,


Наш опрос
Как поступить с Трибуном SERGANT888?
Забанить нах...
Лишить права комментировать
Пусть живёт-мне он не мешает


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Невідомі історії Майдану
Невідомі історії Майдану

Від часів "помаранчевої революції" минуло вже п’ять років, однак досі залишається чимало білих плям і сторінок в історії Майдану. Вірніше, про нього написано достатньо, а от про те, що передувало помаранчевим подіям – вкрай замало.

Зокрема, практично відсутні ґрунтовні дослідження ролі та місця руху "Пора!" в "помаранчевій революції", не було ретельно вивчено технології суспільних процесів, які обумовили Майдан.

П’ятиріччя Майдану – це гарна нагода, щоб нарешті поділитися своїми спогадами про події, які маловідомі широкому загалу. Тим більше, що авторові випала доля бути одним із фундаторів громадянської кампанії "Пора!", відтак кухню революційних процесів 2004 бачив з середини.


Як все починалося?


У 2003 році, за рік до виникнення "Пори" "кухня революції" знаходилась на незалежному і багатьом відомому Інтернет-порталі maidan.org.ua. Цей "пульс громадянського спротиву", як сам себе називав сайт, акумулював численних активістів і громадян, що шукали можливості відновлення боротьби після провалу акції "Україна без Кучми".

Maidan.org.ua був не лише каналом громадянських новин, але й ресурсом навчальної інформації про методи ненасильницького спротиву, про правила розбудови мережевих неієрархічних структур, а також про способи боротьби з державною пропагандою.

З часом, на сайті був зібраний досвід сербського "Отпору", білоруського "Зубру" та грузинської "Кмари".

Для обговорення методів спротиву щотижня відбувалися навчальні зустрічі громадського активу. Групами від 5 до 12 чоловік доводилося збиратися аби де.

В кращому випадку – в порожніх вечірніх аудиторіях Києво-Могилянки, в гіршому – в обшарпаному київському помешканні в районі Лисої гори. Одного постійного організатора не було. Кожна зустріч ставала результатом взаємного волевиявлення активістів, невдоволених станом справ в країні.

Дуже скоро стало зрозуміло, що без хоча б якогось мінімального фінансування подальший розвиток опозиційного громадянського руху в Україні неможливий.

Хоча б через те, що навчальні зустрічі необхідно було робити масовими, а сам рух спротиву розпалювати в регіонах України.

В грудні 2003 року через Інтернет-сайт maidan.org.ua київський опозиційний актив встановив контакт з Westminster foundation for Democracy, точніше з представником цієї структури, українським емігрантом в Греції Олегом Кирієнко.

Закордонна фундація надала попередню згоду на грантове фінансування серії навчальних семінарів для молоді в регіонах України. При цьому, як і в більшості грантових проектів, фундація хотіла, щоб ми навчали молодь речам, які зовсім не відносилися до політики..

Натомість, ми розуміли, що ці семінари, які мали відбутися в лютому-березні 2004 року, – це шанс мобілізувати і навчити актив для майбутнього політичного руху опору. І втратити такий шанс неприпустимо.

Для реалізації грантового проекту і проведення семінарів в регіонах України було сформовано адміністративну групу, в яку, окрім мене, увійшов активіст maidan.org.ua Андрій Ігнатов і молодіжний громадський діяч Віктор Гуменюк.

За наполяганням представника Фонду Олега Кирієнка до нас були долучені троє представників львівського молодіжного опозиційного гурту "Опір Молоді" – Володимир Вятрович, Ярина Ясиневич та Андрій Когут.

Пізніше ці шестеро, які не мали ані грошей, ані посад, ані вагомого на той час впливу, стали засновниками, ідеологами та координаторами революційного руху "Пора". Але це було трохи пізніше…

В лютому 2004 року наш гурт з 6 активістів розпочав проводити дводенні семінари в регіонах. Запоріжжя, Херсон, Миколаїв, Сімферополь, Полтава, Чернігів, Житомир, Луцьк та інші міста були відвідані під виглядом "навчання молоді методам PR в громадській роботі".

Насправді, дводенні семінари були присвячені зовсім іншим питанням. В перший день запрошені нами координатори сербського "Отпору" Станко Лазендич та Олександр Марич ділилися досвідом повалення сербського диктатора Слободана Мілошевича.

Вони розповідали про способи організації та роботи опозиційного громадського руху, про методи ненасильницької боротьби. Їм активно допомагав перекладач Марко Маркович.

Білоруський досвід боротьби з режимом презентував Влад Кобець – координатор опозиційного до Олександра Лукашенка руху "Зубр".

Після презентації іноземного досвіду ми показували учасникам семінарів документальний фільм про події "Україна без Кучми".

На другий день тренінгу моїм завданням було ознайомити молодіжний актив з реальним станом справ в Україні, з утисками демократії і свободи та мотивувати їх до активної боротьби.

Результати семінарів перевершили всі мої очікування. По-перше, рівень протесних настроїв в молодіжному середовищі виявився значно вище, ніж ми очікували.

По-друге, молодь виявляла завзяту готовність "створювати український "Отпор". По-третє, з самого початку занять нашою діяльністю впритул зацікавилося СБУ.

Водночас із семінарами, у вузькому колі адміністративної групи обговорювалося питання створення масового опозиційного руху, його стратегії й тактики.

Для проведення семінарів від Westminster foundation for Democracy було отримано грант в розмірі 64 тисячі фунтів стерлінгів. За нашими розрахунками, в разі добрячої економії, можна було не лише семінари провести, але й запустити опозиційний рух та протримати його принаймні до вересня 2004 року. Так, власне, і сталося.

14 лютого 2004 року в Києві на розширеному засіданні адміністративної групи було затверджено загальну стратегію опозиційного руху. Було вирішено розпочати діяльність з провокаційної наліпкової кампанії, яка буде спрямована проти системи "кучмізму".

Після чергової серії регіональних семінарів, розширене засідання адміністративної групи відбулося в Києві 8 березня. На ньому ми після тривалих суперечок визначилися з назвою – громадянська кампанія "Пора!", обрали логотип та затвердили оригінал-макети перших чорно-білих наліпок із запитанням "Що таке кучмізм?".
Невідомі історії Майдану
Була запущена реєстрація Інтернет-сайту кампанії www.kuchmizm.info.

В ніч з 28 на 29 березня 2004 року, разом з переходом на літній час, стартувала діяльність "Пори". В 20 обласних центрах на вулицях з’явилися чорно-білі наліпки з запитанням "що таке кучмізм?". 17 активістів було затримано працівниками міліції, однак це не зупинило розклейку наліпок.

Поява агітматеріалу з незрозумілим запитанням від нікому невідомої "Пори" спричинила інтригу в політичних колах та жвавий інтерес серед ЗМІ.
Невідомі історії МайдануАдже найдопитливіші папарацци та службисти не могли прослідкувати зв'язок "Пори" з жодною з тогочасних політичних сил. Відтак, на арену сходила самостійна і непрогнозована громадянська сила.

Паралельно з нашою діяльністю, навесні 2004 року розгорнути свій рух планував лідер коаліції "Свобода вибору" Владислав Каськів. Однак, початково він мав називатися "Хвиля Свободи", а основною його метою мало бути забезпечення чесних і прозорих виборів за кошти іноземних грантодавців.

Однак, вже після того, як ми провели навчальні семінари, затвердили назву майбутнього опозиційного руху та запустили в друк перші наліпки, Владислав Каськів чомусь вирішив перейменувати свою "Хвилю Свободи" в… громадянську кампанію "Пора".

Зорієнтувавшись в напрямку громадянської боротьби за чесні та прозорі вибори, він почав гуртувати навколо себе однодумців та друкувати жовті наліпки зі логотипом "Пори".

"Пора" Владислава Каськіва несподівано для нас винирнула під час виборів мера Мукачева 18 квітня 2004 року, де її яскраво презентував Олександр Солонтай. Активність в Мукачево доросла до того, що жовту наліпку "Пори" начепили Віктору Ющенко під час однієї з його прес-конференцій.

Відтак, український революційний досвід отримав якісну відмінність від історії Сербії, Грузії та Білорусі. Якщо в тих країнах діяв один єдиний опозиційний рух, то в Україні виникло відразу два рухи, при цьому – однойменні.

Для того, щоб хоч якось не заплутатись, активісти розрізняли дві громадянські кампанії за кольором наліпок. Оскільки у нас вони були чорно-білі, відтак і рух охрестили в народі "Чорною Порою". В свою чергу, у Владислава Каськіва була "Жовта Пора".
Невідомі історії МайдануНасправді, різниця була значно глибшою. Якщо наша "Пора" була безлідерною та неієрархічною, то у Владислава Каськіва все було навпаки. Якщо ми особливу увагу приділяли розвитку регіональної мережі, то "Жовта Пора" посилювала центральний київський офіс.

Зрештою, засновники "Чорної Пори", починаючи діяльність, не мали на меті жодних владних амбіцій. Після подій на Майдані "Чорна пора" трансформувалася в звичайну громадську організацію.

Натомість "Жовта Пора" перетворилася в політичну партію та в боротьбі за парламентські місця таки здобула депутатський мандат для Владислава Каськіва.

Зараз згадки про це не викликають вже жодних емоцій. Однак навесні 2004 року стяло надзвичайно болюче питання: як мобілізувати суспільство на революційні зрушення, коли в одній самій сфері діють дві однойменних організації, але з різними методами, стратегіями і тактиками? І як уникнути конкуренції?

Олексій Толкачов, спеціально для УП, далі буде…

Ссылка

-->


Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх