,


Наш опрос
Нравиться ли вам рубрика "Этот день год назад"?
Да, продолжайте в том же духе.
Нет, мне это надоело.
Мне пофиг.


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Цивілізаційний вибір: продовження розмови
  • 18 июня 2010 |
  • 19:06 |
  • Batman |
  • Просмотров: 57528
  • |
  • Комментарии: 7
  • |
0
Цивілізаційний вибір: продовження розмови

Полеміка, яка зчинилася після публікації статті "Зіткнення цивілізацій посеред України", перетворилась на брутальну сварку із боку представників обох культур.

Нажаль, багатьма коментаторами тема статті сприйнялась не правильно. Не всі навіть зрозуміли, про що йдеться. Мабуть, обсяг статті не дозволив більш докладно викласти аргументи.


Загальні застереження

По-перше, факт існування двох культур - в жодному випадку не є якимось закликом до розколу, провокаційними закидами тощо.

Це просто спроба розібратися. Щоб допомогти збагнути усім - яким чином, і чому саме склалася суспільна ситуація, яку має Україна.

Якщо комусь цей аналіз спричиняє болісні почуття, то лише з вини обставин, що склалися. Якщо гастроентеролог у гастроскопі побачив виразку шлунку, яка вам дошкуляє, то хто він - провокатор чи гастроентеролог?

По-друге, багато хто сприйняв статтю як націоналістичну, антиросійську. Мова взагалі не йдеться про національні питання! Мова йде про цивілізаційну приналежність людей. І ця приналежність не обов'язково корелює з приналежністю національною.

І головне, спробуймо взагалі відкинути бодай якісь порівняльні оцінки націй та цивілізацій.

Адже не можна, не є правильним казати, що європейська цивілізація краща чи гірша за ісламську чи євразійську. Бо, як тільки починаємо давати їм оцінки, ми миттєво переходимо від аналізу до взаємних образ. Саме тому не можна, наприклад, спиратися в аналізі на книгу де Кюстіна, яка є блискучим описом євразійської політичної культури, але сповнена емоційними негативними оцінками.

По-третє, цивілізаційна парадигма, з якої починався виклад, чомусь залишається взагалі поза увагою.

Багато хто вважає, що поточну ситуацію в нашому суспільстві можна пояснити або в ракурсі мови, або ж наслідками "совковості". Мовляв, прийде нове покоління, яке виросло в часи незалежності, і проблеми розколу та непорозуміння зникнуть самі по собі. Це дуже спрощений погляд, не підкріплений жодним доказом.

Адже ніхто й ніколи не бачив, щоб за життя одного покоління якийсь народ зміг з однієї цивілізації перейти до іншої.

Про зміну цивілізаційної приналежності

Один і той самий народ у різні часи свого життя може належати до різних цивілізацій.

Давній приклад - угорці. Зараз їх не можна навіть уявити не європейцями. А в 10-му сторіччі для європейської цивілізації вони були просто карою Божою, засланою із чужого ворожого світу. У культурному розумінні угорці не мали нічого спільного з європейцями.

Процеси зміни цивілізаційної приналежності дуже повільні порівняно з життям людини. Вони наче геологічні процеси, помітні на великих відрізках часу.

Приклад із нашого власного минулого: в 11 столітті Київ та Суздаль належали одній культурно-цивілізаційній спільноті, в 15-му - уже різним, а в 20-му знову ж таки одній. Відрізок часу в тисячу років.

Що ми бачимо зараз?

Ми бачимо для України можливість - а це ще не є реальність! - дрейфу в зворотному напрямку. Тобто до ситуації, яка була до середини 17-го сторіччя.

Значне ослаблення Росії, яка є основою євразійської цивілізації, призвело до того, що підконтрольні їй протягом двох-трьох поколінь народи - миттєво повернулися до своєї культурно-цивілізаційної спільноти. Ніякі питання мовної та релігійної спорідненості не мали значення. Навіть для болгар, не кажу про чехів або поляків.

Балтійські народи знаходились під контролем євразійців значно довше, але відмінності релігії та мови зберегли їх від асиміляції. Тому вони теж досить швидко повернулись до рідного їм культурного середовища. Однак для декого з них - Естонія та Латвія - велика чисельність людей іншої цивілізації, які залишились на цих територіях, склало політичну проблему

Зовсім інша картина з білорусами та українцями. Вони були в складі євразійської цивілізації протягом 15-и, а може й більше, поколінь, поєднані з євразійською культурою релігією та близькістю своїх мов.

Ба більше, половина території сучасної України ніколи не належала до західної цивілізації.

Фактично, для половини народу стає питання не повернення до Європи, а питання зміни цивілізаційної приналежності. Але ж ми не впевнені, що така зміна взагалі для них можлива!

Для іншої половини, за яку можна теоретично говорити про повернення, таке питання можна практично сформулювати лише для областей, що підкорені євразійською культурою три покоління тому.

Для всіх інших історична пам'ять виглядає примарною. Хоча описана в першій статті межа є статистично достовірною. А це є ознакою історичної пам'яті на диво великої глибини.

Прошу всіх замислитись над фактом: нема ніякого історичного прикладу переходу народу з євразійської цивілізації до західної.

Приклад угорців або фінів мав місце так давно, що правильніше казати: вони разом із народами Європи створювали західну цивілізацію, а не приймали її готовою. Більш-менш подібним процесом є титанічна спроба сучасної Туреччини перейти з ісламської цивілізації до західної, не втрачаючи при цьому своєї релігії, а просто секуляризуючи та європеїзуючи спосіб життя.

Але де ж той український Кемаль, хто міг би ініціювати такий процес у нас?

Епізоди з минулого

Натомість ми маємо приклад зворотного процесу. Тобто процесу переходу українського народу із західної цивілізації до євразійської. Пропоную подивитись на деякі епізоди цього процесу, але не на рівні хронології події, а на рівні цінностей.

Епізод перший. Про джерело влади

Почнемо, зрозуміло, з Переяславської ради. З точки зору цивілізаційної парадигми найважливішим моментом було те, коли Хмельницький погодився на вимогу Бутурліна, що цар Алєксєй Михайлович не буде присягати козакам, а тільки козаки - йому.

Це є точкою, з якої починається зміна світогляду.

Політична культура Речі Посполитої, до якої належало українське козацтво, базувалася на світогляді шляхти: верховна влада в особі короля не могла ні в якому разі бути незалежною від самої шляхти. Шляхта мала право не тільки обирати короля, вимагати від нього присяги, але мала право на повстання проти короля.

Для цього світогляду джерелом вищої влади не може бути сама ця влада, джерело вищої влади - політичний народ. На той час і місце це шляхта. Світогляд Хмельницького вимагав саме такого ж відношення з московським царем, як і з польським королем.

Але для світогляду Бутурліна це було абсолютно неможливо. Московський цар вище за будь-яку аристократію, не кажучи про народну масу. По відношенню до нього всі інші є його холопи. Ніякого політичного народу в євразійській цивілізації не було.

Для євразійської культурної традиції влада є своїм власним джерелом, що ідеологічно може бути декоровано під різним соусом. Влада від Бога - за царів. Влада від пролетаріату - за КПРС. Здавалось би, у сучасній Росії є влада від народу. Але ж реально Путіна призначив Єльцин, а Медвєдєва - сам Путін. І так буде далі, якщо не станеться революція, після якої все одне буде так само.

Не в тому питання, яка із цих двох політичних культур краща. Питання в тому, що вони різні й не сумісні.


Тепер уявіть собі, як можна поєднати ці дві політичні культури в сучасній Україні? Як в одній державі влада водночас може бути і обраною народом, і самопризначеною?

Перемога Януковича в 2010 році - то є феномен. Бо переміг він згідно традицій західної культури, хоча сам переможець - стопроцентний євразієць. В 2004-му його перемога була б цілком у традиції євразійської цивілізації, до чого вів справу її адепт Кучма. Але не зараз.

А далі?

Янукович не зможе діяти всупереч своїй цивілізаційній приналежності. Тому про нього не правильно казати як про "проросійського політика". Він є органічною частиною цієї цивілізації

Епізод другий. Про спробу повернення

Гадяцькі угоди 1659 року були спробою повернутися до європейського світу. Переступити через релігійні та національні конфлікти, але залишитися в тій самій цивілізації. Характерна мотивація цього кроку, виголошена одним з її ініціаторів, Немиричем, перед сеймом Речі Посполитої: "Ми народжені у свободі, виховані у свободі, і як вільні люди нині повертаємося до неї".

Якби цей договір був затверджений сеймом, то Україна залишилась би в Європі, у крайньому випадку до розділу Польщі. Згідно Гадяцького трактату Україна - окреме Руське князівство в Речі Посполитій, із власним парламентом та виборною виконавчою владою - гетьманом. Для 17-го сторіччя це було б втіленням найпередовішої політичної думки.

Але Гадяцькі угоди були не тільки заблоковані сеймом. Вони не знайшли одностайної підтримки в Україні. Проти повернення до Європи були дві соціальні сили.

Перша - церква, що природно, бо конфлікт із поляками був перш за все релігійним.

Друга - козацькі низи, для яких відсутність "прав та вольностей" була не так актуальна, як для козацької старшини. Це теж зрозуміло, адже права та вольності - це поняття світогляду шляхти та старшини. Тобто - політичного народу, до якого селяни або низи козацтва не належали.

Ініціатори повернення в Європу - Немирич і Виговський - були вбиті. І не москалями, а своїми ж українськими козаками. Причому якщо Немирича вбили переяславці полковника Цецюри, які стояли за перехід під владу Москви, то Виговського вбили за наказом Тетері - одного з авторів Гадяцької угоди, тобто соратника по європейському вибору.

Замість повернення в Європу Україна поринула в громадянську війну, після якої на правобережній Україні фактично не залишилося населення.

Повертатися в Європу стало фізично нема кому.

Ілюстрація, чим може закінчитися дискусія про вибір між Сходом та Заходом.

Епізод третій. Про останнього гетьмана

Коли їдеш з Києва в Чернігів, то зразу ж за Козельцем дорога йде повз село Лемеші. З ним приходить на згадку ім'я Олексія Розума. Такого собі місцевого козака, котрий став графом Розумовським та генералом-фельдмаршалом Російської імперії.

Відома всім історія: цариця Єлизавета покохала малоросійського хлопця, співака із церковного хору, який фактично став її чоловіком. Олексій Розумовський, ставши другою персоною в Росії, не цурався своєї чисельної селянської рідні з Лемешів. Більш того, він її любив і опікав, особливо молодшого брата Кирила.

Чого не зробиш від своєї царської милості для коханого чоловіка? Ось і Єлизавета призначає 18-річного хлопця Кирила зразу ж президентом Академії наук. Може замало? Давай ще йому відновимо гетьманат, скасований Петром Першим.

Так і став Кирило гетьманом України. "Абсолютно зайву комедію виборів було розігране з великими пишнотами в Глухові" - меланхолійно констатував Валішевський, популярний біограф Єлизавети. А якщо б Олексій Розумовський любив свого пуделя більше ніж брата Кирила, то чим не привід Єлизаветі перевершити фантазією призначення коня сенатором Риму?

Так, за 4-5 поколінь, політична культура України перетворилася на ганебну комедією. Наруга над європейської політичною традицією стала сприйматися із вдячністю, як царська милість.

Насамкінець

А тепер, коли окреслена давнина явища, складність та безпрецедентність задачі - увага! Питання до адептів євроатлантичного цивілізаційного вибору:

"Назвіть, яким чином, ви зможете навернути до цього вибору хоча б одного переконаного євразійця?"

Мова вже не йде про якогось "аятолу" євразійства, типу Дугіна або Затуліна. Давайте візьмемо простих євразійських "талібів" на кшталт Вадима Колесніченка або Колі Левченка.

А тепер уявіть, що їх - мільйони. Уявили?

Схід і Захід разом...




Михайло Нічога, спеціально для УП








Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх