кажучи, ці нотатки не стільки про ситуацію навколо видобутку бурштину на Поліссі (про це писано-переписано), скільки спроба відповісти на запитання, скільки ще часу повинно минути, щоб в лісах Волині і на Житомирщині запанував хоча б сякий-такий порядок. Елементарний, бо говорити про нормальну організацію промислу в нинішніх реаліях не доводиться.

Не бурштином єдиним


Принцип «Вали звідси!» як альтернатива захисту прав власника в Україні

Попри те, що в Інтернеті детально, ледь не з прізвищами і адресами головних дійових осіб, описані схеми, які діють в ланцюгу «нелегальні копанки – місцева влада – міліція – СБУ – кордон», все залишається по-старому. Кілька днів тому я розмовляв з чоловіком, який добре знає місцеві «розклади». Я запитав у нього, чи після розгляду Верховною Радою у квітні цього року в першому читанні проекту «Закону про видобування та реалізацію бурштину» настрої мешканців тих районів Рівненської області, де нелегально копають бурштин, якось змінилися, тобто чи народ чекає його ухвалення, він відповів запитанням на запитання: «Ти що, жартуєш?»

- Тобто…

- Який закон? Кому він потрібний? Місцеві переконані, що живуть на своїй, як кажуть відомі тобі політики, Богом даній землі, і тому класти хотіли на будь-які закони, якщо ті обмежують їхні прибутки. Закон – це ліцензії, податки, звітність, а «по концовке» - втрата реальних грошей. Великих грошей, до яких вже призвичаїлися і на менші не погодяться. Навіть якщо закон виявиться ідеальним, на нього заб’ють. Місцевим вигідна анархія. Копаємо, де хочемо. Ти знаєш, як справа виглядає в реальності? Розповідаю. Приїжджає міліція, чи ще там хтось, приміром представник фірми, у якої є дозвіл добувати камінь легально на цій ділянці. Йому кажуть – валіть звідси. Тут влада – ми, а ви керуйте там, звідки приїхали. Ми ж до вас не пхаємося? Тому – давай, до свіданія. Не ясно? Пояснимо іншим способом… Влада на копанках – це заступ в руках старателя. Ну і калаш. Як же без нього у нинішніх часах, та ще й на Поліссі…

Не бурштином єдиним

Не бурштином єдиним

Не бурштином єдиним


Міністр Аваков не так давно у своєму блозі нарікав, що не має закону, який регулював би видобуток бурштину. В «Гуляй полі», каже він, жити набагато простіше і легше, ніж в системі координат, де права і обов’язки чітко прописані, а їх порушення карається законом. Правда, при цьому когось можуть застрелити, а когось – втопити у власній копанці. Але то таке…

Аваков пише щось подібне не для власного піару, бо він йому не потрібний. Може, навіть і зайвий. Аваковське волання про закон, який унормує видобуток бурштину, наштовхує на думку, що законодавець не може вирішити проблему через наближення місцевих виборів і конфлікт інтересів. Напередодні виборів до місцевих органів влади жоден кандидат від жодної політичної сили запевнятиме виборців у Рівненській області, чи на Житомирщині, що в законі обов’язково будуть враховані інтереси тих, хто сьогодні нелегально копає бурштин в тамтешніх лісах. Копачі і всі місцева «інфраструктура» розумітиме це таким чином, що нелегальний промисел буде легалізовано. Буде, але при цьому від них вимагатиметься заплатити за ліцензію, здавати добутий бурштин у державні пункти скупки (держава є монополістом на корисні копалини), декларувати прибутки і таке інше, без чого цивілізоване старательство не можливе. А ліцензії дешевими не будуть: затрати на рекультивацію передбачають багаторічну коштовну підготовку освоєних ділянок до засадження новим лісом.

Тому закон приймуть не скоро, а коли він з’явиться, його дотримуватимуться так само, як дотримуються законодавства України в цілому, тобто ніяк.

Тим часом Аваков міг би висловитися з приводу поліської (і не лише цього регіону) проблеми інакше. Чому б шановному міністру, у характерній для нього манері діяти рішуче, не заявити: ми примусимо декого зрозуміти різницю між поверхнею «своєї, Богом даної землі» і корисними копалинами, які у ній криються.

МВС вже сьогодні могло б виставити на дорогах (стежках, лісових просіках), які провадять до нелегальних копанок бурштину і ділянок, де працюють ліцензовані компанії, блок-пости. Це вимагатиме не таких вже й великих фінансових затрат. У кожному разі, не співмірних з іміджевими втратами «слабкої» влади. Сама поява нацгвардії могла б кардинально оздоровити ситуацію в «зоні». Одна справа «терти тьорки» з місцевою міліцією, і зовсім інша – з нацгвардійцями. Але при всіх ризиках (у «зоні» багато демобілізованих учасників АТО, які погоджуються на незаконний промисел, бо не мають роботи), поліський «беспрєдєл» можна було б приструнити. З допомогою гвардійців.

У часи, коли сила закону наштовхується на протидію сили нелегальної зброї, відповіддю їй повинна стати третя сила – держава з її інститутами легітимного насильства. Цитуючи Маска Вебера, хочу нагадати, що «держава є людським співтовариством, яке в середині певної сфери претендує (з успіхом) на монополію легітимного фізичного насильства». Ще раз наголосимо – легітимного.

Якщо влада застосує силу в ім’я поваги до закону, її поважатимуть. Не застосує – право власності (основа-основ західної системи цінностей) буде порушуватися і надалі. Ось конкретний приклад. ТзОВ «Ред.Мет» володіє ліцензією на розвідку і видобуток бурштину на визначеній відповідними міністерствами і відомствами ділянці в Дубровицькому районі Рівненської області. Видані дозволи передбачають безумовне дотримання вимог природоохоронного законодавства України та статті 29 і 30 Закону «Про природно-заповідний фонд України» з подальшою рекультивацією всієї порушеної площі. Тим часом, на цій ділянці господарюють дикі старателі. На вимогу законного власника припинити самоуправство, відповідають погрозами і продовжують копати, де їм заманеться. Що повинен робити власник у такій ситуації? Правильно – звернутися до правоохоронних органів, а ті, в свою, чергу, затримати тих, хто порушує закон. Ні, міліція і прокуратура приймає усі заяви покривдженого власника і обіцяє розібратися. Але, як не важко здогадатися, все залишається по-старому.

Описаний випадок лише на перший погляд виглядає як явище локальне. Насправді ж йдеться про загальну ситуацію із захистом приватної власності в нашій країні. Як мовиться, не бурштином єдиним. За таких умов сподіватися, що до нас прийде іноземний інвестор, може хіба що хронічний оптиміст. Якщо право власності не захищене державою на Рівненщині, то де гарантія, що в інших областях України ситуація є кращою?

Зрозуміло, що блок-пости Нацгвардії не вирішать проблему «бурштинового Гуляй поля». Але наразі вони могли б виконувати роль такого собі «миротворчого контингенту», вступати в конфлікт з яким набагато ризикованіше, аніж погрожувати приватному власнику.

Тим часом держава повинна заробляти на діяльності фірм, які мають ліцензії і дозволи на розвідку і видобуток «сонячного каміння». Таких на Поліссі зареєстровано щонайменше вісім. Інакше зберігатиметься статус кво, при якому звідси до бюджету не потраплятиме взагалі нічого. Держава за будь-яких умов є монополістом у галузі використання природних корисних копалин. Але це не означає, що громадяни, які є основою цієї держави, не матимуть право скористатися багатствами, наданими їм Богом. За умови правильного трактування ними цієї очевидної істини.

Ілля Бондар



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх