,


Наш опрос
Хотели бы вы жить в Новороссии (ДНР, ЛНР)?
Конечно хотел бы
Боже упаси
Мне все равно где жить


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Представництво чи картель?
  • 6 ноября 2010 |
  • 00:11 |
  • mahalas |
  • Просмотров: 22375
  • |
  • Комментарии: 0
  • |
0
У той час як розмови про федералізацію чи мовно-культурну автономію в Україні виникають щоразу після зміни політичного клімату, проблема представлення інтересів різних груп українського суспільства на рівні центру після сумнозвісних ідей з “ширкою”, майже не піднімалась. Проте, побудова державної моделі на принципах співгромадської демократії, безсумнівно, заслуговує на увагу.

Доцільність впровадження консоціативної моделі управління залежить від того, чи варто Україну розглядати лише з точки зору існування незначних регіональних "відмінностей", чи мова йде про наявність глибокого "розколу"? Це питання передбачає три альтернативні відповіді.

Перша стверджує, що між регіонами існують лише незначні розбіжності, решта – суто політичні технології. Отже, потреби в консоціації чи федерації немає.

Друга, протилежна, відповідь вказує на існування серйозного "конфлікту між Заходом та Сходом", що може привести до розподілу країни чи навіть до громадянської війни. У такому разі, співгромадськість та федералізм – єдині "ліки" від згаданої хвороби.

Проте, існує третя, поміркована, відповідь. Вона полягає у визнанні існуючих протиріч ( цивілізаційних, культурних, політичних, мовних і навіть конфесійних), які мають певний вплив на свідомість представників різних спільнот. Таким чином, питання про перспективи консоціоналізму в Україні має стати важливим предметом обговорення.

Однак, на даному етапі розвитку держави впровадження консоціативної моделі видається не найкращою альтернативою. Існуюча в Україні специфіка відносин між громадянами та їхніми політичними представниками не в змозі реалізувати концепт Арендта Лейпгарта. В чому перешкода?

Співгромадська демократія є елітарною моделлю, де представники конфліктуючих спільнот ведуть переговори від їхнього імені та досягають домовленостей з приводу взаємовигідних «правил гри». Це означає, по-перше, що можна чітко ідентифікувати окремі спільнота та їхніх представників; по-друге, що зв'язок між пересічними громадянами та представниками політичної еліти однієї спільноти значно сильніший, ніж зв'язок між представниками різних спільнот. Проте, навіть історичний розвиток українського суспільства вказує на протилежне...

У 1651 році під час битви під Берестечком польська шляхта та козацька старшина, обливаючи себе кров’ю, відчували між собою значно більше спільності, ніж козацька верхівка та «залишені напризволяще» селянські загони. На думку історика Наталі Яковенко, на той час старшину та шляхту об’єднувала ідентифікація себе з «людьми зброї» та протиставлення «нижчим» соціальним верствам.

Що ми маємо сьогодні? Українські «люди політики» так само віддалені від «людей-електорату». Між Тимошенко, Януковичем та депутатами-перебіжчиками значно більше спільного, ніж, наприклад, між бізнесменом-регіоналом та шахтарем з Донбасу. Те саме стосується ефемерного зв’язку між львівським студентом та бютівськими «гаманцями» чи самою Юлією Володимирівною (родом, до речі, з Півдня). Яким чином визначити, хто представлятиме українські регіони, кожну з груп українського суспільства у коаліційному уряді? Невже Ви дійсно вірите, що В.Янукович є представником інтересів населення Східної України? І, тим паче, смішно чути, що Ю.Тимошенко є справжнім представником західних областей…

Зараз ми вкотре бачимо десятки втікачів з опозиційного корабля, які шукають собі місце на владному крейсері. Вже традиційною стала й інша українська політична комбінація – рокіровка «донорів» або одночасне фінансування кількох політичних сил, що здатна викликати не менше здивування у західних консоціаціях.

Подібна поведінка українських «людей політики» виглядає цілком логічною. У відмінності між українськими елітами можна було повірити у 2004 році, однак не сьогодні. Достатньо кілька разів завітати до «політичної мильної опери» на зразок програми із Савіком Шустером чи «Свободи слова». Скандали на камеру завершуються дружнім сміхом та рукостисканнями.

Інша проблема полягає у прагненні кожної з політичних сил стати «партією всієї України». Віктор Федорович та компанія, як, зрештою, і будь-який інший претендент на «великий куш», просто приречені говорити одне в Криму, друге – у Львові і зовсім інше підписувати у Києві...

Таким чином, спроба впровадження в Україні принципів співгромадської демократії, як альтернативи сьогоднішнім авторитарним тенденціям, у подальшому призведе до формування картелю еліт, об’єднаного навколо спільності бізнес-інтересів. А інтереси українських громадян будуть знову занедбані, незалежно від географії…

Источник: Український консенсус



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх