,


Наш опрос
Нравиться ли вам рубрика "Этот день год назад"?
Да, продолжайте в том же духе.
Нет, мне это надоело.
Мне пофиг.


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Вибори Путіна
-11
Наразі тривають жваві обговорення результатів та наслідків російських виборів. Емоції вирують, думки стикаються одна з одною, слова ллються нескінченним потоком... Але ніхто не хоче замислитися – чи варто обговорювати результати, які були заздалегідь відомі?

Чомусь нікому не спадає на думку, що приречені мітинги не варті тієї уваги, яку їм приділяють. І найстрашніше для росіян, – та й насправді для нас, українців, також – те, що головною причиною такої ситуації є не "злочинний" путінський режим, не фальсифікації й колони міліціонерів.

Винні в цьому самі росіяни, які досі вірять у те, що систему можна перемогти, граючись за її правилами. Хоча це більше схоже на наївну віру в те, що, сідаючи грати із шулером із крапленою колодою, можна невідомим чином виграти.

Ця гра із самого початку була нечесною.

Хіба можна вірити в чесність виборчого процесу, коли в ньому не бере участі жодний кандидат, який би не був намертво інкорпорований в існуючу систему російської влади? До того ж, інкорпорований не як відносно самостійний гравець – авжеж, за виключенням переможця, – а як декоративний її елемент. А кожний із цих елементів мав свої серйозні вади – обов'язковий елемент подібного декору, і знову ж, окрім Володимира Володимировича.

У кожного була своя роль. Зюганов – "комуніст", Прохоров – "олігарх із Куршавелю", Жириновський – просто паяц, що старанно виконує свою роль, Міронов... Так, хто такий, цей Міронов, що вже вдруге набирає мінімальний відсоток голосів на президентських виборах? Хоча хтось має грати роль "масовки", а герой провальної боротьби за встановлення в Росії "двопартійної системи" для цієї ролі цілком підходить.

Варто зрозуміти, що жоден із цих "конкурентів" просто не знав би, що йому робити, якщо б раптом – ну, сподівався же дехто на чудо – Чуров помилився в розрахунках і всі сто сорок із гаком відсотків відійшли на користь щасливчика.

Так само, Прохоров не знав би, що йому робити, якби на Пушкінську площу захищати свій вибір вийшли не двадцять, а двісті тисяч розчарованих виборців. Це, мабуть, був би найтяжчий момент у його житті, адже тоді б йому довелося починати або відмовлятися по-справжньому робити те, що до цього лише імітувалося. Тобто, вести діяльність справжнього, а не бутафорського політика.

Може, саме тому так поспішно пан Прохоров кинувся поздоровляти свого візаві з перемогою?

Росіяни не можуть не відчувати цієї фальші. Це видно по результатах голосування. Це видно по першим мітингам. Ті, хто виходять протестувати, роблять це фактично для порожньої сцени. Фізично вона заповнена людьми – але вони не репрезентують жодної політичної волі, окрім тієї, проти якої, власне, і вийшли відчайдушні мітингувальники.

Саме тому ці мітинги не мають жодного сенсу.

Саме тому не варто обговорювати результати того, чого насправді не було.

Відбулася формальна процедура легітимації влади Володимира Путіна ще на шість років. І тепер очевидно – ті (в тому числі й автор цієї статті), хто сподівався, що після парламентських виборів і мітингів на Болотній площі та проспекті Сахарова російська опозиція зможе запропонувати хоча б якийсь альтернативний порядок денний, а потім зможе його захистити, домігшись висунення свого кандидата вже на президентських виборах, просто помилялися.

Кремль розпочинає й виграє. Навіть без особливих зусиль.

Авжеж, не варто впадати у відчай. Бо головним і безперечно-безсумнівним результатом російських подій останніх місяців є повернення політики в громадське життя.

З виключно медійного феномену політичне життя починає ставати частиною особистого простору багатьох росіян, які розуміють, що власний вибір варто відстоювати, що демократія не завжди означає стабільність, а стабільність не завжди означає добробут та свободу. І те, як швидко в Росії проходитимуть зміни, буде напряму залежати від розуміння необхідності власноруч створювати альтернативні політичні сили, а не чекати, допоки цю альтернативу запропонують на Першому каналі.

Однак чекати, буцімто це станеться миттєво, – щонайменше нерозумно. Росіяни тільки розпочинають важкий і не дуже приємний шлях, на якому їх чекає величезна кількість проблем і розчарувань. А єдиною справжньою винагородою буде зростання відповідальності за власну долю й долю країни.

Для українців ці вибори мають стати уроком.

Уроком того, наскільки непростою й непередбачуваною може бути дорога з політичного вакууму, що, на жаль, швидкими темпами утворюється й у нашій країні.

На нас також чекає випробування виборами в цьому році. І від того, наскільки успішно ми зможемо відстояти найближчим часом власні політичні та громадянські права, залежатиме, кого ми будемо обирати вже через три роки – президента чи Януковича.

Олександр Голубов, спеціально для УП.

Слава Україні!



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх