,


Наш опрос
Нравиться ли вам рубрика "Этот день год назад"?
Да, продолжайте в том же духе.
Нет, мне это надоело.
Мне пофиг.


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


"Росія ще може себе врятувати, але приречена втратити російськість"
-10
Ця країна досі не відійшла від "тоталітарного експерименту над народом", вона "хвора", її титульний етнос "вироджується", - стверджує автор нової книжки "Остання людина в Росії та боротьба за порятунок вимираючої нації" ("The Last Man in Russia and the struggle to save a dying nation"), що побачила світ у квітні. Олівер Баллоґ аж ніяк не є зловтішним русофобом, який смакував би муками народу, що гине, - радше навпаки. Він - один із тих західних інтелектуалів-русофілів (такі існували в різних поколіннях), хто, вивчившись в Оксфорді, подавсь на цілі роки до Росії, щоб її пізнати. Проживши кілька років у Москві, Петербурзі, а також у Середній Азії, попрацювавши журналістом на Кавказі, молодий британець побачив більше, ніж напевне сприйняв би, не зазнавши психічної трав­­ми, звичайний європеєць. "У 1960-х роках, коли Радянський Союз проголосив, що будує рай на землі, російський народ почав спиватися насмер­­ть, - сказано в анотації. - Певний час прибутки держави від горілки перевищували надходження від нафти". Таких, як Олівер Баллоґ, вражає і дивує те, що "спивання насмерть" фактично триває і досі.

російська влада завжди ставилася так само жорстоко й до власного народу, коли не гірше, ніж до всіх решти

Смертність здебільшого чоловічого населення працездатного віку Росії виливається в те, що 2010-го померлі переважали там своєю кількістю новонароджених на 240 тис. А загалом за 1991-2010 роки людність Російської Федерації зменшилася від 148,5 млн до 141,9 млн. Водночас її склад радикально змінюється, бо приріст, хоч він і не досягає позитивних показників, відбувається головно за рахунок імміграції з неросійських республік, а також вищої, ніж в етнічних росіян, фертильності серед національних меншин. Чи не подумають, наприклад, китайці, що величезні простори Сибіру й Далекого Сходу РФ із безлюдними селами та напівпорожніми містами насправді росіянам не потрібні"? Якою буде Росія, в котрій дедалі більшу частку населення становитимуть, наприклад, мусульмани? І нарешті, чи зможуть росіяни відмовитися від закомплексованої тотожності з радянським народом із потягом до "збирання земель" та домінування над іншими й почати вирішувати власні нагальні проблеми? Олівер Баллоґ у своїй книжці намагається відповісти на ці запитання, а в інтерв’ю Тижню пояснює, як і чому доходить своїх висновків.

У. Т.: Ваша книжка називається "Остання людина в Росії…", і під час однієї з дискусій у Лондоні ви сказали, що ця країна "приречена". Що мали на увазі?

- Я раніше написав книжку про Чечню й Північний Кавказ, де відбувалися найкривавіші епізоди історії російського колоніалізму. Росія та її влада постають там, м’яко кажучи, в дуже невигідному світлі. Це фактично набір геноцидів, на тлі яких позитивного враження не справив би жоден уряд. Кілька моїх друзів-росіян, прочитавши книжку, сказали, що їм сподобалось, але що це трохи несправедливо - зосереджуватися лише на таких сторінках історії, ігноруючи факт, що на відміну від, наприклад, нацистської Німеччини чи імперіалістичної Японії, російська влада завжди ставилася так само жорстоко й до власного народу, коли не гірше, ніж до всіх решти. Є певна особливість у тому, як поводилися диктатури в Росії порівняно з режимами інших держав. Отже, вони заявили, що це несправедливо - зосереджуватися тільки на тому, що їхня країна вчинила стосовно неросіян. Тому я хотів написати книжку саме про її титульний етнос, про його труднощі, а найочевиднішою темою зараз є демографічна проблема Росії.

Це катастрофа. Йдеться про дуже високу смертність за дуже низької народжуваності, що можна назвати "російським хрестом". Є чимало країн зі значним коефіцієнтом смертей, але майже завжди в тих випадках спостерігається й неабияка фертильність. А в країнах, де вона низька, зазвичай досить велика тривалість життя. Японія, наприклад, має низький рівень народжуваності, але там люди живуть дуже довго. У Конго тривалість життя мала, але там з’являється на світ багато малюків.

У. Т.: У підзаголовку вашої книжки йдеться про "боротьбу за порятунок вимираючої нації". То Росія, вважаєте, вимирає?

- Так, її нація. В розумінні російський народ, етнічні росіяни.

Їх у світі буде значно менше, ніж ми звикли. Це і в абсолютному, й у відносному розумінні. Рівень народжуваності був дуже низьким так довго, що зараз практично неможливо, щоб народилося достатньо дітей, аби кількість росіян повернулася до тих показників, до яких ми звикли. А це матиме вже відчутні наслідки для армії в РФ, для російської культури, бо якщо єдиним способом утримання певного рівня приросту населення буде величезна імміграція, то ми станемо свідками радикальних змін у російській культурі.

Моя книжка про те, як уряд у Радянському Союзі намагався змінити російський народ. Це, звичайно, стосувалося не лише росіян, а й, наприклад, українців чи киргизів. Але я зосереджуюся на титульному етносі, якому намагалися змінити сутність. Зламати селянську цивілізацію, ґрунтовану на глибоких традиціях, що існували сотні років. Упродовж поколінь цих людей прагнули перетворити на новітній "пролетаріат". Цей процес, від якого потерпала й Україна, й інші народи, був особливо жорстоким у самій Росії, бо вона не могла звинувачувати в цьому іноземців. Грузини зараз скажуть: "То росіяни нам таке вчинили", - і це означає, що Грузія має когось назовні, кого можна звинувачувати. Те саме можуть сказати й українці. А самі росіяни такої змоги не мають. Уряд був російський, і цей факт означає, що вони потерпають від постійного конфлікту й подвійної оцінки того, що з ними сталося.

Це пояснює, чому Сталіна в Росії і зараз вважають видатною постаттю попри те, що він накоїв. Як на мене, то це унікальна дилема, якої не має жоден інший європейський народ, котрий був одночасно і жертвою, і злочинцем.

У. Т.: Тобто багато росіян досі не можуть відірватися від комуністичного минулого, бо це частина їхньої сутності?

- Так. І я собі деколи уявляю, що коли пробігти з останніх сил 100 км, а потім хтось вам скаже, що ви мчали не в той бік, то у вас будуть принаймні спроби знайти виправдання, чому ви туди подалися. Бо, хоч користі від тих зусиль жодної, залишається факт, що дистанцію подолано. Росіяни, наприклад, багато заявляють про перемогу в Другій світовій, але насправді вони не перемог­ли. Так, вони завдали поразки німцям, але не стали переможцями. Погляньмо на те, що сталося з радянською армією після війни: сотні тисяч людей були заслані в ГУЛАГ лише тому, що побували в полоні у німців, хоч це не їхня провина. Так зі своїми переможними арміями країни не поводяться. Є в росіян певна віра в те, що "ми чогось досягли". Маю колегу в Москві, котрий після того, як Роман Абрамовіч придбав відомий футбольний клуб в Англії, сказав: "Ми володіємо "Челсі". А я йому на те: "Ні. Не ви його власники, а людина, яка майже за безцінь скупила держпідприємства й скористалася тими величезними багатствами, щоб завести собі ФК за кордоном". Росіяни тим клубом не володіють. Він власник "Челсі" завдяки коштам, що належали російському народові. Тут є певне дивне ототожнення росіян із тими, хто їх експлуатує. Із психологічного боку це дуже цікаво.

У. Т.: Чому Росія, як ви кажете, унікальна? Яка причина, що, наприклад, британці масово не спиваються й не побиваються за втраченою великою імперією? Що їхня еліта не посміла проводити над власним народом такі соціальні експерименти, які чинила над своїм російська?..

- Це запитання, яке заглиб­лює нас в історію. Я вважаю, ідеться про географічну природу Росії. Британія, оскільки ми острів і завжди були країною мореплавною, у результаті стала торговельною державою; це означало, що в нас існували певні способи збагачення. А Росія розширювалася на суходолі. На сході в неї не було потужних держав, і вона стала імперією в інший спосіб. Але кожна імперія: Британія, Франція чи будь-яка інша зазнає травм. Нація, яка розбудовує імперію, створює собі проблеми вдома. Оскільки Британська імперія розпалася давніше, сама країна дала собі з цим раду легше. Але минули десятки років, перш ніж її громадяни усвідомили втрату статусу в світі й з нею змирилися. У Росії імперія розвалилася відносно недавно, і сталося це досить дивно, майже випадково, 1991 року. Саме тому багато росіян досі цього не сприйняли. Не погодилися з тим, що вони вже не є світовою потугою, як колись, і що зараз їхня країна - на рівні Британії чи Німеччини, а не США чи Китаю. До такого треба довго звикати. Утім, хоч я і не маю наміру глузувати, насправді Росія більше нічого не досягла. Ми, британці, можемо пишатись іншими речами - чи то своєю демократією, чи то багатством, - а вона не така вже й заможна, та й народовладдям не похвалиться. Імперія була частиною її національної тотожності. Втрата імперії болісна. Чому росіяни спиваються? Щодо цього є купа запитань... У багатьох північних країнах рівень споживання алкоголю вищий: у фінів чи шведів я точно не знаю причини. Але це особливо помітно в Росії, і поєднання традицій політичного гніту й алкоголю як національної культури стало катастрофічним.

У. Т.: Дивлячись на це з українського боку, можна зауважити, що у вашій книжці є кілька згадок про українців, переважно в’язнів ГУЛАГу. Але зараз поширене твердження, що ліберальність російських інтелектуалів закінчується там, де починається українське питання. А Збіґнєв Бжезінський стверджував, що, втративши контроль над Україною, Росія, нарешті, перестане бути імперією і зможе перетворитися на нормальну країну, зосереджену на добробуті власного народу. Чи погодилися б ви з важливістю українського питання для її майбутнього?

- Я не знаю. В Україні я провів небагато часу. Окрім періоду Помаранчевої революції, бував там іще кілька разів потім. Але згоден, що росіяни мучаться з Україною приблизно як багато хто в Англії з Ірландією. Я сам родом з Уельсу, тому здатен дивитися на це ніби збоку. Чимало англійців, якщо їм згадати про злочини Британської імперії в Ірландії, намагалися б шукати виправдань у такий спосіб, у який вони ніколи не відбілювали б злочинів у Кенії чи Індії. Факт полягає в тому, що ірландців сприймають не як іноземців, а як британців. Так само багато росіян неспроможні визнати, що українці - інший народ. На їхню думку, факт російськості сусідів такий очевидний, що тих або підкупили, щоб вони себе росіянами не визнавали, або вони просто дурні й не усвідомлюють реалій. Чимало політиків у РФ вважають, що ті, хто з ними не погоджує, або зрадники, або несповна розуму. Це в тамтешній політичній культурі має глибоке коріння. Думаю, стосується й України: таких росіян дратує, що українці, мовляв, не усвідомлюють, що саме Росія - їхній найкращий друг, старший брат, і Київ просто повинен робити все, що кажуть у Москві. Такі росіяни дуже нервують, бо вважають просто очевидним, що саме так і повинно бути. Факт, що Україна може бажати приязних відносин, наприклад, із Польщею, видається їм просто божевіллям.

У. Т.: Ви жили в Росії багато років. Таких поглядів меншає чи, навпаки, більшає? Бо навіть від тих, кого там називають представниками прогресивної опозиції, наприклад її лідера Алєксєя Навального, часто чути доволі шовіністичні й імперіалістичні твердження, особливо коли мова про Україну.

- Я не помітив змін на краще чи на гірше, але думаю, що це залежить від політичної ситуації в Києві. Коли при владі був Ющенко, багато було сказано про Голодомор 1932-1933 років, а це росіян неймовірно обурює. Їм важко навіть визнати сам факт того, що таке було, а того факту, що це був геноцид проти українців, вони не визнають узагалі. Тому, коли на цю тему говорять українські суспільні діячі, росіяни всіх політичних мастей надзвичайно дратуються. Те, що нинішній уряд у Києві про сталінські репресії говорить мало, означає, що росіяни порівняно менше переймаються цим питанням, але проблема для них не зникла.

Вони досі не усвідомили, що було зроблено від їхнього імені. Так само, як чимало з нас, британців, не визнають того, що скоїли від нашого. Хоча, можливо, ті діяння були не такі жахливі. Схожа ситуація з Чечнею. Якщо в розмові навіть із наймилішим росіянином зачепити те, що вчинили з чеченцями (згадати, скажімо, про депортації 1944 року), натрапляєш на стіну: він відмовляється визнавати, що це був злочин і зло. Так само і з Голодомором в Україні. У відповідь у Москві кажуть, мовляв, навіть якщо це й сталося, то зачепило не лише українців, і взагалі українці повинні замовкнути, бо то було давно. Приблизно так само турки говорять про вірменів.

У. Т.: Хіба не це корінь російської трагедії - невизнання того, що було зроблено під гаслами Москви та Радянського Союзу?

- Це, може, й так, якщо дивитися з українського боку. Але всередині Росії і для самих росіян те, що відбувалося назовні, є відносно неважливим. Для них істотніше те, що діялося власне в їхній країні. Отже, моя книжка про російський народ і про те, що було вчинено з ним на його теренах. Хоча й те, що було за межами Росії, звичайно, жахливе. Якби моя розвідка була ширшою (про Радянський Союз, наприклад), тоді треба було б говорити і про депортації чеченців, інгушів та інших народів, і про Голодомор, і про те, що сталося з кочівниками в Казахстані, але, оскільки йдеться саме про росіян, я намагався зосередитися на них та їхній історії. Саме тому писав і про алкоголізм, і про ГУЛАГ, і про утиски церкви. Але у книжці я згодом зупиняюсь і на антисемітизмі, бо євреї фактично були іноземцями, які жили в Росії. Тому вони стали символом усіх меншин у Радянському Союзі. Сподіваюся, що пояснюю це. Антисемітизм став серйозною ідеологією в Росії у 1980-1990-х роках, і це одна з великих тем книжки.

У. Т.: Чи здатна Росія врятуватись як нація? Може вона бути щаслива сама із собою?

- Мене дуже обнадіюють теперішні процеси в РФ не тому, що я хочу бачити її ліберальною демократією абощо, хоч я і прихильник останньої. Але той факт, що молоді росіяни встають і вимагають, щоб із ними поводилися гідно і з пошаною, я визнаю дуже важливим, і цей рух вражає. Як на мене, що події в Росії 2011-2012-го мають багато спільного з Помаранчевою революцією в Україні. Коли хлопці та дівчата вимагали, щоб до них ставилися як до громадян, а не як до підданих. Вважаю, це означає надію, що нове покоління в Росії не терпітиме такого знущання, якого зазнавали попередні. Однак відбувається те запізно. Тож хай там що буде з РФ як із країною, навіть коли вона зробиться вільнішою, російська нація стане значно меншою, ніж зараз. І це додасть чимало проблем. Хочу сподіватися, що прийде нове покоління й візьме справу в свої руки. Але, на жаль, Росія не має в запасі 20 років. Коли генерація Путіна відійде і настане черга нової, ця остання матиме справу з жахливою спадщиною, і завдання в неї будуть неймовірно складні.

My Webpage



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх