,


Наш опрос
Нравиться ли вам рубрика "Этот день год назад"?
Да, продолжайте в том же духе.
Нет, мне это надоело.
Мне пофиг.


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Путін майже висунув Україні територіальні претензії. На всю територію
  • 30 мая 2009 |
  • 10:05 |
  • Batman |
  • Просмотров: 36717
  • |
  • Комментарии: 17
  • |
0
Путін майже висунув Україні територіальні претензії. На всю територію

Риторика керівництва Росії проти України стає дедалі агресивнішою, хоча іноді здавалося, що далі вже нікуди. Щойно Росія, вперше після "стояння на Тузлі" 2003, майже офіційно висловила Україні територіальні претензії.

Російська інформаційна агенція "Інтерфакс" оприлюднило повідомлення наступного змісту: у розмові з журналістами російський прем’єр-міністр Володимир Путін поцікавився, чи читали вони щоденники Денікіна: "Обов'язково прочитайте! Там у нього є міркування про велику та малу Росію, Україну. Він каже, що нікому не повинно бути дозволено втручатися у відносини між нами, це завжди було справою самої Росії".

Далі російська інформагенція передає слова російського прем’єра нібито "в переказі" архімандрита Московського патріархату Тихона: "Путін згадав, як він читав мемуари Денікіна, в яких той каже, що при всій своїй нетерпимості ставлення до радянської влади, навіть думати про розчленування Росії – це вже злочин. Однією з головних думок праць та політичної діяльності Денікіна було недопущення розчленовування Росії, особливо коли мова йде про малоросійську землю – Україну", – згадав слова прем'єра архімандрит.

"Злочин, це якщо хтось тільки починає говорити про поділ Росії та України, навіть коли про це говорять учасники білого руху, або іноземці", – сказав Путін, згадуючи мемуари Денікіна. – "До таких ідей генерал був абсолютно нетерпимий", – додав прем'єр у розмові з Тихоном.

Отже, суть повідомлення зводиться до наступного.

По-перше, російський прем’єр досить прозоро дав зрозуміти, що вважає територію України "російською".

По-друге, Володимир Путін назвав Україну "малою Росією" в російському, а не автентичному розумінні цього слова, як частину Росії (нагадаємо, в пізньому Середньовіччі назва Мала Русь означала "справжня, корінна Русь", на відміну від підвладних цій Русі територій, серед яких було й Залісся, як тоді назвалася територія сучасної Центральної частини Росії).

По-третє, Путін дуже вільно підійшов до слова "злочин" і приписав до злочинців більшість українського народу, який, як відомо, абсолютною більшістю підтримує незалежність України - а отже, в розумінні Путіна, виступає за "відокремлення України від Росії".

За різними соціологічними даними від 72% до 85% українського населення підтримує незалежність своєї країни, проти 8-17%, що за цими ж даними її не підтримує.

Нарешті, Путін спробував залякати не лише Україну, але й Захід, назвавши "злочином" спроби "втручатися" у відносини України і Росії, тобто підтримку Заходом незалежності й територіальної цілісності України. За Путіним, відносини з Україною є "справою самої Росії", а навіть не Росії й України.

Як відомо, у квітні минулого року на зустрічі з американським президентом Джорджем Бушем Володимир Путін заявляв, що частина території України "подарована Україні Росією".

Зрозуміло, що до реальної історії такі заяви Путіна мають мало відношення. Якщо справді почати шукати, хто кому і що подарував, то можна згадати, що першою державою, яка малу владу над фіно-угорськими та слов’янськими племенами в центрі сучасної Росії була Київська держава, збудована предками українців.

Українці немало допомогли Росії здійснити ті територіальні прирощення, які вона сьогодні має, починаючи від Смоленська і Калінінграда і закінчуючи Сибіром. Зрештою, 7 мільйонів солдатів-українців в радянській армії, діючи разом з іншими народами СРСР, дали змогу росіянам, як і українцям, зберегтися як народам.

Крім того, нещодавно Путін заявив, що Росія була "ініціатором незалежності України". Хоча все було навпаки: саме незалежність України зробила безнадійними спроби зберегти СРСР і дала Росії можливість отримати незалежність від союзного центру.

Заява Путіна дещо згладжена "історичним контекстом", у якому вона була сказана, "переказом" слів Путіна архимандритом Тихоном та формальним статусом самого Путіна. Адже ще є глава держави Дмитро Медведєв. Проте зрозуміло, що реальне перше місце в російській ієрархії займає саме Путін.

Тому до заяв російського прем’єра варто віднестися максимально серйозно. Якщо врахувати смакування в російських експертних колах теми майбутньої війни з Україною, цілком неприйнятні для цивілізованих людей офіційні (!) заяви Росії по Голодомору тощо, то картина вимальовується дуже загрозлива.

У ній остання зава Путіна – лише найгучніший акорд. Вона свідчить про загальну атмосферу ворожості щодо України, яка існує в правлячих колах Росії, де виразна антиукраїнська пропаганда російських ЗМІ – лише вершина айсбергу.

Антиукраїнська пропаганда в Росії вже дає свої плоди. Результати опитування, проведеного російським "Левада-Центром" і КМІС, показали, що 62% опитаних росіян заявили про негативне ставлення до України. Згідно з тими ж опитуваннями "Левада-Центру" і КМІС, 91% українців позитивно ставляться до Росії.

В українців переважає позитивне ставлення до російського та всіх інших народів, що підтверджує толерантність та психічне здоров’я українського населення.

Чому ж у Росії розкручується маховик ненависті до України?

Серед суб’єктивних причин – спроба російського керівництво звичними 24-годинками ненависті" відвернути увагу від економічного стану в країні.

Свого часу Путін обіцяв подвоєння ВВП Росії з 2003 до 2010. На тлі нинішнього падіння економіки, очевидно, що ця обіцянка вже провалилася. А Україна, з її постійними політичними скандалами, неконсолідованою владою і не достатньо серйозним ставленням до проблем національної безпеки – зручний об’єкт для вправляння у великоджержавності. Адже Китаю чи США Росія нізащо не скажеш того, що може Україні.

Крім того, наближається "проблема 2012", коли мають відбутися нові президентські вибори в РФ. Путін нещодавно заявив, що сподівається на те, що і він, і Дмитро Медведєв виходитимуть у питанні свого політичного майбутнього з власних досягнень.

Коли економічних досягнень – катма, залишається "приростати територію". Або хоча б почати війну, щоб було зрозуміло, що лідер намагався, але "вороги і закуліса" заважають.

А там і за економіку всі забудуть. Тож у потрібний момент виплекана офіційною владою Росії ненависть у суспільстві може конвертуватися у готовність стріляти по українцях. При цьому треба визнати, що російська пропаганда, а за нею й росіяни, недолюблюють абсолютну більшість глобусу – якщо це може хоч якось нас втішити.

Нинішнє російське керівництво надзвичайно ідеологізоване. Російські політики, експерти, політологи в буквальному сенсі слова марять воєнною силою, і не лише у відносинах з Україною.

Цю параною можна спостерігати на багатьох заходах за участі росіян. Ідеологізація російської влади відбулася під впливом специфічного світогляду, властивого спецслужбам, яких нині не стримує ані ЦК КПРС, ні цивільна політична чи економічна еліта. Тим більше на тлі сучасних невдач в економіці. Значно легше вдаватися до риторики й брязкання зброєю, ніж підвищувати конкурентноздатність власної країни.

Ідеологізація російської еліти супроводжується своєрідним ідеологічним пошуком. Офіційна російська пропаганда подекуди й досі не бажає визнавати факт, що Росія, як етнос і держава, є нащадком, хоч і досить самобутнім, фіно-угорських, слов’янських і тюркських племен, що певний час перебували під впливом Києва і значно довший – під владою Золотої Орди та її нащадків.

Незаперечний науковий факт полягає в тому, що за Середньовіччя Русь – це територія Центральної і Західної України, а русин – це мешканець Центральної, а з ХІІ століття і Західної України.

Росія, як і будь-яка інша держава, традиційно шукає величі в минулому. Але при цьому вона чомусь прив’язує свою історію то до Риму, то до Києва, то нині до Візантії. 50-мільйонний слов’янський і переважно православний український народ, що є єдиним прямим спадкоємцем державності й культури Київської Русі і який досить одностайно підтримує незалежність своєї країни, просто не вписується в окремі концепції, поки що панівні в Росії.

Звідси й мрії про розчленування України, а також ностальгія за часами Голодомору та тодішніми методами масового убивства українців.

Чи означає це, що вже завтра чи післязавтра Росія нападе на Україну? Не обов’язково. Хоча й не виключено. Було б краще, аби в Москві ще раз згадали масштаби України та, можливо, спробували знайти на карті світу країни, які колись уже нападали на Україну.

Залякати окремі країни Європи Росія ще подекуди може. Важче зі США. "Янкі" ніколи б не досягли свого нинішнього статусу, якби були аж надто полохливі. У США добре розуміють вагу незалежності України для безпеки в Європі, яку там розглядають невіддільною від безпеки самої Америки.

Хартія, підписана між Україною і США минулого року, зазначає, що "Сполучені Штати Америки поділяють життєву зацікавленість у сильній, незалежній Україні". Що на практиці означає і як далеко може зайти "життєва зацікавленість", мало хто собі уявляє. Але факт існує.

Отже, які висновки?

По-перше, всім в Україні, і особливо недалеким політикам, слід усвідомити масштаб загроз, які існують для України в сьогоднішньому мінливому світі. Політикам не варто розхитувати човен, тим більше у 8-бальний шторм, за шкалою Бофорта.

Постійним безладом вони створюють видимість слабкості України та, по суті, провокують агресію. Україні як ніколи потрібна ефективна влада, максимально зв’язана з народом, зміцнена його волевиявленням і підтримкою.

По-друге, країна такого масштабу і з такими ресурсами, як Україна, цілком здатна створити оборонну систему, за якої інші держави, навіть дуже потужні, десять разів подумають перед тим, як починати агресивні дії.

Водночас армія такої країни, як Україна, не може дозволити собі мати бюджет, в 13 разів менший за турецький, або як у половини одного з численних російських воєнних округів. Політикам слід вчитися з повагою і відповідальністю ставитися до безпеки, а не сподіватися на "рятівний чемодан", з яким у разі чого можна "злиняти" з країни, яку вони просто тимчасово використовують для грабунку.

Ось, наприклад, офіційні дані по оборонних витратах деяких крихітних держав Європи за 2008 рік, які, до того ж, мають ризики для своєї безпеки неспівмірно менші, ніж існують для України: Болгарія – $1,316 мільярдів, Чехія – $3,173 мільярдів, Данія – $4,418 мільярдів, Естонія – $452 мільйонів, Греція – $9,989 мільярдів, Угорщина – $1,850 мільярдів, Латвія – $545 мільйонів, Литва – $548 мільйонів, Люксембург – $228 мільйонів., Нідерланди – $12, 093 мільярдів, Польща – $10, 169 мільярдів, Румунія – $3.017 мільярдів. Допомога приходить лише до тих, хто сам здатен оборонятися.

Україна має вирішити тонке завдання – одночасно не піддаватися на провокації й найрішучішим чином захищати свої життєві інтереси.

Водночас, проводячи активну політику на підтримку гарантій своєї безпеки, Україні варто зробити все, щоб зберегти шанс на перспективу нормалізації відносин з Росією. Якщо Росія буде готова співробітничати з Україною на рівних і не підривати її державність – це принципово новий формат відносин, який повинен мати майбутнє.

Україна, у свою чергу, має додатково і, найголовніше, переконливо для Росії зобов’язатися не створювати проблем для безпеки Росії зі своєї території. Для російських політиків і експертів з їхніми конспірологічними теоріями досить важко зрозуміти, що Україна не має жодного інтересу для того, щоб шкодити Росії.

У української держави єдиний інтерес – забезпечити свою безпеку й гідне місце у світі на тривалу перспективу. Поки що формат взаємоповажних відносин України з Росією не проглядається. Але не факт, що ситуація не може змінитися.

Тому слід готуватися до гіршого, при цьому не припиняючи робити все, щоб виправити ситуацію на краще.

Можливо, Москва нарешті почує народну мудрість – "не рий сусідові яму, а то він використає її як окоп". Якщо Росія обере інший варіант відносин з Україною – це буде її вибір. До нього Україна має бути безумовно готова, але вплинути на нього не можемо.

Олександр Палій, політолог, кандидат політичних наук, для УП



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх