,


Наш опрос
Хотели бы вы жить в Новороссии (ДНР, ЛНР)?
Конечно хотел бы
Боже упаси
Мне все равно где жить


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Кремлівська пропаганда, або Як брешуть про Україну
Кремлівська пропаганда, або Як брешуть про Україну


Поза економічними чи політичними війнами Росія проводить стосовно України ще іншу, можливо, найважливішу – інформаційну війну. Достатньо аби в світових медіа з’явилося слово «Україна», як тут же ж Москва моментально використовує це у своїх інтересах.

Уряди чергових політиків в Україні не дають можливості створити позитивний імідж держави – не лише на міжнародній арені, але так само і в очах власного суспільства. Немає сумнівів, що більшість негативних оцінок, які стосуються України і її влади мають реальне підґрунтя, однак Київ дуже часто стає жертвою інформаційних атак з боку мас-медій інших держав, насамперед , Росії. Таким чином існуючі проблеми перебільшуються, подаються по-новому, а зусилля і успіхи української влади (яких теж не бракує) залишаються в тіні.

Завжди винні

Стандартним прикладом таких наклепів стала торгівля зброєю. Україна володіє потужним потенціалом у сфері оборонно-промислового комплексу, залишаючись одним з найбільших експортерів зброї у світі. Київ протягом кількох останніх років зумів зміцнити свої позиції в цій галузі успішно змагаючись за ринки збуту поміж іншим з Москвою. Гучним відлунням відбилося вигране Україною в Росії замовлення з Таїланду – завод імені Малишева в Харкові вже розпочав реалізацію контракту з Бангкоком на продаж тайцям своїх найсучасніших танків «Оплот». Останні успіхи Києва на світових ринках досягнуті за рахунок конкуренції з Москвою, призвели до того, що російські фахівці з інформаційних технологій знову засукали рукави, так як це багаторазово робили в минулому. Дотеперішній «список» скандалів пов’язаних з нібито нелегальним продажем українських озброєнь в різні країни (в тому числі й тим, щодо яких існує ембарго) вражає: Лівія (1996 рік), афганські таліби (1998 рік), африканські країни (1997 – 2000 роки), Ірак (2002 рік – найгучніша справа «Кольчуги»), Грузія (2008 – 2009 роки), Судан, Вірменія чи Сірія (2012 рік). Жодну із вище згаданих трансакцій не вдалося підтвердити «надійними» доказами, однак втягнення в них України говорить про те, що кожен раз її намагаються виставити в ролі цапа відбувайла.

Аналітик Київського інформаційно-консалтингового агентства Defense Express Валерій Рябих звертає увагу на два приклади в останні місяці, котрі чудово змальовують чергові наклепи Москви, що мають на меті дискредитувати Київ.

У жовтні минулого року ВВС опублікувало матеріал про те, що в на базі сирійських повстанців знайдено саудівську зброю. Згідно з текстом Ер-Ріяд підтримує сирійських повстанців, а доправлена в Сирію зброя виготовлялась в Україні (про державу-виробника зброї журналісти «ВВС» згадують наприкінці матеріалу в чисто інформаційному стилі). А вже за годину після публікації, російська редакція ВВС підхопила цю тему в матеріалі під заголовком «Сирія: бойовики отримують українську зброю від Саудівської Аравії», в якому зосереджена увага на країні де виготовлена зброя. Незабаром матеріал російської редакції ВВС зрештою зняли з інтернет- сторінки – швидше за все як поверховий і як такий, що не відповідає вимогам редакційної політики. Та незалежно від цього багато російських інформаційних порталів вже встигли опублікувати на його підставі матеріали із ще більш кричущими заголовками, як наприклад, «Українська зброя знаходиться в руках сирійських повстанців», чи газетний « У Сирії повстанці використовують українську зброю з Луганська».

Друга публікація ледь не копія першої. У квітні поточного року агенція «Інтерфакс» (нібито на підставі публікації The Washington Post,де цитується Комісія ООН: лівійська зброя поспіхом доставляється до нових джерел тліючих конфліктів), поінформувала про «поставки Україною всупереч ембарго ООН зброї до Лівії». Насправді матеріал в американській газеті ні про що таке не згадував. В ньому йшлося про те, що з теренів донедавна охопленої громадянською війною Лівії зброя потрапляє до інших «гарячих точок» світу, а також про те, що ООН знайшла докази підтримки повстанців в Лівії Катаром та Об’єднаними Арабськими Еміратами. Але для російського журналіста «Інтерфаксу» значно важливішим виявився факт походження самої зброї – експерти ООН вказували на місце виготовлення зброї в багатьох країнах серед яких опинились Україна та Вірменія. Маніпуляційний переказ «Інтерфаксу» швидко підхопив «Інтерфакс – Україна», «Інтерфакс – Європа», а також багато російських порталів, котрі також написали про «нелегальний експорт зброї до Лівії Україною та Вірменією».

Рябих підкреслює, що у наведених прикладах звертає на себе динаміка, з якою розповсюджено інформацію: поміж публікаціями минало дуже мало часу (в кількох випадках це була одна або дві хвилини), а чергові видання друкували це не перевіряючи новину. Більше того, часто первинні публікації, які першими інформували про нібито зловживання з боку України і на котрі посилались наступні медіа, раптово зникали. Однак залишався негативний образ, а на Заході досі косо поглядають на східну державу з пошарпаним іміджем.

За словами аналітика торпедування конкретних українських проектів у сфері торгівлі зброєю - не єдина ціль більшості таких спецоперацій. Посилення схожих атак останніми місяцями свідчить про те, що передусім йдеться про дискредитацію України як держави. Достатньо, аби якийсь матеріал, що описує будь-яке негативне явище містив у собі слово «Україна», а російські медіа вже використають його як треба.

Газова імла

Інформаційні війни в енергетичних стосунках Києва та Москви тривають безперервно - протягом багатьох років. Аналіз дій Кремля свідчить про те, що його метою є захоплення контролю над газовою системою України, перешкоджання диверсифікаційним зусиллям Києва, а також українсько-єесівській співпраці в енергетичному секторі.

Росіяни, наприклад, розрекламували міф про неминуче «висихання і ржавіння української труби». На думку російських політиків і мас-медій єдиний шанс Києва зберегти важливі транзитні позиції полягає у створенні консорціуму з «Газпромом», повна здача української газотранспортної системи (ГТС) в руки російського гіганта, а найкраще - повна інтеграція з Митним Союзом. Російські ЗМІ без перепочинку наче мантру повторюють, що ГТС знаходиться в плачевному стані. Про те, що такі інформаційні атаки бувають успішними свідчать заяви німецької компанії Ferrostaal, яка віднедавна реалізує невеликі проекти, модернізуючи українську газотранспортну систему. Німецькі експерти вже після початку робіт були шоковані… чудовим станом об’єктів призначених для ремонту.

На думку енергетичного експерта Богдана Соколовського, офіційну позицію Росії у згаданих газових питаннях потрібно сприймати як блеф і маніпуляції з кількох причин: по-перше, будівництво нових газопроводів з Росії до Західної Європи стикається з чималими проблемами і малоймовірно, щоб в розумні терміни їх вдалося успішно реалізувати; по-друге, доходи України від транзиту газу становлять 1,5 мільярда доларів щорічно, що хоч і не є незначною сумою, але вони також не можуть вирішально впливати на позицію країни в такому стратегічному питанні, як доля ГТС; по- третє, ціллю Кремля є не «транзитна труба» України, а внутрішній газовий ринок сусідньої держави – технічний розподіл функцій транзиту і транспорту всередині України є практично неможливим, а отримання доступу до транзитних ресурсів де факто означатиме контроль над внутрішнім ринком держави (від промислових об’єктів до приватних будинків); по-четверте, Україна вже модернізує свої промислові потужності, а стан її ГТС набагато кращий аніж розповідають російські ЗМІ (а також кращий аніж стан ГТС самої Росії); нарешті, по – п’яте, газові контракти від січня 2009 року некоректно регулюють мінімальну кількість поставок сировини в Україну. Москва щоразу частіше погрожує карою за недобір імпорту російського газу з боку України – Кремль регулярно повторює, що «незабаром виставить Києву рахунок» (хоча вже раз виставив). Новиною стало направлення газовим концернам ЄС застереження від шефа «Газпрому» щодо використання українських газосховищ.

На тлі безпрецедентної для України активності її влади за останні два роки на полі диверсифікаційних заходів, інформаційними цілями стали конкретні проекти Києва. Атаки на LNG-термінал в Південному поблизу Одеси, «шахрайські» постачання газу з Польщі, Угорщини і Словаччини, а також «екологічно небезпечні» сланцеві ініціативи України стали ледь не щоденним елементом російських інформаційних претензій.

Михайло Гончар, експерт з питань енергетики центру «Nomos» звертає увагу на те, що за допомогою інформатак Кремль намагається ускладнити реалізацію різних енергетичних проектів, як це раніше вдалося у Болгарії. Протестні акції стосовно сланцевих проектів в Україні під час візиту американського посла до Донецька, ще один доказ того, що такі кампанії мають ефект. Віртуальна і гротескна ініціатива Кремля , що стосується будівництва чергового газопроводу «Ямал – 2», який оминає Україну (його також потрібно занести до інформаційної війни) свідчить про те, що Москва стає все більш безпораднішою перед здійсненим протягом останніх двох років значним прогресом в українському газовому секторі. Попри це негативна інформаційна метушня навколо газового сектора України генерує проблеми із залученням іноземних інвесторів для реалізації диверсифікаційних проектів. LNG-термінал зіткнувся з серйозними труднощами у пошуку кредитів, а неодноразові заяви уряду про форсування темпів модернізації ГТС все ще залишаються заявами.

Гра за Вільнюс

Інформаційна політика є однією з найзанедбаніших сфер діяльності української влади. Дуже довго Київ не надавав жодної ваги інформаційним атакам на свою адресу і лише в останні роки помітно, що здійснюються перші кроки, аби їм протидіяти. Щоправда зводяться вони головно до реакції Міністерства закордонних справ на вже здійснені Росією атаки, що значно знижує їхню ефективність. На думку Валентина Бадрака, директора Київського Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння, Україна не готова давати відсіч викликам, котрі несе за собою динамічний розвиток психологічно-інформаційної зброї у міжнародній політиці, бо немає багато добрих фахівців в цій галузі.

Відомо, яким інформаційним впливом володіє Росія в Україні, особливо в її південо-східній частині. Маніпулюючи інформацією, що стосується України, російські медіа впливають не лише на міжнародну громадську думку, але водночас і на ставлення українців до власної держави. Дуже часто допомагають росіянам досягати мети українські медіа – провідні інформаційні сервіси посилаються на російські джерела і часто самі розповсюджують недостовірну і принизливу для України інформацію. В результаті українське суспільство часто дезорієнтоване, часто не до кінця знає, що насправді відбувається в їхній країні.

Це особливо істотно в контексті листопадового саміту Східного Партнерства, що відбудеться в Вільнюсі, де планується підписання Угоди про Асоціацію з Євросоюзом. Не таємниця, що сама українська влада дає достатньо підстав , аби стверджувати, що вона ще не готова до імплементації цього документу, однак дискусії на цю тему зазвичай бракує холодного аналізу, який би розділяв емоційні оцінки і достатньо зіпсований імідж Києва від реального стану справ.

Через це останнім часом Угода про Асоціацію також стала однією з цілей російської пропаганди. Теперішнім символом таких наїздів треба визнати агресивний телевізійний матеріал, який вийшов в березні цього року на Першому російському каналі і стосувався можливості української євроінтеграції і політики Віктора Януковича.

Знаючи Москву, можна сказати, що цей репортаж був лише початком, багато українських експертів очікують посилення наклепницької інформаційної кампанії на адресу Києва восени. Тим часом розповсюджена інформація в деяких російських ЗМІ про те, що застосована проти цивільного населення в Сирії хімічна зброя родом з України, звучить як жарт. Однак проблема в тому, що це не невинні анекдоти і навіть якщо матеріал виявиться невдалою атакою на репутацію Києва, напевно, це буде не остання спроба такого роду.

Серйозна дискредитація України і її влади на міжнародній і внутрішній арені призведе до того, що країна може втратити шанс інтеграції з Європейським Союзом. При цьому не важливо, що в черговій інформаційній афері йтиметься про зброю чи щось інше, що немає нічого спільного з Україною. Важливо, що хор назве винного і вже важко буде захистити свій імідж. Так, як в популярному анекдоті:

– Твоя донька повія!

– Але справа в тім, що в мене немає жодної доньки!

– А ти тепер доведи, що це неправда!

переклав Володимир Олійник



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх