,


Наш опрос
Как изменилась Ваша зарплата в гривнах за последние полгода?
Существенно выросла
Выросла, но не существенно
Не изменилась
Уменьшилась, но не существенно
Существенно уменьшилось
Меня сократили и теперь я ничего не получаю


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Невичерпне джерело Степана Бандери
Невичерпне джерело Степана Бандери


ПРИКЛАД БАТЬКА

В автобіографії "Мої життєписні дані" (квітень 1959 року), призначеній для американського генерального консульства в Мюнхені (Степан Бандера безуспішно намагався одержати американську візу для поїздки в США), Провідник ОУН писав:

"Мій батько, Андрій Бандера, греко-католицький священик, був у той час (коли народився Степан Бандера, 1 січня 1909 року, - А.В.) парохом в Угринові Старому (до парафії належало ще сусіднє село Бережниця Шляхетська). Батько походив із Стрия. Він був сином міщан-рільників Михайла Бандери і Розалії, дівоче прізвище якої було Білецька. Моя мати, Мирослава Бандера, походила зі старої священичої родини. Вона була донькою греко-католицького священика з Угринова Старого - Володимира Глодзінського і Катерини з дому Кушлик".

Належність до священичої родини визначила подальшу долю Степана Бандери, його глибокі релігійні переконання. У своїй повсякденній політичній діяльності він керувався Божими заповідями, етикою християнського життя.

Прикладом, гідним наслідування, був для Степана Бандери батько.

"Мій батько, - писав провідник ОУН в автобіографії "Мої життєписні дані", - належав до організаторів державного перевороту в Калуському повіті (з лікарем д-ром Курівцем), і я був свідком формування ним з селян довколишніх сіл військових відділів, озброєних захованою в 1917 р. зброєю. Від листопада 1918 р. наше родинне життя стояло під знаком подій у будуванні українського державного життя та війни в обороні самостійности. Батько був послом до парляменту Західньо-Української Народньої Республіки - Української Національної Ради в Станиславові і брав активну участь у формуванні державного життя в Калущині".
Андрій Бандера був військовим капеланом в рядах Української Галицької Армії (УГА).

Далі Степан Бандера пише:
"Мій батько перебув усю історію УГА на "Великій Україні" (тобто на Наддніпрянщині) в роках 1919-1920, боротьбу з большевиками й біломосковськими військами, тиф. До Галичини він повернувся літом 1920 р. Спершу укривався перед польськими офіційними органами з уваги на переслідування українських політичних діячів. Восени того ж року батько повернувся на попереднє становище пароха в Угринові Старому.

Весною 1922 р. померла моя мати на туберкульозу горла. Батько на парафії в Угринові Старому до 1933 р. Того року перенесли його на парафію до Волі Задеревецької, повіт Долина, а опісля до села Тростянець, теж у Долинщині (вже після мого арештування)".

Реалії тогочасного життя вимагали, щоб священик не просто виконував свої християнські релігійні обов’язки. Священик, а особливо греко-католицький священик, нерідко ставав політичним і військовим діячем, як це видно на прикладі батька Степана Бандери.

Без підсилення релігійних атрибутів політичними та військовими чинниками не можна було говорити про захист прав українців, про саме їхнє існування на рідній землі.

Діяльність священика була, власне, однією з форм у здійсненні політичних та військових цілей, але, водночас, складала сутність боротьби за незалежність України.

Вся сімейна атмосфера сприяла тому, щоб із Степана Бандери виріс патріот рідного краю. Ось як про це писав він сам у тих же "Моїх життєписних даних":
"Дитячі роки я прожив в Угринові Старому, в домі моїх батьків і дідів, виростаючи в атмосфері українського патріотизму та живих національно-культурних, політичних і суспільних зацікавлень. Вдома була велика бібліотека, часто з’їжджалися активні учасники українського національного життя Галичини, кревні і їхні знайомі, наприклад, мої вуйки: Павло Глодзінський - один з основників "Маслосоюзу" і "Сільського Господаря" (українські господарські установи – А.В.), Ярослав Весоловський - посол до Віденського парляменту,скульптор М. Гаврилко й інші".

Приклад батька дозволяв Степанові Бандері у політичній діяльності не лише опиратися на релігійні переконання, а й активно залучати до національно-визвольної боротьби представників Церкви.

Коли більшовики 1939 року захопили Львів, Провідник ОУН жив два тижні конспіративно, "але з уваги на початкове неналаднання большевицької поліційної машини, користувався значною свободою рухів і ввійшов у контакт не тільки з провідним активом ОУН, а й з деякими провідними діячами українського церковного й національно-церковного життя. Спільно з членами Крайової Екзекутиви й іншими провідними членами, які були в той час у Львові, ми устійнили пляни дальшої діяльности ОУН на українських землях і її протибольшевицької боротьби".

Вірі в Бога Степан Бандера не зраджував до кінця днів своїх…

"ВІРА НАЙБІЛЬШЕ СКРІПЛЮЄ СИЛИ ДУШІ"

Невичерпне джерело, з якого Степан Бандера черпав життєві сили, - його глибока віра в Бога.

Сьомого січня 1957 року в тижневику "Шлях Перемоги" була опублікована стаття Степана Бандери, яка так і називалася, - "З невичерпного джерела".

"З цього джерела віри, - писав Провідник ОУН, - ми повинні зачерпнути найбільше сили, щоб витримати на правильному шляху. Свідомість, що з нами Бог,- це найпевніша і найбільша поміч для нас усіх, зокрема для всіх борців і страдників українського визвольного змагання".

За Бандерою, не треба "відмежовувати оборону християнської віри і Церкви від національно-визвольних змагань".

Саме віра, був переконаний провідник ОУН, перемагає все, навіть смерть.

"Боротьба з большевизмом, - писав він у цій статті, - це справжня боротьба на життя і смерть не тільки для активних борців, але для цілого народу, який потрапить у большевицьке ярмо. Докорінне винищування всіх непокірливих, волелюбних елементів, які не хочуть служити большевизмові, систематичне народовбивство - це основні засоби большевицької політики підкорювання народів. Вона полягає в тому, щоб кожний поневолений народ, всі його прошарки, кожну людину тримати під постійним тиском неухильного або-або: скоритися, прийняти комуністичну доктрину за правду і без спротиву служити здійсненню цілей Кремля, або бути знищеним".

Проте "большевикам не вдалося переродити людей за рецептами комуністичної доктрини, ні накинути переконання, що їхня злочинна, протинародня система і такі ж цілі комунізму є справді благородні, та що вони відповідають потребам і бажанням народів".

Степан Бандера стверджує, що "не принесло Москві сподіваних успіхів безпощадне переслідування і знищування релігії, національних традицій, спустошення всієї літератури, історії, всіх ділянок національної культури і творчости, викорінювання звідтіля всього, що формує, підносить духовість людини й народу, а не відповідає большевицьким тезам і цілям".

Сама большевицька концепція, переконаний Степан Бандера, є фальшивою і нездійсненною. Кремль, на думку Провідника ОУН, розумів це, але зробив своєрідні висновки: "втримати, закріпити й поширити своє панування будь-якими засобами".

У статті "З невичерпного джерела" Степан Бандера називає причини, чому комуністична система не може знищити віри людей у Бога:

"Істотною причиною невдачі большевицької інженерії в духовій ділянці є те, що вона натрапила на такі первні в душі людини й народу, яких не можна ні змінити, ні знищити, а яких походження, сила і вплив сягають далі, ніж межа життя і смерти.

Остаточним аргументом большевицької системи, теж у "перевихованні" людей, є смерть, загроза знищення, а далі й безоглядне нищення всіх непокірних і невигідних.

Але й цей аргумент не є всесильний.

Проби смерти не витримує те, що є витвором самого життя. А оце мільйони людей, цілі народи в обличчі смерти захищають правди і цінності, які їм дорожчі від самого життя!

Бо людська душа походить від Того, Хто споконвіку був перед життям і буде після життя, вічно, а оборона великих правд більше наближає людську душу до Бога, ніж життя.

Большевики повели найгіршу боротьбу проти релігії, переслідуючи й знищуючи Христову церкву, унеможливлюючи релігійне життя. Але закладеної в людській душі основи віри: туги за Богом і шукання Божества знищити не можуть.

Большевизм зумів позбавити народи і людей всякої волі, але він не всилі здавити самого прагнення до волі. Воно притаманне кожній людині та народові, завжди живе і спонукує до змагання, бо свобідна воля - це дар, даний Богом.

Комуністична система запроторила правду до тюрем, концтаборів, загнала її в підпілля, а на її місце поставила фальші і брехню. Але не зуміла вирвати з людської душі розуміння, що таке правда, туги за нею, бажання її перемогти. Бо правда - це дорога, якою людська душа прямує до Бога. А від цього прямування ніхто й ніщо не відверне людства.

Так само не згасити большевикам любови ближнього, почуття справедливости та прагнення її тріюмфу. Бо це основні Божі закони для людської спільноти, підвалини взаємин між людьми, які голосом совісти завжди відзиваються в душі".

Степан Бандера робить висновок:
"Ці всі незнищенні первні людської душі не дозволяють людині стати безвольним і послушним знаряддям комунізму, сповненого ненависти до Бога, нації і людини. Вони спонукують людей чинити спротив злочинним діям большевизму та вести активну боротьбу за його усунення".

І найголовніше, за Степаном Бандерою, - це те, що "віра найбільше скріплює сили душі. Через правдиву й глибоку віру в Бога, Спасителя, кожна людина й цілий народ мають змогу безупинно черпати з вічно живого джерела стільки сили, скільки їхня душа спроможна сприйняти. Особливо у найтяжчих життєвих ситуаціях, великому нещасті, терпіннях і боротьбі, віра в Христа дає найсильнішу, часто єдину й певну поміч. В тому напрямі мусимо найперше звертати наші думки і серця, коли думаємо про допомогу нашому народові в його важкому, але благородному змаганні за правду й волю".

Провідник ОУН був переконаний, що "справа релігії, її оборони перед наступом безбожницького комунізму, справжнє ісповідування і підтримування живої християнської віри - це найважливіша справа не тільки самої Церкви, але й всього народу, всіх національних сил, зокрема національно-визвольного руху".

Стаття "З невичерпного джерела" була написана Степаном Бандерою з нагоди Різдвяних свят, тому автор насамкінець звертається до цієї теми:

"У різдвяний час наші думки, повні турботи про долю народу, всіх наших рідних і близьких в Україні, в тюрмах, концтаборах і на засланні, перш за все спиняються над тайною воплочення Бога. Усвідомлення того, чому Бог прийшов на світ найперше до найнижчих, найбідніших, як безпомічне, переслідуване немовля, наповняє душу вірою і любов’ю.

Найістотніше в цьому - не приниження, бо найбільшим приниженням для Христа було товариство грішників, а не убогих. Наші серця захоплює символіка того, що Ісус найперше прийшов до тих, які найбільше потребували Божої помочі й опіки, а шуканням серед них захисту підніс їх на вершини. Відчуваємо безпосереднє відношення цієї Різдвяної символіки до теперішнього становища нашого народу і Христової віри у поневоленій Батьківщині".

Здається, до Степана Бандери ніхто не наповнював глибоку віру в Бога, Його правду й справедливість таким філософським змістом. Саме це невичерпне джерело спонукувало мільйони й мільйони українців і неукраїнців до боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу.

My Webpage



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх