,


Наш опрос
Как изменилась Ваша зарплата в гривнах за последние полгода?
Существенно выросла
Выросла, но не существенно
Не изменилась
Уменьшилась, но не существенно
Существенно уменьшилось
Меня сократили и теперь я ничего не получаю


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Олексій Подольський : РЕАКЦІЙНИЙ РЕЖИМ ПОРОШЕНКА І ТЕРОРИСТИЧНІ АКТИ ПРОТИ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА
+4
Ми чекали два тижні, аби Порошенко або Турчинов, Шокін або Грицак, або хтось інший пояснив, з якою метою 11 вересня з Апеляційного суду Києва була знята вся міліцейська охорона. Не велась жодна реєстрація відвідувачів суду. Не доглядалися предмети, що проносилися у будинок і у зали судових засідань: будь-ким невідомим і будь-чого. Досі ніхто навіть не збирається відзвітувати: чому не було жодного міліціонера у жодній судовій залі. Не було їх і на воротах, куди на подвір’я заїжджають авто. Не було патрульних і у радіусі кількох кілометрів.
А чому у залі, де мало відбутися засідання по справі Пукача, а також у сусідніх приміщеннях не лише не було жодного правоохоронця, а й були прибрані всі до одного вогнегасники? Чому конвой Пукача, що кожного разу залишає на посту свої два авто з автоматниками прямо біля дверей, що ведуть сходами до кулуарів судової зали, 11 вересня кудись уїхали, залишивши біля клітки Пукача послаблений конвой? Чому судова колегія на чолі із Степаном Гладієм, що всі два роки, кожного засідання з’являлася у зал зовні, 11 вересня за годину до початку засідання закрилася за броньовані двері нарадчої кімнати? Чому жодний суддя і, насамперед, С. Гладій не вжив жодної дії, аби забезпечити громадський порядок і безпеку учасників процесу, безпеку Пукача, що крім іншого є свідком щодо замовників насильницьких злочинів часів політичної волі Кучми? Чому судді не вчинили так, як те від них безпосередньо вимагає Закон і їхні посадові обов’язки? Не вживали вперто і свідомо, не звертаючи жодної уваги на вимоги учасників процесу? Чому колегія не зважала і на те, що серед журналістів і представників ОБСЄ у судовій залі були невідомі, не ким не перевірені особи. І у будь-який момент могла відбутися будь-яка провокація. Чому взагалі було розпочато судове засідання, хоча за таких обставин Закон і посадові інструкції прямо зобов’язують судову колегію не проводити судових слухань?
Ми досі чекаємо відповіді на депутатське звернення Віталія Купрія: хто безпосередньо і за чиїм політичним замовленням надав наказ не з’являтися на пости всім до одного правоохоронцям і головне: для чого?
Нагадаю друзям, що саме 11 вересня, саме у ці години Порошенко відкривав YES Кучми-Пінчука двома головними месседжами для іноземних політиків: «Мудрий мінський миротворець Порошенко» і «Безжалісна жорстокість та безглузда безвідповідальність українських патріотів», на яких Петро Олексійович гамузом без суду і слідства навісив гранати 31 серпня.
Нагадаю, що саме 11 вересня за інформацією ЗМІ начебто мав відбутися замах на міністра Авакова, який за визначенням і за міністерською посадою не міг не знати (якщо не сам дав команду) про наказ когось з своїх безпосередніх підлеглих залишити без охорони такий державний заклад, таку велику многолюдну і не просту, з точки зору громадського порядку, владну установу як столичний Апеляційний суд.
Ми розуміємо, що готувалося.
Ми знаємо, якими спеціалістами і технологами Петро Олексійович оточує себе у останній час.
Ми знаємо, що зупинило.
Ми розуміємо, чому мовчить Порошенко і всі його підлеглі.
Але ми зробили і робитимемо надалі все можливе, аби відповідь Порошенка на ці питання чекали і на Заході, і в українському суспільстві.
Терористичний стиль українських оперативних служб, коли вони організовують масові провокації, не дуже вибагливий. Залежить від того, кого політичні замовники, як правило українські президенти, призначають у жертви.
Якщо це правоохоронці, проти яких начебто скоюють злочини протестанти, людині зі зброєю дається жорсткий наказ: терпіти всі знущання. Затим вступають у дію агенти провокатори або замасковані оперативники, які вчиняють відверті злочини, демонструючи на всі, заздалегідь підготовлені, камери лякливу жорстокість, неадекватність і абсолютну безглуздість своїх дій. А коли терплячі жертви вмиті кров’ю і готова телевізійна картинка, миттєво слідують звинувачення на адресу тих лідерів, тих політичних сил, тих громадян, що виступили з мирним політичним протестом проти владних політиків. Звинувачують якраз тих, хто до провокацій не має жодного відношення, і для кого ці дії абсолютно прозоро є політично шкідливими. Попутно досягається мета озлоблення необізнаного натовпу правоохоронців, які у своїй більшості по всій Україні починають бачити ворогів в звичайних українцях. У своїх братах і батьках, що вийшли проти свавілля влади. При цьому навіть не рядові, а й офіцери, збуджені справедливим, але сліпим гнівом, не помічають цинічну байдужість замовників до страждань, поранень і смерті тих, кого політичні негідники свідомо і безжалісно зробили жертовними «терпілами». Не помічають і продовжують віддано захищати тих, хто при цьому ще й кинув напризволяще не лише постраждалих, а й їхні родини.
Так було 9 березня 2001 за «України без Кучми».
Так було 1 грудня 2013 року під адміністрацією Януковича.
Так було 31 серпня під Верховною Радою за Порошенка.
Якщо ж у жертви призначені самі активісти – міліція і всі силовики отримують наказ не помічати, не втручатися, щоб не відбувалося на їхніх очах, або взагалі ЗНИКНУТИ, щоб довкола майбутнього злочину на кілометри не було жодного правоохоронця.
Так було ще за часів СРСР. Наприклад, у 70-х, коли влаштовували побиття так званих «отказніков» - євреїв, яким відмовляли емігрувати у Ізраїль. Тоді майже з усього київського Подолу прибрали геть усю міліцію, а під синагогу кілька вантажівок привезли людей у робітничих робах. Переодягнені оперативники без зайвих слів зразу почали несамовито лупити натовп кулаками та арматурою, не розбираючи ані жінок, ані дітей, ані старих. Мало виглядати, начебто робочий клас (так тоді подавали тітушок) начебто стихійно виховує «отщепенців», аби іншим не кортіло бути невдячними тій партії більшовиків, що так піклувалась щастям України. Так вбивали клин і сіяли ненависть між євреями та українцями, що до того ходили у одну школу, стояли у одних чергах за ковбасою і маслом, робили на одних заводах, разом пили сто грам з пивом у одних і тих же дворах і забігайлівках. А керував виховною роботою такий собі Фере (майбутній генерал – вчитель-наставник не лише Олексія Пукача, а й майбутнього міністра - Юрія Кравченка). Той самий Фере, що за Щербицького був таким самим придворним катом, як Пукач за Кучми. За Незалежності його, вже пенсіонера, тримали у радниках з особливих доручень президента, що сидів у 15 метрах від кабінету Леоніда Даниловича і прямо звідти, вже у демократичній Україні давав наводки та інструктажі Пукачу та іншим «орлам Кравченка». (До речі наявність біля тіла Кучми цього звірячого антисеміта, не заважала Віктору Пінчуку, що знав і «есесівське» минуле, і сучасне призначення генерала-радника, інколи майже цілодобово тертися біля приймальної майбутнього тестя, на той час теж не останнього ксенофоба. Натомість ця нерозбірливість і, м’яко кажучи, - прагматична терпимість аж ніяк не завадила Віктору Михайловичу з часом пихато навісити на шию проспонсоровану заздалегідь медаль митрополита Андрія Шептицького за укріплення українсько-єврейських відносин.)
Другий класичний випадок, коли для проведення спланованої провокації прибирали міліцію – це справа Степана Хмари 1990 року. Тоді на закритому засіданні у ЦК КПУ за участю Кравчука, Генпрокурора та силовиків стояло питання, що робити із занадто брутальним безкомпромісним дисидентом, що своєю радикальністю виділявся навіть на фоні самих запеклих ворогів номенклатури і був для комуністів як кістка у горлі. Пролунала навіть пропозиція щодо ліквідації. Вирішили не гарячкувати, а просто – посадити з ганьбою. Під час патріотичних протестів проти військової ходи Хрещатиком танків генерала Громова на честь 73 річниці Жовтневого путчу проти Степана Хмари була організована класична оперативна провокація за скоординованою участі КДБ та міліції. На Майдані Незалежності (тоді площа Жовтневої революції), а точніше - під ним, у підземному переході («труба»), прибрали всіх до одного міліціонера, незважаючи навіть на те, що прямо там деякі активісти проводили акції протесту. Коли зникла міліція, з’явився провокатор бешкетник, який почав чіплятися до протестантів. Розпалений він почав битися з жінками і погрожувати: «Нас 19 мільйонів (комуністів), і ми вас, бандерівців, всіх постріляємо». Одна з жінок, як потім з’ясувалося – навмисно доставлена міліцією на Майдан з колонії під Херсоном (за учать у провокації їй обіцяли дострокове звільнення), пішла на гору і позвала на допомогу у підземний перехід саме Степана Хмару, на якого її до того зорієнтували оперативники . Не важко було передбачити реакцію пана Степана, коли він побачив, що активісти от-от готові влаштувати суд Лінча істеричному провокатору, що розпустив руки на жінок. Степан Ількович фактично врятував цього чоловіка від самосуду розлючених людей. Він втрутився, зупинив, але при цьому виявилося, що цей чоловік озброєний. При догляді з’ясувалося, що має посвідчення полковника міліції, начальника київського кримінального розшуку Григор’єва. Провокатор був обеззброєний, аби не накоїв зла. Зброю передали народному депутату О. Ємцю, який був крім того офіційним працівником міліції. Інцидент знімали зразу кілька анонімних камер (потім з’ясувалося, що зйомку проводили не журналісти, а замасковані оперативні працівники міліції, які навіть пальцем не поворухнули, аби припинити злочин провокатора). Увечері все телебачення, включно з московським, кожної півгодини крутило змонтований сюжет, де за картинкою роззброєння і угамування хулігана із бойовою зброєю, пішов текст приблизно такого змісту: «Українські націоналісти-терористи, цинічні бандерівці почали силою обеззброювати міліцію. Організатор – Степан Хмара». Затим був Генпрокурор Потебенько у Верховній Раді, згода на арешт Хмари групи 239, сам арешт прямо у стінах Парламенту, Лукянівське СІЗО і звільнення Хмари після Незалежності. Звільнення без жодного вибачення і без жодного розслідування цього політичного злочину. Ще одна надзвичайно важлива деталь. Під час інциденту група депутатів Київради (серед яких був і я, тоді – київський депутат) звернулася до міліції, аби у переході був припинені безчинства невідомого з пістолетом, при цьому ми наголошували, що у переході НЕМАЄ ЖОДНОГО ПРАВООХОРОНЦЯ тоді, коли на поверхні вони стояли натовпом. Зверталися не до рядових, а до групи офіцерів, що весело гомоніли у кількох метрах від спуску у той перехід. А на чолі тієї групи був генерал Недригайло, якого за кілька місяців до того привезли з Донецьку очолювати київську міліцію. Він лише знущально посміхнувся мені у обличчя, навіть не подивившись у моє депутатське посвідчення, і зі словами: «Не заважайте, пане Подольський. Я контролюю ситуацію», демонстративно повернувся до нас спиною. До речі, якщо я щось забув, або був неточним, є кому поправити, поки живий Леонід Кравчук, що краще будь-кого обізнаний у всіх деталях і подробицях політичного замовлення та організації цієї провокації. Той самий Кравчук, що вже більше 20 років при зустрічі з Хмарою сором’язливо ховає очі до долу.
Але то справи давні – подивимось у не таку давнину.
Всі пам’ятають часи Януковича?
Хоча б того самого первинного Вадима Тітушку, що, хоч і проти волі, але збагатив українську мову цілим новим словом-поняттям?
Згадаймо ту міліцейську провокацію 18 травня 2013 року, якою керував безпосередньо міністр Захарченко з даху ахметівського готелю InterContinental на Михайлівській площі. Провокацією, що організовувалася, аби пролити кров між двома мітингами: опозиції на Софійській площі і Партії Регіонів на Європейській. Якщо б провокація досягла мети, ще тоді, за півроку до Євромайдану, Янукович і його оточення планували прийняття антисуспільних Законів, які українці згодом почули 16 січня 2014 року. Тоді молодики спортивної статури із-за спин міліцейського ланцюга – живої стіни, що оточила мирний протест, навісом щосили жбурляли на голови людей півтора літрові пластикові пляшки з водою. Ці пляшки не вбивали, але тим, у кого влучали було не солодко – струси мозку і зламані ключиці. Адже досить важка пляшка летіла згори на голови, не розбираючи, де жінки, де діти, з якими активісти прийшли на мирний мітинг. До сотні молодиків жбурляли, до сотні підносили упаковки «снарядів». Міліція не звертала жодної уваги ні на тих, ні на інших. Нікого не затримувала і навіть не підходила. Натомість стримувала і била хлопців «Свободи» і «Удару», що намагалися припинити цю підлість. Саме цей злочин, що спільно коїли і міліція, і бойовики Регіонів знімала група журналістів (Ольга Сніцарчук та Владислав Содель). Саме аби не було відео доказів цього злочину, на цих журналістів і напав Тітушка з друзями. А коли він бив дівчину і оператора, міліція стояла і спокійно спостерігала – отримала наказ не втручатися, щоби не коїлося на їх очах. А коли Тітушка закінчив свою екзекуцію, міліціонери свідки просто демонстративно ЗНИКЛИ. Скандал відбувся лише тому, що випадково збереглися кадри побиття.
Але Апогей бездіяльності міліції і взагалі всієї правоохоронної системи щодо захисту громадян і активістів стала Революція гідності.
Тут я навіть не стану наводити подробиць. Мільйони українців у Києві та по всіх містах України, де відбувались протести, бачили на власні очі, як міліція відверталась або зовсім ЗНИКАЛА, коли переодягнені оперативники разом з криміналом – тими, яких ми якраз і називаємо тітушками, нападали на групи або поодиноких активістів, добивали поранених на відходах від Майданів та у лікарнях.
А цікаво, чи забули мовчазні тепер Турчинов, Яценюк та інші – тоді депутатки, як у лютому 2014 наклали у штани і, налякані, побігли, за спиною Майдана до Хама з так званими «компромісами», що перекреслювали всі жертви Революції. Наклали, коли подібно до 11 вересня у Апеляційному суді, так само Янукович зняв всю охорону Верховної Ради. За інформацією будинок могли або спалити разом з опозицією, або влаштувати погром тітушок з Антимайдану, що були напоготові прямо біля дверей Парламенту. Хто-хто, а Порошенко і його оточення тоді добре розуміли для чого ЗНИКАЮТЬ правоохоронці, і що за цим може слідувати. Тоді їх врятували посли і дзвінки західних політиків. А тепер хтось з них сам ЗНІМАЄ охорону, а всі разом вперто мовчать про мету такого зняття.
Взагалі за Януковича було стільки ілюстрацій застосування БЕЗДІЯЛЬНОЇ методи провокацій, що мова йшла про суцільну систему.
Щось розслідувано з цієї системи і тисяч злочинів?
Хоч один міліцейський генерал сидить за цю системну бездіяльність?
Самі бачите: всі на постах і готові прислужитися тепер не Януковичу, а Порошенку.
Тому самому Петру Порошенко, який, як прозоро з’ясувалося тепер, був засланий на Майдан політичним диверсантом української корупції та українських олігархів. Тепер він солідарно з «новими» партнерами – Регіонами, з якими разом голосує за конституційну узурпацію, вже почали РЕАКЦІЙНУ війну з Громадянським суспільством.
Не забуваймо історичну аксіому: за кожною Революцією, якщо вона не перемагає і не відкидає у політичне небуття своїх відкритих і замаскованих ворогів, невідворотньо наступає Реакція і жорстокий контрреволюційний Реванш.
11 вересня нам з друзями минулося на самому краю леза.
А чи минеться нам всім – українцям – у наступні рази?
Источник



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх