,


Наш опрос
Хотели бы вы жить в Новороссии (ДНР, ЛНР)?
Конечно хотел бы
Боже упаси
Мне все равно где жить


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Чим закінчиться 11 травня для опозиції?
0
Блокування Верховної Ради не вдасться тому, що боягузи з опозиції не здатні захистити навіть десяток своїх власних місць для голосування в парламенті, а чинна влада вже показала, що не дозволить нікому, щоб їй диктували умови. Крім того, опозиція виявилася нездатною зібрати 27 квітня таку кількість людей, щоб в депутатів від правлячої коаліції затрусилися колінця, і полум’яне бажання голосувати за ратифікацію вивітрилося. Це означає, що опозиція не змогла вивести на вулицю людей у ключовий для країни момент, отож, ймовірність того, що вона зможе це зробити, коли градус політичного протистояння буде не такий високий, мінімальна. Зрештою, саме день ратифікації був своєрідним Сталінградом, що завдав сучасній опозиції і її лідерам смертельної поразки. Тепер опозиція перейде на тактику партизанської війни з владою, але наскільки такі дії можуть бути ефективними, коли про спільні дії опозиціонерів можна говорити з великою натяжкою. Більше того, що далі, то єдності буде менше, цього вчить нас як новітня історія Української держави, так й історія національно-визвольного руху українців.

Навіть якщо абстрагуватися від історичного детермінізму, однаково нема де дітися від проблеми лідера або лідерів опозиції, які мають були готові взяти на себе політичну відповідальність та відповідальність за людей, яких вони виведуть на вулицю. Власне, в Україні зараз немає лідера, який би міг консолідувати навколо себе принаймні більшу частину людей, які не схвалюють кроки нової влади.

Юлія Тимошенко як політик – повністю дискредитована. Дуже хотілося б подивитися на тих 18% електорату, які малюють їй соціологи. Невже в цій країні є люди, які їй вірять?!

Присутність в опозиції Тимошенко – найбільша проблема інших кандидатів в опозиційні лідери. Проблема не стільки в тому, що лідер БЮТу найбільш енергійна, харизматична, має найпотужнішу опозиційну партію, як в самому факті перебування Тимошенко в опозиції. Ні для кого не є таємницею, що для великої частини суспільства Тимошенко і Янукович – політичні близнюки. Вчергове це підтвердила й заява прем’єр-міністра Росії Володимира Путіна про те, що його екс-колега Юлія Тимошенко не заперечувала проти продовження перебування Чорноморського флоту Росії в Україні після 2017 року. Можна сперечатися щодо правдивості слів Путіна, але фактом є інтерв’ю Тимошенко кількарічної давнини одному з друкованих українських видань, де вона публічно заявила, що не заперечує проти продовження Росією оренди бази в Севастополі.

Крім того, минулорічна газова угода Тимошенко з «Газпромом» – це така ж сама здача національних інтересів, як харківські угоди Януковича з Медведєвим щодо флоту. Не скоро забудеться й бездарна економічна політика екс-Прем’єр-міністра, внаслідок якої Україна перетворилася у найбіднішу країну Європи. З таким багажем треба йти не в опозицію, а на політичну пенсію.

З одного боку, усвідомлюючи політичну безперспективність Юлії Тимошенко, з іншого – небезпеку політичного поглинання, як це вже не раз було із її союзниками, в партнери по опозиції до неї не поспішають записуватися ні Арсеній Яценюк, ні Анатолій Гриценко, а екс-Президент Віктор Ющенко взагалі відмовився співпрацювати з лідером БЮТу. Саме цей розклад зумовив те, що різні опозиційні сили досі не спромоглися створити чіткого координаційного органу опозиції. Навряд чи він буде створений. Відсутність єдності в лавах опозиції програмує наперед негативний для неї результат. Не зможуть за собою повести великі маси народу ні Арсеній Яценюк, ні Анатолій Гриценко. Останній взагалі не харизматичний, а кабінетний політик, навіть більше бюрократ. Щодо Яценюка, то свій кредит довіри він вичерпав на президентських виборах, коли змінив задекларовану проєвропейську позицію на промосковську. Дивно, чому він тепер виступає проти ЧФ РФ – це абсолютно не корелюється з його передвиборчою програмою «Новий курс». Віктора Ющенка як нового-старого опозиціонера серйозно ніхто не розглядає. Можна бути безхребетним Президентом, але безхребетним опозиціонером бути не можна. Вічний опозиціонер і революціонер Олег Тягнибок вже багато років не може вийти за рамки свого електорального гето і поки що не видно за рахунок чого він збирається змінювати статус-кво.

Відтак, сьогодні ми маємо ситуацію, коли влада сильна і рішуча, як ніколи, а опозиція слабка й роздріблена, як ніколи. За таких умов досягнути цілей, які ставить перед собою опозиція нереально. Не може старий розбитий «Запорожець», на який подібна теперішня опозиція, протаранити БТР у вигляді влади. Розраховувати можна хіба що на партійно незаангажований третій сектор – громадянські організації та рухи. «Антитабачна кампанія» довела, що лише завдяки студентським організаціям на вулиці можна вивести більше людей, ніж через партійну мобілізацію. Разом з тим, маємо досвід акцій «Україна без Кучми», «За правду», де саме громадські організації та рухи були найактивнішими та найчисленнішими, однак вони закінчилися невдачею.

Масовість і радикальність протестів – це те, чим може опозиція переламати ситуацію на свою користь. Однак люди не підуть – нема за ким. А тих, хто піде, буде недостатньо. Запал активного студентства, членів партійно незаангажованих громадських організацій закінчиться, як тільки вони зрозуміють, що їх використали. Використали старі політики, які стали опозицією до 2012 року, щоб на нових парламентських виборах стати владою. Новою цинічною владою, яка не буде зацікавлена у денонсації домовленостей з Росією щодо флоту. Чи не це – привернути увагу до себе, щоб не забули, щоб виглядати захисниками національних інтересів, щоб «засіяти» електоральне поле – є головною метою опозиції 11 травня? Якщо так, то 11 травня може стати тим, чим було для учасників акції «Україна без Кучми» 9 березня 2001 року – кінцем.

Петро Марич, Гал-інфо.

My Webpage



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх