,


Наш опрос
Хотели бы вы жить в Новороссии (ДНР, ЛНР)?
Конечно хотел бы
Боже упаси
Мне все равно где жить


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Страх, війна, імперія – архаїчна дійсність Росії
-4
«Сучасна Росія – це небачений досі монстр, що зростає», – сказав 2007року колишній естонський посол у Росії Марк Гельме. Тоді він застеріг, що не мине й двох років, як Кремль стане найжахливішим терористичним режимом. І вже 2008-го прогноз справдився: Росія напала на Грузію. Сьогодні ж вона робить наступні кроки до утвердження новітньої імперії на українській землі.

Війна з Україною – сімдесят перша в історії Росії з часів заснування Московського князівства. Упродовж своєї історії ця держава вдається до війни як фактора виживання. Її система не може існувати без конфлікту, бо їй потрібні джерела енергії. Сьогодні таким джерелом стала ідея «русского мира», за збереження та розширення якого потрібно боротися з «ворогами».

«Росія застрягла у своєму цивілізаційному просторі. А якщо система не може впоратись із зовнішніми викликами, то вона приречена, – каже російський політолог Лілія Шевцова, експерт Інституту Брукінґса. – Вперше російська система впала 1991 року. Тоді це сталося без війни. Сьогодні ж Кремль намагається вберегти систему за допомогою війни».

Сучасна політика Москви значною мірою коріниться в історії, тому видається такою абсурдною на сучасний погляд цивілізованого світу. Польові командири терористичних організацій та лідери самопроголошених республік Донбасу, як і Путін, зачаровані можливістю «потрапити в історію». Звідси й феномен реконструктора Гіркіна та ведмедів із балалайкою на «інавгурації» Олександра Захарченка. «Сучасне російське суспільство досі переживає крах радянської імперії. Цей постімперський синдром дозволив владі здійснити в Росії експеримент із будівництва централізованої військово-бюрократичної квазіімперської держави зразка кінця ХІХ – початку ХХ століття», – пояснює політичний експерт Костянтин фон Еґґерт. На його думку, з причин економічних та політичних цей експеримент підходить до свого логічного завершення.

Очевидно, що підкорення України не є головною метою для Росії. Те, що робиться на Донбасі російським коштом та за участі російських військ, є спробою легітимізувати ідею «русского мира». Україна ж є інструментом, за допомогою якого Кремль прагне закріпити за собою головну роль у цьому віртуальному геополітичному просторі. Лілія Шевцова додає: якби Росія дозволила собі втратити Україну, довелося б переписувати історію. Росія починалася б не з Київської Русі, а з заснування Московії, а цього Кремль не може собі дозволити.

«Путін прагне відновити Радянський Союз у формі ліберальної імперії. Таким чином усі колишні республіки Радянського Союзу мають залишатися у сфері економічного, політичного та, що важливо, ідеологічного впливу Кремля», – каже історик Тарас Вінцковський. Іще одне важливе завдання для Путіна, на думку Вінцковського, – історична помста Заходу, який, на думку російського президента, каталізував розпад СРСР.

Мотивом цієї помсти, вочевидь, є страх. Після Помаранчевої революції 2004 року в Україні Путін провів тотальну зачистку громадських організацій у Росії, щоб убезпечитись від «кольорової революції». «Путін фактично знищив у Росії всі громадські структури. Зараз там залишились або крайні праві або крайні ліві. Тому революція в Росії буде страшною, бо безструктурною», – прогнозує історик Ярослав Грицак.

У 2014 році збіглися страхи Путіна та російського народу – страх перед руйнуванням архаїчного світу стабільності та традиційності. Тому 75% росіян, згідно з опитуванням «Левада-центру», не покладають відповідальності за війну в Україні на Росію. Й лише 26% погоджуються, що між Росією та Україною є війна.

Водночас віру росіян у те, що Україна є частиною Росії, підтверджує показник підтримки кремлівської політики щодо нашої держави – близько 80%. На думку Лілії Шевцової, росіяни підтримують агресію проти України, вбачаючи в ній відплату за всі свої комплекси. Проте, коли йдеться про втрати з російського боку, підтримка бойових дій проти України різко падає – суспільство не готове до того, що сотні й тисячі росіян заплатять за «русский мир» кров’ю і життям.

Ідеальна перемога для росіян – анексія Криму. Вона підживила ура-патріотичні настрої та підвищила рівень підтримки влади в російському суспільстві. Аналогічний ефект мала чеченська війна 1999 року та агресія проти Грузії 2008-го – обидва рази він тривав близько півроку. Звісно, це не означає, що російське суспільство розлюбить Путіна: він залишається дуже популярним, його рейтинги зростають.

Росіяни бояться й не хочуть демократії, яка асоціюється з лихоліттям пострадянського періоду, каже Еґґерт. А телебачення підтримує в них переконання, що демократія – це хаос і бандитизм. Натомість, на його думку, анексія Криму стала для російського суспільства сеансом колективної психотерапії, відродивши ідею «держави, якої всі бояться». Захоплення півострова вони сприймають як своєрідний історичний реванш – відплату за розпад Радянського Союзу та позбавлення Москви ролі центру Східної Європи. 77%, згідно з опитуванням «Левада-центру», вважають Крим частиною Росії та підтримують анексію півострова.

Проте платити за Крим громадяни Росії з кожним днем хочуть дедалі менше – у березні витрачати бюджетні кошти на підтримку новоявленого суб’єкта федерації були згодні 59% опитаних, а в серпні вже 50%. Адже ціна «перемоги» стає очевидною: російська економіка з кожним днем втрачає позиції.

Поглянувши на історію Росії після розпаду СРСР, можна зауважити закономірність: кожен спровокований Москвою військовий конфлікт відвертав увагу від наслідків серйозної економічної чи політичної кризи в державі. Перша чеченська війна – від кризи 1993 року, друга чеченська – від економічної кризи 1998 року, агресія проти Грузії збіглася з початком фондової кризи 2008 року. Торік у Росії майже спинилося зростання економіки та зросло безробіття – і ось настав час іти війною на чергового сусіда.

Проте російська економіка є частиною глобальної, тож криза в Росії може завдати шкоди глобальним ринкам, нагадує Костянтин фон Еґґерт. Тим часом історики прогнозують, що слідом за економічним спадом за 15-20 років у Росії почнеться політичний занепад. Адже на тлі матеріального зубожіння та морального виснаження ідея «русского мира» дедалі менше впливатиме на масову свідомість. І хоча Путін, скільки стане його сил, намагатиметься відроджувати імперію, рано чи пізно на місці Росії постануть національні держави. Як скоро це станеться й якою буде ціна припинення російської експансії, залежить і від того, чи готовий буде цивілізований світ згуртуватись і дати відсіч намаганням Кремля повернути історію навспак.

джерело



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх