,


Наш опрос
Как изменилась Ваша зарплата в гривнах за последние полгода?
Существенно выросла
Выросла, но не существенно
Не изменилась
Уменьшилась, но не существенно
Существенно уменьшилось
Меня сократили и теперь я ничего не получаю


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Переселення росіян в Україну стало наслідком Голодомору 1933 року
  • 17 августа 2010 |
  • 18:08 |
  • veber |
  • Просмотров: 66054
  • |
  • Комментарии: 18
  • |
-1
Нещодавно в Україні було видано унікальну карту "Голодомор 1932 - 1933 років”, на якій позначено не лише місця так званих "чорних дошок" (спеціальні каральні заходи проти окремих сіл, коли голодне село оточували озброєними загонами чим прирікали його на загибель), а й шляхи переселення на вимерлі території людей із Росії та Білорусії.

З Білоруської СРСР до Одеської області - 61 ешелон, із західних областей РСФСРР до Дніпропетровщини - 109 ешелонів, з Горьківської до Одеської - 35 ешелонів, з центрально-чорноземного регіону Росії до Харківської області - 80 ешелонів. З Іванівської до Донецької - 44 ешелони.

Подивитися в збільшеному масштабі

Усього - 22000 родин і, відповідно, господарств…

Те, що проросійський Південний Схід України сьогодні - це наслідки Голодомору й подальшого масового заселення українських територій здебільшого росіянами, не новина... Але вона щоразу вражає мене, навіваючи сумні думки, особливо останнім часом, коли все частіше говорять про можливий розкол країни.

Маю нагоду часто бувати в Росії і спілкуватися з росіянами, котрі живуть як у Росії, так і за межами своєї батьківщини.

Росіяни мені видаються людьми хорошими, щирими.. Але, на жаль, неповага до інших націй характерна для багатьох із них (відчула на собі). А ще вони дуже тяжко призвичаюються до життя за межами Росії, погано асимілюються. Відомо, що чимало з них, переселившись до Америки, та і не засвоїли англійської мови...

Тому, вважаю, їм краще жити на своїй землі.

Та багато з них не хочуть жити в Росії з економічних та соціальних міркувань і прагнуть емігрувати. І ті, кому це вдалося, не хочуть повертатися на історичну батьківщину. Хоча продовжують вважати Росію своєю батьківщиною, любити її (на словах, адже на відстані її любити легше) і страждати на чужині… Напевно, це одна з загадок російської душі.

Якось мала нагоду спілкуватися з росіянкою, що мешкає в Естонії. Ми зустрілися в Москві, куди вона приїхала в гості до родичів. Привезла з собою вуджену скумбрію. "Це єдине, що залишилося смачного з естонських продуктів після вступу країни до Євросоюзу", - пояснювала вона кожному, кого пригощала. Мені довелося вислухати довгу, наче завчену напам`ять, промову про те, як погано живеться в країнах Прибалтики після розвалу СРСР... Про те, як естонці вдають, наче вони не знають російської, і їй доводиться спілкуватися з ними лише естонською мовою… Про те, як там не люблять росіян і вороже до них ставляться… Про те, як вона не любить естонців, Естонію, Євросоюз і не сприймає політичних, економічних та соціальних змін, які там відбулися. При цьому вона не переставала захоплюватися Росією. "У Росії найкраще, ви щасливі тим, що живете в Росії", - повторювала вона, звертаючись до своїх російських родичів і друзів, які без особливого ентузіазму погоджувалися з нею.

"Я не змогла б жити в країні, яку так сильно не люблю, де мені так некомфортно. Це ж справжня мука", - сказала я їй. – Може, тобі краще повернутися в Росію? І теж бути щасливою?"

Вона замовкла й пильно подивилася мені у вічі, намагаючись зрозуміти, чи я раптом не глузую з неї.

Ні, я не глузувала. Я говорила цілком серйозно, бо справді не уявляю собі життя в чужій, ненависній країні.

Вона щось спробувала пояснити… Говорила так непереконливо, що я навіть не запам’ятала її аргументів. Суть у тому, що повертатися в Росію вона аж ніяк не бажає.

Пам’ятаю лише, що її російська подруга сказала: "А я змогла б жити в будь-якій країні, якби там було море, - я море дуже люблю".

Напевне, ті росіяни які після 1933 року переселялися на Південний Схід України, теж мріяли про море. Чи, може, їх приваблювали родючі землі та полишені вимерлими українцями хати й майно...

Хай би як, та тепер їхні нащадки живуть на цих землях і є громадянами України.

І не варто б згадувати про те, що було колись, якби минуле не мало наслідків у наш час.

А наслідки є, і вони насправді вражаючі. Це велике переселення росіян виявилося бомбою уповільненої дії, і час цієї дії настав сьогодні. Ми маємо здебільшого непатріотичний, неукраїнський південь, який тяжіє до Росії так, що аж готовий злитися з нею. Частина громадян нашої держави не зацікавлена в її територіальній цілості та в її існуванні взагалі.

…На презентації вищезгаданої карти Голодомору колишній директор Українського інституту національної пам’яті академік НАН України Ігор Юхновський (його на цій посаді змінив якийсь неокомуніст), зокрема, розповів про те як у Верховній Раді приймався закон про визнання Голодомору геноцидом. Частина депутатів з Партії регіонів проголосувала за цей закон (на його прохання), а частина – ні. То були депутати з місць, заселених росіянами...

- Ігорю Рафаїловичу, це ж не єдине голосування, де проявляється ставлення цих людей до країни, у якій вони живуть. Була безліч інших важливих голосувань, це і громадська думка, і народне волевиявлення, це й відповідне ставлення до української мови й культури, до української історії. Це формування негативного іміджу країни за кордоном. Це виховання нового покоління українських росіян у дусі неповаги до власної держави...

Пан Юхновський сказав таке:

- Справді, те, що ці люди були переселені, впливає на їхнє ставлення до України як до держави. Люди по-різному поводяться на чужій землі. Але вони приїхали на чужу землю від імені держави, яка їх послала, і вони підтримуватимуть ту державу, яка їх послала. Вони самі цього можуть і не усвідомлювати…

- Отже, ми приречені на те, що частина людей в Україні - нащадки тих переселенців - весь час тяжітимуть до Росії, відповідно голосуватимуть на виборах, виявлятимуть неповагу до української мови й культури та виховуватимуть у цьому дусі своїх дітей?

- Минає час, і кожна земля «робить» націю… Неукраїнці асимілюються, стають українцями, і це не залежить від свідомості людей чи від директив влади. Так само чужоземці стають поляками на польській землі, французи - на французькій землі, німці - на німецькій. Час усе виправить…

Я позаздрила оптимізмові пана Юхновського. Скільки ж іще має минути часу, аби росіяни стали українцями? Напевно, що не менш як сотня років… Думаю, цей процес піде швидше, якщо Україна зможе підняти економіку. Якщо життєвий рівень в Україні буде вищий, ніж у Росії, «співвітчизники» вже не прагнутимуть злиття з історичною батьківщиною. Як показує світовий досвід, ситі й задоволені життям росіяни тужать за батьківщиною не менше голодних і роздратованих, але повертатися в неї не поспішають. І зливатися з нею теж…

My Webpage
Отредактировал irenasem (17 августа 2010)
Причина: вставка ссылки на источник



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх