,


Наш опрос
Нравиться ли вам рубрика "Этот день год назад"?
Да, продолжайте в том же духе.
Нет, мне это надоело.
Мне пофиг.


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


"Дальше будет хуже. Хохлы пойдут в наступление. У них американское оружие"
  • 16 сентября 2015 |
  • 20:09 |
  • Daily |
  • Просмотров: 481
  • |
  • Комментарии: 9
  • |
-1
"Мелочь принимаю не больше 1 грн" – написано біля водія маршрутки. Поряд – "Проезд 3,50". Півгодини тому я прибув у Донецьк із Києва. Їду додому. Протягую водієві 10 грн. Пару хвилин він відбирає на здачу монети з купи біля себе. Окремо лежить трохи менше металевих російських рублів. З квітня у так званих ДНР і ЛНР діє бівалютна система. Офіційний курс – гривня до 2 рублів", - передает УНН репортаж журналистов журнала "Країна.

 "Дальше будет хуже. Хохлы пойдут в наступление. У них американское оружие"



– Сдача с десятки! – водій протягує назад правицю.

Підставляю долоні й отримую жменю монет. У ДНР всі намагаються позбутися копійок. "Центральный республиканский банк" розвісив у громадському транспорті оголошення, що "тимчасово, з технічних причин" монети не приймає.

У під'їзді вітаюсь із сусідкою Вірою Пилипівною. Їй під 80. Вона спирається на ціпок і йде перевальцем. Розповідає, що з восьми квартир у нашому будинку мешканці залишилися у трьох. Решта – виїхали. Їй та бабі Шурі з другого поверху вже важко пересуватися.
Машини й пішоходи, що прямують до ДНР, чекають контролю українськими прикордонниками біля КПП ”Зайцеве” поблизу Артемівська Донецької області. Праворуч – бак із питною водою. Документи перевіряють під червоним наметом із написом ”Чернігівське”. Позаду – черга машин перед пропускним пунктом для в’їзду на контрольовану Україною територію. 30 липня 2015 року Машини й пішоходи, що прямують до ДНР, чекають контролю українськими прикордонниками біля КПП ”Зайцеве” поблизу Артемівська Донецької області. Праворуч – бак із питною водою. Документи перевіряють під червоним наметом із написом ”Чернігівське”. Позаду – черга машин перед пропускним пунктом для в’їзду на контрольовану Україною територію. 30 липня 2015 року

– Вот ваше извещение о долге за газ, – протягує папірець. За п'ять місяців нарахували 350 гривень.

Касирка міськгазу, куди прийшов сплатити борг, питає стишеним голосом:

– Вы не против, если я проведу оплату не гривнами, а рублями?

– А в чем разница? Ведь долг в любом случае будет погашен.

– Да, но Украина может не принять рубли, – каже невпевнено.

У квитанції бачу: "700 рублей", отримувач – "Государственный концерн "Донбассгаз".

Аби дізнатися, чи дійдуть мої гроші за призначенням, дзвоню в офіс концерну. На його сайті читаю, що він створений у березні цього року за наказом голови ДНР Олександра Захарченка. Чоловічий голос запевняє, що 700 руб­лів погасять мій борг, хоча підуть не в Україну. Раптом виявляється, що 210 гривень, які наша сім'я раніше заплатила через сайт Ощадбанку з Києва, не надійшли. Кажуть, таких випадків багато. Рекомендують написати заяву з проханням віднайти цю суму. Проте попереджають, що шансів мало:

– Вы платили украинскому "Донецк­горгазу". А концерн не правопреемник этого предприятия. – Щоправда, працює у його приміщеннях і на його устаткуванні. Люди також ті самі.

"Первый республиканский ­супермаркет" у центрі міста – це колишній АТБ. На території ДНР цю мережу з весни очолює військовий найманець з Абхазії Ставрос Багателія, помічник голови самопроголошеної республіки. З того часу товарів на полицях побільшало. Переважно вироблених в Росії. Є й деякі місцеві торгові марки ковбас, молочної продукції та морожених напівфабрикатів. Ціни у півтора-два рази вищі за київські. Великий вибір російського пива, переважно з Липецька. З холодильника беру пляшку "Чернігівського". На етикетці написано: "Произведено и разлито в г. Клин Московской обл."

Вода "Моршинська", судячи з етикетки, розлита нещодавно в Україні. 1,5 літра коштують 25 гривень. Беру вдвічі дешевшу "Родники Абхазии".

Біля кас довгі черги, але одна касирка нудиться. Поруч табличка: "Только гривна". Зарплати й соціальні виплати тут отримують у російській валюті. Як і касир Донбасгазу, більшість намагаються використати будь-яку можливість обміняти їх на гривні. Розраховуюсь ними. Мені щоразу решту дають рублями: мовляв, гривні майже нема.

– Спасибо за гривну! – усміхається струнка продавщиця.

Вона орендує частину площі у великому гастрономі. На вітрині виставила мийні засоби, побутову хімію, серветки.

– Пожалуйста. А что, российскую валюту не уважаете?

– Выгоднее делать закупки на Украине. Там все покупаем за гривну. А когда продаем тут за рубли, сильно теряем. Ведь курс 2 к 1 – ­искусственный. А ехать с рублевой выручкой за покупками в Россию тоже невыгодно – у них цены намного выше.

– Скупляться и за пенсией ездим в Мариуполь. Там же заправляемся. Поэтому всем нужна гривна, – розповідає таксист, на вигляд років 60. Їдемо старенькими "Жигулями" з райцентру Новоазовськ на Азовському узбережжі до селища Сєдове біля російського кордону. – В Мариуполе бензин по 18, у нас тут по 24–27. Так его еще найти нужно. Недавно ехал сюда из Донецка. Все заправки по дороге – пустые.

Надо было Путину год назад дойти до Запорожской области. Тогда бы Мариуполь был в республике, и нам было бы намного легче. Сейчас приходится часами ждать на блок­постах, пока пропустят. А раньше по прямой, через Широкино, за полчаса доезжал. Что за жизнь! Корову на поле не выгонишь: заминировано. Запомни, – ­розвертається до мене, – дальше будет только хуже. Хохлы пойдут в наступление. У них американское оружие.

– Вы сами видели? – запитую.

– Нет, российские солдаты рассказывают. Они в этом разбираются.

За 7 кілометрів таксист просить 100 гривень. Сторгувалися на 90. Даю 180 рублів. Кривиться, але бере.

Сєдове – популярний серед мешканців Донбасу з радянських часів та у 1990-ті курорт на Азовському морі. Коли у 2000-х заробітки зросли, почали їздити на відпочинок за межі регіону. Селище занепало. А тепер на окупованих територіях воно є чи не єдиною можливістю вивезти дітей на море.

У приватному секторі середня ціна за кімнату з чотирма ліжками – 300–400 гривень на добу. Вільну знайти важко. Інфраструктура не мінялася з брежнєвських часів. Брудні й необлаштовані перевдягалками пляжі забиті вщент. З води стирчить іржаве залізяччя. Розважальних закладів нема. На все селище – одна аптека з напівпорожніми полицями й постійними чергами. Завершує картину прапор СРСР над приватним будинком у центрі.

На пляжі поряд зі мною стоять двоє м'язистих молодиків. В одного все праве плече перетинає шрам. На шиї – ­сталевий ланцюжок із пластинкою. На ній викарбуваний напис "Восток". Це назва підрозділу, що воює проти України.

– Нет, теперь буду только в охране. Деньги почти те же, и ни на какой аэропорт больше не пошлют. Ну его нах… й! – каже йому товариш.

О 23.30 повертаюсь до будинку, де винайняв ліжко. Назустріч – патруль. Світять ліхтариком в очі.

– Ваши документы. Куда идете?

Виявляється, з 23.00 до 5.00 на курорті – комендантська година.

Сусідню кімнату орендує жінка з 8-річною донькою. Приїхали з ЛНР. Наталії близько 30, вона середнього зросту, повненька, має коротку зачіску. Інтелігентно поводиться й розмовляє. Чоловік, за її словами, працює.

– В Луганске вам часто могут продать товар со скидкой до 20 процентов, если платите гривной, – розповідає. – Мы год прожили в России, в Нижнем Новгороде. Там такой же разваливающийся совок, как и тут, только цены выше. Никакой помощи беженцам. Я отдала дочку в школу. Была вынуждена платить за ее питание в столовой 2,5 тысячи рублей (822 грн. – "Країна") в месяц. Работала офис-менеджером, получала 30 тысяч (майже 10 тис. грн. – "Країна"), при средней зарплате 17 тысяч (5,6 тис. грн. – "Країна"). Но, с учетом аренды жилья, хватало только на еду. Когда выезжали из Луганска, нас уже обстреливали, причем Россия – тоже. Когда один раз выбивает окна взрывом, ставишь новые. На второй-третий раз уже думаешь: может, проще заложить их ДСП? Вернулись недавно. Дома все-таки лучше.

Дорога від Сєдова до Донецька тягнеться вздовж лінії фронту. Перед кожним райцентром мікроавтобус із відпочивальниками зупиняється біля блокпосту. Наближаємося до першого. Позаду жінка, на вигляд років 50, голосно розмовляє по телефону.

– Женщина, заканчивайте, – звертається до неї водій. – Проедем пост, тогда наговоритесь.

Та не реагує. Водій нервує.

– Женщина, вашу мать! Вы хотите, чтобы сейчас у всех пассажиров забрали телефоны на проверку?!

Пасажири долучаються.

– Быстро заканчивайте! Вы что, в первый раз?

Бойовик у камуфляжі з автоматом біля грудей зупиняє автобус:

– Все мужчины с паспортами на выход.

Нам вказують на сарайчик 2 на 3 метри. Заходимо по черзі. Всередині – стіл. На ньому лежить автомат Калашникова – дулом в обличчя того, хто входить. За столом стоїть чоловік. Бере мій паспорт і фотографує першу та другу сторінки й сторінку з реєстрацією.

Далі можна їхати спокійно. Водій вмикає музику. Грає "Все буде добре" "Океану Ельзи" і "Воины света" "Ляпіса Трубецького".

У Донецьку проїжджаємо повз зупинку, в яку 22 січня влучив снаряд. Тоді загинули 13 людей. На стінах будинку напроти видно пошкодження від осколків. На зупинці – оголошення: "Снятие наличности с банковских карт. 0% банковской комиссии. В рублях + 6%".

На території республік банкомати не працюють більше року. Донецькі пенсіонери, які торік встигли переоформити пенсії на підконтрольній Києву території, регулярно їздили в Маріуполь або Артемівськ знімати готівку. Система перепусток ускладнила "пенсійний туризм". З'явилися тіньові схеми, що дозволяють обійти перешкоду.

Телефоную за вказаним номером, щоб отримати пояснення.

– Вы приходите к нам, переводите деньги на нашу карточку, и тут же получаете ­наличность. Если хотите получить гривной, то минус 5 процентов. Если у вас счет в гривне, но хотите рубли, тогда получаете бонус. Например, если у вас 1000 гривен, получите 2120 рублей.

– Почему я должен доверять вам?

– Никто вас не заставляет к нам обращаться.

Останній день у Донецьку вирішую погуляти містом. Більшість білбордів залишилися з довоєнного часу. Але чимало – з новими текстами. Наприклад, "ДНР: Все только начинается". Кілька сітілайтів пропонують взяти участь у телепроекті "Стрела судьбы" – усім, хто бажає "сделать незабываемое предложение руки и сердца". Найчастіше зустрічаються заклики вступати до навчальних закладів ДНР.

Кілька місяців тому знов відкрився дошкільний дитячий будинок у Куйбишевському районі – одному з тих, які найбільше потерпіли від обстрілів. З охайного триповерхового будинку виходить світловолоса жінка в окулярах, на вигляд років за 60.

– Кого вы ищете?

– Мне бы хотелось переговорить с директором.

– Я – директор. Слушаю, – дивиться уважно, примружується.

– Я – житель Донецка, вот мой паспорт. ­Российские волонтеры попросили узнать, в чем нуждается ваш детский дом.

– На таможню я больше не поеду! – підвищує голос. – В прошлый раз пришлось самой ехать, принимать груз от волонтеров. Пограничники все перевернули. Я доказывала им, что груз – для сирот. Больше подобному унижению подвергаться не собираюсь!

– А из Украины что-нибудь получаете?

– Нет. Зарплату тоже давно платит республика. Теперь уже регулярно, хотя за прошлый год задолженность еще есть.

– В чем сейчас нуждаетесь больше всего?

– Нужны лампочки. Еще бинты и ­молоко. Пока было холодно, получали молоко из Санкт-Петербурга. Теперь, в жару, даже из Ростова не успевают довезти.

У Ленінському районі на однойменному проспекті розташована школа, в дах якої торік влучив снаряд. 4-поверхова сучасна будівля світло-бежевого кольору стоїть на пагорбі, трохи осторонь від кварталу 9-поверхівок. Біля неї будівельний кран, на землі – купа битої цегли. Дах вкрили, більшість вікон – нові, пластикові. На верхньому поверсі зяють три порожні отвори з чорними слідами пожежі по краях. Фотографуючи, краєм ока помічаю, що за мною спостерігає жінка в робітничому комбінезоні. Йде до мене.

– Вы из-за фотоаппарата? – запитую.

– Да, – пауза. Жінка уважно вдивляється в моє обличчя. – Кто вы и с какой целью фотографируете?

– Я – житель Донецка, но из другого района. Вот мой паспорт. – протягую.

Вона бере й читає ледь не кожну сторінку. Дивиться на фото, потім на мене, потім – знов на фото.

– Хочу переслать друзьям доказательства того, что школу восстанавливают, – кажу. – Вы правильно делаете, что проверяете. Мало ли, кто я такой.

Жінка повертає паспорт:

– Наше руководство очень строго за этим следит.

Відходжу на сотню метрів і помічаю, що вона стоїть на тому ж місці й дивиться мені вслід.

У Донецьку серед прихильників ДНР поширений страх щодо українських шпигунів. Ті начебто фотографують цивільні об'єкти, аби коригувати артилерійський вогонь по них із боку Збройних сил.

Вечорами в центрі Донецька працюють ресторани, лунає музика, заглушуючи звуки далеких залпів і вибухів. На літньому майданчику одного з них всі столики зайняті. На хвилину почуваюся, як у Києві. Кілька днів тому знайомі з Кіровського району міста розказували:

– Дончане разделились. Тем, кто живет в центре и делает вид, что не замечает войны, не понять тех, кто остается в обстреливаемых районах.

Щоб потрапити з підконтрольної Україні території в ДНР, потрібно:

1. Сісти на поїзд Київ – Костянтинівка. Вартість квитків: купе – 200 грн, плацкарт – 130.

2. По телефону забро­нювати місце в мікро­автобусі Mercedes Sprinter, який довезе до першого ­українського контрольно-пропускного пункту. Вартість поїздки до Донецька 220 грн.

3. З Костянтинівки при­їхати ­мікро­автобусом в Артемівськ. Пройти ­візуальний контроль на блокпосту при в'їзді в місто.

4. 15 хв. їхати від Артемівська до українського КПП "Зайцеве". Вийти з автобуса. ­Зайняти чергу на перевірку документів. У черзі на спеці можна простояти від 1 до 7 год.

5. Після перевірки пройти 100 м до нового автобуса. Сплатити водію від 25 грн. Проїхати 18 км до передового українського блокпосту в Майорську.

6. У Майорську пройти візуальний контроль і вийти з автобуса.

7. Пройти 100 м до на­ступного мікроавтобуса, що вже чекає на групу.
Проїзд ним входить у опла­чений квиток із Костянтинівки.

8. За 2,5 год. проїхати три блокпости ДНР: передовий, на в'їзді в Горлівку та колишній пост ДПС біля міста Ясинувата.

9. У Горлівці – вибірковий паспортний контроль:
бойовик заходить у маршрутку і на око вибирає трьох
осіб, які мають показати паспорти.

10. Донецьк. Центральний ринок у центрі міста.

Источник - УНН



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх