,


Наш опрос
Нравиться ли вам рубрика "Этот день год назад"?
Да, продолжайте в том же духе.
Нет, мне это надоело.
Мне пофиг.


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


"НЕ РОЗУМІЮ, ЯК АРТИЛЕРИСТАМ МОЖНА ДАВАТИ НАКАЗ "НІ КРОКУ НАЗАД". ВОНИ ПОВИННІ МАНЕВРУВАТИ", - ІНСТРУКТОР НАЦГВАРДІЇ ОЛЕКСАНДР ФРАНЧУК
-3
Посада інструктора цивільна. Олександр жартує, що її придумали спеціально для таких, як він, - хто не пройшов медкомісію, але рветься у бій. Перед тим, як офіційно стати інструктором, Франчук встиг розробити власний артилерійський блокнот, поволонтерити, повоювати на Донбасі і навіть побути охоронцем брата-підполковника.

Наразі в Нацгвардії з нуля створюють повноцінний і дієвий артилерійський підрозділ. Завдання з тренування майбутніх артилеристів лягає цілком на плечі Олександра та його колег. Ми запитали його, чому для Нацгвардії настільки критично мати власну артилерію, які його враження від нової хвилі мобілізації, як він, офіцер Радянської армії, реагує на привітання 23 лютого, та найголовніше, що змусило його проміняти затишний диван на спартанські умови війни.

"НЕ РОЗУМІЮ, ЯК АРТИЛЕРИСТАМ МОЖНА ДАВАТИ НАКАЗ "НІ КРОКУ НАЗАД". ВОНИ ПОВИННІ МАНЕВРУВАТИ", - ІНСТРУКТОР НАЦГВАРДІЇ ОЛЕКСАНДР ФРАНЧУК

Я НА ПОШТУ ХОДИВ, ЯК ДІД МОРОЗ З ВЕЛИЧЕЗНИМИ ТОРБАМИ ПОСИЛОК - РОЗСИЛАВ СВОЇ БЛОКНОТИ ПО ВСІХ ЧАСТИНАХ

- Я з артилерією розпрощався у 1992 році. Коли Союз розвалився, то повернувся в Україну, побачив, що військові тут нікому не потрібні. Мені сказали приблизно таке: "Якби ти був лейтенантом, місце знайшлося б. Але ти майор, а на всіх майорів посад не наберешся". Я став юристом і ніколи навіть подумати не міг, що доведеться згадувати стрільбу. А тут війна… Мій молодший брат підполковник. Його з армії попросили десять років тому, не давши дослужити три роки. Він теж змінив фах. А тепер про нього згадали і мобілізували.

- Все ж таки, Ви спокійно собі могли допомагати брату дистанційно, збираючи гроші на екіпірування. Однак, Ви кинулися у самий вир війни. Чому?

- З того, що брат розповідав і що я сам бачив, хлопці вже забули як воювати. Я почав з волонтерської діяльності. По суті, у бійців окрім гармат нічого не було, навіть не мали на чому проводити розрахунки. Я постачав офіцерам те, без чого вони не могли спрямовувати вогонь: спеціальні блокноти, лінійки, сумки. Їх не було навіть у командирів батарей! Потім люди побачили, що я допомагаю бійцям, самі почали мені присилати маскувальні костюми, біноклі та інше оснащення.

Та найголовніше, була забута методика, як стріляти. Я скачав купу книжок по теорії артилерії, знайшов свої старі записи і почав те все згадувати. Спробував сконструювати власний варіант артилерійського блокнота. Я кинув клич, люди допомогли грішми і ми зробили близько 3 тисяч таких блокнотів для командирів гармат. Розіслали якомога більше по артилерійських частинах. Працівники "Нової пошти" вже мене впізнавали, бо я регулярно приходив до них, як Дід Мороз з величезними торбами посилок.

- Як потрапили саме в Нацгвардію?

- Влітку я відправив Авакову два листи з пропозицією створити у складі Нацгвардії артилерійський підрозділ, бо інакше хлопців просто поб᾿ють. Відповіді не було, але, можливо, моя думка потрапила, куди треба, або вона не лише до мене прийшла. Бо я дізнався, що на одному з полігонів почали тренувати мінометників для Нацгвардії. Вирішив і їм своїх блокнотів дати. Так познайомився з начальником артилерії Нацгвардії, він попросив допомогти йому провести стрільби з новачками, бо офіцерів для цього не було. З тих, що були призвані, жоден не є артилеристом: хтось з Внутрішніх військ, хтось із міліції. Потім я організовував для них волонтерську допомогу.

- На передову поїхали, щоб допомогти брату?

- Восени мій брат був відкомандирований на фронт. Він командував артилерійським взводом, який прикривав один із батальйонів територіальної оборони в секторі "С".

Я добре розумів, які склалися організаційні проблеми у артилеристів, а тому вирішив поїхати на фронт і допомогти своєму брату. Там не була нормально налагоджена артилерійська розвідка, погано була організована робота коригувальників, зв'язок поганий і таке інше. Знаю, що в батареях у складі власне артилерійських бригад ситуація краща, бо там принаймні є офіцери з цього роду військ. А командири батальйонів тероборони здебільшого не добре знають, як взаємодіяти та використовувати артилерію. Тому я вирішив, що маю бути там. Як я потрапив на передову, то окрема історія. Туди просто так не пускають, тож мене волонтери провезли.

НЕ РОЗУМІЮ, ЯК АРТИЛЕРИСТАМ МОЖНА ДАВАТИ НАКАЗ "НІ КРОКУ НАЗАД"

- Тобто, Ви майже місяць провоювали без жодного статусу і, можна сказати, незаконно?

- Статус для мене був неважливий. Головне, що я був разом з братом. Його, підполковника, кинули на посаду лейтенанта. При цьому не забезпечили практично нічим. Майже всю екіпіровку йому та його бойовим товаришам забезпечив я разом зі своїми друзями. Йому важлива була моя моральна підтримка, та й усі справи вдвох ми вирішували швидше. Батарею з першого дня її перебування там обстрілювали з мінометів щодня. А ми навіть не знали, куди відповісти. Єдине, що могли робити, заховатися в ямі й чекати. Ми зв᾿язалися з бійцями, що знаходилися на блокпостах, місцевими партизанами, міліціонерами, щоб проводити бодай елементарну розвідку та аналіз оперативної обстановки. Зробили хороші інженерні укріплення. Підготували систему вогню для забезпечення прикриття наших блокпостів, організували постійний моніторинг метеорологічних умов та постійну роботу по метеобалістичній підготовці, організували самооборону вогневих позицій, збір розвідданих тощо. Якщо описати мою роботу коротко, то я, в основному, займався аналізом та прогнозуванням.

Ми оцінили місцевість, визначили танконебезпечні напрями і відповідно намітили та організували систему противотанкового та протипіхотного вогню. Замовили гранатомети, нам їх доставили швидко. Я раніше "муху" бачив тільки на малюнках. Коли я закінчував службу, їх ще не було. Відкрили інструкцію, там все чітко розписано, як поводитися з гранатометом. Так швидко його освоїли.

Потім ми організували взаємодію з батальйоном. Якраз на День Збройних Сил, 6 грудня, сепаратисти вирішили "поздоровити" наших бійців зі святом і майже зранку розпочали наносити мінометні вогневі удари по блокпостах. Це якраз тоді було перемир'я. Від командира батальону поступила команда завдати удар у відповідь. Першим і єдиним залпом наших гармат мінометний взвод ворога було знищено. У піхоти, яку накривали вогнем ці міномети протягом тривалого часу, стільки радості було! Хлопці побачили нарешті, що поруч є артилерія і що вона може одним залпом примусити замовкнути на кілька днів знахабнілих мінометників ворога.

Потім їм, мабуть, підвезли озброєння і боєприпаси, і вони знову почали регулярно з різних точок обстрілювати наші блокпости. Ми знайшли толкових місцевих жителів, які нам на карті показали, де розташовані ворожі міномети, також вогневі точки ворога почали засікати наші спостерігачі з передової. Крім того ми засікали в темний період секундоміром дальності до спалахів пострілів та заміряли кути, а потім все це аналізували і так знаходили цілі, які розташовувалися в основному на покинутих шахтах, за териконами.

В останній тиждень ми сєпарам добряче насолили. Це ми знаємо зі слів місцевих та з дописів на інтернет-порталах. Хлопці на одному з блокпостів так і сказали брату: "Николаевич, спасибо! Ты нам жизнь спас".

- Після того Ви ще встигли попрацювати охоронцем брата в лікарні.

- 24 грудня нас обстріляли спершу з мінометів, потім з "Градів". Потім вперше за весь час нас обстріляли з гаубиць. Причому били дуже точно, без пристрілки. Тобто, вони знали наші координати і професійно підготували дані для стрільби. Снаряди падали за 10 метрів від бліндажів, один влучив в бруствер окопу гармати.

Явно вони знали про нашу позицію все і мали мету нас знищити, але, мабуть, їм забракло боєприпасів, бо свою роботу вони не виконали, на мій погляд, лише тому, що не дотрималися норми витрати снарядів на таку ціль. Двійочники…

В нас були хороші укріплення, і тоді ніхто не постраждав. Після цього короткого вогневого нальоту ми отримали наказ відскочити на кілометр в сторону, тому що була підозра, що ворог повторить вогневий наліт, але вже масовано. Самі розумієте, що значить у моєму віці в темряві дертися по слизьких пагорбах і на БТР. А на кожному бійцеві автомат, ящик з гранатами... так під час маневру брат у темряві зламав ногу. Потім після передачі командування та з дозволу старшого начальника я повіз його до шпиталю в Дзержинськ. Лишився там його охороняти, тому що його запросто могли викрасти - це ж фактично підполковник, хоч і на посаді лейтенанта. Всю ніч я просидів з автоматом біля нього. Зараз він доліковується і після остаточної реабілітації повернеться на фронт, але вже у ролі підполковника, як і годиться. Ну а я треную артилеристів Національної гвардії в учбовому центрі.
"НЕ РОЗУМІЮ, ЯК АРТИЛЕРИСТАМ МОЖНА ДАВАТИ НАКАЗ "НІ КРОКУ НАЗАД". ВОНИ ПОВИННІ МАНЕВРУВАТИ", - ІНСТРУКТОР НАЦГВАРДІЇ ОЛЕКСАНДР ФРАНЧУК

Так готують артилерійський блокнот

- Які загальні враження від служби на передовій?

- Я можу говорити про те, що бачив на власні очі, і судити зокрема про роботу артилерії у складі батальйонів тероборони. Скажу чесно, так стріляли сто років тому, коли люди уяви не мали про комп'ютери та обчислювальні машини. Я сам дивуюся, як з таким рівнем оснащення та виучки ми вистояли. Зараз навіть втрачено досвід від радянських часів - найкращі батареї воюють на рівні посередніх батарей того часу, коли я служив. Та все одно це не порівняти з тим, що було влітку. Тоді наші артилеристи просто були відкритими мішенями, вони не мали змоги ефективно застосувати зброю і крім того їм не дозволяли стріляти у відповідь по території Росії, звідки вівся масований вогонь на враження. Як ми вистояли? Мабуть, завдяки патріотизму і бойовому духу вояків. Та небаченій відданій допомозі нашого народу!

Проблема у ставленні до артилерії. Я не розумію, як артилеристам можна давати наказ "Ні кроку назад". Артилерійські ж підрозділи повинні бути невловимі для ворога. В першу чергу в тактичному арсеналі артилерії повинен бути маневр. Маневр і маскування. Вони повинні постійно маневрувати, прикриваючи інші роди військ своїм вогнем, та бути невидимі для розвідки противника. Ось тоді вони будуть ефективними.

Тож артилерія повинна бути невидима та невловима для ворога. А вже потім вони повинні бути забезпечені охороною та прикриттям; достовірною інформацією про розвідані цілі; засобами зв'язку, які неможливо підслуховувати; технічними засобами корегування вогню.

А деякі наші батареї стояли на одному місці по півроку. Наприклад, коло Дебальцевого. Їх, звісно, засікли швидко і почали обстрілювати. Знаю випадок, коли наша батарея зманеврувала й ухилилась від ворожого вогню - вони відійшли на пару кілометрів. Однак потім вони отримали наказ повернутися на те саме місце, де їх накривали артилерійським вогнем, та ще й міномети туди підтягнули. І який результат? Їх знову обстріляли, внаслідок чого спалили тягач і прямим попаданням вбито солдата. То як це назвати? Потрібно докорінно міняти підхід до роботи артилерії.

- Власне, зараз Ви на практиці втілюєте ці зміни?

- Коли я все це побачив, найменші сумніви у необхідності створення артилерії при Нацгвардії та окремих батальйонах розвіялися. Тому на запрошення Начальника артилерії НГ України допомогти в створенні артилерійських підрозділів та організації їх бойової підготовки я відгукнувся зразу. Так я офіційно став інструктором. Крім мене інструкторами ще працюють колишні генерал і полковник. Ми становимо окремий відділ, який розробляє плани й методику бойової підготовки спеціалістів артилерії.

У найближчих планах створення ефективних артилерійських підрозділів ствольної та реактивної артилерії в структурі Національної гвардії України. Наше завдання напрацювати методику підготовки, методику взаємодії в різних видах бою в сучасних умовах з піхотними підрозділами. Ну й підготувати хлопців до важкої та небезпечної бойової роботи. Досвід артилеристів радянської доби необхідно враховувати, однак пристосовувати його елементи до умов сьогодення. Не лише так, як писали в старих радянських книжках, а спираючись на поточну ситуацію.

Командир жартує, що ми повинні підготувати й започаткувати свій День артилериста, щоб не святкувати разом з ворогом радянське свято, яке він собі присвоїв…

- Тобто адвокатську діяльність Ви залишили цілком?

- Статус адвоката я маю, але не займаюся адвокатською діяльністю вже понад рік. Це нікуди не дінеться, зараз не до адвокатської практики. Сьогодні нам усім треба не допустити ту орду сюди. Бо інакше не буде жодної діяльності, а не лише адвокатської. Мене часом дивує наша адвокатська спільнота, яка в своїй більшості живе мирним життям і не задумується про ту страшну небезпеку, яка зависла над нашою країною і нашим народом. Вони не розуміють, що "позиція страуса" не спасе, і війна може прийти в кожну сім'ю. Війна нікого не обмине! Це враження можна поширити на все суспільство. Я бачу, наскільки по-різному люди йдуть до війська. Одні крокують з вогнем в очах, а інші б'ються в істериці, прощальні листи пишуть. А вони можуть навіть не потрапити на фронт. Не треба нити й ховатися: кожен має зрозуміти, що ми воюємо за майбутнє наших дітей та онуків.
"НЕ РОЗУМІЮ, ЯК АРТИЛЕРИСТАМ МОЖНА ДАВАТИ НАКАЗ "НІ КРОКУ НАЗАД". ВОНИ ПОВИННІ МАНЕВРУВАТИ", - ІНСТРУКТОР НАЦГВАРДІЇ ОЛЕКСАНДР ФРАНЧУК

На передовій з братом і бійцем танкового підрозділу

З ДНЕМ 23 ЛЮТОГО МЕНЕ ПРИВІТАВ ЛИШЕ КОЛИШНІЙ ТОВАРИШ ПО СЛУЖБІ З РОСІЇ

- Які враження від нового призову? Загалом, які успіхи на новій роботі?

- Практично відразу нам доручили тренувати вісім батарей. З того часу майже щодня з самого ранку і до вечора працюємо з хлопцями. Зараз можу сказати, що ми підготували по чотири батареї мінометників і гаубичників. Скоро облаштуємо повноцінний штаб. Потім готуватимемо офіцерів, далі на підході інші артилерійські підрозділи. І так поступово і впевнено ми створимо Артилерію Національної гвардії України.

Хлопці виявилися напрочуд здібними. Мені дійсно сподобалося з ними працювати. Бійці молоді, комбат їхній щойно закінчив військовий інститут. А головне - там зібралися однодумці. Щоб оснастити свою підшефну батарею якомога краще, я підняв всіх своїх знайомих. Від держави вони не отримали нічого, навіть гармати ми ремонтували власними силами. Наразі вони вже мають необхідне для того, щоб гідно виконувати завдання на передовій.

- Є дані про американську нелетальну зброю, яку отримує Нацгвардія. Вам доводилося з нею працювати?

- Я випробовував американський прилад, який сам знімає всі метеодані, робить всі поправки, а потім ці дані передає у вигляді розрахунків для стрільби. Дійсно, маючи таку махіну, всі мої планшети й блокноти можна викидати. Але вона коштує 25 тисяч доларів. На нашому озброєнні такого приладу немає. Можливо, він є у бійців на передовій. Не розумію, чому в інших підрозділах скаржаться, що вся техніка йде в Нацгвардію. Дали КАМАЗи й КРАЗи, інших поставок я не бачив.
"НЕ РОЗУМІЮ, ЯК АРТИЛЕРИСТАМ МОЖНА ДАВАТИ НАКАЗ "НІ КРОКУ НАЗАД". ВОНИ ПОВИННІ МАНЕВРУВАТИ", - ІНСТРУКТОР НАЦГВАРДІЇ ОЛЕКСАНДР ФРАНЧУК

Під час тестування американського приладу, який дозволяє миттєво зробити точні розрахунки для пострілу

- Ви не раз говорили, наскільки захоплюєтеся своїми колегами. Всі прийшли добровольцями?

- Так, більшість - колишні відставники. Є люди по 60-65 років. Мої друзі жартують, що в такому віці і з таким здоров᾿ям треба на дивані валятися і писати щось у Фейсбуці, сидячи вдома у капцях. А ми приїхали на мороз, де нема нормальних побутових умов, теплої води, живемо вісім осіб в одній кімнаті з бетонною підлогою. Та всі розуміють, що треба.

- Ви всі колишні радянські офіцери. Та напередодні 23 лютого на своїй сторінці у Фейсбуку прямо написали, що для Вас цей день більше не є святом. Хтось ризикнув привітати Вас цього року?

- Привітав сослуживєц з Росії. При тому, що до того ми з ним майже не підтримували контакт. Явно його хтось напоумив мені подзвонити і провести агітацію. Я подякував, кажу "І тебе зі святом". Далі відбувся приблизно такий діалог:

- Воюешь?

- Ну, как сказать. Что-то типа того.

- В своих людей стреляешь?

Ну то я його послав. Пояснив, що ті, хто приїхали сюди з Пскова чи Благовєщенська стріляти в наших хлопців, - це не "наші люди", а "їхні", і для нас вони загарбники. Чого з ним довго говорити? Я запам᾿ятав його як алкаша і, м᾿яко кажучи, не найкращого офіцера.

Для мене цей день завше був святом всіх, хто служив у радянській армії. Ну а тепер... після моїх пригод на фронті не хочу я святкувати в один день з окупантами та сепаратистами. Чи з тими скотами в Росії, які, знаючи мене особисто, 30 років не могли слова кривого про мене сказати, а зараз у соцмережах намагаються брудом поливати і називати фашистом. Із купи росіян, які служили зі мною, буквально три людини мені тихцем написали про підтримку. Але вони бояться висловити це публічно. Після таких одкровень про російських знайомих, яких я раніше вважав нормальними людьми, не хочу мати з ними нічого спільного, у тому числі і свят.

- Такі настрої - це наслідок цілеспрямованого зомбування людей пропагандою. Завершиться війна, все повернеться на круги своя. Ви вірите в те, що вони говоритимуть з Вами інакше?

- Зомбувати можна було 40 років тому, в часи СРСР - коли ти сидиш в тайзі і по телевізору дивишся дєдушку Брежнєва, який розповідає, що "у нас все хорошо". А зараз же вік Інтернету, легко можна перевірити, як воно "хорошо". Тому я роблю висновок, що російська влада дійсно перетворює свій народ на якийсь зоопарк, якщо стільки людей повелися на пропаганду. З іншого боку, люди вірять в те, у що бажають.

Коріння цього ще в радянській системі. Я служив на Далекому Сході 7 років. Вже тоді мені розповідали про "поганих хохлів". Я питав, чи вони бодай знають, в якій стороні ці "хохли" живуть. Відповідали: "Не знаю, и знать не хочу". Я їм пояснював, що я сам "хохол". У них була вбивча логіка: "Нет, ты врешь. Ты не хохол, а хороший человек".

Тому не треба шукати причин у ненависті до українців лише в подіях останніх років. Я не впевнений, що у росіян вийде позбутися цієї омани.
Источник



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх