,


Наш опрос
Как изменилась Ваша зарплата в гривнах за последние полгода?
Существенно выросла
Выросла, но не существенно
Не изменилась
Уменьшилась, но не существенно
Существенно уменьшилось
Меня сократили и теперь я ничего не получаю


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Мовне питання як виключно політичний фактор
  • 6 ноября 2010 |
  • 00:11 |
  • mahalas |
  • Просмотров: 69592
  • |
  • Комментарии: 0
  • |
0
Кожну виборчу кампанію нам доводиться чути розмови про розв’язання мовної проблеми в Україні, утиски прав певних національних меншин у гуманітарній сфері та занадто жорстке культурне законодавство. Але чи насправді ця тема є актуальною для сьогодення незалежної України? Може її нам просто дістають з далекої шухляди у зручний момент для маніпулювання нашою свідомістю?!

Згідно з опитуваннями, для українців питання мовної політики по актуальності стоїть на одному з останніх місць. Набагато важливіше для наших громадян підтримка належного стану економіки, гнучка соціальна політика і підвищення добробуту населення. Але, зважаючи на заполітизованість української нації, вона підсвідомо враховує точку зору політичного суб’єкта з мовного питання.

Якщо тверезо оцінити нинішній стан нашої гуманітарної сфери, то прийдемо до невтішних висновків її виживання лише на плечах приватних інвестицій. Вже вважається традицією виділяти у державному бюджеті для культурних потреб найменшу суму, якою не покривається і сота частина, потрібна для підтримки вітчизняних митців. Держава взагалі не вважає за необхідне популяризувати любов до українських традицій, плекання цінностей та збереження історичної спадщини. Відомий економіст Д.Рікардо колись сказав: “Нація, яка не має честі - не матиме й хліба.” Чомусь нинішні політики натомість прислухаються до старих союзних адміністративних методів ’ціною усього досягати максимальних планових показників’. І часто цим усім є і національні інтереси, і освітня реформа та ін.
Основними аргументами лобістів мовного питання є утиски національних меншин у всіх сферах життя тим, що їх змушують послуговуватися українською мовою. У довільній цивілізованій країні на це б відповіли з подивом – ну держава ж наче Україною зветься, тому її мешканці мають знати мову держави, у якій проживають. Допустимо, справді, у нас трохи незвична ситуація, коли ми маємо багаточисельну російську національну меншину, яку на всіх рівнях влади представляє потужний авангард політичних партій. Для них природньо першим завданням стоїть захист свого інформаційного простору і вільний розвиток російської культури. Цей захист нерідко переступає межі українського законодавства і більше змахує на проведення у нас відвертої політики сусідньої країни.

Повернемося ж до аргументів – утиски, питається у чому? За даними моніторингу книговидавництва наклади книг російською мовою у десятки разів перевищують наклади україномовних книжок. У кіосках преси ви заледве знайдете п’ять суспільно-політичних журналів та газет, які виходять достатнім тиражем і доступні для простих громадян. Книжкові ринки просто завалені російським ширпотребом, коли як продукція українських видавництв представлена у кращому випадку у кількох ятках чи деількох книгарнях на усе місто. Що ж до ведення документації, то у довільній розвинутій країні ця норма закріплена законодавством виключно за державною мовою. Тому більшість так званих аргументів просто виявляються мильними бульбашками при нинішньому стані справ. Українська влада завжди неохоче йшла на підтримку українського продукту, бо боялась втратити політичні дивіденди частини населення і тепер ми є заручниками невтішної ситуації.

Згідно соціологічними даними в Україні проживає 75% етнічних українців, більшість з яких визнають рідною українську мову. Незрозумілим залишається факт – чому влада не хоче дати можливість цим людям нормально почуватися у себе на Батьківщині? Мати вільний доступ до паперових, електронних ресурсів українською мовою, мати можливість придбати довільний фільм чи музичний диск саме українського виконавця? У тій же Росії для прикладу проживає мільйонна українська діаспора, але ніхто і не думає про захист їх культурних чи хоча б освітніх інтересів, бо РФ вкладає усю потугу у розвиток власного кіно, телебачення, радіо, книговидавництва розуміючи вагу інформаційного простору в реаліях світового сьогодення.

Іноді доводиться чути, що у таких країнах як Фінляндія є 2 державні мови. Вибачте, але у країні Суомі шведи становлять 5% населення і проживають виключно на Аландських островах, які історично перед тим завжди належали Швеції. У Фінляндії немає питань з низьким станом розвитку фінської мови – вона й так присутня і домінуюча у всіх сферах життя. Усі країни з кількома державними мовами мають якесь своєрідне історичне підґрунтя для цього, на кшталт перебування колонією у складі імперії, поліетнічність населення (жодна етнічна група не становить більше 50% усього населення) чи наслідки війскових конфліктів. Для України, слава Богу, не характерні жодна з перерахованих ознак, тому й сенсу у введенні другої державної ніякого немає.

Мовне питання має стати точкою консолідації усіх провідних політичних сил у сприянні саме вітчизняній культурі у її розповсюдженні, як усередині країни, так і за її межами. Як не дивно, але відома фраза “У країні недержавною мовою може розмовляти лише раб, зрадник чи окупант” належить класикові соціалізму Карлу Марксу. На відміну від галасливих гасел сучасних лівих, він прекрасно розумів значення рідної мови у системі побудови класової держави. У гуманітарній політиці найголовнішим має бути послідовність проводимої реформи і ні в якому разі не використання примусу або нав’язування людям певної точки зору. Завданням влади має бути дати людині альтернативу заговорити саме рідною мовою, а не вибирати з наявних іноземних представлених на ринку.

My Webpage



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх