,


Наш опрос
Нравиться ли вам рубрика "Этот день год назад"?
Да, продолжайте в том же духе.
Нет, мне это надоело.
Мне пофиг.


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Криваві сторінки Другої світової війни. (Спогади ветерана Михайла Легкого)
Криваві сторінки Другої світової війни. (Спогади ветерана Михайла Легкого)


Перечитуючи вищенаведені сумні факти, я пригадав оповідь батька Михайла Миколайовича Легкого, учасника війни, якого в 1941 році мобілізували до лав Червоної армії. Тоді з нашого села Нагірянки Бучацького району радянське командування мобілізувало чоловіків 1904-1906 років народження. Саме такі «ополченські» війська без усякої підготовки впродовж усього 1941 року приймали на себе удари німецьких військ, бо залишалися кинутими напризволяще Червоною армією, яка панічно втікала з поля бою.

На озброєнні таких «ополченських» частин, розказував батько, була одна рушниця з комплектом набоїв на десять(!) осіб. «Отак ми йшли в бій проти фашистських загарбників: той, хто був попереду, стріляв із рушниці, а ми бігли за ним і кричали «Ура!» Позаду нас біг політрук із пістолетом у руці й пристрілював тих, котрі з різних причин відставали від передніх бійців. Така тактика ведення бою продовжувалася декілька днів, — розповідав батько. — Одного дня, прокинувшись, ми залишилися без своїх командирів (думаю, вони втекли). Того дня до нас дійшли чутки, що в сусідній частині «ополченці»-галичани на знак протесту перебили своїх командирів, не бажаючи воювати без зброї проти озброєних до зубів автоматами, гранатами, кулеметами німецьких солдатів.

Залишившись без командирів, солдати з нашої, якщо так можна назвати, «роти» розбрелися, хто куди. Більшість подалася додому. Проте чимала частина «ополченців», серед них був і я, залишилися чекати, пам’ятаючи наказ, що сім’ї дезертирів будуть розстріляні. Ніхто з нас не здогадувався, що наші сім’ї вже давно на території, яку окупували німці.

Після обіду з’явилися «чужі» командири. Тим, хто залишився, скомандували вишикуватися в колону. Так нас пригнали на станцію Жмеринка і помістили в табір, обгороджений колючим дротом. Він нагадував нам огорожу для біженців, яких там уже було багато.

Близько обіду нам сказали вишикуватися в один ряд… І почалося десяткування — кожного десятого розстрілювали. Після того, як декількох чоловік було вбито, серед «ополченців» почалася паніка. Ніхто не хотів бути десятим. «Ополченці» накинулися на виконавців дикого вироку і перебили їх. Велика кількість «ополченців», схильних до рішучих дій, розбрелися, хто куди. А основна маса залишилася на місці й чекала. Ніхто не знав, що робити.

Левко ЛЕГКИЙ.



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх