,


Наш опрос
Нравиться ли вам рубрика "Этот день год назад"?
Да, продолжайте в том же духе.
Нет, мне это надоело.
Мне пофиг.


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Війна на Донбасі створює нову армію України
-6
В історії держав найчастіше функцію державного перевороту виконує військова еліта. Вона на певний час бере відповідальність за долю країни наводячи порядок не демократичними методами. Особливість військових у тому, що вони відносно легко позбуваються влади. Через те, що військові не мають серйозного ідеологічного базису, тому протягом швидкого, в історичному контексті, часу, позбавляються влади. Приклади такі були і в Чилі, і в Південній Кореї.

Але в Україні ситуація була інакша. Правду кажучи я думав, що у нас таку функцію виконає інша сила. Українське військо цілеспрямовано знищувалося, а ставка робилася на репресивний апарат внутрішніх справ. Монстр радянської епохи – «Внутрішні Війська», стали осередком силовиків. Дійшло до того, що основні силові органи України були направлені на захист правлячої еліти від народу. «Сторожеві пси» системи функцію військової, хунти при повному прогнитті системи, виконати апріорі не могли.

Історія каже, що якщо суспільство вкрай незадоволена процесами в державі, а державної сили, що може на цей попит відповісти не існує, воно починає шукати іншого виходу. У такому випадку є дві гілки, котрі можуть бути здійснені. Це ідеологічна (може мати крайньо націоналістичний і комуністичний характер) або релігійна. Перша, до прикладу, сталася в Німеччині, котра була позбавлена армії після Першої світової війни. Друга в Ірані, і пов’язана вона з досить жорсткою формою ісламу у державному управлінні.

В Україні релігійний момент зіграти не міг. Бо християнство на це не підходить, да і церков у нас надто багато. Але природні процеси радикалізації в суспільстві відбувалися, адже миритися з наявним станом речей воно не хотіло. Через це, градус тільки зростав і не маючи національних державних інститутів, які б українське громадянство могло використати для зміни ситуації (вони були гіпертрофовано радянські), це був єдиний шлях. Відповідно, виріс попит на праві партії. Приклад цьому — прохід «Свободи» до парламенту з серйозними відсотками. Звісно, є багато питань до фінансування цієї парті. Але ж в політиці часто ціль виправдовує засоби, тому це було нормально і природно. Отже, не маючи сильного військового інституту, українське суспільство могло піти шляхом націоналістичного зростання. Ризик у ідеологічному та релігійному перевороті, на відміно від виключно військових, у тому, що час їх існування дуже значний, а жертви для звільнення великі.

Але саме військова інтервенція РФ все змінила. Якби її не було, то відносно демократична, але слабка тимчасова влада, могла б ліквідуватися зростаючим націоналістичним елементом. Бо справитися з корупцією та гнилими схемами тимчасова влада навряд могла. А таке не сталося. Навпаки, ситуація на Сході країни змусила в сильно реформовуватися силовим органам, котрі основним своїм завданням почали бачити вже не захист від власного народу, а від зовнішнього ворога. В Україні з’являється дуже важлива каста суспільства – фронтовики. В історії СРСР поява такого прошарку змусила Сталіна значно зменшити маховик репресій та поважати власний народ.

Справа у тому, що наявність бойової армії повністю змінює внутрішні розклади в державі. Цей інститут змушує внутрішню еліту дорослішати, або насильно йти у разі не бажання розвиватися. Є ще один цікавий момент. Бойова армія – це певне вираження набуваючого суб’єктності суспільства. Його важелем впливу на державні процеси. В сильній армії соціальні ліфти дуже швидкі, а це дозволяє бути дуже приближеною до народу. Звісно, суспільство має виражати свою суб’єктність не тільки в силовиках, бо так ми прийдемо до тотального мілітаризму. Але наявність потужного військового класу тільки підсилює позиції суспільства. Тут я розчарую повних пацифістів, бо треба сказати, що у сьогоднішніх умовах їхні погляди є ідеалізовані та відірвані від життя.

Отже, факт наявності в Україні бойової армії та фронтовиків дуже змінює політикум. У цьому випадку існує найпотужніший силовий інститут, котрий як я зазначав раніше, основною задачею бачить захист народу. До речі такі видозміни в СРСР дуже усвідомлював Сталін, котрий лякався підвищення статусу армійців над НКВС. І він робив відповідні дії, ловлячи на гачок генералітет та відповідно поводячись з ним.

Є ще один момент, котрий оздоровлює українське суспільство в результаті посилення військових. Справа у тому, що бойова, але національна армія, є певним громовідводом для активної та гарячої частини суспільства. Патріотично налаштованій людині, в більшості випадків, вже немає сенсу йти у недержавні силові організації. Він просто записується до військових, або до Національної гвардії (хоч вона і під Внутрішніми Справами, але завдання має схожі до ЗСУ, а саме бореться проти зовнішнього ворога, лише з різницею, що на території власної держави). Це знижує попит до радикальних структур. І такі процеси у нас вже почали відбуватися. Рейтинги кандидатів у президенти Яроша та Тягнибока чітко на це вказують.

Також, зовнішня агресія страхує від популістських партій націоналістичного толку, адже вже треба показувати ефективність та боротьбу з ворогом. На перший план виходять люди, що діють, а не говорять. Тому ми знов бачимо відповідні електоральні процеси. Звідси випадає Ляшко, але на мою думку його феномен має не довготривалий характер.

Отже, Україна повертається до найоптимальнішого стану перехідної демократії. Коли функцію державного перевороту може зробити армія, а не ідеологічна чи релігійна сила. Хочу сказати, що я не є прихильником цього процесу. Просто наголошую про логіку речей, коли в корумпованій державі заклик суспільства на зміни безумовно виконується. І як каже історія, краще нехай це зроблять патріотичні легальні силовики, ніж нацисти, комуністи чи релігійні фанатики.

Але на сьогодні ймовірний інший сценарій. Все залежить від нового президента України. Для максимального успішного правління йому потрібен союз з відновленими силовиками. І в сьогоднішній промові такі бажання пролунали чи не одразу. Стосуються вони підняття престижу армії та українського ВПК. Якщо Порошенку вдасться реалізувати плани, то ніякого державного перевороту не буде. Більш того, такий союз може стати його опорою для внутрішнього протиборства. Адже реформи неодмінно будуть буксуватися наявною елітою, багато з якої не розуміють нагальності змін.

Виходячи з вищесказаного сильна бойова армія є безумовним порятунком для України. Вона встановлює природу речей, є чинником дорослішання для еліти та надає суспільству ще один важіль для впливу.

-->


Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх