,


Наш опрос
Хотели бы вы жить в Новороссии (ДНР, ЛНР)?
Конечно хотел бы
Боже упаси
Мне все равно где жить


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Олександр Кузьмук: Чорноморський флот – це тільки початок
-1
Олександр Кузьмук найдовше в незалежній Україні керував оборонним відомством. Водночас, він є і найскандальнішим міністром – через історії з влучанням військової ракети в житловий будинок в Броварах і збиттям пасажирського літака над Чорним морем в 2001 році. Власне, через це його тоді й відставили...

Напередодні виборів 2004 року «перевіреного бійця» Кузьмука знову призначають міністром оборони в Кабміні Януковича. А після повернення глави Партії регіонів до уряду в 2006-му його «ставлять» силовим віце-прем’єром над міністром оборони Гриценком.

Не дивно, що саме Кузьмука вважали головним претендентом очолити Міноборони за Президента Януковича. Олександр Кузьмук на межі сил відпрацював всю виборчу кампанію, об’їздив з кандидатом всю Україну й не приховував своїх амбіцій щодо посади в уряді.

Але не склалося – в останню мить Президент замінив Кузьмука на Михайла Єжеля. Що стало причиною такого кроку: спротив Москви призначенню Кузьмука, якого досі вважають „пронатовським” міністром, чи йдеться про відлуння історій зі збитим літаком та броварським інцидентом? Про це, а також Чорноморський флот і ганебно низький бюджет армії на 2010 рік нардеп від Партії регіонів, радник Президента України Олександр Кузьмук розповів в інтерв’ю «Главкому».

Як військова людина і як політик я не бачу загроз Україні від Чорноморського флоту

Олександре Івановичу, в 2007-му на посту віце-прем'єра ви заявляли, що «російський флот має піти з України в 2017-му році, і треба робити все, щоб підготуватись до цієї дати». Тоді було зрозуміло, що ви повністю підтримаєте вивід Чорноморського флоту Російської Федерації з Криму в 2017-му році. Чому ви голосували за продовження його перебування в Україні?

В 2007-му році я дійсно казав, що треба робити все щодо безумовного виконання Великого договору. А Великий договір — це не лише вивід 2017-го року…

Чинити по-іншому, ніж голосувати в підтримку продовження терміну базування, я не міг. Я до молекул знаю ситуацію щодо Чорноморського флоту, щодо проблем його базування, і я гарантую і можу математично підтвердити, що ЧФ в 2017-му році фізично вийти з Севастополя не може.

Адже вивести флот – це не лише відправити кораблі. Якби це було так, їх можна було б закріпити буксирами і перетягнути в Новоросійськ чи на іншу базу... Але флот – це величезна інфраструктура: це бази, арсенали, ремонтна мережа, учбові центри підготовки екіпажів. Це соціальна інфраструктура: житло, дитячі садочки, школи тощо.

Цим усім, у тому числі через незрозумілі дії українського керівництва, абсолютно не займалися. Адже якщо брати 2007-ий рік – тобто через 10 років після підписання договору – то вже 50% діючої інфраструктури Чорноморського флоту в Севастополі повинно було бути прийнято Україною. Ми вже мали забезпечити робочими місцями тих, хто працював на Чорноморському флоті. Однак цього зроблено не було.

Але ж це не тільки провина українців. Росіяни теж не поспішали виконувати домовленості…

Росіяни дійсно не зробили нічого у себе, а українці – у себе. Така ситуація виникла через те, що протягом останніх п’яти років українська влада замість виконання спільних зобов’язань по Великому договору займалася у відносинах з Росією конфронтаціями, деструктивом. Тому моя позиція в 2007-му році і нинішнє голосування абсолютно логічні. Я бачу в цьому національний інтерес.

Якби ми цього не зробили, якби Президент не ухвалив важливе і складне політичне рішення, то у 2017 році ми підійшли б до ситуації, за якої у нас і Чорноморський флот залишився б на місці, і Україна від цього нічого не мала б. А так – взамін за перебування флоту ми маємо 40 мільярдів інвестицій, ми маємо вкрай важливе для нашої економіки зниження ціни на газ. Тобто вперше я побачив, як треба відстоювати національний інтерес.

Але українська влада регулярно піднімала тему підготовки Росії до виведення флоту, виконання нею угоди про перебування ЧФ у Севастополі. Проте у відповідь одразу лунали звинувачення, що на Росію тиснути не можна, ще до 2017-го року ще далеко... Як українці повинні були поводити себе стосовно Росії?

З 1997 року по декілька разів на рік збиралась українсько-російська комісія, на засіданнях якої ми інформували один одного, що зроблено по виконанню умов договору. І тоді справді прослідковувалася динаміка: зменшилась чисельність особового складу Чорноморського флоту, зменшилася кількість кораблів.

Але, починаючи з 2005-го року, коли стосунки між двома державами були зіпсовані, Президенти не зустрічались, питання не обговорювались, комісії не працювали, виконання договору практично було заморожено. То про що може йти мова? Єдиний вихід з цієї ситуації якраз було знайдено: пропозиція України була сприйнята російською стороною, Росія пішла на наші умови, хоч для неї це й не зовсім вигідно, а ми використали шанс реалізувати свій національний інтерес.

Віктор Янукович стверджує, що Чорноморський флот Росії – фактор стабільності в Криму. Чи погоджуєтеся з цим ви? Бо виглядає так, що насправді від нього безліч проблем – то українських цивільних випадково підстрелять, як дівчину минулого року, то по місту перевозять боєприпаси, то випадково стріляють з корабля по пляжу…

Давайте почнемо з того, що будь-яка присутність військових – українських, російських, американських чи будь-яких інших – це підвищений ризик. Тому що це – люди зі зброєю. Трагічні випадки і непорозуміння, про які ви говорите, справді мали місце. Але їх могло бути менше, якби йшлося про конструктивну, нормальну, цивілізовану співпрацю між двома країнами.

Безумовно, після прийняття рішення Президентами і ратифікації парламентами обох країн треба зафіксувати головне: Чорноморський флот перебуває на території іншої держави, він обмежується у своїх діях законами України, він виконує закони України. Це повинно усвідомити керівництво Міністерства оборони і Генерального штабу ЗС Російської Федерації, керівництво Чорноморського флоту.

Я вам наведу приклад: коли я був міністром оборони України і призначався новий командувач Чорноморського флоту, мені телефонував міністр оборони Російської Федерації, ми з ним обговорювали дату його прибуття. Командувач Військово-морським флотом РФ прилітав з новим командувачем до Києва, вони представлялись міністру оборони України, той представляв їх Президенту України і тільки після цього вони їхали в Севастополь. Тобто вони добре розуміли, де вони і з якою метою знаходяться. Зараз такого немає, але це треба відродити. Тоді вони усвідомлять свою відповідальність за перебування на території іншої держави. А коли йде конфронтація, коли крім гучних заяв жодного контролю над базами нема, то така ситуація, безперечно, і породжує трагічні та незрозумілі випадки. Зараз потрібно відродити нормальні відносини, нормальну взаємодію між військовими відомствами України і Росії.

Що стосується фактора загроз і стабільності. Давайте розберемося. Чи був загрозою для суверенітету України політичний, економічний і моральний тиск з боку Росії, який виник в результаті постійної конфронтації між двома державами? Так, це була загроза. Але сьогодні стосунки між Україною та Росією кардинально змінилися, замість суперечок тепер – нормальна робота. І ми для Росії, і Росія для нас стаємо передбачуваними на довгий термін. Тобто ця загроза нівелюється.

А по-друге, яку загрозу може нести для України Чорноморський флот? Я як військова людина і як політик їх просто не бачу. Ці твердження надумані недалекими політиками, які розмірковують про роль Чорноморського флоту у випадку війни Росії з кимось... Але про яку війну йдеться? З ким? І до чого тут Україна?

Крім того, всі заходи у випадку виникнення форс-мажорних обставин обумовлені у Великому договорі...

Але у 2008-му році ми вже мали таку форс-мажорну ситуацію...

Яку?

Коли кораблі ЧФ пішли воювати в Грузію...

А я собі не можу уявити, щоб вони не пішли, щоб під час конфлікту Грузії з Росією Чорноморський флот відсиджувався на базі і не підтримував дії своїх військ!

Ну Львівщині-то як заважає Чорноморський флот?

А якщо буде конфлікт, умовно кажучи, з Туреччиною? Зараз його не може бути, проте уявимо собі, що кораблі ЧФ підуть на Туреччину, а у відповідь війська НАТО почнуть бомбардувати Севастополь...

Слухайте, ми можемо так дійти і до інопланетян. На сьогоднішній день я не бачу можливості конфронтації Росії з Туреччиною чи Чорноморського флоту з турецьким флотом, який, до речі, в 4 рази більший, ніж ЧФ. Я бачу інше – що протягом останніх років Росія демонструє співпрацю з НАТО в питаннях забезпечення стабільності і миру при проведенні спільних миротворчих операцій.

Чи можете ви сказати, хто з найближчого оточення Президента був ініціатором рішення щодо продовження терміну перебування Чорноморському флоту? Хто підняв цю ідею і домагався її втілення в життя?

Я відповім коротко. Якби сьогодні в Україні в результаті виборів була інша влада, то й вона прийшла б до такого самого рішення. І сьогодні мені дивно чути, що цей договір розколює Україну. Це – надумане звинувачення. Мені незрозуміла реакція тієї ж Львівської обласної ради: ну Львівщині-то як заважає Чорноморський флот? Надання українським громадянам робочих місць, налагодження добросусідських стосунків між Україною і Росією – це що, не користь для України?

Я вам можу сказати: це – тільки початок. Сьогодні ми кажемо, що українські кораблі потребують негайно ремонту. Але де його проводити? В Америці, в Канаді чи в Брюсселі? Як ви думаєте, хто, якщо не росіяни, буде ремонтувати наші кораблі, вироблені на одних заводах з кораблями Чорноморського флоту?

А українські заводи не можуть їх ремонтувати?

Не може завод, який виробляє електричну лампочку, відремонтувати телевізор. Є специфікація. Сьогодні ВМС України мають проблеми зі зброєю, яка виробляється в Росії, з боєприпасами, яких нам не вистачає. Я переконаний: тепер всі ці питання будуть вирішуватись.

Я пішов би й далі: в Україні є програма будівництва вітчизняного корвета, яку ми самотужки проштовхуємо, а Росія в цей час корабель такого класу купує у Франції. То чому ж не купити його в нас? Я вважаю, що зараз відчиняються двері для того, щоб цей корвет для Росії будувався в Україні.

Росії потрібне створення 5-7 авіаносних груп. А кораблі такого класу на теренах Радянського союзу будувалися тільки в Миколаєві, більше такої верфі нема. Невже це не відкриває перед нами перспектив? Зараз можна по-іншому подивитися на проблему з крейсером «Україна»…

Та багато питань можна буде вирішити при новому рівні наших відносин.

Стан Чорноморського флоту експерти оцінюють як дуже застарілий. Навіть міська влада Севастополя вказувала на те, що минулого року відбулися масові звільнення і робітників, і офіцерів...

Стан Чорноморського флоту не є таємницею. Він такий же, як і у наших Військово-морських сил, тому що вони вийшли з одного джерела – колишнього Чорноморського флоту Радянського Союзу. Безумовно, у ЧФ, як і у наших ВМС, є великі проблеми технічного характеру. Але якщо зараз Росії гарантовано більше 30 років перебування на базі в Севастополі, то, безперечно, вона буде вживати всіх заходів для відновлення бойових потужностей Флоту.

Багато російських експертів скептично оцінюють ці перспективи, вказуючи на те, що грошей для інвестицій в Севастополь у Росії немає…

А навіщо в такому разі Росії було йти на такий важкий для себе крок, погоджуватися з пропозиціями України, залишатися в Севастополі ще на багато років – і спостерігати, як вмирає її флот? Це було би абсолютно нелогічно.

Є теорія, що Росія не хоче визнавати, що в них Чорноморського флоту фактично вже немає. Продовження перебування в Севастополі підтримує міф про сильний флот в очах Заходу і в очах самих росіян. Може це їх штовхало на укладання такої угоди?

Не є таємницею, що Чорноморський флот вже не відіграє ту роль, яку він відігравав за часів Радянського Союзу. Основою Чорноморського флоту, його головним ядром була Середземноморська оперативна ескадра, яка базувалась в Середземному морі.

Але для того, щоб Чорноморському флоту вийти в Середземне море, треба пройти через Босфор і Дарданелли. І ясна річ, що він буде виходити через ці протоки, але з зовсім іншою метою: Росія запропонувала співпрацю і вже бере участь у миротворчих операціях НАТО і в операціях по боротьбі з піратами в Аденській затоці. І жодної затримки кораблів через Босфор і Дарданелли сьогодні немає. Тому Україні треба разом з Росією нарощувати потужність наших Військово-морських сил і теж брати участь у таких операціях.

Україні було б дуже добре досягнути стандартів НАТО

Як продовження перебування ЧФ до 2042-го року узгоджується з наміром України бути позаблоковою державою? Чи може держава бути позаблоковою, нейтральною, якщо у неї на території ще 30 років буде перебувати чужа військова база?

А як тимчасове перебування Чорноморського флоту на території України може впливати на нашу позаблоковість? Абсолютно ніяк. І мені дивно чути, як прихильники вступу України в НАТО цитують статтю Конституції про те, що на території держави не може бути іноземних військових баз. Та якби Україна стала членом НАТО, то перше, що б її змусили, – це змінити цю статтю, тому що я сьогодні не можу назвати жодної держави-нового члена НАТО, на території якої не було б сьогодні розташованих баз НАТО. Вони є і в Болгарії, і в Румунії, і в Чехії, і в Польщі, і в Литві, і в Латвії…

До речі, а скільки коштує позаблоковість? Очевидно, вона вимагає багато коштів для розвитку власних збройних сил…

Жодна країна-новий член НАТО не зменшила витрати на національну оборону. Там правила гри вже інші, цього вимагає членство в НАТО. Якщо ви вступали, то ви знали, на що йшли.

То що Україні дешевше – членство в НАТО чи позаблоковість?

Якщо сьогодні бюджет національної оборони — 1%, то про жодне членство в НАТО не може бути й мови. Там би ніхто цього не зрозумів. Мінімум – 2–2.5%, але таких грошей в України немає.

Вас називають одним з авторів Закону про основи нацбезпеки і оборони від 2003-го року, у якому прописано прагнення України здобути повноправне членство в НАТО. Тоді вас називали прихильником вступу України до Альянсу. Яке у вас ставлення до цього питання зараз?

Давайте я поясню, чим для мене є НАТО. НАТО – і я від цього ніколи не відмовляюсь – це високі стандарти. Високі стандарти самих країн і високі стандарти їх збройних сил. Це безперечний факт.

Але давайте подивимось на ситуацію 2003-го року і сьогодні. В 2003-му році питання НАТО не вносило розкол в наше суспільство. Тому зараз до вирішення цього питання треба підходити з точки зору національного інтересу: що важливіше – бути членом Альянсу і розколоти країну чи мати консолідовану та об’єднану державу?

Тобто давайте виходити з наявної ситуації. Я визнаю, що НАТО – потужний воєнно-політичний блок, і до його складу входять потужні країни. І нам, Україні, дуже добре було б досягнути цих стандартів. Але якщо це впливає на внутрішню ситуацію в країні, призводить до розколу держави, то навіщо нам бути в блоці, який нас розвалює?

У 2003-му так само більшість населення була налаштована проти НАТО. Цифри підтримки членства в Альянсі практично не змінилися …

У 2003-му році населення України спокійніше ставилося до цієї ситуації, тоді не було такої тріщини в українському суспільстві…

Але її зробили політики, і Партія регіонів у тому числі…

А крім того, давайте подивимось, що сталося в самому НАТО, починаючи з 2003-го року. Ми стали свідками операції в Іраку, яка призвела до тисяч жертв серед мирних жителів. Якщо мені скажуть, що Ірак – це не операція НАТО, я відповім: вибачте, офіційно – ні, але багато країн НАТО брали у ній участь...

Давайте згадаємо Афганістан. Ну, ніяк Афганістан в євроатлантичний простір не вписується! Що відбувається там? Які там перспективи вирішення ситуації?

Одним словом, сьогодні ми можемо констатувати: з 2003-го по 2010-ий рік ми не спостерігали еволюції НАТО як гаранта безпеки.

Однак в операції в Іраку брали участь і українці, не вступаючи при цьому до НАТО.

Так, в Іраку були і українці. Але не українці впевнено заявляли на весь світ, що Ірак має зброю масового знищення.

Як українські військові сприйняли рішення по Чорноморському флоту? Адже навряд чи всі вони його беззаперечно схвалили. Чи не вдарило залишення ЧФ по їхній національній гордості?

А ви проведіть експеримент: поїдьте в Севастополь і спитайте не просто українських військових, а військових моряків. Я пам’ятаю ті часи, коли між флотами були добрі стосунки, наші флоти разом виходили на навчання, багатонаціональні навчання «Сі Бріз» не були жодною проблемою. Тоді нормальним явищем було, коли два капітан-лейтенанта брали один в одного кортики на стройовий огляд. Але коли вони при зустрічі перестали віддавати один одному честь, це стало абсолютно незрозуміло у військовому середовищі…

І от з 1 червня капітан-лейтенант російського флоту і капітан-лейтенант Військово-морських сил України будуть виходити з одного під’їзду в житловому будинку, сідати в один тролейбус і їхати на свої причали. Один піде на свій корабель, інший – на свій. Але ввечері російський отримає грошове забезпечення в розмірі приблизно 3 тисяч доларів, а український – в розмірі 300 доларів. Це – ненормальне явище. І якщо вже ухвалено політичне рішення, то давайте подумаємо про те, що одна й та сама робота, одні й ті самі навантаження військових оцінюються зовсім по-різному...

Ми повернемося до цього питання пізніше, але хотілося б уточнити: чи є серед високих військових чинів, з якими ви спілкуєтесь, люди, які негативно оцінили рішення по флоту?

Я не виключаю, що у декого – але однозначно не у більшості – могли б виникнути такі питання і відповідне ставлення до цього рішення. Армія – це не той організм, де єфрейтор сказав думати так, і всі думають. Ні, кожна людина має право на свій погляд. Однак військові відрізняються від цивільних тим, що вони не будуть верещати з цього приводу. У державі прийнято політичне рішення – і вони будуть його виконувати. Якщо я не згоден і не хочу виконувати це рішення, я повинен написати рапорт, зняти погони і… приєднатись до тих, хто верещить.

Президент нікому нічого не винен, він не зобов’язаний всіх обласкати

Під час призначення у Верховній Раді нового уряду депутатам роздали вашу біографію, і всі це зрозуміли так, що ви будете призначені міністром оборони. Зрештою, зважаючи на вашу роль у виборчій кампанії, це було б логічно. Чому в останній момент вас замінили?

Моя відповідь дуже проста. Так потрібно. І я з розумінням прийняв принцип Віктора Януковича, тепер Президента України, що власні амбіції повинні бути позаду. Крапка.

Коли вам повідомили, що вас не призначать? За хвилину до голосування, за півгодини?

Я прожив непросте життя і непростий кар’єрний ріст. І я з іронією дивлюсь на сьогоднішніх «маршалів вертикального взльоту», що в цивільних міністерствах, що у військових відомствах. Я пройшов все. І ще раз наголошую: я сприймаю це так, що на сьогоднішній день так потрібно.

Чи мали ви після того розмову з Президентом? Як пояснив вам своє рішення Віктор Янукович?

У Президента України дуже важка посада. Якби йому навіть хотілось щось для когось зробити, він повинен зважати інтереси держави. І він нікому нічого не винен, він не зобов’язаний всіх обласкати. Він повинен створити таку систему управління державою на чолі з самим собою, яка б приносила користь українському народу.

Тобто ви з ним не говорили з цього приводу?

Я вам розказав своє ставлення до цього кроку.

У журналістів є дві версії того, що сталося. Перша – нібито в Москві не могли пробачити вашу колишню пронатівську позицію колишню. І друга – що Віктор Янукович міг злякатися негативного резонансу у пресі з приводу згадок про той інцидент у Броварах 2000-го року. Як ви могли б прокоментувати ці версії?

Ну, за Бровари мене взагалі важко засуджувати... Я переконаний, що Президент Янукович – не з тих людей, які могли б чогось злякатись. Він прекрасно знає, що було, а чого не було в Броварах, і що було, а чого не було над Чорним морем восени 2001 року... Він прекрасно знає, що насправді відбувалося, і знає мою спроможність взяти відповідальність на себе.

Тому, по-перше, Президент нічого в житті не боїться. І, по-друге, він сам приймає рішення.

А як щодо того варіанту, що призначати вас йому могли заборонити в Москві?

Такі дитячі припущення викликають у мене тільки посмішку. Президент не консультується з іншими державами щодо своїх кадрових призначень.

Кажуть, що біля Президента є люди, які не хотіли вас бачити на посту міністра оборони. Зокрема, в їх числі називають главу його Адміністрації. Це правда?

Мене абсолютно не цікавить, кого Президент вибирає своїми радниками. Бо це справа лише Президента. Він визначає, сам для себе, кому він вірить, до кого прислуховується і кому довіряє.

Несподівано призначений міністром оборони Михайло Єжель свого часу працював заступником міністра під вашим керівництвом. Як ви його характеризуєте?

Якщо Михайло Єжель з мого подання призначався ще в 1996-му році командувачем Військово-морськими силами, якщо за моїм поданням він став контрадміралом і віце-адміралом, за моїм поданням він став адміралом Українських Військово-морських сил, то це означає, що я його характеризую позитивно.

Що стосується того, що нібито він раптово виник – це не так. Останні два роки він очолював Головну інспекцію Міністерства оборони України. Тож хто, як не він, реально знає стан і ситуацію в Збройних силах України? Мені відомо, що на посаду міністра оборони вивчалися багато кандидатур, і на ньому зупинились саме як на найбільш професійно підготовленій людині, яка добре знає реальну ситуацію у ввіреній йому сфері.

Чи радилися з вами з приводу його кандидатури?

Я ще до оприлюднення остаточних результатів виборів, відповідаючи на питання журналістів, говорив, що лише Президентові надається право приймати це дуже серйозне кадрове рішення.

Цьогорічний бюджет однозначно не принесе нічого для розвитку Збройних сил України

Вже підписаний закон про бюджет. Там армії виділяється 8.8 мільярдів із загального фонду, і ще 4.66 – з спеціального, тобто їх ще треба заробити. Це трохи більше, ніж минулого року. Що тепер буде з армією? Чи зможе вона вижити з таким бюджетом?

Незважаючи на те, що арифметично цьогорічний військовий бюджет дещо більший за минулорічний, реальний є навіть меншим за бюджет-2009.

На останній Колегії Міністерства оборони, яка розглядала це питання, я говорив, що цей бюджет однозначно не принесе нічого для розвитку Збройних сил України. Але при розумному, мудрому, жорсткому, твердому керівництві процесами фінансування Збройних сил, перш за все Міністерством оборони, він дасть можливість стабілізувати достатньо складну нинішню ситуацію.

На мій погляд, цей бюджет не повинен розпорошитися. Його основа мають спрямовати на вирішення соціальних проблем. Сьогодні, на превеликий жаль, відбувається достатньо інтенсивне звільнення офіцерів за їх власним бажанням. Тому я на колегії пропонував не розглядати питання модернізації, закупівлі техніки, озброєнь – сьогодні це не головне, і це завдання все одно не можна вирішити з таким обсягом бюджету, а зосередитися на вирішенні соціальних проблем.

Найперше потрібно зайнятися питанням грошового забезпечення, вирівняти його у порівнянні з іншими силовими структурами. Це ненормально, коли прапорщик Державної служби охорони отримує більше, ніж підполковник Збройних сил.

Важливим є питання будівництва житла для військовослужбовців, тому що воно абсолютно провалене попередньою владою. Його вирішенням ми стабілізуємо ситуацію, адже основним носієм бойового потенціалу є офіцерський корпус. При набутті достатніх темпів розвитку української економіки вирішиться і це питання…

Віктор Федорович давав «залізобетонну» обіцянку, що в 2010-му році зарплату офіцерам української армії буде підвищено на 40-60%. Чи буде змога зробити це?

Працюючи поруч з Віктором Федоровичем, я давно переконався, що слово, яке він дає, обов’язково буде виконане. Восени планується 50-відсоткове збільшення грошового забезпечення за посадовими окладами, і таке принципове рішення уряду вже є.

Гроші на це буде закумульовано до осені, коли відбудеться корегування бюджету. Однак багато залежить від Міністерства оборони. Якщо темпи звільнення офіцерів будуть зберігатися, якщо не буде кропіткої роботи, перш за все навіть індивідуальної, то ці гроші розійдуться на виплату компенсацій і виплат по звільненню.

Як ви ставитесь до того, що майже 4.7 млрд гривень армії треба заробити самій? Наскільки це реально?

Я ставлюсь до цього негативно. Це помилка. Я не бачу умов для виконання такої задачі, тим більше, що вже минуло чотири місяці поточного року. Планка дуже висока. Безумовно, Міністерству оборони, уряд і парламент повинні допомагати виконати це завдання. Однак ще раз хочу сказати: планка завищена.

Минулої осені багато офіцерів українських Збройних сил казали про жахливі цифри: наліт на льотчика – рекордно мізерний за останні 20 років, танки майже не їздять. Чи в цьому році ситуація залишиться такою самою?

На жаль, щодо цього у мене менше оптимізму. Сьогодні наліт на льотчика складає півтори години, а є і ще менше... Пропозиція, яку я озвучив на Колегії Міністерства оборони, полягала у тому, що нам потрібно скоригувати плани підготовки військ згідно з можливостями держави, вираженими в бюджеті національної оборони. Тобто, наприклад, якщо треба підготувати льотчика в обсязі нальоту у 5, 6 чи 10 годин, то потрібно, щоб це було гарантовано. Не треба створювати масштабних планів – вони і так не будуть виконаними, потрібно опуститися на землю і перейти до виконання реальних справ.

Минулого року ЗМІ повідомляли про відключення світла навіть у частинах протиповітряної оборони. Чи може ця ситуація повторитися з таким бюджетом?

Я знаю одне: що при нинішньому Президентові України – Верховному Головнокомандувачі жартувати зі Збройними силами у вигляді відключення військових містечок ніхто не наважиться.

Тобто за світло не платитимуть, а рубильник не виключать?

Ніхто не наважиться!

У передвиборчій програмі Віктора Януковича «Україна для людей» один з найяскравіших пунктів – початок переходу на контрактну професійну армію. Місяць тому ви казали, що зі старим бюджетом виконання цієї обіцянки вже є нереальним. Що буде в 2011-му році?

Бачите, яка продумана програма була у Віктора Януковича. Він не заявляв, що у такому-то році створить контрактну армію, він говорив про початок реального переходу до неї не з 2010-го, а з 2011-го. На мій погляд, у цьому році взагалі не треба займатись контрактом. Потрібно на певний період накласти мораторій на дії щодо переходу на контрактну армію.

Щорічно у нас кількість звільнених контрактників була більше кількості набраних, незважаючи на заяви тодішніх і Президента, і прем’єр-міністра. В результаті ми тільки втрачали – в авторитеті самої ідеї, в ресурсах, в грошах. 2010-й повинен стати серйозним підготовчим роком. А з 2011-го – при нормальному фінансуванні, при нормальному ідеологічному супроводі, за 5-7 років це питання можна вирішити. Професійну армію можна створити не раніше 2016 року.

На цей рік мінімальний бюджет армії мав скласти 19,8 мільярдів. Про це казали і ви, і керівники армії, і Віктор Янукович.

Так.

Скільки треба грошей на наступний рік з урахуванням низького цьогорічного фінансування?

Мінімум 21-23 мільярди.

Чи реальне виділення цих коштів?

Давайте почекаємо. І не тільки виконання бюджету, а як себе буде поводити оновлена українська економіка.

Ви є радником Президента. Чи зустрічалися ви після призначення на цю посаду з Віктором Януковича, щоб донести до нього свій погляд на розвиток Збройних сил?

Це така дивна українська забава: якщо ти радник Президента, то у всіх таке відчуття, що ти сидиш біля Президента цілими днями і щось йому радиш на вухо. Люблять українці бути біля Президента. Від цього наша біда.

Та залиште у спокої Президента, у нього більше за всіх в Україні функціональних обов’язків! Йому треба керувати державою, а не окремим міністерством чи окремими радниками. Радник Президента – це не той, хто стоїть під вухом і щось йому нашіптує. Він повинен вивчити проблему, сформувати пропозицію Президенту, направити її до нього. А справа Президента – прочитати і вимагати додаткових консультацій, особистих зустрічей і так далі. Так воно й відбувається.

Ви направляли йому якусь інформацію щодо бюджету на 2010-ий рік?

Щодо бюджету – ні, а щодо інших питань – направляв. І Президент вивчає мої пропозиції.

Про які питання ви говорите?

Питання оборони – це дуже делікатна тема, яка інколи не потребує всенародного обговорення

Чи будете ви доносити йому свою думку щодо необхідності збільшення військового бюджету?

Обов’язково. Тим більше, до кінця липня уже можна буде робити висновки щодо роботи з виконання бюджету-2010. Я обов’язково формулюватиму свої думки з приводу бюджету і висловлюватиму їх Президентові.

Я таких як Олександр Черпіцький не призначав би за жодних обставин

Наприкінці минулого року ви заявили, що гроші на армію знайдуться, якщо перестануть красти. І от заступником міністра оборони, директором Державного департаменту надлишкового майна та земель, призначається Олександр Черпіцький. Подейкують, його було призначено в обмін на перехід його брата до складу коаліції у Верховній Раді, а до армії він не має жодного відношення. Крім того, його звинувачують у причетності до різного роду «сірих схем». Ось такі люди не дозволять красти?

Я не знаю того заступника міністра оборони. Знаю одне: що я таких не призначав би за жодних обставин. Але я знаю інше. Я особисто чув, як Віктор Янукович чітко сказав: Президент не може призначати всіх, це не його питання, але він подивиться, як будуть працювати всі органи державної влади перші 2-3 місяці, і якщо хтось не буде тягнути, його буде замінено. А про природу призначень в Міністерство оборони я не знаю...

Є об’єктивні сумніви у тому, що такі люди зможуть забезпечити збереження коштів Міністерства оборони. Як це проконтролювати?

Безумовно, в мене є питання і до цих людей, які погодились на такі посади, – ясно, що вони до них не готові. Є питання і до тих, хто їх призначав і рекомендував. Але я знаю, що сьогодні настільки важкий час, що якщо при цьому допускалися помилки, то вони будуть виправлені.

Віталій Червоненко, «Главком»



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх