,


Наш опрос
Хотели бы вы жить в Новороссии (ДНР, ЛНР)?
Конечно хотел бы
Боже упаси
Мне все равно где жить


Показать все опросы
Other


Курсы валют


Курсы наличного обмена валют в Украине

Внешний вид


Російську владу просять не заважати
Російську владу просять не заважати


Зрозуміло, що багатьом недоступний оригінал – все ж вісім сторінок чужої й до того ж казенної юридичної мови. Але в кого не питав – а питав у десятків людей, причетних до вказаного реагування, – російський переклад ніхто також в очі не бачив. І що особливо цікаво – не надто й намагалися його отримати. Це ще й до питання про сучасну російську політичну, правову та інформаційну культуру.

Але мене заскочила ще одна несподіванка: офіційного перекладу «Закону Магнітського», судячи з усього, взагалі не існує! Тобто кілька варіантів перекладу, звісно, є, їх можна витягти з Інтернету. Але всі вони зроблені невідомо ким, містять явні помилки й спотворення і, звичайно, не є автентичними стандартними версіями, гідними серйозного обговорення.

Водночас «Закон Магнітського» важливий не тільки сам по собі: він ще й зачіпає багато інших міжнародних угод. І тут похибки у термінах і тлумаченнях загрожують плутаниною і різними неприємностями у практичних справах, зокрема у тих, що стосуються життєустрою звичайних людей, включаючи сиріт.

Думаю, втім, що вузька група осіб цей закон детально перечитала, добре зрозуміла, оцінила і доповіла тим, від кого в Москві залежать остаточні рішення (це, звісно, не фігуристки, гімнастки, борці вільного стилю і мафіозі, що заповнюють своїми тілами простір Держдуми). І ці перші особи вирішили текст і зміст закону від населення приховати, а замість цього підкинути інші цікаві теми: образа нашої вітчизни триклятим Держдепом, методи знищення сиріт в Росії як класу, призначення Жерара Депардьє міністром культури Мордовії тощо.

А щось схоже вже було. В СРСР не те що американські закони, навіть тексти ООН ходили тільки у самвидаві, і під час обшуків їх вилучали як «підривну літературу». Чому? Тому, що там пояснювалося: міжнародне право важливіше за будь-яке національне, зокрема радянське, і воно, це міжнародне право, гарантує радянському громадянинові свободу слова, сумління, зборів, демонстрацій – словом, ті ж права і свободи, які мають американці, британці, французи й багато інших. Роль же рідної радянської держави, згідно з ООН, має зводитися виключно до того, щоб забезпечувати зазначені права й допомагати ними скористатися. І все! Справді, страшна крамола, від впливу якої вимагалося захистити радянського обивателя.

До речі, якщо хтось ще не знає: приватна власність – основа ринкової економіки – є, згідно з тим же міжнародним законодавством, похідним інститутом від фундаментальних прав людини. Спершу права людини (на ринку праці, в суді тощо), а потім – приватна власність, а зовсім не навпаки. «Навпаки» – це те, про що брешуть номенклатура, «системні ліберали», чекісти, олігархи та інші «приватизатори», тобто кримінальні розкрадачі загальнонаціонального надбання. «Закон Магнітського» спрямований ще й проти них – проти тієї самої мафії, в погонах і без, яка і становить в Росії (і не тільки в ній) реальну владу.

І от нині та радянська історія повторюється (чи триває – як завгодно). «Закон Магнітського» за всією своєю концепцією, за буквою і духом випливає з норм ООН, а також з вимог ОБСЄ та Ради Європи. І він вкотре нагадує принцип, під яким неодноразово ставили свій підпис Москва й інші столиці. Суть його полягає в тому, що захист прав людини, особливо у країні, яка взяла на себе відповідні міжнародні зобов’язання, не є суто внутрішньою справою цієї країни.

«Резонансний», багатоаспектний випадок загибелі Сергія Магнітського становить один із центральних сюжетів цього закону, але його фабула і значення набагато ширші. Взагалі, закон не про це і не про покарання окремих російських чиновників. Кремлівська пропаганда бреше й тут.

У тексті з посиланнями на численні ретельно зібрані факти йдеться про те, що справи із забезпеченням універсальних прав у Російській Федерації дуже погані й за останні роки безперервно погіршувалися. Тож настав час світовій спільноті втрутитися, бо злочини проти людяності, що відбуваються в Росії, вже переросли у виклик непорушним принципам цивілізації, права і навіть міжнародної безпеки.

Суть закону в тому, що Росію відтепер поставлено на контроль у галузі дотримання фундаментальних прав людини. Поставлено ​​на невизначений термін – ймовірно, поки ситуація не виправиться. У законі також зазначено, що і як робитимуть для того, щоб її виправити.

Цей контроль будуть, виходячи з принципів ООН та ОБСЄ, виконувати Сполучені Штати, до яких за останні тижні вже приєдналися ще кілька країн, і їх список зростатиме.

З іншого боку, автори «Закону Магнітського» розглядають його як модель, яка поступово пошириться на весь світ, тобто на країни, де уряди не в змозі впоратися з масовим і систематичним порушенням прав людини або навіть беруть участь у ньому. Зрозуміло, а також на щастя, дозволу в таких урядів запитувати не обов'язково – тим більше, що їх, як злісних порушників міжнародних норм, взагалі вважають нелегітимними.

Іншими словами, очевидний прорив чи новий етап у глобальному правозахисті. Він стане найважливішим напрямком діяльності Об'єднаних Націй і всіх демократій світу. У недавній інавгураційній промові президента Обами йдеться саме про це.

У такій ситуації дивує легковажність багатьох політиків на пострадянському просторі. Могли б, щонайменше, оцінити те, що відбувається на самому Заході. Там останнім часом йде явне посилення державної, фінансової та правової дисципліни на всіх рівнях. Не щадять ні своїх прем'єрів, ні президентів, не кажучи про функціонерів нижчого рангу. Хоча останніх, смію запевнити, влада Німеччини, Євросоюзу або США котирує набагато вище, ніж високопосадових діячів з «нових демократій». І, напевно, це справедливо.

З іншого боку, Анґелі Меркель, очевидно, наплювати, чи називають її демонстранти в Афінах «онукою Гітлера», чи якось ще. «Платіть податки і цілковито дотримуйтесь законів», - лунає незмінна відповідь.

Цікаво, що деякі грецькі, а також кіпрські банкіри й чиновники кинулися було (очевидно, за давньою звичкою) за політичною і фінансовою підтримкою до Москви, але її не отримали. З'ясовується, що в кризові часи Європа консолідується, а міжнародні мафії, навпаки, розсипаються. Всякий кримінальний авторитет намагається врятувати власну шкуру. Корисний урок для ентузіастів різних видів неформальних «єдності» й «братерства».

А східноєвропейським політикам – це ще й нагадування про те, що мить звіту та оцінки їх особистої діяльності невблаганно наближається. Пам'ятайте про Слободана Мілошевича, так би мовити.

Що стосується російських вождів, то краще їм було б всю цю інформаційну атаку з використанням «сирітської теми» не зачинати. Звісно, спершу увагу російської та міжнародної громадськості вдалося ненадовго відвернути. Але потім з'ясувалося, що становище сиріт і ситуація в дитячих будинках Росії – це велетенська гуманітарна катастрофа і ще одне свідчення повної недієздатності й навіть шкідливості російської влади. Не виключено, що гуманітарних проблем, які потребують негайного міжнародного втручання, в Росії буде відкриватися щораз більше. І все це, зауважимо, на тлі надприбутків від експорту сировини, мега-корупційних проектів на зразок Сочинської олімпіади та нових програм озброєнь. А також під акомпанемент солоспівів про вставання з колін, державності, Третього Риму, Руського миру й тому подібних дурниці.

Іншими словами, у світової спільноти з'являються щоразу нові приводи зайнятися проблемами виживання різних груп населення в Росії. І краще б російська влада цим зусиллям не заважали...

My Webpage



Информация
Посетители, находящиеся в группе Гости, не могут видеть и оставлять комментарии к данной публикации.

Вверх