,


Наш опрос
Нравиться ли вам рубрика "Этот день год назад"?
Да, продолжайте в том же духе.
Нет, мне это надоело.
Мне пофиг.


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Прощавай, Москво!
  • 9 ноября 2013 |
  • 19:11 |
  • polvic |
  • Просмотров: 374
  • |
  • Комментарии: 1
  • |
-4
(Дорожні нотатки)

Маляр сього разу запропонував поїхати до Москви, провідати Ярополка Святославовича, свого старого навчителя. В столиці Росії Сімаргл спершу розгубився від сновигання безлічі машин і людей, а ще його пригнічували високі будинки. В середмісті вони завітали до охайно вбраного сивого чоловіка, який радо запросив їх до покою. Маляр підвів юнака: „Той, що іде за нами”. Ярополк Святославович затримав у руці його долоню: „Невже, Сімаргл...” Обоє прибульців здивовано переглянулися, мовляв, овва, таки так. Ярополк Святославович зміряв юнака з ніг до маківки, приязно мовив: „Тепер я можу з чистим сумлінням повертатися з вами в гори. Час мій у запіллі добіг кінця”. І вже за столом він повідав їм довгу-­предовгу про себе (і не лише про себе) історію. Після того, як „у порогах” Куря вбив його батька Святослава, почав княжити в Києві він – Ярополк. Через два роки по тому, намовлений воєводою Свенельдом, Ярополк рушив на волость свого брата Олега: дружинники в борні за Вручий (Овруч), спихнули його з мосту, забили на смерть. І плакав він, і сказав Свенельду: „Дивись, адже ти сього хотів”. І погребли його на пагорбі коло Вручого. Мав Ярополк жону грекиню, – раніше ж була вона черницею, та привів був її отець його Святослав і віддав її за Ярополка, бо гарна вона була з лиця. Коли ж почув його ж найменший брат Володимир у Новгороді про те, що він убив Олега, втік за море. Посадив Ярополк своїх посадників у Новгороді і володів один у Русі. Та недовго панував, років п’ять, Ярополк...

І тут він раптом змахнув сльозу перед Індусом і Сімарглом: „Поборов мене хитрістю Володимир, але не вбив. Ось я – перед вами! Ходімо звідси до гірських джерел”. Утрьох вони повернулися до затишної колиби на кичері, де невзабарі, теплої осені, зранку Ярополк Святославович нездужав і через кілька годин переставився. Як заповідав: прах його передали на ґруни ватрі.

Сімаргл перевів подих, ніжно погладив, як дорогу оздобу, кутий шарнір на дверях, стиха мовив: „Я тепер досяг повноліття і вирішив сам звідати дорогу, без Індуса. Він охоче відпустив мене, та велів перегодом повернутися”.

Звичайно, я не став розповідати Сімарглу, що зараз вертаюся з містечка, куди надумав був повернутися в свою ранню молодість, і наразі немовби ловив його кожне слово. Він захоплено (та вже нудно) товк воду у ступі, а я подумки гайнув... до Шели у ліжко.

My Webpage



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх