,


Наш опрос
Насколько Вас заебали посты Нейро_Социум о дегенерате Шарие?
Убрать нахер посты о Шарие!
Разрешить один пост в день
Забанить Нейро_Социум нахуй!


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


ОРІЄНТИРИ СЕРЕД СТРАХУ
0
Паралізація страхом

В одному з постів у Фейсбуці я прочитав таке запитання: "Навіщо нам було під страхом смерті погоджуватись на обмеження свободи, якщо ще недавно ми готові були за свободу віддати життя?"

Це сутнісне запитання і воно дуже непросте.

Справа в тому, що персонально, тобто в індивідуальному порядку, людині легше ризикувати своїм життям. А ось небезпека смерті для дітей, для батьків, для близьких робить нас рабами так, як не робить страх індивідуальної смерті.

В той же час саме небезпека смерті близьких має стимулювати мислення, творчу уяву і рефлексію.

Але це стимулювання перебиває масова істерія від пандемії коронавірусу, гранична некомпетентність влади, мислительна неспроможність публічних експертів.

Революція показала, що в індивідуальному порядку ми можемо протистояти смерті. Ми були безстрашні на Майдані. Але потім в нас було штучно поселено страх перед військовою міццю Росії бездарними полководцями та персонально Головнокомандувачем.

Тобто війна, яку ми передали в руки олігархів, торгашів та мародерів, знецінила індивідуальну та групову відвагу. Гідність втрачалася поступово, допоки її повністю не розідрали на шматки націонал-патріоти, проросійські імперці та прозахідні компрадори.

Лише солідарна перспектива давала можливість відновити гідність. Ця солідарна перспектива потребувала мислительних зусиль та інноваційної відваги. Ми відмовились від мислення та від інновацій.

Ми обрали нового Президента від страху, що старий веде нас в прірву. Але навіть з новим Президентом ми не звернули з дороги до прірви.

Що ж змінилося? До цього нас лякали "Інакше Хуйло нападе". Тепер нас лякають "Інакше ми всі помремо від вірусу". Потім нас будуть лякати "Інакше ми всі помремо від голоду".

Нас все життя лякають, лякають, лякають. А ми все боїмося, боїмося, боїмося. І кінця краю цьому немає.

Зараз більшість людей розділилися на дві категорії – одні більше бояться пандемії, інші більше бояться економічної кризи. Але тими та іншими керує страх.

Світ змінюється. Майже все з того, що ми знали, перестає працювати – ринки споживчого продажу, фондові ринки, інвестиції, банки, валюти і т.д.

Здавалося б ось настав час, коли можна вийти з зовнішнього управління і розпочати власне стратегічно орієнтоване виживання, дослідження інакшої перспективи і фундаментальну трансформацію політичної, економічної, соціальної та культурної структури країни.

Але ні! Ми боїмося! Ми паралізовані страхом! Ми сторопіли і заклякли. Накупили туалетного паперу та алкоголю і поховалися по норах.

Пам'ятаєте у Салтикова-Щедріна: "Жив – тремтів і помирав – тремтів"...

Важко було придумати більше знущання, ніж мародерство політиків-олігархів під час війни. Але в Україні придумали. Я думав, що бачив уже всіляку ницість і мерзенність. Але проголосувати за продаж землі під час війни та карантину, коли громадяни навіть не мають можливості протестувати, – це приголомшує.

Прикро на це все дивитися. Як ми всі втрачаємо розум, як розчиняємося у масовій істерії та паніці. Як дичавіємо і втрачаємо людську подобу. Як навіть не робимо зусилля піднятися над повсякденністю до відваги проривних звершень, до чого нібито нудною повсякденністю карантину спонукаємося.

Мова не йде про стимулювання агресії супроти влади чи привілейованого класу. Взагалі агресія не долає страху, бо агресія походить від страху і подовжує страх. По своїй природі страх долається холодною, зваженою, прорахованою рішучістю і довготривалими надзусиллями інакшого.

Мова йде про те, що для того, аби зробити щось важливе і перспективне, потрібно припинити масову істерію та паніку.

Майдани не працюють. Торгаші не працюють. Джокери не працюють.

Може зробимо ставку на інтелект, га? Ні, так і зруйнуємо Україну?

Колись Олег Покальчук написав книгу "Тремтячі еліти".

Проте виявилось, що не лише еліти, але українці в своїй масі навіть перед страхом смерті нездатні ані до мислення, ані до інновацій. Оце уявлення – героїчно померти, не приходячи до тями – воно дуже українське.

Тремтяча Україна – ось ми хто.

Орієнтири

Саме зараз, в стані масової істерії, паніки та дезорієнтації відбувається переосмислення себе, свого суспільства та всього людства на основі порівняння стратегій та дій різних цивілізацій: західної, китайської, російської, індійської.

В цьому процесі ми розмежовуємося за орієнтирами: страх чи витримка, істерія чи раціональність, дезорганізація чи стратегія, фрагментарність чи цілісність, дезорієнтація чи смисл, повсякденність чи перспектива, гідність чи слабкодухість.

Що є найвища цінність в стані ризику смерті, масового страху, паніки, істерії?

Завжди і всюди найвища цінність – гідність безвідносно до життя, тобто не лише гідне життя, але і гідна смерть. Це коли значення має щось інше, більше, вище, триваліше, масштабніше.

Людина за Протагором та Джованні Піко делла Мірандолою самовизначається як невизначена, а тому вільна. Здатність у своєму самовизначенні виходити за межі себе і свого кола це духовний потяг визначити себе як щось більш вартісне, ніж природна істота, що боїться смерті, думає щодня про хліб насущний, намагається збагатитися та піднестися над іншими.

Гідність це здатність до самовизначення за межами очевидності і повсякденності, за межами життя та комфорту, за межами свійності та соціальності, тобто у більш масштабному контексті, ніж кожен сам по собі чи група його приналежності є зазвичай.

Я це не просто я-зазвичай, у знайомому просторі, у своїй історії, у своїй країні, серед своїх, які мене приймають як свого. Я – це щось інакше, нове, інноваційне, більш осмислене і перспективне, ніж зазвичай.

Саме з такого самовизначення постає принципова пріоритезація орієнтирів: гідність – самовизначення і самореалізація – свобода – життя – комфорт та вигода. Відтак комфорт та вигода мають найменше значення, бо життя важливіше. Але важливішим за життя є свобода. Важливішим за свободу є право самому творити і реалізовувати свою свободу – тобто самовизначення та самореалізація. А ще важливішим є здатність у своєму самовизначенні та самореалізації творити щось інакше, більш масштабніше, ніж ти є тут і тепер, тобто бути гідним.

Тому можна пожертвувати вигодою та комфортом за життя. Можна пожертвувати життям за свободу. Можна пожертвувати конкретною свободою за право на самовизначення та самореалізацію. І можна пожертвувати конкретним самовизначенням та самореалізацією за право на інакше – більш масштабніше, осмисленіше та перспективніше.

Це непроста, але доволі зрозуміла таємниця перспективної та осмисленої стратегічної витримки.

Хто тримається такого смислу і такої перспективи, житиме гідно, хоч може і померти. Хто тримається зворотної послідовності пріоритетів, можливо і виживе, але житиме без гідності.

Не слухайте істероїдів та панікерів, думайте самі. Не думайте про мерців, думайте про живих. Не зосереджуйтесь на фрагментах, осмислюйте ціле. Не розчиняйтесь в повсякденності, творіть перспективу. Не живіть в чужому хаосі, творіть свої стратегії. Не дбайте про життя, дбайте про вільне та гідне життя.
blogs.pravda.com.ua

-->


Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх