,


Наш опрос
Как изменилась Ваша зарплата в гривнах за последние полгода?
Существенно выросла
Выросла, но не существенно
Не изменилась
Уменьшилась, но не существенно
Существенно уменьшилось
Меня сократили и теперь я ничего не получаю


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Чим платити пенсії майбутнім пенсіонерам?
  • 30 мая 2009 |
  • 15:05 |
  • bayard |
  • Просмотров: 63817
  • |
  • Комментарии: 5
  • |
0
Напередодні виборів в Україні постійно зростає кількість популістських тем (мова, НАТО, вибірність суддів, прийняття нової Конституції на референдумі, негайного переходу Збройних Сил на контракту систему, недопущення підвищення тарифів тощо), які використовуються політиками, аби привернути на свій бік виборців. І чим менше вони розбираються в тій чи іншій проблематиці, тим більше галасливих заяв і демагогії від них можна почути. Якщо політик, як то кажуть, у темі, то йому дуже важко проголошувати дурниці зі щирістю в голосі. І навпаки, якщо політик абсолютно не розуміється на тих чи інших питаннях, то проголошувати дурниці йому вдається дуже навіть легко. Потрібно лишень робити це палко й категорично, подаючи свою позицію як таку, що спрямована виключно на захист простих людей. Головне – щоб у голосі чулися нотки переживання за народну долю. Акторські здібності в цьому випадку куди важливіші за професійність та моральність.
Нинішня президентська кампанія, крім уже знайомих для українського вуха тем, ознаменувалася витягування на публіку ще одного демагогічного питання – неприпустимості підвищення пенсійного віку, оскільки, мовляв, середня тривалість життя людей в Україні занизька.
У ролі головного захисника простих людей у нас, як завжди, виступила пані Тимошенко, яка і втрачені заощадження обіцяла повернути протягом двох років, і армію перевести на контрактну основу з 2008 року, і виборність суддів запровадити. Нещодавно на одному з телешоу вона простих людей від поганого Пинзеника кинулася захищати, який начебто пропонував підвищити пенсійний вік. Пишу “начебто”, бо від самого Пинзеника ніхто цього не чув. Але “захисниця” все рівно народ захистила, проголосивши, що в нас люди до пенсії зазвичай не доживають, а як тільки почнуть жити стільки, скільки в Японії, тоді й будемо підвищувати вік виходу на пенсію.
Проте одна справа вводити в оману виборців, видаючи їм явно нездійсненні обіцянки, інша – безвідповідально засовувати під сукно проблеми, які чим далі, тим болючішими ставатимуть для суспільства.
Безперечно, брак реформ у пенсійній системі – одна з проблем, яку наші політики протягом багатьох років відкладають на майбутнє. Вони не бажають казати правду про те, що неврегулювання цього питання матиме тяжкі наслідки для всіх громадян країни вже в найближчому майбутньому, не кажучи про більш віддалену перспективу.

Крах солідарної системи

В Україні маємо нині так звану солідарну пенсійну систему. Сьогоднішнє покоління працівників через внески до солідарної пенсійної системи забезпечує виплату пенсій тим, хто досяг пенсійного віку. При збереженні такого порядку в майбутньому, осіб, котрі перебувають у працездатному віці зараз та які згодом досягнуть пенсійного віку, мають забезпечувати наступні покоління працюючих. Але, на жаль, світові тенденції, особливо в розвинутих країнах, невтішні: співвідношення кількості працюючого населення до тих, хто вийшов на пенсію, дедалі погіршується. Тобто з кожним роком працюючим все важче забезпечити фінансування пенсій. Головними причинами цього вважається зменшення народжуваності та зростання середньої тривалості життя тих, хто досяг пенсійного віку.
Повною мірою ця тенденція знаходить своє відображення і в Україні.
Для того, щоб було зрозуміло, що нас очікує без проведення пенсійної реформи, наведу розрахунок експерта Володимира Рапопорта , наданого одному з видань.
Так, пан Рапопорт звертає увагу на те, що за даними Держкомстату на 1 січня 2008 року (свіжіших даних поки що немає) протягом найближчих 5 років пенсійного віку досягнуть 1331894 чоловіків (їм на той час було 55–59 років) та 1806190 жінок (їм було 50–54 роки ). Усього 3138084 осіб. У робочий вік вступлять ті, кому зараз 15–19 років, а таких усього 3218533 чоловік. Тобто в економіку ввіллється на 80 тисяч осіб більше, ніж вийде на пенсію.
Проте, в наступне п’ятиріччя співвідношення різко змінюється на гірше.
У період з 2014-го по 2018 рік на пенсію вийде 1485209 чоловіків і 1946790 жінок – усього 3131999 осіб, а вступлять у працездатний вік 2398150 чоловік, тобто на 734 тисячі осіб менше. Дай Боже, пише пан Рапопорт, усім цим 2 млн. 400 тис. дітям у доброму здоров’ї дожити до працездатного віку й далі жити та працювати, але статистика цього не підтверджує, тобто кількість нових працівників у економіці може бути ще меншою.
А далі буде зовсім погано. У період з 2019-го по 2023 рік на пенсію вийде 1705578 чоловіків та 1660295 жінок – загалом 3365873 особи, а в економіку прийде 1931995 осіб, тобто на 1 млн. 434 тис. чоловік менше. Неважко передбачити, що до того часу, як на пенсію підуть нинішні 45–50- річні чоловіки та 40–45-річні жінки, якщо нічого не змінювати, пенсію їм платити буде нічим.
Період Досягнуть пенсійного віку Увійдуть у працездатний вік Різниця

2009–2013 3138084 3218533 +80469

2014–2018 3131999 2398150 –733849

2019–2023 3365873 1931995 –1433878



Уже зараз, за даними Держкомстату (станом на 1 січня 2008 року), на 1000 осіб працездатного віку припадає 649 осіб непрацездатного віку. Хоча й ця цифра певною мірою лукава і недостатньо відображає реальну ситуацію з навантаженням непрацюючих на працюючих, тому що працездатним періодом в Україні вважається вік з 15 по 54 роки в жінок і з 15 по 59 років – у чоловіків. Тобто в розрахунок працездатних потрапляють учні старших класів шкіл і студенти, які переважно ще не працюють.
Отже, ці тенденції лише погіршуватимуться... Це не чиїсь злі наміри чи бажання, це реалії сучасного світу. Зупинити їх гарними виступами перед публікою неможливо.

Як вимірюють середню тривалість життя

Найбільш вагомим аргументом щодо неприпустимості підвищення пенсійного віку вважається начебто дуже низький рівень середньої тривалості життя українців.
Та коли запитую – чи то політиків, чи то пересічних громадян, – як же ця клята середня очікувана тривалість життя розраховується і від чого вона залежить, то виявляється, що тих, хто розуміється на цій проблемі, дуже небагато. У цьому складі депутатського корпусу, може, чоловік п’ять знайдеться. Але всі наші обранці у будь-який момент готові кинутися публічно виступити “на захист інтересів простих людей”.
Тому дозволю собі розпочати саме з роз’яснення того, що таке «середня тривалість життя» і чому фахівці оперують терміном «середня очікувана тривалість життя».
Середня тривалість життя – термін, який часто використовується в популяційній біології щодо будь-яких організмів, його чіткого визначення не існує. У разі поліпшення умов існування усереднене за довгий період значення тривалості життя в популяції буде меншим за тривалість життя останнього періоду. Усереднена тривалість життя організмів, що померли за певний короткий проміжок часу, може відрізнятися від усередненої тривалості життя народжених за цей самий період організмів. Найчастіше на практиці використовується саме остання ознака – так звана очікувана тривалість життя при народженні, хоча в деяких дослідженнях фігурує також середня тривалість життя, вирахувана за великий період.
Держкомстат України наводить такі дані щодо середньої очікуваної тривалості життя при народженні:Період, за який розраховані показники (роки) Середня очікувана тривалість життя при народженні, обидві статі, років У тому числі
Чоловіки Жінки

1991–1992 69,30 64,20 74,18

1992–1993 68,67
63,50 73,70

1993–1994 67,98 62,78 73,15
1994–1995 67,22 61,82 72,72
1995–1996 66,93 61,40 72,65

1996–1997
67,36 61,91 72,95
1997–1998
68,08 62,74 73,50
1998–1999
68,32 62,95 73,74
1999–2000 67,91 62,44 73,55

2000–2001
68,33 62,77 74,08
2001–2002 68,32 62,70 74,13

2002–2003 68,24 62,64 74,06

2003–2004 68,22 62,60 74,05
2004–2005 67,96 62,23 73,97
2005–2006 68,10 62,38 74,06
2006–2007
68,25 62,51 74,22


Величина середньої очікуваної тривалості життя показує, у якому віці в середньому вмиратимуть люди, що народилися на момент розрахунку , якщо протягом їхнього подальшого життя рівень смертності в будь-якому віці залишиться таким самим, як і на момент розрахунку.
Водночас, наприклад, середня очікувана тривалість життя для осіб, що досягли пенсійного віку , буде інша, бо їх стосуватимуться лише ті ризики, котрі пов’язані з життям і смертністю людей похилого віку. Тому середня очікувана тривалість життя для осіб, що досягли пенсійного віку, буде значно вища за середню очікувану тривалість життя при народжені й становитиме приблизно 72 роки для чоловіків та 78 років – для жінок, з тенденцією до поступового підвищення. При цьому станом на 1 січня 2008 року в Україні загальна кількість тих, чий вік перевищує 80 років, становила 1434023 особи, з них 339669 чоловіків та 1094354 – жінок. Ці статистичні дані показують: якщо особи обох статей досягли пенсійного віку, то є велика ймовірність того, що вони проживуть ще достатньо довго. І їм можна побажати лише міцного здоров’я.
Як бачимо, насправді середня очікувана тривалість життя при народжені багато років поспіль становить трохи більш як 68 років. Таким чином не відповідає дійсності саме твердження, що люди в Україні не доживають до пенсійного віку, тому цей аргумент слід вважати відверто непрофесійним та популістськім.

Найжахливіші роки в сучасній Україні

Але це ще не все, бо потрібно зрозуміти, що впливає на середню очікувану тривалість життя людини. Ідеться про умови життя, сприйнятливість людей до хвороб, нещасні випадки, самогубства, убивства тощо.
І тут бачимо, що в Україні є ряд чинників, які істотно погіршують середню очікувану тривалість життя людини.
Так, за даними того ж таки Держкомстату, якщо загалом у 2005 році померло 782 тис. осіб, у 2006 році – 758,1 тис., у 2007 році – 762, 9 тис. та у 2008 році – 754,5 тис. осіб, то від зовнішніх факторів у 2005 році померло 70 тис., у 2006 році – 64,6 тис., у 2007 році – 66 тис. та у 2008 році – 61, 4 тис. А жахом при цьому можна вважати 1995 та 1996 роки. Тоді від зовнішніх причин померли відповідно 82,7 тис. та 80,4 тис. осіб. І на жаль, ця ситуація майже не покращується. У 1990 році на 10 тис. осіб у нас щорічно в середньому гинуло від зовнішніх факторів 10,7, у найважчому 1995 році – 16, а в 2008 році – 13,2 чол.
Слід також зазначити, що ця статистика показує лише тих, хто відразу або майже відразу загинув від зовнішніх причин. До них потрібно було б додати ще тих, хто помер через деякий час внаслідок зовнішніх причин. Абсолютна більшість таких загиблих – це діти та особи в працездатному віці.
Тобто вже багато років у нашій країни ведеться неоголошена війна проти громадян. При чому веде її не тільки держава, яка не може і, здається, не хоче захистити людей від убивств, неякісних і небезпечних продуктів харчування, нещасних випадків на виробництві та техногенних катастроф. На жаль, війну проти самих себе ведуть і громадяни, які споживають вочевидь неякісні продукти, порушують правила безпеки на виробництві, правила дорожнього руху, пожежної безпеки тощо.
Ще одним фактором, що впливає на середню очікувану тривалість життя, є смертність дітей до 1 року.
У 2008 році на тисячу осіб населення помирало 10 немовлят. І хоча ситуація нині трохи краща, ніж у 1990 році, коли цей показник був 12,8, а тим більше – ніж у 1995-му (14,7), ця цифра майже удвічі вища, ніж у розвинутих країнах.
Отже, низький рівень середньої очікуваної тривалості життя значною мірою зумовлений зовнішніми факторами. Якщо нам удасться хоча б удвоє скоротити кількість загиблих від зовнішніх чинників, істотно зросте й середня очікувана тривалість життя.

Економічна криза і пенсійна реформа

Які ж можна зробити із усього написаного висновки.
Головне – керівники держави мають чесно сказати суспільству, що без проведення пенсійної реформи, зокрема вирівнювання пенсійного віку для чоловіків та жінок, скасування системи пільгового виходу на пенсію (дійшло до абсурду, коли здорові чоловіки на законних підставах мають право виходити на пенсію в 40–45 років) та загального підвищення пенсійного віку, не обійтися. Подальше зволікання тільки погіршуватиме економічну ситуацію в країні та соціальну захищеність не тільки пенсіонерів, а й усіх верст населення, які цього потребують.
Ми й без того відстали з пенсійною реформою щонайменше на дев’ять років. Справа в тім, що в період з 2000-го по 2008 рік на пенсію виходили люди, котрі народилися у 1940 – 1947 роках. Зі зрозумілих причин таких пенсіонерів було значно менше, ніж раніше й пізніше. Відповідно зараз відбуватиметься зворотний процес – зростатиме кількість осіб, що досягли пенсійного віку, тому істотно збільшуватиметься навантаження на Пенсійний фонд та Державний бюджет – як єдине реальне джерело покриття дефіциту пенсійної системи.
Проте найгірше, якщо пенсійна реформа зводитиметься лише до підвищення пенсійного віку. Потрібно змінювати всю соціальну систему в Україні, створюючи мотивацію людей до здійснення внесків, що забезпечуватимуть гідну старість, подовження працездатного віку та підтримання здорового способу життя. Про це багато писалося, й напрацьовано купу необхідних проектів нормативних документів, але внаслідок неугавного популізму політичної еліти майже нічого не було реалізовано.
Нагальна потреба в реформуванні пенсійної системи не означає, що підвищувати пенсійний вік конче необхідно вже з цього чи наступного року. Очевидно, що в умовах економічної кризи робити це взагалі недоречно. Коли відбувається скорочення робочих місць, тримати на роботі людей, що мали б виходити на пенсію, недоцільно. Запускати процес підвищення пенсійного віку потрібно з моменту виходу економіки з кризи та зростання попиту на робочу силу, тобто не раніш як 2011-го чи навіть 2012 року. Зараз потрібно лише прийняти відповідні законодавчі рішення.
Це досить тривалий процес – оптимальним вважається щорічне підвищення пенсійного віку на півроку. Якщо пенсійний вік зростатиме до 65 років, то для чоловіків цей процес розтягнеться на 10 літ, а для жінок на 15.
Економічна криза спонукає політичні еліти одних країн до реформ, що зроблять їх сильнішими та спроможними відповідати сучасним викликам, інших – до спроб пересидіти, перечекати, скористатись моментом і щось украсти. Але в такої еліти об’єктивно немає майбутнього, адже структура економіки залишатиметься деградованою та примітивною. А це зрештою обернеться крахом для тих, хто до цього призвів.

Борис Кушнірук для Уніан



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх