,


Наш опрос
Как изменилась Ваша зарплата в гривнах за последние полгода?
Существенно выросла
Выросла, но не существенно
Не изменилась
Уменьшилась, но не существенно
Существенно уменьшилось
Меня сократили и теперь я ничего не получаю


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Чи існує реальна загроза сепаратизму в Україні?
  • 6 ноября 2010 |
  • 00:11 |
  • mahalas |
  • Просмотров: 138502
  • |
  • Комментарии: 1
  • |
0
Останні роки в нашій країні часто лунають застереження про неминучий розкол України на кілька частин через разючі відмінності поміж українцями з різних регіонів. Насправді ж більшість таких заяв є не більш ніж голослівними та виключно політичними. Особливо ця карта розігрується перед кожними виборами аби підбурити суспільство чи зіграти на його емоційних відчуттях.

Так що ж таке “сепаратизм”? Слово походить від англ. “separate” – “розділяти”. У світі його зазвичай вживають для характеристики рухів, направлених на відокремлення певної частини країни всупереч позиції офіційної влади. Але не треба зводити це поняття суто до політичних вимог і гасел, бо як правило воно охоплює ширшу сферу, у тому числі, наприклад, культурну чи економічну.

У ЗМІ нам часто доводиться чути про сепаратизм в Іспанії (країна Басків та Каталонія), Бельгії (Фландрія, Валлонія), Великобританії (Північна Ірландія, Шотландія), рухи за здобуття незалежних держав курдів та тибетців. Наразі ці рухи можна класифікувати на легальні (які добиваються цілей законодавчо допустимими методами), напівлегальні (які визнаються не усіма учасниками світового співтовариства) та заборонені (найчастіше такими є екстремістські чи терористичні угрупування). З історії можна пригадати припинення збройної боротьби ІРА та її легалізацію у вигляді ліво-націоналістичної партії Sinn Fein, яка досі має потужні позиції на ірландському острові. Також увесь світ сколихнула заява шотландських націоналістів, які перемігши на виборах, заявили про підготовку референдуму про повне відокремлення Шотландії.

Передумовою виникнення сепаратизму є існування певного регіону країни, де компактно проживає певна частина нації, об’єднана сильними історичними, культурними та ментальними цінностями, які явно виділяються на тлі загальноприйнятних традицій у країні. У різних ситуаціях чинниками незалежницьких рухів є військові конфлікти, етнічний склад населення, перетин сфер політичного впливу. Багато експертів вказують головною причиною суттєвий недолік світового законодавства, яке однією статтею передбачає “непорушність кордонів кожної країни, члена ООН”, а іншою “право нації на самовизначення”. Дані пункти суперечать один одному, бо етнічний ареал таких націй як курди - розділений поміж кількома державами і, це, зрозуміло, викликає масу незадоволення.

Важливим моментом є підтримка учасників рухів супротиву серед народу та ззовні. Тоді одразу стає ясною актуальність чи навпаки надуманість проблеми з самовизначенням. Бо кожна з організацій має свою економічну раду, бюджет та основних спонсорів, котрі мають вирішальний вплив на її ідеологію, вчинки та подальший розвиток.

Сучасні українські експерти виділяють кілька “гарячих” територій, де є підґрунтя для подальшого розвитку сепаратизму. Це, зокрема, Крим, Закарпаття, Буковина та Донбаський регіон.

Кримський регіон віддавна є болючою геополітичною проблемою для України. Починаючи з 90-х років незалежна держава кинула цей ареал туристичного потенціалу напризволяще, тому економічні проблеми тільки поглибили прірву розвитку між автономією та державою в цілому. Що заважало нашому керівництву провести на тлі економічних дотацій культурну інтеграцію Криму в український інформаційний простір? Тоді б зараз не поставало питань про відсутність української мови на півострові як такої. Насильницьке нав’язування певних ідеологем ніколи не призводило до консолідації суспільства, але тільки шляхом пояснення та проведення просвітницьких кампаній можна досягнути бажаного результату.

Усі вище перераховані чинники спричинили гарний фундамент для появи проросійських сепаратистських рухів, відкрито фінансованих з РФ. Вони почали заявляти про постійні утиски російської меншини особливо у гуманітарній сфері. Здавалося б дивно – у регіоні з найбільшим відсотком росіян, де з дня на день не почуєш української, заявляють про утиски їх прав. Але дані рухи якраз і розраховують на підтримку електоратом простих гасел – які не примушують думати чи прагматично розмірковувати над проблемою. Слава Богу, увесь ’кримський сепаратизм’ в решті-решт зводиться до популістських політичних гасел і залишається на маргінальному регіональному рівні.

З іншої сторони досі не розв’язане питання з землею для кримських татар, які повернулись на історичну Батьківщину. Хоча держава і зробила певні позитивні кроки у цьому напрямі але вони призвели тільки до нагнітання обстановки у Криму, бо усі операції з землею, особливо місцевої влади, просякнуті корупцією та переділом майнових інтересів. Слід враховувати, що кримські татари є дуже організованою етнічною меншиною, яка спільно відповідає на усі виклики сьогодення і завжди відстоюватиме свої права.

Загалом вирішенню питання з Кримом сприятимуть три тези: відновлення потужної економічної підтримки кримського півострова, вирішення земельного питання задля запобіганню етнічних сутичок, обов’язкова інтеграція Криму в український культурний та ціннісний простір.

Ще одним цікавим регіоном останнім часом стало Закарпаття, де з’явився так званий ’русинський рух’, очільники якого стверджують що жителі закарпатського краю не мають нічого спільного з українцями і ментально ближче до росіян. Саме поняття ’русин’ віддавна вживалося на території України для означення саме української нації, як правонаступника Київської Русі. Не дивно, що підтримки серед населення русинської течії ніколи не було, а жевріє вона тільки завдяки маргінальним проросійським партіям та церковникам Московського Патріархату. Зваживши усі моменти даного питання стає очевидним, що державі треба просто поважати себе і раз і назавжди пресікати канали фінансування таких популістських рухів.

Нагальною проблемою останнім часом стала роздача паспортів сусідніх держав у прикордонних областях – Чернівецької та Одеської (паспортів Румунії), Крим (Російської Федерації). Нашим законодавством офіційно заборонено подвійне громадянство, але, на жаль, до сих пір немає норми про встановлення відповідальності за це порушення. Формально можна зрозуміти громадян України, які користуються нагодою оформлення паспорту країни ЄС для безперешкодного просування його теренами (у випадку Румунії) та задля безпроблемного виїзду на заробітки до Росії. Керівництво країни має вирішувати цю проблему окрім адміністративної сторони, ще й підвищенням рівня добробуту громадян усередині країни. Бо тоді проблема з виїздом інтелектуального та кадрового потенціалу сама собою розв’яже історію з паспортами.

На щастя сепаратизм в Україні поки залишається на зародковому рівні, чому сприяє гнучка зовнішня і внутрішня політика країни. Але у разі нехтування керівними органами джерел виникнення автономістських рухів, це питання може довільної хвилини постати з новою силою.

Источник: Український консенсус



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх